Постанова № 78942500, 22.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/468/18

Номер справи місцевого суду: 523/3543/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2018 року м. Одеса

Справа № 523/3543/15-ц

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря - Томашевської К.В.,

учасники справи:

- позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

- відповідачі - 1) ОСОБА_4, 2) ОСОБА_5,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та заапеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», подану представником Сокуренко Наталією Вікторівною, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Середи І.В. 25 грудня 2015 року,

встановив:

У лютому 2014 р. публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»(далі - Банк) звернулося до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Банку: 1) заборгованість за кредитним договором № ODS0AE00000052 від 21.11.2006 р. у розмірі - 30 923,55 доларів США, що за курсом 11,72 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21.05.2014 р. складає - 362 424,01 грн.; 2) судові витрати.

Банк обґрунтовує своївимоги тим, що 21.11.2006 р. між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №ODS0AE00000052, відповідно до якого Банк надав йому кредит у розмірі - 16 194,50 доларів США, строком до 21.11.2011 р., а останній повинен був повернути його зі сплатою 0,84% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, комісію та інші витрати згідно кредитного договору.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання з ОСОБА_5 було укладено договір поруки, за яким остання взяла на себе солідарну відповідальність за невиконання позичальником кредитних зобов'язань.

Оскільки позичальник свої зобов'язання належним чином не виконував, станом на 21.05.2014 року утворилася заборгованість у вищевказаному розмірі (Т. 1, а. с. 2- 4).

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14.10.2014 р. вищезазначені позовні вимоги Банку задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Банку: 1) солідарно заборгованість за кредитним договором № ODS0AE00000052 від 21.11.2006 р. у розмірі - 30 923,55 долара США, що за курсом 11,72 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21.05.2014 р. еквівалентно - 362 424,01 грн., і яка складається з: - заборгованість за кредитом - 4 521,37 доларів США; - заборгованість по процентам за користування кредитом - 508,20 доларів США; - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 15 834,56 доларів США; 2) в рівних частках судовий збір у сумі - 3 624,24 грн. (Т. 1, а. с. 44 - 44 зворотна сторона).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26.02.2018 р. (Т. 1, а. с. 73 - 74) задоволена заява ОСОБА_4, ОСОБА_5 від 08.12.2014 р. (Т. 1, а. с. 48 - 49) про перегляд заочного рішення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14.10.2014 р. скасовано. Справу призначено до розгляду в загальному порядку.

ОСОБА_4 у листопаді 2015 р., не визнавши первісний позов Банку, звернувся до суду із уточненим у грудні 2015 р. зустрічним позовом, в якому остаточно просить: 1) розірвати кредитний договір № ODS0AE00000052 від 21.11.2006 р.; 2) стягнути з Банку на його користь надмірно сплачені кошти у подвійному розмірі у сумі - 4 214,58 доларів США, що станом на 02.12.2015 р. складає - 100 475,59 грн..

ОСОБА_4 обґрунтовує свої зустрічні вимоги тим, що Банк порушив умови договору поруки, списавши кошти з рахунку поручителя, оскільки кошти являлися соціальними виплатами для інваліда дитинства, тобто належали їх доньці. Договір поруки припинив свою дію, оскільки Банк не звертався протягом шести місяців з вимогами до ОСОБА_5. Крім того, Банк незаконно вилучив заставне майно, при цьому отримавши його від сторонньої особи, не попередивши відповідача, не здійснив оцінку автомобіля у момент вилучення, незаконно передав заставне майно у власність ТОВ «Автокредит плюс», яке є дочірнім підприємством Банку, без проведення прилюдних торгів. Не відомо на підставі якого договору, за яку ціну відбулася реалізація автомобіля.

Протягом періоду з 22.06.2009 р., моменту вилучення автомобіля, до 24.03.2013 р., дати проведення оцінки, тобто більше чотирьох років, Банком не проводилася ніяка оцінка. Тим самим, Банк намагався штучно створити збільшення боргу. Не погоджуючись з висновками спеціалістів по оцінці заставного майна, ОСОБА_4 вказував на необхідність прийняття звіту №58 щодо вартості автомобіля у розмірі - 85 438,40 грн.. Посилаючись на те, що станом на 22.06.2009 р. загальна заборгованість перед Банком складала - 9 105,10 доларів США, що за курсом НБУ на вказану дату дорівнювало - 69 289,81 грн., тому в разі зарахування саме вказаної вартості утворюється навіть переплата. З урахуванням повного погашення боргу, зобов'язання припинили свою дію (Т. 2, а. с. 60 -74, 98 - 105 зворотна сторона).

У листопаді 2015 р. ОСОБА_6, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, звернулася до суду з уточненим у грудні 2015 р. позовом, в якому просить: 1) визнати недійсним здійсненний Банком односторонній правочин щодо стягнення з неї державної соціальної допомоги, як інваліду з дитинства третьої групи, на погашення заборгованості за кредитним договором № ODS0AE00000052 від 21.11.2006 р.; 2) стягнути з Банку на її користь: 2.1) 2 107,97 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 02.12.2015 складає - 50 254,00 грн.; 2.2) відшкодування моральної шкоди у розмірі - 20 000,00 грн..

ОСОБА_6 свої вимоги обґрунтовує тим, що списання коштів на погашення кредиту, отриманого ОСОБА_4, відбулося з порушенням її прав. Кошти належали їй. Були соціальною допомогою інваліду дитинства і перераховувалися на рахунок відкритий її матір'ю у Банку. Крім того, вказувала, що договір поруки з її матір'ю ОСОБА_5 вже припинив свою дію, через пропущення шестимісячного строку для звернення (Т. 2, а. с. 75 - 81, 94 - 97).

14.12.2015 р. Банк уточнив позовні вимоги щодо розміру заборгованості станом на 10.12.2015 р.. Проситьстягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Банку: 1) заборгованість за кредитним договором № ODS0AE00000052 від 21.11.2006 р. у розмірі - 43 779,37 долара США, що за курсом 22,89 відповідно до службового розпорядження НБУ від 10.12.2015 р. складає - 1 002 109,78 грн.; 2) судові витрати.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25.12.2015 р. вищезазначені позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задоволено частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №ODS0AE00000052 від 21.11.2006 р. у розмірі - 2 322,34 доларів США, яка складається з тіла кредиту, та в рівних частинах судовий збір у розмірі - 272,87 грн..

В іншій частині вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» відмовлено.

Позовні вимоги третьої особи ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі - 8 328,69 грн. та судовий збір у розмірі - 243,60 грн..

В іншій частині вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, про розірвання договорів та стягнення коштів залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 21.11.2006 р. між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №ODS0AE00000052 строком - по 21.11.2011 р., відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі - 16 194,50 грн. на наступні цілі: - 11 000 дол. США - на споживчі цілі, а також - 5 194,50 дол. США на оплату страхових платежів у випадках та в порядку передбачених умовами даного договору, а останній повинен був повертати його зі сплатою 0,84% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,14% від суми виданого кредиту з «20» по «25» число кожного місяця. В рахунок сплати кредиту відповідач повинен був сплачувати банку щомісячно - 250,31 дол. США.

Відповідно до заяви на видачу готівки №15 від 21.11.2006 року відповідач ОСОБА_4 отримав 11 000 дол. США.

Забезпеченням виконання зобов'язань по кредитному договору виступає договір застави автомобіля «Меrsedes-Bens E 320», 1996 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_3, кузов НОМЕР_8, і порука ОСОБА_5 та ОСОБА_8.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу вказану суму кредиту. У свою чергу позичальник прийнявши кредит та використавши його за призначенням, зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконував.

При порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань передбачених п. п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 кредитного договору позичальник зобов'язується сплатити Банку відсотки за користування кредитом в розмірі 3% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості (п. 7.4 договору).

При порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань передбачених п. п. 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню у розмірі 0,15% від суми прострочених платежів, але не менше 1 грн. за кожен день прострочення (п. 4.1 кредитного договору).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21.12.2009 року по справі №2-5331 за позовом ЗАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення, було задоволено позов, Передано в заклад Банку, шляхом вилучення у відповідача ОСОБА_4, автомобіля «Меrsedes-Bens E 320», 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_8, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ODS0AE00000052 від 21.11.2006 р. у розмірі - 9 265,92 дол. США та звернуто стягнення на предмет застави - вказаний автомобіль, шляхом продажу автомобіля ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Відповідно до розрахунку, який став підставою для прийняття вищевказаного рішення станом на 14.07.2009 р. загальна заборгованість за кредитним договором склала - 9 265,92 дол. США, де - 8 480,63 дол. США - за кредитом, - 648,45 дол. США по процентам за користування кредитом, - 61,60 по комісії за користування кредитом, - 75,24 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань.

Як пояснили відповідачі останній платіж за кредитним договором вони зробили 02.03.2009 року. Після чого оплату не проводили.

22.06.2009 р. ОСОБА_9 вказаний автомобіль був переданий представнику Банку Кіскіну С.Л., про що складено відповідний акт та підписаний Кіскіним С.Л. і ОСОБА_9

З наданого Банком розрахунку вбачається, що станом на 10.12.2015 р. нараховано відповідачам заборгованість у розмірі - 43 779,37 дол. США, що за курсом НБУ 22,89 грн. станом на 10.12.2015 р. складає - 1 002 109 грн.. До вказаного розрахунку Банк включив також і витрати по утриманню автомобіля на площадці Банку.

Згідно з умовами договору застави рухомого майна № ODS0AE00000052/А від 22.11.2006 р., що також було встановлено рішенням суду від 21.12.2009 р., звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя може здійснюватися шляхом продажу предмета застави із укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою.

З листа УДАІ ГУМВС України в Одеській області від 17.06.2015 р. видно, що заставний автомобіль було знято з обліку 18.09.2013 р. для примусової реалізації на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21.12.2009 р. та дозволу довіреної особи Банку - Шляхтич Р.І.. 20.11.2013 р. даний автомобіль зареєстрований в центрі №3 надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування м. Дніпропетровськ, за ТОВ «Автокредит Плюс» на підставі довідки рахунку ВІА №093 від 19.11.2013 р., виданої ТОВ «Агентство незалежних експертиз». На автомобіль видано свідоцтво про реєстрацію САТ-615414 та д/н знак НОМЕР_2.

Відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження №5876 від 24.09.2013 р., складеного експертом-оцінювачем Подільник І.М ВАТ «Агентство незалежних експертиз», вартість автомобіля «Меrsedes-Bens E 320», 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_8, склала - 45 000 грн..

Враховуючи, що борг відповідачів зазначений в рішенні суду при звернені стягнення на предмет застави складав - 9 265,92 дол. США, зарахування Банком на рахунок кредиту після продажу автомобіля - 6 943,58 дол. США, що було підтверджено і представником Банку, з відповідачів необхідно стягнути залишок у розмірі - 2 322,34 дол. США, який складається з тіла кредиту.

Суд при проведенні вказаних розрахунків приймав до уваги можливість реалізації автомобіля відразу після прийняття рішення суду, оскільки відповідачі не оскаржували його. Посилання представника позивача на те, що необхідно було виправити помилку в рішенні та зняти арешт, суд не приймає до уваги, оскільки ці питання могли бути вирішені ще на початку 2010 р., а не в 2011 та в 2013 роках, як зазначено в письмових запереченнях, і не залежали від відповідачів, тому нарахування позивачем заборгованості у розмірі - 43 779,37 дол. США є безпідставним.

Що стосується зустрічного позову відповідача ОСОБА_4, то відмовляючи в його задоволенні суд виходить з наступного.

Оскільки відповідачами не оскаржувався правочин, вчинений з продажу заставного автомобіля, суд не може прийняти до уваги доводи відповідачів щодо визначеної оцінки, також не може бути належним доказом і представлений відповідачем звіт №58, так як з його змісту видно, що проводився він без огляду автомобіля, тоді як пояснювали відповідачі він побував в дорожньо-транспортній пригоді, від чого дійсний товарний стан може вплинути на вартість майна.

Посилання відповідачів на неотримання - 5 194,50 дол. США на оплату страхових платежів суд не приймає до уваги, оскільки умовами кредитного договору (п. 2.1.3 та 2.2.7) було передбачено щорічне складення договору страхування, у випадку непредставлення такого договору з боку відповідача, то він доручає Банку перераховувати відповідну суму, тобто конкретна сума визначається в залежності від умов страхування.

В судовому засіданні відповідачі підтвердили зарахування суми страхового відшкодування в рахунок оплати кредиту 12.06.2007 р..

Отже, встановлені обставини підтверджують виконання Банком вказаної умови щодо страхування заставного майна.

Крім того, суд звертає увагу на те, що рішення суду від 21.12.2009 р. відповідачі не оскаржили, воно набрало чинності, тим самим вони погодилися з вказаним розміром заборгованості, визначеної для вирішення питання про звернення стягнення на заставне майно.

Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що підстави для розірвання договору, вказані відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки строк проведення реалізації заставного майна є правом сторони, при цьому його тривалість не може впливати на відповідальність відповідачів, стягнення коштів з рахунків третьої особи також не впливає на правовідносини з відповідачами, тому зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Що стосується доводів відповідача про припинення дії поруки, суд вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного.

Умовами договору (п.12) передбачено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання строку повернення кредиту за кредитним договором.

З огляду на умови договору, враховуючи наявність рішення суду про звернення стягнення на заставне майно та його реалізацію в вересні 2013 р., суд приходить до висновку, що не має підстав вважати припиненим договір поруки.

При розгляді окремого позову третьої особи ОСОБА_6 та частковому його задоволенні, суд виходить з наступного.

Умовами п. 8 договору поруки №0052/Р1 від 21.11.2006 р. передбачено право Банку на списання коштів з рахунків поручителя в рахунок погашення боргу за кредитним договором.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_9, яке було видано на термін з 02.07.2010 р по 10.08.2011 р., третя особа - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом з дитинства і їй було призначено державну соціальну допомогу по інвалідності ІІІ групи.

Для отримання соціальної допомоги матір третьої особи - ОСОБА_5 у Банку відкрила рахунок №4627085823369570, про що повідомила управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси У своїй заяві від 05.08.2010 р., що також було підтверджено представником Банку.

У період з червня 2010 р. по серпень 2011 р. ОСОБА_6 було перераховано на вказаний рахунок - 13 722,74 грн..

Згідно з випискою по особовому рахунку №4627085823369570 було списано Банком на рахунок кредиту №29099054445780 всього коштів у розмірі - 8 328,69 грн. (2812,04+506,75+253,38+126,69+63,34+31,67+532,49+266,24+133,12+66,56+33,28+533,29+266,65+133,32+66,66+33,33+16,67+8,33+4,17+518,73+259,37+129,68+64,84+32,42+16,21+524,76+262,38+131,19+65,59+32,80+16,40+8,20+4,10 +337,41).

Враховуючи те, що вказані кошти не належали поручителю - ОСОБА_5, а були власністю її доньки - ОСОБА_6, яка в силу неповнолітнього віку не могла вчиняти ніяких дій особисто, і не була учасником кредитних правовідносин, тому суд приходить до висновку, що Банк безпідставно списав їх на рахунок кредиту.

Враховуючи встановлені обставини, незаконно отримані кошти у розмірі - 8 328,69 грн. необхідно стягнути з Банку на користь ОСОБА_6.

Що стосується вимог ОСОБА_6 про визнання одностороннього правочину Банку відносно ОСОБА_6 щодо стягнення державної соціальної допомоги на погашення кредитного договору №ODS0AE00000052 від 21.11.2006 р. недійсним, стягнення - 2 107,97 доларів США, а також стягнення моральної шкоди у розмірі - 20 000 грн., то вони не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Суд приходить до висновку, що вимоги про визнання угоди недійсною не підлягають задоволенню, оскільки як було судом з'ясовано з третьою особою правочинів не було укладено, кошти списувалися безпідставно, тому і відповідно не може стягуватися вказана вище сума у подвійному розмірі та моральна шкода.

Вимога про стягнення суми в доларах не відповідає встановленим фактам, оскільки соціальна допомога третій особі перераховувалася в гривнях, а не в доларах США, тому має бути повернута у гривні.

Клопотання представника позивача про застосування строку позовної давності до вимог третьої особи не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що третя особа ОСОБА_6 народилася 11.08.1993 року, тобто повноліття вона досягла - 11.08.2011 р.. Ухвалою суду від 13.07.2015 р. її було залучено до участі у справі. У червні 2015 р. ознайомлена з матеріалами справи. До суду звернулася з позовом 17.06.2015 р..

Виходячи із встановлених обставин, суд приходить до висновку, що строк позовної давності у три роки ОСОБА_6 не був пропущений, оскільки про порушення своїх прав та інтересів вона дізналася лише в червні 2015 року, під час ознайомлення з матеріалами справи (Т, 2, а .с. 129 - 133 зворотна сторона).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.11.2016 р. (Т. 3, а. с. 33 - 41) апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_6, Банку відхилено.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.12.2015 р. залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.10.2017 р. касаційну скаргу Банку задоволено частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10.11.2016 р. в частині позовних вимог Банку до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_4 не винен у виникненні кредитної заборгованості у розмірі - 43 779,37 доларів США, оскільки Банк з 2010 р. по 2013 р. не реалізував переданий йому предмет застави - автомобіль марки «Мерседес-Бенц Е 320» 1996 року випуску, номерний знак НОМЕР_3, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції не навів належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Банк умисно протягом 2010 - 2013 року не продавав заставний автомобіль, а також не врахував положень ч. 2 ст. 614 ЦК України, якою встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

При цьому суд не з'ясував, що перешкоджало заставодавцю самому продати автомобіль і погасити заборгованість за кредитом (Т. 3, а. с. 77 - 79 зворотна сторона).

При новому апеляційному розгляді з'ясовано наступне.

ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

ОСОБА_4 вказує, що він ніколи не отримував доларів США, а отримав - 55 550,00 грн.. У Банку відсутня ліцензія на проведення операцій з валютними цінностями. Судом не витребувано і не досліджено кредитну справу. Вилучений у нього автомобіль знаходився у Банку з 22.06.2009 р. по 24.09.2013 р., після чого був переданий ТОВ «Автокредит плюс».

ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

ОСОБА_6 вказує, що суд першої інстанції не витребував та не дослідив кредитну справу. Банк порушив цілу низку нормативних актів при видачі кредиту.

Банк в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції змінити, задовольнивши повністю його позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Банк вказує, що заставний автомобіль було продано у 2013 р.. Кошти від продажу були зараховані на погашення кредиту. Кредитний договір діяв після рішення про звернення стягнення на автомобіль, а тому Банк продовжував нараховувати відсотки та пеню.

ОСОБА_4, ОСОБА_6 та представник Банку в судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщалися належним чином. Причини неявки не повідомили. Відзивів на апеляційній скарги не надали.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_14 надала клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з її відрядженням до іншого міста.

ОСОБА_5 у судовому засіданні вважала необхідним апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_6 задовольнити. Апеляційну скаргу Банку залишити без задоволення. Посилалась на відсутність заборгованості у зв'язку з тим, що заставний автомобіль був вилучений Банком та проданий.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у як найшвидшому вирішенні спору, освідомленість учасників які не з'явилися у судове засідання про розгляд справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, відсутність доказів щодо відрядження представника ОСОБА_4, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її інших учасників.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду рішення, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України, чинних на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене не підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду вказаним вимогам законодавства повністю не відповідає. Погодитися з вищевказаними висновками суду першої інстанції повністю не можна. Цих висновків суд першої інстанції дійшов при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів судом першої інстанції правильно встановлено наявність між сторонам кредитних правовідносин, правовідносин поруки, порушення позичальником - ОСОБА_4 умов кредитного договору, необхідність солідарного стягнення заборгованості. Ці висновки відповідають вимогам норм матеріального (ст. ст. 11, 15, 509, 525, 526, 530, 549, 553, 554, 610, 611, 1054 ЦК України) права та процесуального (ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України) права

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно із ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Оскільки беззаперечно встановлено порушення позичальником зобов'язань з повернення кредиту, правильним є висновок про необхідність солідарного стягнення заборгованості.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь Банку.

Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, колегія суддів виходить з наступного.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26.07.2018 р. витребувано у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»: 1) відомості щодо звернення стягнення на предмет застави (продаж, переоформлення права власності, передачу в лізінг тощо) на предмет застави - автомобіль «Mercedes Benz», марка - Е320, 2006 року випуску, кузов/шасі - НОМЕР_8, державний реєстраційний номер - НОМЕР_3, який належить на праві власності ОСОБА_4, згідно рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21.12.2009 р. у справі № 2-5331/2009 р.; 2) у випадку звернення стягнення на вищевказаний автомобіль надати належним чином завірені копії відповідних документів, вказати, за якою ціною вказаний автомобіль було продано, передано в лізинг тощо, яким чином розподілена сума грошей від продажу автомобіля на погашення заборгованості за кредитним договором ODS0АЕ00000052 від 21.11.2006 р.; 2) детальний розрахунок заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором №ODS0АЕ00000052 від 21.11.2006 р. станом на 10.12.2015 р. із зазначенням загальної суми заборгованості та її складових частин, зокрема по пені - з переведенням іноземної валюти в національну валюту - гривню по кожному періоду її нарахування та загальний розмір, з врахуванням погашення заборгованості (повної/часткової) за рахунок звернення стягнення на предмет застави - вищевказаний автомобіль, якщо таке відбуло, згідно рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21.12.2009 р. у справі № 2-5331/2009 р.;

Попереджено ПАТ «ПРИВАТБАНК» про можливі негативні наслідки невиконання учасником справи процесуального обов'язку зі сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання усіх наявних доказів, не приховування доказів, виконання процесуальних дій у встановлені судом строки.

Згідно роздруківок відстежень щодо отримання поштової кореспонденції, списку згрупованих рекомендованих відправлень (листів рекомендованих) (Т. 3, а. с. 123 - 131) Банк отримав вказану ухвалу суду. Вказану в ухвалі інформацію Банк суду не надав.

Виходячи з наявного у справі розрахунку заборгованості станом на 10.12.2015 р. (Т. 2, а. с. 119 - 124) заборгованість по тілу кредиту становить - 4 521,37 доларів США, розмір відсотків за користування кредитом з 14.07.2009 р. по 21.11.20114 р. (строк повернення кредиту) становить - 4 363,45 доларів США. Разом розмір заборгованості по тілу кредиту та відсоткам становить - 8 884,82 долара США. Саме вказану суму заборгованості необхідно стягнути з відповідачів на користь Банку.

Відповідно до вказаного розрахунку заборгованості борг по комісії стягується щомісячно, що не відповідає вимогам діючого законодавства. У зв'язку з вищевказаним у стягненні заборгованості по комісії у загальному розмірі - 508,20 доларів США, що еквівалентно - 11 632,70 грн. необхідно відмовити.

У стягненні заборгованості по пені також необхідно відмовити, оскільки її загальний розмір у сумі - 28 690,38 доларів США, що еквівалентно - 656 722,80 грн. визначений з переведенням загальної заборгованості у доларах США в національну валюту - гривню за курсом НБУ станом на 10.12.2015 р., а не по відповідним періодам її нарахування у доларах США з переведенням за відповідними курсами у національну валюту - гривню.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_4, ОСОБА_6 про те, що не отримувалися долари США, а кредит надавався у гривні, у Банку відсутня ліцензія на проведення операцій з валютними цінностями, судом не витребувано і не досліджено кредитну справу, вилучений у нього автомобіль знаходився у Банку протягом 22.06.2009 р. по 24.09.2013 р., після чого був переданий ТОВ «Автокредит плюс», не враховано вартість проданого автомобіля, колегія суддів відхиляє, оскільки вони суперечать встановленим по справі обставинам отримання кредиту, придбання за кредитні кошти автомобіля та передачу його в заставу, часткове погашення кредиту, у тому числі і за рахунок продажу автомобіля.

Доводи апеляційної скарги Банку про те, що заставний автомобіль було продано у 2013 р., кошти від продажу були зараховані на погашення кредиту, є обґрунтованими.

Доводи Банку про те, що кредитний договір діяв після рішення про звернення стягнення на автомобіль, а тому Банк продовжував нараховувати відсотки та пеню, колегія суддів відхиляє як такі, що не засновані на положеннях діючого законодавства.

Таким чином апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_6 та Банку є частково обґрунтованими, підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором не відповідають обставинам справи, судом при цьому порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Необхідно ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову Банку за вищевказаного обґрунтування.

Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України, у зв'язку з частковим задоволенням позову Банку, необхідно стягнути у рівний частках з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Банку судовий збір у сумі - 2 392,00 грн. = 11 959,99 грн. х 20%, тобто з кожного по - 1 196,00 грн..

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК»- задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2015 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства акціонерного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості- скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6,про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_11 реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5) та ОСОБА_5 (паспорт НОМЕР_10 реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7) на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК»(01001, м. Київ вул. Грушевського, 1д, ЄДРПОУ - 14360570) заборгованість за кредитним договором № ODS0AE00000052 від 21 листопада 2006 р. у загальному розмірі - 8 884 (вісім тисяч вісімсот вісімдесят чотири) долара 82 центи США, що за курсом Національного Банку України станом на 10 грудня 2015 року 22,89 грн. за один долар США становить - 203 373 (двісті три тисячі триста сімдесят три) грн. 53 коп., яка складається з: - заборгованість по кредиту - 4 521 (чотири тисячі п'ятсот двадцять один) долар 37 центів США, що за курсом Національного Банку України станом на 10 грудня 2015 року 22,89 грн. за один долар США становить - 103 494 (сто три тисячі чотириста дев'ятсот чотири) грн. 16 коп.; - заборгованість за відсотками за період з 14 липня 2007 р. по 21 листопада 2011 року - 4 363 (чотири тисяч триста шістдесят три) долара 45 центів США, що за курсом Національного Банку України станом на 10 грудня 2015 року 22,89 грн. за один долар США становить - 99 879 (дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 37 коп..

В решті позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» - відмовити.

Стягнути у рівний частках з ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_11 реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5) та ОСОБА_5 (паспорт НОМЕР_10 реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7) на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК»(01001, м. Київ вул. Грушевського, 1д, ЄДРПОУ - 14360570) судовий збір у сумі - 2 392 (дві тисячі триста дев'яносто дві) грн., тобто з кожного по - 1 196 (одна тисяча сто дев'яносто шість) грн. 00 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 11 грудня 2018 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе