Постанова № 78942775, 04.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3169/18

Номер справи місцевого суду: 522/19568/13-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Кононенко Н.А., Сегеди С.М.,

За участю секретаря: Лопотан В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна,-

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2013 року, позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів, в якому просив суд визнати недійсним договір №475 купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 04.09.1995 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 на Центральній Одеській біржі; визнати недійсним договір №98.02-324 купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 26.02.1998 року між ОСОБА_9, що діяв від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в Жовтневій філії Одеської Спеціалізованої Біржі Нерухомості; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 16.03.1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_11 та зареєстрований у реєстрі за №932; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 17.10.2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори – ОСОБА_12 та зареєстроване у реєстрі за №3-3287, за яким ОСОБА_13 отримала у власність 2/9 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 17.10.2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори – ОСОБА_12 та зареєстроване у реєстрі за №3-3289, за яким ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в рівних частках, отримали у власність 7/9 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02.04.2008 року між ОСОБА_13, від імені якої виступала ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15 та зареєстрований у реєстрі за №704; визнати за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в порядку спадкування за законом право власності на двокімнатну квартиру, жилою площею 27,7 кв.м., загальною площею 43,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та витребувати у ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) квартиру, жилою площею 27,7 кв.м., загальною площею 43,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, та повернути її у власність ОСОБА_16 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 рокупоновлено ОСОБА_2 строк позовної давності.

Позов ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна задоволено.

Визнано недійсним договір №475 купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 04.09.1995 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 на Центральній Одеській біржі.

Визнано недійсним договір №98.02-324 купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 26.02.1998 року між ОСОБА_9, що діяв від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в Жовтневій філії Одеської Спеціалізованої Біржі Нерухомості.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 16.03.1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_11 та зареєстрований у реєстрі за №932.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 17.10.2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори – ОСОБА_12 та зареєстроване у реєстрі за №3-3287, за яким ОСОБА_13 отримала у власність 2/9 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 17.10.2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори – ОСОБА_12 та зареєстроване у реєстрі за №3-3289, за яким ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в рівних частках, отримали у власність 7/9 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02.04.2008 року між ОСОБА_13, від імені якої виступала ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15 та зареєстрований у реєстрі за №704.

Визнано за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в порядку спадкування за законом право власності на двокімнатну квартиру, жилою площею 27,7 кв.м., загальною площею 43,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Витребувано у ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) квартиру, жилою площею 27,7 кв.м., загальною площею 43,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, та повернути її у власність ОСОБА_16 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПАТ «Дельта Банк» подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.11.2014 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна відмовити в повному обсязі.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції було вірно встановлено, що 12 грудня 1996 року померла ОСОБА_8, про що в книзі реєстрації актів про смерть відділу РАГС Жовтневої районної адміністрації Одеської міської ради від 16.12.1996р. зроблено запис за №11024 (а.с. 10).

Померла є матір’ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить відомості в актовому запису про народження №316 від 17.03.1978р. у свідоцтві про народження серії І-ЖД №169271. (а.с.9)

На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18.01.1995 року Першою одеською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за №7-296, ОСОБА_8 належала двокімнатна квартира, жилою площею 27,7 кв.м., загальною площею 43,4 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд.№88, кв.№31, право власності було зареєстровано в ОМБТІ за №68 в книзі 101пр-142.

Оскільки ОСОБА_8 заповіт не залишила, тому, згідно ст. 527 та ч.1 ст. 529 ЦК УРСР її син ОСОБА_2 має право на спадкування за законом у першу чергу.

У встановлений законом шестимісячний термін ОСОБА_2 не звернувся до нотаріальної контори із заявою щодо прийняття спадку.

Проте, на момент смерті матері і після її смерті він проживав у квартирі, експлуатував її, утримував в належному санітарно-технічному стані, чим фактично вступив в управління та володіння спадковим майном (п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР).

02.04.2007р. ОСОБА_2 був засуджений до позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, перебував під вартою з 03 вересня 2005 року по 03 березня 2008 року, відбував покарання в ПВК-1 м. Одеси.

Після звільнення ОСОБА_2 встановив, що в квартирі, яка залишилась після смерті матері та в якій він проживав, знаходяться невідомі йому особи, а спірна квартира його матір'ю, нібито була продана ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу №475 ще 04.09.1995 р., посвідченого на товарній біржі «Центральна Одеська біржа».

Крім того, судом встановлено, що 15.08.2008 року постановою Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області на підставі ст.6 п.2 КПК України ОСОБА_2 було відмовлено в порушенні кримінальної справи.

Згодом, постановою о/у СДСБЕЗ Портофранківського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області капітана міліції ОСОБА_17 від 07.12.2011 року ОСОБА_2 знову було відмову в порушенні кримінальної справи за фактом заволодіння квартирою, яка належала його матері шляхом обману та зловживання довіри.

Однак, постановою заступника прокурора Приморського району м. Одеси від 26.12.2011 року вищевказана постанова о/у СДСБЕЗ Портофранківського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області капітана міліції ОСОБА_17 від 07.12.2011р. була скасована та порушено кримінальну справу за фактом заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та присвоєно номер 058201100188.

Постановою від 30 березня 2012 року зупинено проведення досудового слідства по зазначеній справі до встановлення особи, яка вчинила це правопорушення.

Згідно пояснень відповідача ОСОБА_3, він ніколи спірну квартиру не купував, договір №475 від 04.09.1995 року не укладав та не підписував, довіреність не видавав, а паспорт, зазначений у спірному договорі як документ, що посвідчує особу, він загубив ще в 1984-1985рр. (Том 1: а.с.93).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що оскільки квартира №31, яка знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Мечникова, 88 вибула з володіння ОСОБА_8 та її спадкоємця ОСОБА_2 поза їх волею за неіснуючим договором №475 від 04.09.1995 р., а отже в силу положень ст.ст. 41, 48 ЦК УРСР він є недійсним, тому і наступні правочини, укладені до 01.01.2004 року, а саме: договір №98.02-324 від 26.02.1998 р., договір №932 від 16.03.1998 р., свідоцтво №3-3287 від 17.10.2000 р. та свідоцтво №3-3289 від 17.10.2000 р. також є недійсними.

Колегія суддів погоджується із висновком районного суду щодо того, що ОСОБА_8 не мала наміру на відчуження зазначеної квартири та укладення нею договору купівлі-продажу № 475 від 04.09.1995 р., оскільки відповідно положень ст. 41 ЦК УРСР відсутні дії власника спрямовані на припинення її права власності на спірну квартиру.

26.02.1998 року в Жовтневій філії Одеської Спеціалізованої Біржі Нерухомості ОСОБА_9, від імені ОСОБА_3, уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу №98.02-324; 16.03.1998р. у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_11 ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_10 договір купівлі-продажу №932; 17.10.2000р. державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори – ОСОБА_12 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом реєстровий №3-3287 за яким ОСОБА_13 отримала у власність 2/9 частки квартири; 17.10.2000р. державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори – ОСОБА_12 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом реєстровий №3-3289 за яким ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в рівних частках, отримали у власність 7/9 часток квартири; 02.04.2008р. у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15 - ОСОБА_13, від імені якої виступала ОСОБА_14, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу №704.

У відповідності до ст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 145 ЦК УРСР, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею; якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.

Враховуючи встановлені обставини справи , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що , оскільки договір №475 від 04.09.1995 р. в силу положень ст.ст. 41, 48 ЦК УРСР є недійсним, то і наступні правочини, укладені до 01.01.2004 року, а саме: договір №98.02-324 від 26.02.1998 р., договір №932 від 16.03.1998 р., свідоцтво №3-3287 від 17.10.2000 р. та свідоцтво №3-3289 від 17.10.2000 р. також є недійсними, так як укладені щодо майна, яке вибуло з володіння ОСОБА_8 та її спадкоємця поза їх волею.

Однак, оскільки договір купівлі-продажу №704, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15 02.04.2008 року, то до нього повинні бути застосовані положення чинного ЦК України.

Відповідно до ч.10 п.1,2,3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р., Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

В такому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

У разі, якщо майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, власник, на підставі ст. 388 ЦК України, має право звернутись із позовом про захист свого порушеного права шляхом витребування майна у добросовісного наймача.

При цьому, від власника не вимагається щоб він звертався із позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним стосовно добросовісного майна або визнання недійсними інших правочинів.

Тому, рішення суду в частині визнання недійсними правочинів , вчинених після укладення договору №475 купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 04.09.1995 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 на Центральній Одеській біржі, підлягає скасуванню.

В апеляційній скарзі апелянт – ПАТ «Дельта Банк» зазначає, що спірна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, що є предметом договору купівлі-продажу від 02 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_13, від імені якої виступала ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, на момент ухвалення судом рішення та на сьогоднішній день знаходиться в іпотеці Банку як забезпечення виконання ОСОБА_7 своїх обов’язків за Кредитним договором № 11327576000 від 02.04.2008 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 86 000 доларів США (Том 2: а.с. 229-235).

В забезпечення виконання Боржником своїх обов’язків за зазначеним Кредитним договором між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 був укладений іпотечний договір, посвідчений 02.04.2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15 та зареєстрований за № 705 (Том 2: а.с.236-238).

08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі- продажу прав вимоги за кредитами, зокрема, за Договором про надання споживчого кредиту № 11327576000 від 02.04.2008 р. та усіма договорами забезпечення за ним (Том 2: а.с. 227) Отже. Апелянт є новим кредитором за зазначеним Кредитним договором та договорами забезпечення.

Однак, доводи апеляційної скарги щодо того, що на момент ухвалення рішення від 25.11.2014 р. спірна квартира знаходилася в іпотеці Банку, не являються підставою для скасування рішення суду, оскільки судом першої інстанції було достовірно встановлено, що квартира №31, яка знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Мечникова, 88 вибула з володіння ОСОБА_8 та її спадкоємця ОСОБА_2 поза їх волею за неіснуючим договором №475 від 04.09.1995 р.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості одночасного застосування положень ст.ст. 392 та 388 ЦК України є неспроможними з огляду на те, що позивач, який є єдиним спадкоємцем, після смерті своєї матері, який постійно проживав з нею в оспорюваній квартирі, фактично прийняв спадщину після її смерті.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку на звернення до суду є необгрунтованими з огляду на те, що в силу встановлених обставин, а саме перебування позивача в місцях позбавлення волі та знаходження тривалого часу на лікуванні в подальшому, з приводу туберкульозу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про поновлення строку на звернення до суду.

Крім того, заява про застосування строку позовної давності до суду не надходила.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивач не являється сином ОСОБА_8, оскільки містяться розбіжності в написанні її імені, а саме Кіріяна та Кир’яна, є надуманими, оскільки спростовуються копіями документів, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Таким чином, твердження ПАТ «Дельта Банк» в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції повністю не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Тому, на думку колегії суддів, законних підстав для повного скасування рішення суду першої інстанції немає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів ,–

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 року- скасувати в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 16.03.1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_10, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_11 та зареєстрованого у реєстрі за №932; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17.10.2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори – ОСОБА_12 та зареєстрованого у реєстрі за №3-3287, за яким ОСОБА_13 отримала у власність 2/9 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17.10.2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори – ОСОБА_12 та зареєстрованого у реєстрі за №3-3289, за яким ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в рівних частках, отримали у власність 7/9 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1; визнання недійсним договіру купівлі-продажу квартири за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_3, укладеного 02.04.2008 року між ОСОБА_13, від імені якої виступала ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15 та зареєстрованого у реєстрі за №704 – скасувати.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14.12.2018 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Н.А. Кононенко

ОСОБА_18