Постанова № 78942858, 13.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5967/18

Номер справи місцевого суду: 501/5355/14-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 19

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Півнєві Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2015 року в цивільній справі за позовомОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Процесуальний рух справи в суді першої інстанції.

24 жовтня 2014 року ОСОБА_3 подав до Іллічівського міського суду Одеської області позовну заяву про стягнення боргу за договором позики у розмірі 158637,50 грн (т.1, а.с.3).

Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 347263,80 грн та судові витрати 243, 60 грн ( т.1, а.с.47-48).

17 січня 2018 до Іллічіського міського суду Одеської області ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду по вказаній цивільній справі та з заявою про поновлення процесуального строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення суду, якими просила поновити строк на подачу заяви та скасувати заочне рішення у вказаній цивільній справі (т.1, а.с.208-216).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 18 травня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2015 рокута поновлення процесуального строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення суду було відмовлено (т.2, а.с. 75-80).

Позиції сторін в справі в суді першої інстанції.

Позивач в обґрунтування свого позову посилався на те, що він надав відповідачу борг у розмірі 12250 дол. США, що підтверджується розпискою, виданою ОСОБА_2 від 30 вересня 2014 року. Однак, не звертаючи на неодноразові прохання позивача повернути заборгованість, відповідач борг не повернув, чим порушив угоду сторін (т.1, а.с.3).

По суті виниклого між сторонами спору відповідач вказувала на те, що сама лише копія представленої розписки не містить доказів того, що предметом позики були саме кошти в сумі 12250 доларів США, адже редакційно в розписці сума коштів наведена неоднозначно 12 тисяч 250 доларів США. Тому, на думку відповідача, незалежно від причини цієї лінгвістичної помилки позов про стягнення 12250 доларів однією лише представленою розпискою є недоведеним (т. 1, а.с. 208-216).

Оцінка позицій сторін судом першої інстанції.

Приймаючи рішення в справі суд першої інстанції виходив з того, що борговий документ знаходиться у позивача, так відповідач своїх зобов'язань не виконала, а тому суд першої інстанції вирішив задовольнити позовні вимоги.

Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду від 16 березня 2015 року ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції апеляційну скаргу та заяву про поновлення строку на апеляційну скаргу (т.2, а.с.83-88).

23.10.2018 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача в справі – ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 111-116).

В судовому засіданні позивач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували. Відповідач – апелянт до судового засідання не з’явилась. Про час там місце судового розгляду повідомлялась належним чином (т. 2, а.с. 123). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Доводи апеляційної скарги та заперечень на неї.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не було всебічно розглянуто справу, зокрема суд першої інстанції помилково стягнув борг з відповідачки за нібито отримані нею грошову суму, а також неправильно протрактував запис у розписці. Апелянт стверджує, що вона не отримувала грошові кошти у позивача, а тому суду першої інстанції необхідно було встановити обставини з посиланням на докази. Крім того, розписка, відповідно до якої суд першої інстанції стягнув заборгованість, на думку апелянта, не відповідає вимогам законодавства. (т.2, а.с.83-88).

Позивач зазначає, що доводи та міркування в апеляційній скарзі є перекрученими та такими, що викладені виключно з метою введення суду в оману, оскільки базуються на недостовірних фактах та припущеннях відповідача, які вона намагається видати за дійсність, а тому, на думку позивача, вони не можуть бути прийняті судом до уваги. Так позивач вказує на те, що в спірній розписці мова йде виключно про борг у фіксованій іноземній валюті – доларах США. Тому позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а заочне рішення суду першої інстанції без змін (т. 2, а.с. 111-116).

Позиція апеляційного суду по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, які з’явились перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ч. 1 ст. 527 ЦК України встановлює, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до чч. 1-2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

В матеріалах справи міститься розписка від 30.09.2014 року, відповідно до якої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала в борг від ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 грошові кошти в сумі 12 тисяч 250 доларів США під заставу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності (т. 1, а.с. 5). Отже, позичальник-відповідач отримала грошові кошти в розмірі 12 тисяч 250 доларів США, про що 30.09.2014 року особисто склала розписку. Додаткових застережень щодо іншої дати отримання/передання грошових коштів вказана розписка не містить, додаткових документів/доказів/підтверджень щодо іншої дати отримання грошових коштів від позивача відповідачем до суду надано не було. На правовідносини, які виникли між сторонами, розповсюджуються загальні норми матеріального права, а тому факт отримання відповідачем грошових коштів в позику від позивача в день складення розписки є доведеним. Тому відповідні доводи апеляційної скарги судом відхиляються.

Доводи апелянта щодо редакційних недоліків розписки від 30.09.2014 року в частині зазначення суми отриманих грошових коштів, зокрема, відсутності можливості однозначно стверджувати, що вислів «12 тисяч 250 доларів США» є 12250 доларів США, так як не виключено, що «12 тисяч» це перша сума, яка вказана без зазначення грошової валюти країни, а «250 доларів США» - це друга, апеляційний судом відхиляються, адже відповідачем-апелянтом не було наведено жодних доказів на підтвердження своїх посилань. В цій частині, та загалом, доводи апелянта зводяться лише до заперечень та критики позиції позивача та рішення суду першої інстанції. Жодних належних та допустимих доказів на спростування факту отримання грошових коштів в сумі дванадцяти тисяч двісті п’ятдесяти доларів США відповідачем-апелянтом надано не було. Оригінал розписки зберігається в позикодавця-позивача – ОСОБА_4, доказів часткового погашення позики матеріали справи не містять, а апелянтом до суду не подавалось. Відтак, апелянтом не були спростовані висновки суду першої інстанції, а тому доводи апелянта у відповідній частині також відхиляються судом.

Щодо належного повідомлення. Відповідачу-апелянту було надано право на доступ до суду апеляційної інстанції, після спливу тривалого часу з моменту ухвалення оскаржуваного заочного рішення, та перевірене оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, суд правильно вирішив спір по суті, а за концепцією цивільного процесуального законодавства не може бути скасоване правильне рішення суду по суті з одних лише формальних міркувань доводи апеляційної скарги у відповідній частині судом відхиляються.

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті спору висновків суду першої інстанції, посилання апелянта в своїй сукупності зводяться лише до критики та заперечень позиції та доказів сторони позивача без наведення обґрунтованих доводів та надання доказів, так як правильне по суті рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2015 року – залишити без змін.

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

Повний текст постанови виготовлено 26 грудня 2018 року.

Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

13.12.2018 року м. Одеса