Рішення № 78949525, 20.12.2018, Варвинський районний суд Чернігівської області

Справа №731/253/18

Провадження №2/731/128/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 року Варвинський районний суд Чернігівської області

в складі судді Семенченка О.М.,

з участю секретаря Чичоти В.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт ОСОБА_3 за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» про зміну формулювання та дати звільнення, стягнення моральної шкоди та середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 звернувся з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» про зміну формулювання та дати звільнення, стягнення моральної шкоди та середнього заробітку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він працював у СТОВ «Дружба-Нова» на посаді тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва МТП Ніжинського відділення. Наказом №841-ОС від 15 травня 2018 року він був звільнений із займаної посади згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. З причиною звільнення не погоджується тому, що з 15 березня 2018 року по 06 квітня 2018 року знаходився на лікарняному; 20 березня 2018 року через перевізника «Нова-Пошта» надіслав роботодавцю заяву про звільнення за власним бажанням, яка була отримана СТОВ «Дружба-Нова» 22 березня 2018 року, а 28 березня 2018 року - повідомлення про підтвердження свого наміру звільнитися з роботи за власним бажанням, отримане роботодавцем 30 березня 2018 року. Отже, 06 квітня 2018 року його повинні були звільнити відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Якщо працівник бажає звільнитися з роботи за власним бажанням, він повинен попередити роботодавця за 2 тижні, що він і зробив. Вказаний двотижневий строк не продовжується зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, а тому він не виходив на роботу після його спливу, чим також підтвердив бажання звільнитися з роботи. Оскільки він був звільнений не 06 квітня 2018 року, а 15 травня 2018 року, то роботодавець згідно зі ст. 117 КЗпП України зобов’язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки у сумі 15 000,00 грн. Крім того, своїми незаконними діями СТОВ «Дружба-Нова» спричинило йому моральну шкоду, яку він оцінює в 25 000,00 грн., адже із записом у трудовій книжці про звільнення за прогул дуже важко знайти роботу, він змушений прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, постійно позичає гроші у своїх знайомих.

У судовому засіданні, що відбулося 12 вересня 2018 року, представник відповідача ОСОБА_2 подав запитувану судом за клопотанням представника позивача ОСОБА_3 довідку про середньоденну заробітну плату позивача ОСОБА_4 (а.с. 89), а також відзив на позов з додатками (а.с. 90-176). У відзиві зазначено, що позивач ОСОБА_4 звільнений за прогули без поважних причин, допущені ним в період з 9 березня до 14 березня 2018 року, 20 березня 2018 року та в період з 7 квітня 2018 року до 15 травня 2018 року. Відсутність позивача на роботі в зазначені періоди підтверджується службовою запискою керуючого Ніжинським відділенням, табелями обліку робочого часу працівників МТП Ніжинської дільниці за березень-травень 2018 року, актами про відсутність на робочому місці. Товариство тричі письмово зверталось до позивача з проханням повідомити про причини відсутності на роботі, на що листом від 10 квітня 2018 року ОСОБА_4, повідомив, що в період з 15 березня до 6 квітня 2018 року він знаходився на лікуванні, а до цього виходив на роботу. На підтвердження хвороби надав лише копії трьох листків непрацездатності (з 15 березня до 19 березня 2018 року, з 21 березня 2018 року до 31 березня 2018 року, з 2 квітня 2018 року до 6 квітня 2018 року). За прогул 20 березня 2018 року ОСОБА_4 взагалі не надав ніяких пояснень. Перед звільненням позивача товариство, крім листування з ОСОБА_4, вживало інших заходів для отримання від нього пояснень щодо невиходу на роботу, адже необхідно було достовірно з’ясувати відсутність поважних причин для прогулу. Зокрема, 7 травня 2018 року представниками товариства було здійснено виїзд до місця проживання позивача, однак ОСОБА_4 від надання будь-яких пояснень відмовився, повідомивши, що тепер його інтереси представляє адвокат. Крім того, сторона відповідача заперечує факт отримання ними оригіналу заяви позивача від 20 березня 2018 року про звільнення за власним бажанням, оскільки в поштовому відправленні, що надійшло до них 22 березня 2018 року, була копія заяви. Фактичною передумовою звільнення позивача, на думку товариства, був конфлікт між позивачем та адміністрацією товариства через службове розслідування факту нанесення товариству шкоди внаслідок зливу дизельного пального. Після пред’явлення позивачеві результатів розслідування, він в категоричній формі відмовився відшкодовувати завдану товариству шкоду і перестав ходити на роботу.

3 жовтня 2018 року від представника позивача адвоката ОСОБА_3 надійшли через канцелярію суду письмові пояснення (а.с. 186-187) з додатковими доказами, клопотання про приєднання документів до матеріалів справи (а.с. 192), а також відповідь на відзив (а.с. 195-197), в якій представник зазначає, що ОСОБА_4 надіслав до СТОВ «Дружба-Нова» заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, датовану 20 березня 2018 року, яка була вручена адресату 22 березня 2018 року. Отже, 5 квітня 2018 року ОСОБА_4 повинні були звільнити з роботи за власним бажанням. З 6 квітня 2018 року відповідач вже не мав права вчиняти будь-які дії чи приймати рішення щодо ОСОБА_4 як працівника, оскільки трудовий договір між ним і СТОВ «Дружба-Нова» на той час був фактично припинений.

Крім того, 3 жовтня 2018 року представник позивача адвокат ОСОБА_3 подав через канцелярію суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 198-200), відповідно до якої просить суд стягнути на користь ОСОБА_4 50 000,00 грн. моральної шкоди, 17589,20 грн. середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 409,60 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 13 440,00 грн.

2 листопада 2018 року від представника позивача ОСОБА_2 до суду через канцелярію надійшло заперечення на відповідь позивача (а.с. 216-218), в якому зазначено, що позивач так нічим і не пояснив суду свою відсутність на роботі з 9 березня 2018 року до 14 березня 2018 року, а також 20 березня 2018 року, коли надіслав до СТОВ «Дружба-Нова» через перевізника «Нова-Пошта» копію заяви про звільнення за власним бажанням, хоча роботодавець не створював ОСОБА_4 ніяких перешкод для подання такої заяви особисто.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, по пошті надіслав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 228).

Представник позивача адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_4 підтримав у повному обсязі та пояснив, що, починаючи з 9 березня 2018 року ОСОБА_4 перебував на лікарняному. 20 березня 2018 року позивач надіслав на адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням, яку СТОВ «Дружба-Нова» отримало 22 березня 2018 року. 28 березня 2018 року позивач підтвердив свій намір про звільнення за його ініціативою. У зв’язку з наведеним, позивач ОСОБА_4 5 квітня 2018 року повинен бути звільнений з роботи за власним бажанням і у товариства не було жодних підстав звільняти ОСОБА_4 15 травня 2018 року за прогул.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись на те, що товариство не отримувало від позивача оригіналу заяви про звільнення за власним бажанням. Після того, як позивач припинив входити на роботу, що було зафіксовано у актах про відсутність на робочому місці, роботодавцем вчинялись заходи щодо з’ясування причин відсутності позивача на роботі, проте позивач на телефонні дзвінки не відгукувався. 22 березня 2018 року на адресу СТОВ «Дружба-Нова» надійшла ксерокопія заяви про звільнення ОСОБА_4 за власним бажанням. 26 березня 2018 року на адресу ОСОБА_4 СТОВ «Дружба-Нова» надіслало листа також щодо надання ОСОБА_4 відповідних пояснень з приводу невиходу на роботу, починаючи з 9 березня 2018 року. 28 березня 2018 року на адресу надійшов лист з повідомленням, що ОСОБА_4 перебуває на лікарняному. Після того адміністрація СТОВ «Дружба-Нова» неодноразово письмово зверталася до ОСОБА_4 з проханням надати письмове пояснення з приводу причини невиходу на роботу, а також з проханням надати оригінал заяви про звільнення та лікарняний лист, проте були надані лише ксерокопії листків непрацездатності. 7 травня 2018 року за місцем проживання ОСОБА_4 відвідало декілька працівників з метою отримання пояснення з метою встановлення причини невиходу на роботу, проте позивач відмовився спілкуватися з працівниками товариства та надати пояснення. Листків непрацездатності за час, коли позивач був відсутній на робочому місці, ОСОБА_4 також не надав. У зв’язку з наведеним, адміністрація змушена була звільнити позивача ОСОБА_4 за прогул. Зазначив, що первинної профспілкової організації у СТОВ «Дружба-Нова» немає.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 з 4 листопада 2016 року працював у СТОВ «Дружба-Нова» на посаді тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва МТП Ніжинського відділення.

З 9 березня 2018 року позивач припинив виходити на роботу. Про причини свого невиходу на роботу позивач ОСОБА_4 ні свого безпосереднього керівника, ні керівництво СТОВ «Дружба Нова» не повідомив.

Як убачається із службової записки керуючого Ніжинським відділенням ОСОБА_5 від 23 березня 2018 року, з 9 березня 2018 року по день оформлення службової записки ОСОБА_4 був відсутній на роботі без повідомлення причин (а.с. 95).

Відсутність ОСОБА_4 на роботі з 9 березня 2018 року до 15 травня 2018 року підтверджується табелями обліку робочого часу працівників МТП Ніжинської дільниці за березень – травень 2018 року (а.с. 96-99, 100-103, 104-107), актами про відсутність на робочому місці за кожен день з 9 березня 2018 року до 14 березня 2018 року, 20 березня 2018 року, з 7 квітня 2018 року до 15 травня 2018 року (108-143).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин).

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України звільнення працівника з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації, допускається без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

При цьому відповідно до вимог ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Отже, виявлення проступку означає не тільки виявлення факту прогулу, але і встановлення характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, вини працівника.

Працівники СТОВ «Дружба-Нова» вживали заходів з метою з’ясування причин відсутності ОСОБА_4 на роботі, що підтверджується, зокрема, листами від 26 березня 2018 року (а.с. 145, 146), від 3 квітня 2018 року (а.с. 147, 148), від 19 квітня 2018 року (149, 150, 151), актом надання пояснень щодо відсутності на роботі від 7 травня 2018 року (а.с. 157).

У відповідь на вказані листи ОСОБА_4 надіслав відповідачу письмову заяву від 28 березня 2018 року про підтвердження свого наміру звільнитися з роботи відповідно до заяви про звільнення від 20 березня 2018 року (а.с. 31, 32, 189), а також письмове повідомлення від 10 квітня 2018 року про те, що з 15 березня 2018 року по 6 квітня 2018 року він знаходився на лікуванні, до чого весь час ходив на роботу, а з 7 квітня 2018 року його повинні були звільнити з роботи за власним бажанням (а.с. 33, 34, 152, 190). Крім того, додав копії листків непрацездатності (а.с. 153, 154, 155) та копію заяви про звільнення за власним бажанням від 20 березня 2018 року (а.с. 156).

З копій листків непрацездатності, наданих сторонами, вбачається, що ОСОБА_4 перебував на лікуванні у Київській клінічній лікарні на залізничному транспорті №3 з 15 березня 2018 року по 19 березня 2018 року, з 21 березня 2018 року по 30 березня 2018 року та з 2 квітня 2018 року по 6 квітня 2018 року (а.с. 193, 194).

При цьому позивач не надав роботодавцю оригіналів вищезазначених листків непрацездатності.

Відповідно до акту ненадання пояснень ОСОБА_4 щодо відсутності на роботі від 7 травня 2018 року (а.с. 157) керівник відділу персоналу ОСОБА_6, керівник відділу безпеки ОСОБА_7, заступник керівника відділу безпеки ОСОБА_8 та фахівець відділу безпеки ОСОБА_9 7 травня 2018 року відвідали ОСОБА_4 за адресою його проживання з приводу отримання пояснень щодо відсутності на роботі. ОСОБА_4 від надання пояснень відмовився, посилаючись на те, що тепер його інтереси представляє адвокат, який вже готує їм відповідь і всі питання надалі треба обговорювати виключно через адвоката.

Згідно з наказом №841-ОС від 15 травня 2018 року ОСОБА_4 звільнений з роботи за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України), який допустив з 9 березня 2018 року до 14 березня 2018 року, 20 березня 2018 року та з 7 квітня 2018 року до 15 травня 2018 року, про що письмово повідомлений (а.с. 37).

Наказ СТОВ «Дружба-Нова» «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності (звільнення за прогул без поважних причин)» №841-ОС від 15 травня 2018 року (а.с. 38-40) мотивований тим, що, починаючи з 09 березня 2018 року, тракторист-машиніст ОСОБА_4 відсутній на робочому місці. У зв’язку з цим за кожен день невиходу на роботу ОСОБА_4 було складено акт відсутності. Про причину невиходу на роботу ОСОБА_4 нікого за місцем роботи не повідомив, на дзвінки не відповідав. 07 травня 2018 року було здійснено виїзд співробітників товариства за адресою проживання ОСОБА_4 та складено акт, відповідно до якого ОСОБА_4 відмовився давати пояснення, посилаючись на те, що тепер його інтереси представляє адвокат і всі питання требі вирішувати виключно через нього.

Оскільки стороною позивача не надано доказів на підтвердження поважних причин відсутності ОСОБА_4 на роботі з 9 березня 2018 до 15 травня 2018 року, суд вважає дії адміністрації СТОВ «Дружба –Нова» щодо звільнення ОСОБА_4 з роботи за прогул правомірними з на ступних підстав.

Уклавши трудовий договір з відповідачем СТОВ «Дружба-Нова», ОСОБА_4 взяв на себе певні обов’язки, зокрема виконувати певну роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку підприємства. Невихід на роботу без поважних причин є порушенням трудової дисципліни, за який передбачена дисциплінарна відповідальність, передбачена ст.. 147 КЗпП України. Отже, невихід на роботу є невиконання взятих на себе обов’язків. Проте, дисциплінарна відповідальність не може бути застосовано, якщо невихід на роботу був обумовлений поважною причиною. Довести поважність причини невиходу на роботу повинен сам працівник, надавши відповідні докази. Як убачається з матеріалів справи, позивач не надав належних доказів поважності причини невиходу на роботу, починаючи з 9 березня 2018 року і до дня звільнення. Суд не може визнати копії листків непрацездатності з 15 березня 2018 року по 19 березня 2018 року, з 21 березня 2018 року по 30 березня 2018 року та з 2 квітня 2018 року по 6 квітня 2018 року (а.с. 193, 194) належними, оскільки, виходячи з вимог ст. 64 ЦПК України, письмовий доказ – листок непрацездатності, виданий лікувальним закладом, є офіційним документом, а тому повинні були подані оригінали зазначених документів, а не їх копії, які не були ніким завірені.

Крім того, відсутні будь-які відомості щодо причини невиходу на роботу ОСОБА_4 в період з 9 березня 2018 року до 14 березня та 20 березня 2018 року.

Посилання представника позивача на ту обставину, що з моменту вчинення прогулу ОСОБА_4 минув встановлений законом термін щодо накладення дисциплінарного стягнення, не відповідає обставинам справи та дослідженим доказам. Як вбачається з матеріалів справи, позивач повідомляв СТОВ «Дружба-Нова» про перебування не лікарняному. Разом з тим, позивач не повідомив коли лікування було закінчене. Стаття 149 КЗпП України вимагає від роботодавця до застосування дисциплінарного стягнення повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. 7 травня 2018 року було встановлено остаточно, що позивач ОСОБА_4 від надання пояснень відмовляється. Саме цю дату слід вважати датою, коли власник дізнався про порушення трудової дисципліни.

Суд не може погодитися з позовними вимогами позивача щодо його звільнення з роботи за власним бажанням з посиланням на ту обставину, що він 20 березня 2018 року через відділення ТОВ «ОСОБА_6 пошта» надіслав до СТОВ «Дружба-Нова» письмову заяву про це, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

При цьому розірвання трудового договору можливе тільки за письмовою заявою працівника, яку можна подати як під час роботи, так і при відсутності на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

Як вбачається з матеріалів справи, поштове відправлення, надіслане позивачем ОСОБА_4, було без опису поштового вкладення, вручено адресату 22 березня 2018 року (а.с. 29, 30, 188). При цьому, позивач стверджує, що це була заява про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, а сторона відповідача наполягає на тому, що в конверті була копія заяви, а не оригінал. Жодних інших доказів, які б підтверджували, який саме документ було надіслано позивачем ОСОБА_4, додано не було.

Чинним законодавством не заборонено направлення заяви про звільнення засобами поштового зв’язку.

Виходячи зі змісту п. п. 59-61 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 5 березня 2009 року, офіційним підтвердженням наявності у поштовому відправленні того пакету документів, який був надісланий відправником, є опис вкладення, оскільки працівник поштового зв’язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів, що 20 березня 2018 року він надіслав на адресу відповідача саме оригінал заяви про звільнення за власним бажання, а не її копію, адже поштове відправлення ОСОБА_4 на адресу СТОВ «Дружба-Нова» не містило опису вкладення.

При цьому позивач не скористався своїм правом особисто з’явитись до товариства та подати роботодавцю заяву про звільнення за власним бажання, належним чином засвідчивши свій дійсний намір звільнитися з роботи.

За таких обставин, факт подання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням є не доведеним, через що підстав для звільнення ОСОБА_4 за власним бажанням суд не вбачає.

Враховуючи, що стороною відповідача доведено факти прогулів без поважних причин, які позивач ОСОБА_4 допустив з 9 березня 2018 року до 14 березня 2018 року, 20 березня 2018 року та з 7 квітня 2018 року до 15 травня 2018 року, зважаючи на заходи, вжиті працівниками СТОВ «Дружба-Нова» для отримання у ОСОБА_4 пояснень з метою з’ясування причин відсутності на роботі, а також на те, що стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами факту надіслання ОСОБА_4 сільськогосподарському товариству «Дружба-Нова» оригіналу заяви про звільнення за власним бажанням від 20 березня 2018 року, суд дійшов висновку про правомірність звільнення позивача ОСОБА_4 15 травня 2018 року за прогул без поважних причин.

За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі ст. ст. 38, 40, 43-1, 147-149 КЗпП України, керуючись ст. ст. 141, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований та проживає за адресою: 16600, Чернігівська область, Ніжинський район, с. Яблуневе, вул. Остерська, буд. 15, до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова», код ЄДРПОУ 31333767, юридична адреса: 17600, Чернігівська область, смт Варва, вул. Комарова, 59, про зміну формулювання та дати звільнення, стягнення моральної шкоди та середнього заробітку відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Варвинський районний суд Чернігівської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 26 грудня 2018 року.

Суддя О.М. Семенченко