Постанова № 78942903, 27.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1180/18

Номер справи місцевого суду: 522/7249/15-ц

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д.,

Черевка П.М.,

при секретарі: Півнєві Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 23 березня 2016 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи Друга одеська державна нотаріальна контора та ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину і за позовом третьої особи ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтвом про право на спадщину та визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

08 квітня 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, треті особи Друга одеська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 (256\1000) на підставі Договору дарування від 15.11.2010р., ОСОБА_4, (488\2000) на підставі Свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1, виданого 30.05.1994р. Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів; ОСОБА_6 256\1000 на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 19.04.2010р. у справі №22ц-15\2010) та 488\2000 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21.07.2000 р. Другою одеською державною нотаріальною конторою та зареєстрований в реєстрі за №и1-3720. (оскаржуване свідоцтво).

Позивач зазначає, що у зв'язку із тим, що ОСОБА_6 є власником 488/2000 частин квартири на підставі правовстановлюючих документів, виданих на основі документів, які визнані судом недійсними, звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_6 на 488\2000 частин квартири АДРЕСА_1, виданого 21.07.2000р. Другою одеською державною нотаріальною конторою.

16 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_6 є власником вказаної частки квартири на підставі правовстановлюючих документів, виданих на основі документів, які визнані судом недійсними, а також вказала, що на момент приватизації частки квартири у квартирі проживала лише вона і громадянкою України була лише ОСОБА_4, а ОСОБА_6 разом з дружиною (її донькою) купив частку квартири у її співвласників, між співвласниками на момент приватизації житла було визначено користування жилими приміщеннями та склалися правила користування підсобними приміщеннями. Вважає, що при приватизації у 1994р. було порушено її права відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ЖК України, зазначила, що є ветераном праці та має трудовий стаж заслуженого лікаря-офтальмолога і відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» має пільгу на безоплатну передачу у власність займаної квартири, а саме трьох кімнат житловою площею 79,7 кв. м., загальною площею 109,42 кв. м., що становило 488/1000 частин квартири і це її право, яке на час розгляду судом справи зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, підлягає відновленню.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, позов третьої особи не визнав.

Представник відповідача проти позову заперечував, позов третьої особи підтримав.

Представник третьої особи ОСОБА_4 первісний позов не підтримав, вимоги третьої особи просив задовольнити.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 23 березня 2016 року задоволено позов ОСОБА_7 та частково задоволено позов ОСОБА_4. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21.07.2000р. Другою одеською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_6 на 488/2000 частин АДРЕСА_1, що зареєстроване в реєстрі за №1-3730. В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

При цьому скаржник зазначила, що рішення суду в частині визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом є законним та обґрунтованим, але посилалася, що ОСОБА_7 не може бути суб'єктом звернення до суду для визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю порушеного права та інтересу, одночасно зазначаючи, що вона мала право на безоплатну приватизацію всієї займаної нею квартири так як на момент приватизації мала трудовий стаж більше 25 років та була ветераном праці. Вважає, що її вимога про визнання її права власності не була розглянута та їй не була дана належна оцінка.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони всі сповіщались належним чином завчасно та недноразово.

Сторонам по справі, відповідно до ст. 128 ЦПК України, судову кореспонденцію, в тому числі й судові повістки було надіслано на адреси їх реєстрації, однак уся кореспонденція, що була надіслана судом поверталась до суду із позначкою «за вказаною адресою не проживає».

Згідно ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

За змістом ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Судом апеляційної інстанції було зроблено запит до Відділу адресно - довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області. Відповідно до відповіді було встановлено, що відповідач ОСОБА_6 був знятий із реєстраційного обліку 23.10.2017р. у звязку із смертю.

Відповідно до листа Другої одеської державної нотаріальної контори вбачається, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є громадянка Російської Федерації ОСОБА_10 (дружина спадкодавця) та ОСОБА_11 (син спадкодавця).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 вересня 2018 року вказаних осіб було залучено до участі у справі в якості правонаступників відповідача ОСОБА_6.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 27.12.2018 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 30 травня 1994 року, виданого управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів, ОСОБА_4 та члену її сім'ї ОСОБА_12 належить в рівних частках на праві спільної часткової власності 488/1000 частини квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 липня 2000 року спадкоємцем майна ОСОБА_12, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 є її син ОСОБА_6, спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з 488/2000 частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2010 року визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_13 право власності на 256/1000 частини квартири АДРЕСА_1 за кожним, у зв'язку із тим, що останні за час шлюбу придбали 512/1000 частин вищевказаної квартири.

Згідно з договором дарування нерухомого майна від 15 листопада 2010 року ОСОБА_13 передала у власність ОСОБА_7 256/1000 частин квартири АДРЕСА_1, яка в цілому складається з семи житлових кімнат, загальною житловою площею 224,3 кв. м, та підсобних приміщень, загальною площею всієї квартири 162,5 кв.м..

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2013 року визнано недійсним розпорядження органу приватизації, видане 30 травня 1994 року управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів, в частині приватизації ОСОБА_12 488/2000 частин приміщення квартири спільного заселення за адресою: АДРЕСА_1,; визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 30 травня 1994 року на ім'я останньої управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів, в частині на 488/2000 вищевказаної квартири.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку із визнанням судом недійсними документів про право власності на майно ОСОБА_12, а саме Свідоцтва НОМЕР_1 та Розпорядження органу приватизації №40344 від 30.05.1994р., встановлення факту незаконної їх видачі, а відтак і незаконної належності спадкодавцеві 488\2000 частин приміщення квартири спільного заселення за адресою: АДРЕСА_1. на момент відкриття спадщини, а тому відповідне майно не могло входити до складу спадщини, а ОСОБА_6 не мав права на його спадкування.

Згідно статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України у роз'ясненнях, викладених в абз. 3 пункту 27 постанови від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» звертає увагу судів на те, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо відсутності у ОСОБА_7 права звернення до суду із вказаним позовом не заслуговують на увагу, оскільки позивач є власником 256/1000 частин квартири АДРЕСА_1, а тому визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за ОСОБА_6 на підставі визнаних судом недійсними документів про право власності на майно ОСОБА_12, впливає на його інтереси як власника частини спірної квартири спільного заселення.

Також не приймаються судовою колегією доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо порушення її права на приватизацію спірної частини квартири.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародно-правових документах про права людини закріплено право на повагу до житла.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності.

Згідно ч. 1 ст. 1, ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 3, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Таким чином, право ОСОБА_4 на визнання права власності на державне житло в судовому порядку може виникнути лише після подання у встановленому порядку заяви про приватизацію та отримання відмови у її задоволенні, адже суд не наділений повноваженнями розпорядження державним житлом та передачу його у приватну власність.

Доказів про звернення ОСОБА_4 до органів приватизації з належно оформленою заявою та відмовою у здійсненні приватизації до суду надано не було.

Крім того, слід зазначити, що у позовній заяві ОСОБА_4 в частині визнання права власності на спірну частку квартири відсутній належний відповідач, оскільки даний спір неможливо розглядати без участі органів приватизації.

На вказані доводи позовної заяви ОСОБА_4 суд першої інстанції не звернув уваги та не навів мотивів у своєму рішенні щодо відмови у задоволенні цих позовних вимог, однак дані обставини не спростовують висновків суду та на їх правильність не впливають.

За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись вимог норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суду Одеської області у складі судової колегії судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 23 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 27 грудня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

Р.Д.Громік

П.М.Черевко