Рішення № 78929137, 20.12.2018, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________

46001, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:НОМЕР_1, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 грудня 2018 року м.Тернопіль Справа № 921/440/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

при секретарі судового засідання Панчук М.В.

розглянув у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом: приватної організації «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами», м.Київ, в інтересах приватного підприємства «СВІТОВА МУЗИКА», м.Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ КАФЕ», м.Тернопіль

про стягнення 223380грн компенсації,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №10/01/18/1 від 10.01.2018;

відповідача: ОСОБА_2 №000105 серія АА від 19.11.2018.

В порядку ст.ст.8, 222 Господарського процесуального кодексу України судом здійснювалося повне фіксування судового процесу. Для оригіналу звукозапису надано CD-R диск за серійним №N127VF25D8015436D1.

Позивач - приватна організація «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами», м.Київ, звернувся 22.10.2018 (згідно поштової накладної №0210511089470) до Господарського суду Тернопільської області з позовом на захист прав приватного підприємства «СВІТОВА МУЗИКА» до товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ КАФЕ», м.Тернопіль, про стягнення 223380грн компенсації за порушення майнових авторських прав шляхом публічного виконання/використання (без відповідного дозволу правовласника та без виплати авторської винагороди) твору «Ghost Town» (Adam Lambert), майнові авторські права на який належить ПП «СВІТОВА МУЗИКА» згідно договору №01/2016-Л від 01.01.2016, укладеного підприємством з ТОВ «ОСОБА_3 Паблишинг».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що представником позивача ОСОБА_1 10.08.2017 встановлено та зафіксовано неправомірність використання відповідачем у приміщенні кафе «Barbaresko» по вул.Острозького, 14 у м.Тернопіль, в якому здійснює господарську діяльність ТОВ «СІТІ КАФЕ», музичних творів, про що складено ОСОБА_4 фіксації комерційного використання музичних творів, проведено відео-звукозапис використання відповідачем музичних творів. Правовим обґрунтуванням позову визначено норми ст.ст.426, 614, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 15, 32, 49, 50, 52 Закону України «Про авторське право та суміжні права».

Ухвалою суду від 31.10.2018 порушено провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням судового засідання на 20.11.2018, в котрому оголошувалася перерва двічі до 06.12.2018 та 20.12.2018.

Відповідач та його представник в судових засіданнях позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов без номеру та дати (вх.№21451 від 20.11.2018). Зокрема, вказує на недостатність поданих позивачем доказів в підтвердження факту порушення відповідачем авторських прав на твір, а також зазначив, що товариством здійснювалося відтворення безпосередньо не самого твору, як стверджує позивач, а фонограми, котра в силу приписів п.«б» ст.35 Закону України «Про авторські та суміжні права» є об’єктом суміжних прав, відтак її комерційне використання дозволяється здійснювати без згоди виробників фонограми (п.«а» ст.49 Закону). Водночас, зазначив, що на підставі договору №НВ-003/14 від 01.01.2017, укладеного між відповідачем та ВГО «Агентство охорони прав виконавців», відповідач отримав право на використання об’єктів авторського права та суміжних прав на території України за плату терміном на один рік до 01.01.2018. Оскільки позивач вказує на порушення відповідачем авторських прав, а не суміжних прав на даний музичний твір, без висновку експерта, позов є необґрунтованим та безпідставним.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, наведених у позові. У клопотаннях без номеру від 15.11.2018 (вх.№21339 від 20.11.2018), без номеру від 1511.20.18 (вх.№21344 від 20.11.2018), без номеру від 05.12.2018 (вх.№22396 від 06.12.2018) позивачем наведено спростування заперечень та доводів відповідача, викладених у відзиві на позов та його представником у судових засіданнях. До клопотань долучено витяги із судових рішень в інших справах, де на думку позивача, судами встановлено обставини, що мають значення для вирішення даної справи, а також наведено відповідну правову позицію з спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Приватна організація «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» є організацією колективного управління, що підтверджується виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Свідоцтвом про облік організації колективного управління від 24.01.2011 №18/2011.

01.01.2016 між приватною організацією «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» (Організація) та приватним підприємством «Світова музика» (Видавник) був укладений договір про управління майновими авторськими правами №АУ010116 (далі - договір №АУ010116), згідно з умовами якого Видавник надав Організації повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на твори, які належать Видавнику, а саме: дозволяти або забороняти від імені Видавника використання об'єктів авторського права третім особам, відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.7.3 договору №АУ010116 (в редакції додаткової угоди №1 від 01.12.2016), у випадку виявлення порушень прав, управління якими здійснює Організація, остання має право пред'являти заяви, судові позови з метою захисту порушених прав та здійснювати будь-які інші дії - як для захисту прав Видавника, так і для реалізації своїх повноважень по управлінню цими правами.

Пунктом 10.1 договору №АУ010116 (в редакції додаткової угоди №1 від 01.12.2016) сторони домовилися продовжити строк дії договору до 31.12.2017, а додатковою угодою №2 від 01.12.2017 – строк дії договору продовжено до 31.12.2018 включно.

На виконання умов договору №АУ010116 від 01.01.2016 ПП «Світова музика» надано декларацію №49 від 01.07.2016 щодо музичних творів, майнові права на які передані в управління Організації, а саме: назва твору - «Ghost Town Tritonal Remix», автор тексту та музики – Tobias Karlsson/Adam Lambert/Brandon Lowry/Martin Max/Ali Payami, виконавець - Adam Lambert, публічне виконання – 33,33%.

01.01.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Паблішинг» (ліцензіар) та приватним підприємством «Світова музика» (ліцензіат) був укладений договір на передачу в управління майнових прав на об'єкти авторських прав №01/2016-Л (далі - договір №01/2016-Л), згідно з умовами якого Ліцензіар передав Ліцензіату на територію України виключні права на управління майновими авторськими правами на всі твори, які відносяться до каталогу «ОСОБА_5 Паблішинг», які є частиною даного договору, права на використання яких на території належать Ліцензіару на території країн СНД, а саме право використовувати, а також надавати дозвіл або забороняти використання Творів, в тому числі способом публічного виконання.

Строк дії договору від 01.01.2016 №01/2016-Л встановлено з моменту його підписання до 31.12.2018 (згідно п.7.1 договору та додаткових угод від 01.01.2017, 01.01.2018).

У п.2.1 договору №01/2016-Л Ліцензіар гарантує, що він дійсно має майнове авторське право на всі твори із каталогу. Каталогом сторони договору №01/2016-Л назвали перелік усіх музичних творів з текстом чи без тексту, виключними правами на використання яких на території володіє Ліцензіар.

Як вбачається з додатку №1 до договору №01/2016-Л від 01.01.2016 «Перелік з каталогу музичних творів», відповідно до п.1.7 вказаного договору сторони підтверджують, що станом на 01.07.2016 надані права на музичні твори відповідно до переліку, зокрема, на музичний твір «Ghost Town Tritonal Remix». Крім того, згідно з вказаним додатком товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Паблішинг» погодилося з правом приватного підприємства «Світова музика» доручати судове представництво ПО «ОКУАСП» (код 37396151) на підставі договору про управління майновими авторськими правами.

Окрім того, Ліцензіар зобов'язався передати Ліцензіату для використання каталог творів на механічному носії з вказівкою про те, що при необхідності Ліцензіат має право виводити на друк той або інший фрагмент каталогу. При передачі Каталогу, сторонами підписується ОСОБА_4 прийому-передачі, який є частиною цього договору (п.2.2 договору №01/2016-Л).

Матеріали справи не містять доказів передачі каталогу творів на механічному носії.

У п.2.5 договору №01/2016-Л Ліцензіар зобов'язався надати Ліцензіату для ознайомлення договори або інші письмові докази, що підтверджують права Ліцензіара на твори, втім доказів виконання даної умови договору позивачем до матеріалів справи не долучено.

Звертаючись до суду з позовом, ПО «ОКУАСП» стверджувало про порушення відповідачем ст.50 Закону України «Про авторське право та суміжні права», яке полягало у використанні музичного твору серед сторонніх осіб без дозволу Організації та сплати відповідної винагороди.

На підтвердження власних доводів ПО «ОКУАСП» долучено до матеріалів справи акт фіксації комерційного використання музичних творів способом публічного виконання №08/08/17 від 10.08.2017, додаток до акту фіксації, а також диск відеозапису, гостьовий рахунок від 10.08.2017 та квитанції про оплату.

ОСОБА_4 фіксації №08/08/17 фіксування факту використання музичних творів здійснювалося за допомогою відеокамери Sony model DCR-DVD610, №1205205. Вказано, що підстави використання музичних творів представником публічного закладу не заявлено. Акт підписано представником приватної організації «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» ОСОБА_1 З боку відповідача акт не підписано та, як з’ясовано судом і вбачається з відеозапису, такий для ознайомлення та підписання представнику (адміністратору) закладу не надавався, хоча в акті зазначено, що представник закладу від підпису відмовився.

Суду надано диск із копією даного відеозапису, який досліджено судом шляхом безпосереднього відтворення запису. Крім акту фіксації та відеозапису, на підтвердження заявлених вимог надано гостьовий рахунок від 10.08.2017 та чеки з терміналу №6765, 6766 від 10.08.2017, що підтверджує здійснення господарської діяльності суб'єктом господарювання в публічному закладі - кафе «Barbaresco», розташованому в м.Тернополі по вул.Кн.Острозького, 14.

Актом №08/08/17 від 10.08.2017 підтверджується факт публічного виконання твору «Ghost Town». З відеозапису також встановлено, що публічне виконання музичних творів для фонового озвучення приміщення закладу здійснювалося за допомогою наявного в закладі обладнання.

Відповідач проти позову заперечив, вказуючи, що в приміщенні кафе звучала фонограма, а не музичний твір у виконанні автора, як про це стверджує позивач, що свідчить про використання суміжних, а не авторських прав. Також опирається на укладений 01.01.2017 з ВГО «Агентство охорони прав виконавців» договір №ОП-НВ003/18, згідно з яким товариству надано право публічного використання оприлюднених музичних творів, в тому числі фонограм.

Так, 01.01.2017 між Всеукраїнською громадською організацією «Агентство Охорони Прав Виконавців» як Агентством, яке здійснює управління на колективній основі всіма категоріями майнових прав виконавців відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» та на підставі Свідоцтва про облік організацій колективного управління №15/2009 від 10.06.2009, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, в особі Представника Агентства - Асоціації Діячів Естрадного Мистецтва України, який діяв на підставі договору доручення №ДД 01/2011 від 01.11.2018 та товариством з обмеженою відповідальністю «СІТІ КАФЕ» як Користувачем, з метою забезпечення здійснення єдиних виплат за використання об’єктів авторського права та суміжних прав, а також отримання єдиного дозволу на використання об’єктів авторського права та суміжних прав, полегшенню організації виплат роялті суб'єктам авторського та суміжного права, було укладено договір №ОП-НВ003/18, відповідно до умов якого Користувач здійснює публічне виконання (використання) оприлюднених музичних творів (жива музика), фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань, а Представник надає Користувачу на умовах, визначених цим Договором, право на таке виконання (використання) у повному обсязі. Користувач зобов'язується сплачувати винагороду (роялті) Представнику відповідно до даного договору та Закону «Про авторське право і суміжні права» (розділ1, п.2.1 договору від 01.01.2017).

У п.2.8 договору визначено, що Користувач використовуватиме у своїй комерційній діяльності популярні фонограми музичних творів, які постійно сповіщаються в ефірі всеукраїнський мережевих телерадіоканалів та погоджено, що Представник буде розподіляти отриману від Користувача винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських теле- радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних творів за звітний період (календарний місяць); за Користувачем залишається право надавати звіт про публічне сповіщення творів.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору від 01.01.2017 сторони визначили, що даний правочин набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до кінця поточного року, а в частині невиконаних фінансових зобов’язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов’язань, - до їх повного виконання. В той же час, якщо жодна із сторін не повідомить письмово (рекомендованим листом) іншу сторону про припинення дії даного договору за місяць до настання дати припинення його дії, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу.

Даний договір діяв на момент здійснення фіксації комерційного використання музичних творів способом публічного виконання.

Таким чином, причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача компенсації у зв'язку з порушенням майнових авторських прав суб'єктів авторського права.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому суд виходив з такого.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

ОСОБА_4 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У даній справі спір виник з приводу використання авторського права, як об'єкта права інтелектуальної власності, правовідносини за якими урегульовано Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права», іншими законодавчими актами.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» №3792-ХІІ від 23.12.1993 (далі - Закон) за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

При порушеннях будь-якою особою, зокрема, авторського права, передбаченого статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій (п.«г» ч.1 ст.52 Закону).

Відповідно до ст.50 зазначеного Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є зокрема, вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

ОСОБА_4 зі ст.7 Закону суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а)виключне право на використання твору; б)виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами (ч.ч.1, 2 ст.15 Закону).

ОСОБА_4 приписів статті 440 ЦК України та ч.3 ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За приписами ч.1ст.31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

ОСОБА_4 зі ст.45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління.

Суд зазначає, що відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» внесено відповідні зміни до Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Водночас, відповідно до п.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і застосовується до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, а в частині функціонування електронної системи реєстрації та обліку у сфері авторських і суміжних прав - з 1 липня 2019 року.

Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» набрав чинності з 22.07.2018, однак, враховуючи, що правовідносини між учасниками даного спору виникли у 2017 році, суд застосовує при вирішення спору норми Закону України «Про авторське право і суміжні права» у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин.

ОСОБА_4 з ч.ч.1, 2 ст.47 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління. Організації колективного управління створюються суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав та мають статус юридичної особи згідно із законом.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону; вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.

Судом встановлено, що Приватна організація «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» є організацією колективного управління, сферою діяльності якої є управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується Свідоцтвом про облік організації колективного управління №18/2011 від 24.01.2011, виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

01.01.2016 між Приватною організацією «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» (організація) та Приватним підприємством «Світова музика» (видавник) укладено Договір №АУ 010116 про управління майновими авторськими правами, відповідно до п.4.1 якого Організація отримала повноваження здійснювати колективне управління майновими правами Видавника, зокрема на такий вид використання творів, як публічне виконання творів (як безпосередньо виконавцем або колективом виконавців, так і за допомогою будь-яких технічних пристроїв та процесів, у місцях здійснення господарської діяльності (підприємств торгівлі та послуг, закладів громадського харчування).

В обґрунтування позову заявник вказує, що виключні майнові авторські права на вищевказаний музичний твір належать позивачу у справі - Приватному підприємству «Світова музика», право на використання якого отримано останнім на підставі договору від 01.01.2016 №АУ 010116, і яке, в свою чергу, передало право на управління цими правами заявнику - Приватній організації «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами».

На підтвердження зазначених обставин заявник посилається на договір від 01.01.2016 №01/2016-Л, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Паблішинг» та Приватним підприємством «Світова музика».

ОСОБА_4 з підпунктом «г» частини першої статті 49 Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема, таку функцію: звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів. При цьому окреме доручення для представництва в суді не є обов'язковим. Документами, які підтверджують право організації на звернення до суду за захистом авторського і (або) суміжних прав, є: свідоцтво про облік організації колективного управління; Статут; договір із суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав на управління майновими правами на колективній основі; у певних випадках - договір з аналогічними іноземними організаціями, що управляють такими ж правами.

У пункті 49 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» вказано, що організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення Організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї Організації згідно з договорами, укладеними цією Організацією та суб'єктом авторського права.

У вирішенні спорів, пов'язаних з передачею авторського права, господарські суди повинні всебічно і повно досліджувати обставини щодо обсягу прав, які передано чи надано у використання за договором, строку дії авторського договору тощо. У разі коли з матеріалів справи вбачається, що мало місце неодноразове передання майнових прав на твір, господарському суду у розгляді справи необхідно з'ясовувати усі обставини, пов'язані із встановленням суб'єктів майнового права на твір і передачею (відчуженням) повністю чи частково прав таких суб'єктів. Зокрема, підлягають з'ясуванню питання про те, який саме обсяг майнових прав передано і чи дотримано при цьому вимоги Закону щодо авторського договору; яким у зв'язку з цим є обсяг майнового права відповідної особи тощо (п.30.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12).

З наведеного слідує, що у разі неодноразової передачі майнових прав на твір має бути встановлений весь ланцюг суб'єктів авторського права і обсяг прав, які передавались від однієї особи (суб'єкта) до іншої, від автора до позивача у справі.

Тому, у разі відсутності Свідоцтва на твір позивач повинен довести належність йому майнових авторських прав на твір.

В той же час, з п.28 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 слідує, що огляду на приписи ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати, що: 1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем; 2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (ст.ст.614, 1166 ЦК України).

ОСОБА_4 ст.435 ЦК України, первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

У відповідності до ч.2 цієї статті суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Статтею 1108 ЦК України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, не виключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

ОСОБА_4 зі ст.1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Матеріалами справи підтверджено, що ПП «Світова музика» за договором на передачу в управління майнових прав на об'єкти авторського права від 01.01.2016 №01/2016-Л, який за своєю правовою природою не є ліцензійним договором в розумінні Закону, повинна була отримати від товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Паблішинг» виключні права на управління відповідними майновими правами на спірний твір. Вказаним договором ПП «Світова музика» уповноважувалося виключно на управління майновими авторськими правами правовласника (товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Паблішинг») і лише такими правами це підприємство наділено.

Виключні майнові авторські права, у тому числі на спірний твір, за зазначеним договором ПП «Світова музика» не передавалися. Вказане підтверджується і пунктами 1, 1.3, 1.4, 1.5 договору від 01.01.2016 №01/2016-Л.

В той же час, матеріали справи свідчать, що Організація здійснює управління майновими авторськими правами ПП «Світова музика» на підставі укладеного договору від 01.01.2016 №АУ 010116 про управління майновими авторськими правами.

Звертаючись з позовом до суду Організація вказувала на те, що ПП «Світова музика» як суб'єктом авторського права, якому належать майнові авторські права на спірні музичні твори, передано Організації повноваження з управління майновими авторськими правами, зокрема щодо спірного музичного твору.

Судом встановлено передачу в управління майнових прав на об'єкти авторських прав на підставі договору від 01.01.2016 №01/2016-Л, укладеного між ПП «Світова музика» як Ліцензіатом та товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Паблішинг» як Ліцензіаром, за умовами якого ліцензіар передає ліцензіату на території України виключні права на управління майновими авторськими правами на всі твори, які відносяться до каталогу ліцензіара (далі - Каталог), який є невід'ємною частиною даного договору, права на використання якого належать ліцензіару на території країн СНД.

Як зазначалося вище, Організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб.

Із наданих договорів прослідковується передача в управління майнових авторських прав на музичний твір «Ghost Town» від ТОВ «ОСОБА_5 Паблішинг» до ПП «Світова музика» до ПО «ОКУАСП». Отже, вбачається неодноразова передача майнових прав на спірний музичний твір, а тому, враховуючи рекомендації Вищого господарського суду України, викладені у п.30.1 постанови Пленуму №12 від 17.10.2012, суд вважає, що для з’ясування питання, який саме обсяг майнових прав було передано ПП «Світова музика» згідно договору необхідно дослідити весь ланцюг передачі майнових прав від правовласників спірного музичного твору до ПО «ОКУАСП».

Частиною 1 ст.418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч.3 ст.418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч.1 ст.155 Господарського кодексу України та ч.1 ст.420 ЦК України, зокрема належать літературні та художні твори, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення.

Об'єктом авторського права є твори, зокрема, музичні твори (з текстом або без тексту) (ст.433 ЦК України).

За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31-33 Закону право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Відповідно до частини третьої статті 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, що автори музичного твору «Ghost Town» чи інші суб'єкти авторського права на ці твори передали Ліцензіару (ТОВ «ОСОБА_3 Паблішинг») права на управління майновими авторськими правами відносно спірного музичного твору «Ghost Town».

Враховуючи, що на підтвердження передачі в управління майнових авторських прав на музичні твори Організація надала до суду виключно договір №01/2016-Л на передачу в управління майнових авторських прав від 01.01.2016, укладений між ТОВ «ОСОБА_3 Паблішинг» та ПП «Світова Музика», встановити який саме обсяг прав щодо Творів належав ТОВ «ОСОБА_3 Паблішинг» на момент укладення договору і чи мало товариство право передавати ці права третім особам - не вбачається можливим, що свідчить про недоведеність позивачем, при зверненні до суду з даним позовом, належності останньому майнових авторських прав на спірний музичний твір.

Відсутні також докази набуття ТОВ «ОСОБА_3 Паблішинг» означених прав і протягом дії договору №01/2016-Л по даний час.

Отже, на момент укладення договору №01/2016-Л ТОВ «ОСОБА_3 Паблішинг» не було суб'єктом авторського права на спірний музичний твір «Ghost Town» (такі докази відсутні) і не вправі було надавати в управління відповідні майнові авторські права на цей музичний твір.

Відтак, ПП «Світова музика» на підставі договору №01/2016-Л не могло набути й не набуло прав управління майновими авторськими правами на музичний твір «Ghost Town».

Відповідно, ПП «Світова музика» не передало ПО «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» повноваження на колективне управління майновими правами на об'єкт авторського права - музичний твір «Ghost Town», оскільки такі на дату укладення і протягом дії договору №АУ010116 не належали ПП «Світова музика».

З урахуванням викладеного, ПО «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» не вправі в інтересах ПП «Світова музика» здійснювати колективне управління майновими правами на об'єкти авторського права - музичний твір «Ghost Town», а відповідач - порушити майнові авторські права позивача - ПП «Світова музика» на означений музичний твір, в інтересах і на захист авторських прав якого ПО «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» подано позов.

Поміж тим, виходячи з правового аналізу норм Закону, якщо б товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Паблішинг» передало позивачу саме виключні майнові авторські права на спірний музичний твір, як зазначав представник Організації, то позивач став би єдиним правовласником відповідних майнових авторських прав на цей твір, та не мав би збирати винагороду за використання цього твору на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Паблішинг» (правовласника), як це передбачено умовами договору від 01.01.2016 №01/2016-Л.

Тобто в даному випадку виключні майнові авторські права за договором від 01.01.2016 №01/2016-Л не передавалися позивачу.

При цьому суд погоджується з доводами представника Організації, що договір від 01.01.2016 №АУ 010116 є дійсно правомірним, однак лише для сторін цього правочину, оскільки відноситься до норм приватного права і відповідно розповсюджується на обмежене коло осіб, яких це стосується. Разом з цим, позивач не є автором спірного твору і його право не є безспірним, а правочин укладений між ТОВ «ОСОБА_5 Паблішинг» та ПП «Світова Музика» не є в повній мірі належним доказом і може стати таким тільки в сукупності з іншими належними доказами. До того ж, вищезазначений договір за своєю правовою природою (видом) відноситься до змішаних, оскільки передбачає не тільки консенсуальну частину - узгодження істотних умов, але й реальну - передачу наявних у однієї сторони невиключних майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності другій стороні. Разом з тим, факт наявності реальних прав не є презюмованим, він має доводитись в порядку і засобами передбаченими законом.

Посилання позивача щодо правомірності договору від 01.01.2016 №01/2016-Л з огляду на доведення відповідного факту в інших судових справах з посиланням на приписи ч.4 ст.75 ГПК України не заслуговують на увагу, адже важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в яких беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін, що в даному випадку не знайшло свого підтвердження.

Водночас, наданий суду відеозапис, наявний у цифровому вигляді на оптичному диску, що міститься серед додатків до позовної заяви та акт фіксації комерційного використання музичних творів, свідчать про використання відповідачем музичного твору «Ghost Town» в кафе «Барбареско» в м.Тернополі шляхом публічного виконання для фонового озвучення приміщення закладу за допомогою наявних в закладі технічних засобів, а саме аудіо колонок, закріплених на стіні, якість відеозапису та безперервна зйомка виключають ймовірність монтажу, а тому зазначені докази суд вважає належними та допустимими, такими, що підтверджують факт використання відповідачем музичного твору «Ghost Town».

Щодо визначення розміру компенсації, то слід зазначити, що відповідно до статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 вказаного вище Закону обмежень майнових прав.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

Відповідно до п.«г» ч.1 ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» при порушеннях будь-якою особою, зокрема, авторського права, передбаченого статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Пунктом «г» ч.2 ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом «г» ч.2 ст.52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні. У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

ОСОБА_4 з п.5 ч.1 ст.8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, зокрема музичні твори з текстом і без тексту.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що кожен музичний твір є окремим об'єктом авторського права, який належить конкретному суб'єкту. Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського права та/або суміжних прав становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у виді стягнення компенсації. Кожний суб'єкт авторського права при порушенні цього права, в тому числі на один твір, має право на компенсацію в розмірі, не менше 10 мінімальних заробітних плат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі №3-994гс15.

Як вбачається з позовної заяви, ПО «ОКУАСП» заявлено вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів в загальному розмірі 223380,00грн, при цьому компенсація за неправомірне відтворення музичного твору «Ghost Town» розрахована позивачем в розмірі 60 мінімальних заробітних плат (3723,00грн) за один факт використання об'єкту (музичного твору).

У листі Вищим господарським судом України №07-01-11/1085/17 від 06.07.2017 зазначено наступне.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Наразі такі зміни до Закону не внесені. Водночас виплата згаданої компенсації підпадає під ознаки «інших виплат», про які йдеться у наведеному приписі Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ, тобто розмір мінімальної заробітної плати, визначений цим Законом, на даний час не підлягає застосуванню як розрахункова величина при визначенні компенсації, пов'язаної з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а тому заявлений розмір компенсації, котрий розрахований позивачем, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати є неправомірним та безпідставним.

В силу статті 441 ЦК України використанням твору вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання, в тому числі з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення) у місці, відкритому для публічного відвідування.

За визначенням, яке наведене у статті 1 Закону, публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Судом встановлено, що ТОВ «СІТІ КАФЕ» на підставі оплатного договору №ОП-НВ003/18 від 01.01.2017 (з виплатою роялті), здійснювало публічне виконання (використання) оприлюднених музичних творів (живої музики), фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань.

Договір укладено відповідачем з Всеукраїнською громадською організацією «Агентство Охорони Прав Виконавців», від імені якої згідно договору доручення №ДД 01/2011 від 01.11.2018 діяв представник Агентства – Запорізька обласна Асоціація діячів естрадного мистецтва України.

Всеукраїнська громадська організація «Агентство Охорони Прав Виконавців» є організацією колективного управління, що здійснює управління на колективній основі всіма категоріями майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організацій колективного управління №15/2009 від 10.06.2009. Відповідно до даних Реєстру організацій колективного управління дана Всеукраїнська громадська організація є включеною до реєстру із зазначенням номеру Свідоцтва про облік організацій, місцезнаходження юридичної особи.

За приписами статей 48 і 49 Закону можлива передача на договірних засадах авторами або іншими суб'єктами авторського права та/або суміжних прав повноважень з управління майновими правами організаціям колективного управління, на які покладається виконання відповідних функцій, зокрема збір винагороди на підставі зазначених договорів чи цього Закону, розподіл (перерозподіл між іншими організаціями колективного управління) зібраної винагороди, перерахування належної частки перерозподіленої винагороди іншим організаціям колективного управління, що представляють майнові інтереси відповідних суб'єктів авторського права та/або суміжних прав, або виплата розподіленої винагороди безпосередньо таким суб'єктам.

Водночас суб'єкти авторського права, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Тобто, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо). Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права - як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди - та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

На думку суду, що відповідач в належний спосіб отримав право публічного виконання спірного музичного твору на підставі договору №ОП-НВ-003/17 від 01.01.2017. Даний договір не визнавався недійсним в судовому порядку, отже є чинним.

Зважаючи на презумпцію правомірності правочину, укладеного між відповідачем та Всеукраїнською громадською організацією «Агентство Охорони Прав Виконавців», згідно приписів статті 204 ЦК України, та не доведення позивачем доказово протилежного, суд вбачає підставність доводів товариства щодо додержання ним в даному випадку вимог ЦК України і Закону при використанні спірного музичного твору.

У відповідності до ч.1 ст.73, ч.1 ст.74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

ОСОБА_4 з ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що договір від 01.01.2016 №01/2016-Л не є достатнім доказом того, що ПП «Світова музика» є належним суб'єктом авторського права, на захист майнових авторських прав якого могла б звернутися Організація колективного управління, та беручи до уваги не доведення Організацією всього ланцюга передачі майнових прав на зазначений об'єкт від автора до позивача, враховуючи наявність укладеного відповідачем правочину, позовні вимоги Приватної організації «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» в інтересах Приватного підприємства «Світова музика» не підлягають до задоволення.

В судовому засіданні 20.12.2018, відповідно до ст.240 ГПК України, оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду.

Керуючись ст.ст.4, 11, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 129, 219, 222, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.12.2018.

Суддя Н.О. Андрусик