Рішення № 78936748, 29.12.2018, Новоодеський районний суд Миколаївської області

29.12.2018

Справа № 482/818/18

Номер провадження 2/482/404/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2018 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого - судді Баранкевич В.О.

секретаря судових засідань Андрусенко В.А.,

за участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

В травні 2018 р. позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя.

Підставами позову позивач зазначила, що під час перебування з відповідачем з 22.08.2013 року у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15.09.2017 року розірвано, під час її вагітності ними було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею 35,7 кв.м., житловою площею 19,1 кв. м.) за 42973,00 грн., відповідно до договору купівлі-продажу від 18.12.2013 р.

З посиланнями на вимоги ст.ст.60, 69, 70 СК України, ч.ч.1, 2 ст.372 ЦК України, та на те, що кошти на купівлю квартири збиралися ними обома, поскільки позивач особисто позичала кошти на купівлю квартири у своїх родичів, а відповідач - у своїх, просила суд розподілити між нею та відповідачем сумісно набуте майно, визнавши за нею право власності на 1/2 однокімнатної квартири АДРЕСА_2 (загальною площею 35,7 кв.м., житловою площею 19,1 кв. м.) та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

13.06.2018 року відповідач ОСОБА_4 надав до суду заперечення (відзив) на позов позивача про поділ майна подружжя, в якому зазначив, що у нього у приватній власності є дві земельні ділянки, одна з яких для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку він здає в оренду ФГ «Горизонт-плюс», а інша - для ведення особистого селянського господарства.

Вказав, що його батьки мають у приватній власності дві земельні ділянки, які здають в оренду ФГ «Горизонт-плюс».

У зв'язку з тим, що він не мав особистого майна для проживання з сім'єю, відповідач 15.12.2013 року отримав від ФГ «Горизонт-плюс» гроші в сумі 36000 грн. в рахунок укладання в подальшому договору оренди земельної ділянки.

Вказав, що батьки також отримали від ФГ «Горизонт-плюс» гроші у розмірі 8400 грн. від здачі в оренду земельних ділянок, які віддали йому.

Вказує про те, що 15.12.2013 року він отримав від ФГ «Горизонт-плюс», гроші в сумі 44400,00 грн., і ці кошти були повністю сплачені ним, як покупцем особисто і отримана продавцем під час купівлі спірної квартири та укладення договору купівлі-продажу 18.12.2013 року.

Вважає, що позов ОСОБА_2 є необґрунтованим, оскільки квартира купувалася за його особисті кошти, отримані від передачі належних йому на праві власності в оренду земельних ділянок, а доводи позивача про отримання грошей на купівлю квартири нічим не підтверджені, тому, з посиланням на ч.3 ст. 57 СК України, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

20.07.2018 року до суду надійшли заперечення позивача на відзив відповідача, відповідно до якого зазначено, що твердження відповідача у відзиві на позов щодо того, що квартира купувалася за його особисті кошти є невірним. Вказала, що кошти на купівлю квартири збиралися разом, квартира куплена на спільно позичені сторонами кошти, які в наступному віддавалися шляхом нових позик у різних фізичних осіб для погашення попередніх позик та споживчого кредиту, який був також використаним на купівлю квартири.

В судовому засіданні позивач та її представник, заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, позивач суду пояснила, що 22.08.2013 р. вони з відповідачем уклали шлюб. Їм, як новій сім'ї, було потрібно житло. Знайшли підходящу однокімнатну квартиру АДРЕСА_3, позивач позичила у рідної сестри ОСОБА_6 25000 грн., відповідач також займав грошей, квартира була придбана на спільні кошти.

Після цього почали віддавати борги. Вказала, що позичала кошти в борг у свого представника - ОСОБА_3, розповідала йому та його дружині обставини купівлі-продажу квартири. Борг перед сестрою було погашено і сестра повернула їй розписку.

Відповідач та його представник просили відмовити позивачу в задоволенні її позову. Відповідач суду пояснив, що 06.11.2017 року позивач вже зверталася до суду з позовом щодо поділу квартири, але в подальшому позивач подала заяву про залишення її позову без розгляду, при подачі позову не було ніяких розписок. Кошти, які брала позивач в борг, він не знає, куди вона їх витрачала. Ні на які борги, ані на купівлю квартири, позивач грошей не давала. Вважає, що квартира це його особисте майно, поскільки перед її купівлею отримав наперед орендну плату до 2019 року.

Заслухавши пояснення сторін, заслухавши покази свідка, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню із наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що сторони по справі з 22 серпня 2013 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії І-Фп № 088716, виданим міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції.

15.09.2017 року рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області, шлюб подружжя ОСОБА_2 розірвано

18 грудня 2013 року придбана квартира АДРЕСА_4 (загальною площею 35,7 кв.м., житловою площею 19,1 кв. м.), що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Новоодеського районного нотаріального округу Філіпенко Д.В. за реєстровим № 2354.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 14836863 від 18.12.2013 р., власником вищевказаної квартири є відповідач - ОСОБА_4.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не передбачено законом або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, та Великою Палатою Верховного Суду України у постанові від 21 листопада 2018 року у цивільній справі № 372/504/17 (касаційне провадження № 14-325цс18).

Ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України ).

Відповідно до положень ч.3 ст. 12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання відповідача на те, що квартира придбана ним за рахунок отриманих наперед коштів від здачі в оренду земельних ділянок, спростовано показами свідка ОСОБА_8, який є головою ФГ «Горизонт-плюс». Згідно показань свідка, відповідач дійсно надав йому в оренду належні йому на праві власності земельні ділянки. Гроші, які ОСОБА_8 надав ОСОБА_4, точну суму свідок не пам'ятає, були з особистих заощаджень, а не з коштів Фермерського господарства.

Суд критично відноситься до посилань відповідача про отримання ним наперед грошей за орендну плату від ФГ "Горизонт-плюс" так як згідно представленої відповідачем розписки він отримав гроші від ФГ "Горизонт-плюс" за земельний пай 15.12.2013 року, а згідно представленої самим же відповідачем копії договору оренди землі, сам договір був укладений тільки 15.05.2014 року та зареєстрований в установленому законом порядку 16.06.2014 року.

Тобто, в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які об'єктивні, належні та допустимі, в розумінні ст. ст. 77,78 ЦПК України, докази на підтвердження придбання вищевказаної квартири відповідачем за власні кошти.

Позивачем же належними та допустимими, в розумінні ст. ст. 77,78 ЦПК України, доказами підтверджено, що квартира придбавалася під час шлюбу за спільні кошти з відповідачем, в тому числі, і за її кошти також. Це підтверджено оригіналом розписки про отримання позивачем коштів у ОСОБА_6 в розмірі 25 000 грн., оригіналами квитанцій, сплачених через ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_3 про повернення позивачем ОСОБА_2 боргу щомісячно в розмірі по 1175,00 грн., про що нею вказувалося під час подачі позову як на підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що спірна квартира набута відповідачем за час шлюбу з позивачкою.

У суду відсутні підстави вважати, що таке майно належить виключно відповідачу, оскільки докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.

Згідно з ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Спосіб та порядок поділу спільного сумісного майна подружжя зазначені в ст. 71 СК України, відповідно до якої майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Пунктами 22, 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири та транспортні засоби тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Поскільки, спірна квартира була придбана у власність на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченим посвідченим приватним нотаріусом Новоодеського районного нотаріального округу Філіпенко Д.В. за реєстровим № 2354 від 18 грудня 2013 року, тобто в період, коли сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, суд приходить до переконання, що даний позов слід задоволити в повному обсязі, оскільки в судовому засіданні знайшло своє повне ствердження те, що предмет спору набутий сторонами під час шлюбу і являється спільною сумісною власністю сторін, тому за позивачкою слід визнати право власності на 1/2 частку спірної квартири.

Відповідачем та його представником не наведено перед судом достатніх та переконливих мотивів для того, щоб суд при вирішенні даного спору відійшов від рівності часток сторін у спільній сумісній власності, як і не надано доказів, що позивачка своїми діями чи бездіяльністю, що мали б істотне значення, спричинила можливість зменшення її частки, як співвласника.

У відповідності до п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає сягненню судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 285 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_5 загальною площею 35, 7 кв.м., житловою площею 19,1 кв.м.

3. Стягнути з ОСОБА_4, (РНОКПП НОМЕР_1), проживаючого за адресою: АДРЕСА_6, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_7 на користь ОСОБА_2, (РНОКПП НОМЕР_2), проживаючої за адресою: АДРЕСА_8 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Миколаївської області.

6. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

8. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повний тест рішення складено 29 грудня 2018 року.

Головуючий :