Вирок № 78937693, 28.12.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________

Справа № 490/6187/18

Провадження № 1-кп/490/728/2018

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2018 року

Центральний районний суд міста Миколаєва

У складі : головуючого - судді Алєйнікова В.О.

при секретарі Сасік Я.С.

за участі прокурора Кузнецова В.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

його захисника Іванішина І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові, є українцем, громадянином України, здобув вищу освіту, є розлученим, неповнолітніх дітей не має, працює ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не вчиняв злочинів та не судився

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 369 Кримінального Кодексу України, -

В С Т А Н О В И В :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

1. Розпорядженням від 21 червня 2017 року № 232-рк першого заступника голови Миколаївської Обласної Державної Адміністрації «Про тимчасове виконання обов'язків генерального директора комунального підприємства «Миколаївський міжнародний

аеропорт»» виконання обов'язків директора цього підприємства тимчасово - на строк до 23 грудня 2017 року було покладене на ОСОБА_1.

2. Бажаючи продовжувати виконання обов'язків директора цього підприємства після сплинення цього строку на постійній основі, в період часу з третьої декади листопада по першу декаду грудня 2017 року (точна дата у ході досудового розслідування не встановлена) ОСОБА_1 вирішив надати неправомірну вимогу службовій особі, яка займає відповідальне становище - ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3, оскільки саме до компетенції цієї посадової особи, окрім іншого, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" входить укладання та розірвання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління місцевої державної адміністрації

3. Реалізуючий свій злочинний умисел, протягом зазначеного періоду ОСОБА_1

зустрівся з ОСОБА_3 у м. Києві, точна адреса зустрічі не встановлена, і

під час розмови запропонував останньому неправомірну вигоду за продовження

строку дії його повноважень на посаді ІНФОРМАЦІЯ_4 та укладання з ним трудового договору на цій посаді.

Реалізуючи далі свій злочинний умисел, 27 грудня 2017 року, перебуваючи у службовому кабінеті ІНФОРМАЦІЯ_3, розташованому у будинку 22 по вулиці Адміральській у місті Миколаєві приблизно о 15 годині 30 хвилин та приблизно о 18 годині 20 хвилин, ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_3 про можливість

надання раніше запропонованої неправомірної вигоди 28 грудня 2017 року.

4. 28 грудня 2017 року ж приблизно о 22 годині ОСОБА_1., реалізовуючи свій

злочинний умисел, прибув до службового кабінету ІНФОРМАЦІЯ_3, де надав ОСОБА_3, який у той час діяв під контролем правоохоронних органів, неправомірну вигоду в сумі 700.000 грн. за продовження

строку повноважень ОСОБА_1, як ІНФОРМАЦІЯ_4 та послідуючого укладення з ним трудового контракту про роботу на цій посаді.

Статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення, винними у вчиненні яких визнаються обвинувачені

5. Дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за частиною 3 статті 369 Кримінального Кодексу України - як надання службовій особі, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

6. Під час досудового розслідування - 25 липня 2018 року - між обвинуваченим та прокурором була укладена угода про визнання винуватості.

7. На виконання вимог ст. 474 КПК судом з'ясовано обставини, що дозволяють впевнитися в тому, що обвинувачений усвідомлює свої права, наслідки укладення і затвердження угоди, характер обвинувачення, вид покарання, яке буде до нього застосовано, а також переконатися, що укладення угоди є добровільним

Так, судом обвинуваченому роз'яснені права, передбачені частиною 5 статті 474 КПК України, зокрема - його право на справедливий судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а також наслідки укладання угоди.

Проте обвинувачений, усвідомивши свої права у суді та наслідки укладання угоди, свою винуватість визнав, скористатись правом на розгляд справи у повному обсязі не побажав та наполягав на затвердженні укладеної під час досудового розслідування угоди.

Судом також встановлено, що розумні підстави для сумнівів у тому, що ОСОБА_1 вчинював діяння, із приводу яких укладена угода, є відсутніми.

До того ж, викладені сторонами умови угоди не суперечать вимогам закону, правова кваліфікація кримінального правопорушення є належною, законодавство допускає укладання угод по справам цієї категорії.

Умови угоди відповідають інтересам суспільства, адже наслідком її укладання є забезпечення швидшого досудового розслідування і судового провадження, викриття більшої кількості корупційних кримінальних правопорушень

Запропоновані умови також не порушують права та інтереси сторін та інших осіб.

Отже, заявлена угода підлягає затвердженню судом.

За такого суд вважає вину обвинуваченого у вчиненні злочину за встановлених судом обставин доведеною.

Мотиви призначення покарання.

8. Сторонами угоди узгоджене покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

9. Вирішуючи питання про можливість призначення такого покарання, суд перш за все відзначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 75 Кримінального Кодексу України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно ж до частини 2 статті 75 Кримінального Кодексу України суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішуючи питання про наявність підстав розповсюдження обмеження щодо звільнення від покарання за корупційні злочини на випадки затвердження угод у провадженнях по таким злочинам, суд виходе з такого.

9.1. Перш за все, суд враховує зміст та послідовність змін до Кримінального Кодексу України та Кримінального Процесуального Кодексів України, що призвели до запровадження норм такого змісту.

Так, стаття 75 Кримінального Кодексу України /у редакції Закону від 05 квітня 2001 року/ мала лише одну норму, що регулювала умови звільнення особи від відбування покарання, такого змісту: «1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням».

Законом України № 4652-VI від 13 квітня 2012 року цю статтю було доповнено новою частиною такого змісту: «2. Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням».

Таке доводить, що законодавець з самого початку визначив окремі, не пов'язані один з одним, порядки звільнення особи від покарання з випробуванням за ініціативою суду та на підставі угод, оскільки в інакшому випадку законодавцю не було б необхідним описувати заново, при призначенні яких видів і розмірів покарань є можливість узгодити звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Далі, Законом України № 1698-VII від 14 жовтня 2014 року лише в частину першу статті 75 Кримінального Кодексу України після слова «суд» доповнено словами «крім випадків засудження за корупційний злочин». Крім того, цим Законом встановлено й інші обмеження щодо осіб, які вчинили корупційні злочини або були засуджені за їх вчинення, при звільненні від кримінальної відповідальності, призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, звільненні від покарання та його відбування, знятті судимості тощо (ст.ст. 45-48, 69, 74, 79, 81, 82, 86, 87, 91 Кримінального Кодексу України).

При цьому слід звернути увагу, що законодавець при наявності частини 2 статті 75 Кримінального Кодексу України, яка теж у момент прийняття Закону № 1698-VII від 14 жовтня 2014 року передбачала можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням у тому числі за вчинення корупційного злочину, передбачив обмеження щодо можливості звільнення особи від відбування покарання з випробуванням при засудженні за корупційний злочин лише у частини 1 цієї статті, тобто - при звільнені від відбування покарання з випробуванням без затвердження угоди про примирення або про визнання вини.

Звертає також на себе увагу та обставина, що зі сторони народних депутатів жодних пропозицій та поправок щодо змін до статті 75 Кримінального Кодексу України не надавалось; не було висловлено зауважень щодо зазначених змін зі сторони Головного юридичного управлінням та Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України.

Зазначене свідчить про те, що Верховна Рада України свідомо не передбачила обмежень у застосуванні частини 2 статті 75 Кримінального Кодексу України щодо корупційних злочинів.

Ця обставина підтверджується й тим, що в подальшому - законом № 198-VIII від 12 лютого 2015 року - з метою удосконалення антикорупційного законодавства у частині функціонування Національного антикорупційного бюро, Національного агентства з питань запобігання корупції, системи прокуратури України, у статті 469 Кримінального Процесуального Кодексу України було передбачено положення, за яким угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні зокрема щодо:

1)кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів;

2)особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами.

При цьому при внесенні цим же Законом змін до ст.472 Кримінального Процесуального Кодексу України /Зміст угоди про визнання винуватості/ не було передбачено жодних застережень щодо звільнення від його відбування з випробуванням при укладенні такої угоди.

Також відсутні будь-які обмеження укладення угоди у кримінальному провадженні про корупційні злочини і у інших положеннях Глави 35 КПК «Кримінальне провадження на підставі угод».

Наведене доводить, що законодавча історія свідчить про відсутність підстав для розповсюдження обмеження щодо звільнення від покарання за корупційні злочини на випадки затвердження угод у провадженнях по таким злочинам.

9.2. Далі, суд враховує конструкції норм частин 1 та 2 статті 75 Кримінального Кодексу України.

В зв'язку із цим суд відзначає наступне.

По-перше, норми вказаних частин по різному регулюють суб'єктів, за ініціативою яких застосовується звільнення від відбування покарання з випробуванням. У першому випадку таким суб'єктом є суд, у другому ж - сторони кримінального провадження.

По-друге, відповідно до цього вказані норми по різному регулюють й підстави для такого звільнення. Так, у першому випадку такою підставою виступає переконання суду, а у другому - згода сторін кримінального провадження.

По-третє, у першому випадку передбачається перелік обставин, що є передумовами для прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання, в той час, як в другому випадку такий перелік не передбачений. Зазначене підтверджується й позицією, що висловлена у абзаці 6 пункту 12 Постанови від 11 грудня 2015 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», яка полягає у тому, що у випадку затвердження угоди про примирення … з'ясування питань, визначених у частині 1 статті 75 Кримінального Кодексу України не є обов'язковим».

Наведене у сукупності доводить, що норми частини 1 статті 75 та частини 2 статті 75 Кримінального Кодексу України не співпадають за своїми елементами та суттєво відрізняються одна від одної.

Отже, ці норми не можуть вважатись такими, які співвідносяться як загальна та спеціальна, оскільки в такому випадку існує підпорядкування за обсягом двох статей - обсяг однієї ширший, іншої - вужчий; до того ж - стаття про спеціальну норму повинна містити всі ознаки статті про загальну норму та водночас - додаткові, притаманні лише їй ознаки, які виділяють її із загальної норми.

Більш того висновок про наявність співвідношення між статтями по типу «загальна та спеціальна» встановлюється виключно на основі формально-догматичного дослідження елементів цих статей (їх обсягу) з єдиною метою - виявити, яка із них (конкуруючих статей) повинна застосовуватися до правової ситуації. У зв'язку із цим не можна йти у «зворотній бік» - на підставі того, що застосовується у цій ситуації частина 2 статті 75 Кримінального Кодексу вважати її спеціальною і на основі цього додавати до неї елементи (ознаки) іншої норми - частини 1 статті 75 Кримінального Кодексу України. Така операцію суперечить призначенню знань про види конкуренції статей у праві.

Наведене доводить, що конструкція норм частини 1 статті 75 та частини 2 статті 75 Кримінального Кодексу України не дає підстави для розповсюдження обмеження щодо звільнення від покарання за корупційні злочини на випадки затвердження угод у провадженнях по таким злочинам.

9.3. При вирішенні цього питання також слід зважати на те, що відповідно до загальновизнаного принципу права усі спірні питання при кримінально-правовій кваліфікації мають вирішуватися на користь особи, дії якої кваліфікуються.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до п.52 рішення Європейського суду з прав людини від 25 червня 1993 року у справі «Кокінакіс проти Греції» /Kokkinakis v. Greece/ норма пункту 1 статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежується забороною на застосування кримінального закону до вчинків, вчинених до його вступу у силу на шкоду обвинуваченому. Вона, крім того, втілює у більш узагальненому вигляді принцип, що тільки закон може визначати злочин і передбачати покарання (nullum crimen, nulla poena sine lege) і принцип неможливості розширювального тлумачення кримінального закону на шкоду обвинуваченому, наприклад, шляхом аналогій; звідси випливає, що злочин має мати чітке визначення у законі. Ця умова задовольняється у тих випадках, коли людина може дізнатися із формулювання відповідного положення і, у разі необхідності, за допомогою тлумачення, наданого судом, які дії і які порушення накладають на нього відповідальність.

Із урахуванням викладеного та беручи до уваги ідею проведену у процитованому вище пункті рішення Європейського суду з прав людини, недоліки чи незрозумілості у законодавстві, його сумнівні, неоднозначні положення не можуть тлумачитися таким чином, щоб погіршувати становище особи, до якої вони мають бути застосовані, і реалізуються у найбільш сприятливому для людини значенні.

Наведений висновок прямо пов'язаний із «презумпцією знання законів», викладеною у ч.2 ст.68 Конституції України, за якою незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (оскільки неможливо забезпечити знання законів, які є незрозумілими) і відповідає також аксіомі, за якою неможливо забезпечувати регулювання поведінки людей незрозумілими для них нормами права.

Підсумовуючи наведене, суд доходе висновку про те, що підстави для розповсюдження норм частини 1 статті 75 Кримінального Кодексу України, зокрем - обмеження щодо звільнення від покарання за корупційні злочини на - випадки затвердження угод у провадженнях по таким злочинам, є відсутніми.

10. Повертаючись до передумов звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачених у частині 2 статті 75 Кримінального Кодексу України, суд відзначає, що такими є лише:

1)укладання угоди у встановленому законом порядку;

2)узгодження сторонами основного покарання у вигляді, зокрема, позбавлення волі

3)узгодження сторонами звільнення від відбування покарання з випробуванням.

В зв'язку з таким суд відзначає, що усі вказані передумови, як доведено вище, в цьому випадку є наявними.

Отже, обвинуваченому слід призначити визначене в угоді покарання, та прийняти рішення про його звільнення від відбуття покарання з випробуванням.

Вирішення питання про долю речових доказів.

11. Речові докази у справі - кошти в сумі 700.000 (сімсот тисяч) грн., як предмети вчинення кримінального правопорушення, на підставі пункту 5 частини 9 статті 100 Кримінального Процесуального Кодексу України слід конфіскувати.

12. Речові докази у справі - аркуш паперу з написом «(0,7) так дали, 0,7 млн. грн.» та пляшку із речовиною коричневого кольору, як предмети, що не мають ніякої цінності і не можуть бути використаними за призначенням, на підставі пункту 4 частини 9 статті 100 Кримінального Процесуального Кодексу України слід знищити.

13. Речові докази - паспорт громадянина України для виїду за кордон НОМЕР_4,

виданий 07 лютого 2012 року на ім'я ОСОБА_1; блокнот в обкладинці чорного кольору із надписом «ОСЕМ», свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу державний

реєстраційний номерний знак НОМЕР_1; ключ від автомобіля «Mercedes-Benz Е220 CDI» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1; грошові кошти в сумі 11.360 (одинадцять тисяч триста шістдесят) гривень; мобільний телефон «Apple IPhone» із сім-картою оператора мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар»; автомобіль «Mercedes-Benz Е220 CDI» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, як предмети, які не містять слідів кримінального правопорушення, на підставі частини 6 статті 100 Кримінального Процесуального Кодексу України слід повернути власнику - ОСОБА_1.

Вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

14. Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва Сухаревич З.М. від 02 січня 2018 року (провадження № 1-кс/487/35/18) з метою забезпечення цього кримінального провадження був накладений арешт на автомобіль «Mercedes-Benz Е220 CDI» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1.

Ухвалою того ж слідчого судді від 02 січня 2018 року (провадження № 1-кс/487/32/18) з метою забезпечення цього кримінального провадження був накладений арешт на нерухоме майно (будинок), розташоване за адерсою: АДРЕСА_2.

Ухвалою того ж слідчого судді від 02 січня 2018 року (провадження № 1-кс/487/34/18) з метою забезпечення цього кримінального провадження був накладений арешт на грошові кошти, розміщені на банківському рахунку у ПАТ КБ "ПриватБанк" /код банку 305299/ за номером картки НОМЕР_5 на ім'я ОСОБА_1

Ухвалою того ж слідчого судді від 02 січня 2018 року (провадження № 1-кс/487/33/18) з метою забезпечення цього кримінального провадження був накладений арешт на грошові кошти, розміщені на банківському рахунку у ПАТ "Укргазбанк" /код банку 320478/ за номером картки НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_1

Ухвалою того ж слідчого судді від 02 січня 2018 року (провадження № 1-кс/487/31/18) з метою забезпечення цього кримінального провадження був накладений арешт на грошові кошти, розміщені на банківському рахунку у АБ "Укрексімбанк" /МФО 322313, код ЄДРПОУ 00032112/ за номерами карток НОМЕР_7 і НОМЕР_8 на ім'я ОСОБА_1

Враховуючи, що в зв'язку із винесенням цього вироку необхідність у застосуванні таких заходів забезпечення кримінального провадження відпала, на підставі статті 174 Кримінального Процесуального Кодексу України вказані арешти майна слід скасувати.

15. Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва Сухаревич З.М. від 30 грудня 2017 року відносно ОСОБА_1 був застосований запобіжний захід у вигляді застави у сумі 2.500.000 /два мільйони п'ятсот тисяч/ грн.

03 січня 2018 року вказана сума застави була внесена ОСОБА_4 на депозитний рахунок № НОМЕР_9 в ДКС України м. Київ МФО 820172 згідно квитанції № 28885723 від 03 січня 2018 року.

В зв'язку із тим, що в зв'язку з ухваленням цього вироку потреба у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала, після набрання вироком чинності її слід повернути заставодавцю.

Судові витрати у справі у сумі 5.720 грн. слід стягнути з обвинуваченого на користь держави.

Керуючись ст.ст. 368, 373-374, 474 - 475 КПК України, суд, -

З А С У Д И В :

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 25 липня 2018 року між обвинуваченим ОСОБА_1 та прокурором.

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 369 Кримінального Кодексу та призначити йому покарання у вигляді у вигляді позбавлення волі строком на 4 /чотири/ роки.

На підставі частини 2 статті 75 Кримінального Кодексу України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку в 1 (один) рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, зокрема:

1)не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації;

2)періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

3)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

Речові докази у справі - кошти в сумі 700.000 (сімсот тисяч) грн. - конфіскувати.

Речові докази у справі - аркуш паперу з написом «(0,7) так дали, 0,7 млн. грн.» та пляшку із речовиною коричневого кольору - знищити.

Речові докази - паспорт громадянина України для виїду за кордон НОМЕР_4,

виданий 07 лютого 2012 року на ім'я ОСОБА_1; блокнот в обкладинці чорного кольору із надписом «ОСЕМ», свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу державний

реєстраційний номерний знак НОМЕР_1; ключ від автомобіля «Mercedes-Benz Е220 CDI» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1; грошові кошти в сумі 11.360 (одинадцять тисяч триста шістдесят) гривень; мобільний телефон «Apple IPhone» із сім-картою оператора мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар»; автомобіль «Mercedes-Benz Е220 CDI» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 - повернути ОСОБА_1.

Арешт, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва Сухаревич З.М. від 02 січня 2018 року (провадження № 1-кс/487/35/18) на автомобіль «Mercedes-Benz Е220 CDI» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 - скасувати.

Арешт, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва Сухаревич З.М. від 02 січня 2018 року (провадження № 1-кс/487/32/18) на нерухоме майно (будинок), розташоване за адерсою: АДРЕСА_2 - скасувати.

Арешт, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва Сухаревич З.М. від 02 січня 2018 року (провадження № 1-кс/487/34/18) на грошові кошти, розміщені на банківському рахунку у ПАТ КБ "ПриватБанк" /код банку 305299/ за номером картки НОМЕР_5 на ім'я ОСОБА_1- скасувати.

Арешт, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва Сухаревич З.М. від 02 січня 2018 року (провадження № 1-кс/487/33/18) на грошові кошти, розміщені на банківському рахунку у ПАТ "Укргазбанк" /код банку 320478/ за номером картки НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_1 - скасувати.

Арешт, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва Сухаревич З.М. від 02 січня 2018 року (провадження № 1-кс/487/31/18) на грошові кошти, розміщені на банківському рахунку у АБ "Укрексімбанк" /МФО 322313, код ЄДРПОУ 00032112/ за номерами карток НОМЕР_7 і НОМЕР_8 на ім'я ОСОБА_1 - скасувати.

Заставу, внесену за ОСОБА_1 на депозитний рахунок № НОМЕР_9 територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в ДКС України м. Київ МФО 820172 в сумі 2.500.000 /два мільйони п'ятсот тисяч/ грн. згідно квитанції № 28885723 від 03 січня 2018 року ОСОБА_4 - повернути ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 5.720 грн. судових витрат.

Вирок може бути оскарженим до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 30 днів з моменту його проголошення.

СУДДЯ =АЛЄЙНІКОВ В.О.=

28.12.2018