Постанова № 78942813, 26.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6052/18

Номер справи місцевого суду: 522/3193/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

ОСОБА_2,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу заапеляційною скаргою Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект Шевченка, 29-А» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року по справі за позовом Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект Шевченка, 29-А» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

В С Т А Н О В И В:

23 лютого 2018 року ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_4 є власником квартири №30 за адресою: м.Одеса, пр-т.Шевченка, 29а на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 10 червня 1998 року.

Власниками приміщень у будинку за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 29-а було створено ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А», яке займається утриманням будинку та надає житлово-комунальні послуги.

На засіданні загальних зборів ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А» від 23 травня 2013 року співвласниками ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А» було прийнято рішення про оплату з 01 червня 2013 року всіх обов’язкових платежів та додаткових послуг з розрахунків з 1 квадратного метру загальної площі власності.

Позивач зазначив, що відповідач ігноруючи рішення Загальних зборів від 23 травня 2013 року про порядок нарахування та оплати обов’язкових платежів та порушуючи приписи законодавства України з 01 березня 2017 року відмовився оплачувати обов’язкові платежі в повному обсязі, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А» у розмірі 57 488 гривень.

На підставі зазначеного ОСББ «Проспект Шевченка, 29- А» звернулось до суду із вказаним позовом та просило його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.

В судовому засіданні представник позивача ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А» просив у зв’язку із смертю відповідача ОСОБА_4 замінити на спадкоємця ОСОБА_3. Позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача та відповідач у судовому засіданні не заперечували щодо заміни відповідача ОСОБА_4 на його спадкоємця. Позов не визнали та просили суд у його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 10 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процессуального права.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 26.12.2018 року.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, що містяться у відзиві відповідача ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.

Частинами 1 та 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

виконавець - суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб’єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку;

внутрішньобудинкові системи - мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно ст. 19 Закону встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

За змістом ст. ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні-послуги» та п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків (далі – Правил) затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (в редакції постанови Кабінету Міністрів № 5 від 14 січня 2009 року, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов’язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений у п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 68 ЖК України наймач зобов’язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Частиною 2 статті 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю.

Судом першої інстанції встановлено, що колишній власник квартири № 30 за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 29а, відповідач ОСОБА_4 помер 20.09.2016 року (а. с. 58-59).

За заповітом від 21 вересня 2003 року, спадкоємцем квартири № 30 за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 29-а, померлого ОСОБА_4, є його син ОСОБА_3 (а.с. 63-65), який 10 травня 2018 року був залучений до участі у справі у якості правонаступника (а.с. 66-67).

Відповідно до акту приймання-передачі житлового комплексу або частини з балансу на баланс, житловий комплекс за адресою: м. Одеса, пр. Шевченко, 29-а, переданий на баланс Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект Шевченко, 29-А», ідентифікаційний код юридичної особи: 22500045, дата державної реєстрації 06 грудня 2006 року (а.с. 30, 31-34).

Згідно розділу І та ІІ Статуту Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект Шевченка, 29-А», в новій редакції від 22 квітня 2016 року, ОСББ створено власниками квартир та приміщень багатоквартирного будинку, який розташований за адресою: 65058, м. Одеса, проспект Шевченка, будинок 29-А. Об’єднання створено відповідно до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», з метою забезпечення та захисту прав співвласників та дотримання ними обов’язків щодо належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами (а. с. 13-24).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов’язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об’єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов’язань, пов’язаних з діяльністю об’єднання.

У статті 22 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» зазначено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об’єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

На засіданні загальних зборів ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А» від 23.05.2013 року співвласниками ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А» було прийнято рішення про оплату з 01.06.2013 року всіх обов’язкових платежів та додаткових послуг з розрахунків з одного квадратного метру загальної площі власності (а. с. 25-29).

Позивач в позові зазначив, що відповідач ігноруючи рішення загальних зборів від 23.05.2013 року про порядок нарахування та оплати обов’язкових платежів та порушуючи приписи законодавства України з 01 березня 2017 року відмовився оплачувати обов’язкові платежі в повному обсязі, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А» за період з 01 березня 2017 року по 01 січень 2018 року, в розмірі 57 488,10 гривень, у тому числі цільових внесків на утримання будинку та прибудинкової території – 48 156,92 грн., інфляційних витрат – 8 512,62 грн. та трьох процентів річних – 818,56 грн. (а.с. 12).

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позову ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А», оскільки позивач не навів доказів виникнення у відповідача зобов’язань по погашенню заборгованості за житлово-комунальні послуги, не надав доказів надання таких послуг всім споживачам, зокрема відповідачу. З наданого позивачем розрахунку не вбачається, які саме послуги відповідачем спожиті, їх кількість та вартість, а також факт несплати відповідачем отриманих послуг.

Посилання позивача, ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А», в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом безпідставно не враховані докази у підтвердженні наданих ОСББ житлово-комунальних послуг, які спожиті відповідачем, але не оплачені у повному обсязі, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості, не приймаються до уваги за таких підстав.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У п. 13 постанови № 5 Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулює провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року Верховний Суд України роз’яснив, що при з’ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов’язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема статтею 61 ЦПК. У деяких випадках тягар доказування регулюється нормами матеріального права. Наприклад, згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням зобов’язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів (частина четверта статті 10, стаття 137 ЦПК).

Докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмета та підстави позову). Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, в усіх випадках слід вимагати від сторін пояснення, які саме обставини можуть бути підтверджені ними (стаття 136 ЦПК). Це ж стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових, речових). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування (стаття 58 ЦПК), або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи (стаття 59 ЦПК), судом не повинні прийматися.

Як роз’яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов’язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, надання позивачем житлово-комунальних послуг, які спожиті відповідачем та не оплачені у повному обсязі, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову, але ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не доведено вказані підстави позову.

Так, з позову ОСББ вбачається, що відповідач, ігноруючи рішення загальних зборів від 23.05.2013 року про порядок нарахування та оплати обов’язкових платежів, та, порушуючи приписи законодавства України, з 01 березня 2017 року відмовився оплачувати обов’язкові платежі, а саме цільових внесків на утримання будинку та прибудинкової території, в повному обсязі, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед ОСББ «Проспект Шевченка, 29-А» (а.с. 4-5).

На підтвердження заборгованості зі сплати цільових внесків на утримання будинку та прибудинкової території, позивач надав суду розрахунок заборгованості по квартирі № 30 за період з 01 березня 2017 року по 01 січня 2018 року, зі змісту якого вбачається, що борг по квартирі №30 складає:

за березень 2017 року 4512,93 грн.,

за квітень 2017 року 5075,69 грн.,

за травень 2017 року 3541,80 грн.,

за червень 2017 року 3577,71 грн.,

за липень 2017 року 3500,99 грн.,

за серпень 2017 року 2808,57 грн.,

за вересень 2017 року 3642,07 грн.,

за жовтень 2017 року 3243,77 грн.,

за листопада 2017 року 3802,11 грн.,

за грудень 2017 року 6873,48 грн.,

за січень 2018 року 7577,80 грн., а всього 48 156,92 грн. (а.с. 12).

З наданої позивачем довідки про склад цільового внеску співвласників на утримання будинку та прибудинкової території вбачається, що ці цільові внески складаються з:

1) житлово-комунальних послуг з нарахуванням згідно показань лічильнику: електроенергія, холодна вода, гаряча вода та опалення квартири;

2) послуг з управління будинком та прибудинковою територію з нарахуванням за 1 кв.м. загальної площі власності: вивезення побутових відходів, обслуговування ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, капітальний ремонт, обслуговування котельної, фонд оплати праці обслуговуючого персоналу, господарські потреби, опалення місць загального користування, податок на землю, охорона будинку та прибудинкової території;

3) додаткові послуги з нарахуванням згідно договору: кабельне телебачення, охорона гаражного приміщення, авто місце на прибудинкової території, освітлення гаражного приміщення, рушникосушка (а.с. 35).

Аналізуючи зміст вказаного розрахунку заборгованості та довідки про склад цільових внесків, колегія суддів вважає, що позивачем не надано детального та належного розрахунку заборгованості, з якого можна було би з’ясувати з достовірністю які саме послуги відповідачем спожиті, їх складові, кількість, та вартість, не наведено належного обґрунтування цін на послуги з управління будинком та прибудинковою територію, які розраховуються за 1 кв.м. загальної площі власності.

Відповідно до підпункту 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції, що діяла на час прийняття загальними зборами ОСББ рішення від 23 травня 2013 року щодо оплати з 01.06.2013 року всіх обов’язкових платежів та додаткових послуг з розрахунків за 1 кв.м. загальної площі власності, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідних територіальних громад; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та підп. 2 п. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в постанові від 27 березня 2013 року у справі 6-6цс13 Верховний Суд України висловив таку правову позицію: «до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідних територіальних громад, а також погодження в установленому порядку цих питань».

Однак, в матеріалах справи відсутні документи, які свідчить про погодження у встановленому порядку тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг із підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, у тому числі погодження тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються позивачем.

Згідно підпункту 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Однак, жодного доказу з цього приводу також не надано позивачем суду.

До апеляційної скарги позивача додані копії меморіальних ордерів за 2017 рік про сплату відповідачем за житлово-комунальні послуги (а.с. 118-123), з яких вбачається, що відповідач сплачував за спожиті житлово-комунальні послуги у 2017 році, але вказана оплата відповідачем послуг не відображена у наданому позивачем розрахунку заборгованості за вжиті послуги.

Таким чином, позивачем з об’єктивністю та достовірністю не підтверджено в судовому засіданні те, що наданий ним розрахунок заборгованості за ці послуги відповідає діючим тарифам на послуги та дійсності, з нього неможливо з’ясувати, які саме послуги відповідачем спожиті, їх складові, кількість та вартість, які спожиті послуги оплачені ним та в якому розмірі, тому цій доказ є недостовірним, недостатнім й не може бути прийнятий до уваги.

Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з’ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності, допустимості, достовірності та достатності, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що законних підстав для задоволення позову немає.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV (3477-15) від 23.02.2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява № 4241/03) від 28.10.2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У звязку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення для задоволення позову немає.

В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект Шевченка, 29-А» залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 26 грудня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

ОСОБА_5

ОСОБА_2