Рішення № 78928916, 20.12.2018, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2930/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) до Комунального підприємства "Чугуївтепло" (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Гагаріна, 15) про стягнення 4.328.789,80грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1;

відповідача - ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

29.10.2018 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до КП "Чугуївтепло", в якій просить суд стягнути з основний борг у сумі 3.370.395,50грн., пеню в сумі 339.641,13грн., інфляційні нарахування у сумі 480.885,06грн. та 3% річних у сумі 137.868,11грн.

В обґрунтування позову вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу від 31.10.2016 №2571/1617-БО-32 в частині повного та своєчасного розрахунку за фактично переданий природний газ. В якості правових підстав позову вказує на норми статей 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 ГК України, статті 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України.

Позивач позов підтримує. Присутній у судовому засіданні по суті 20.12.2018 представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Відповідача проти позову заперечує. Представник відповідача в судовому засіданні по суті 20.12.2018 зазначає, що станом на 19.12.2018 сума основного зобов'язання за спірним договором повністю оплачена, в зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (Постачальник) та КП "Чугуївтепло" (Споживач) було укладено Договір постачання природного газу від 31.10.2016 №2571/1617-БО-32 відповідно до предмету якого Постачальник зобов’язується поставити Споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а Споживач зобов’язується оплатити його на умовах цього договору (пункт 1.1.).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

У відповідності до пункту 5.2. Договору, в редакції Додаткової угоди від 31.03.2017 №5, ціна за 1000 куб. м газу за цим договором з 01 квітня 2017 року становить 7.907,20грн., крім того податок на додану вартість - 20%. Усього до сплати разом з ПДВ - 9.488,64грн.

Згідно з пунктом 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 12.1. Договору передбачено, що Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, за наявності і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2016 року по 30 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено протягом жовтня 2016 року - квітня 2017 року, а відповідачем у свою чергу прийнято природний газ на загальну суму 13.793.298,98грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, від 30.11.2016, від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 28.02.2017, від 31.03.2017 та від 30.04.2017 (т. I, а.с. 36-42).

Проте, як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання в частині здійснення розрахунку виконав частково, в зв'язку з чим за відповідачем існує заборгованість станом на 17.07.2018 у розмірі 3.370.395,50грн. Також позивачем заявлені вимоги щодо стягнення пені в розмірі 339.641,13грн. згідно з пунктом 8.2. Договору, 3% річних у сумі 137.868,11 грн. та інфляційні втрати в розмірі 480.885,06 грн. на підставі статті 625 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною сьмою статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд зазначає, що відповідач своїх зобов'язань у частині своєчасної оплати за поставлений природний газ не виконав, чим порушив вимоги частини другої статті 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1.078.822,02 грн., оскільки станом на 26.10.2018 (дата відправлення позовної заяви засобами поштового зв'язку), заборгованість за спірним Договором складала 2.291.573,48грн. Дана обставина не заперечується представником позивача в судовому засіданні по суті.

Окрім цього, відповідачем під час розгляду справи станом на 19.12.2018 було повністю погашено заборгованість у розмірі 2.291.573,48грн. про що свідчать відповідні виписки з поточного рахунку відповідача та підтверджено представником відповідача в судовому засіданні по суті 20.12.2018.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, оскільки між сторонами відсутній предмет спору в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 2.291.573,48грн. суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в цій частині вимог.

В силу частини другої статті 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно приписів статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2. Договору, в редакції Додаткової угоди від 31.03.2017 №5, передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченої платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаних норм та положень Договору позивач здійснив нарахування відповідачу пені в розмірі 339.641,13грн., 3% річних у сумі 137.868,11грн. та інфляційних втрат у розмірі 480.885,06грн.

Заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки оплата за природний газ проводилася в порядку та на умовах, визначених Постановою КМУ від 18.06.2014 №217, судом не приймаються, з огляду на наступне.

Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затверджений Постановою КМУ від 18.06.2014 №217, визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання, і жодним чином не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та ніяк не впливає на них.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного суду від 17.04.2018 у справі №918/1395/18 та від 21.02.2018 у справі №910/16072/16.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пред'явлених до стягнення пені та 3% річних за зобов'язаннями жовтня 2016 року - квітня 2017 року, суд прийшов до висновку про те, що розрахунки відповідають вимогам чинного законодавства, а вказані сумі нараховані підставно та підлягають задоволенню.

Натомість, в частині розрахунку інфляційних за зобов'язаннями лютого 2017 року позивачем індексована сума боргу, яка складається з суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції за попередні періоди.

За змістом листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97р не допускається нарахування індексу інфляції на суму боргу, на яку кредитором вже було нараховано індекс інфляції.

Таким чином, розраховуючи інфляційні втрати за зобов'язаннями лютого 2017 року за період травень 2017 року - червень 2018 року відповідач має індексувати суми боргу, що існували на останній день місяця за який здійснюється таке нарахування (за травень 2017 року на суму 2.111.069,26грн., за червень 2017 року на суму 2.072.761,26грн., за липень 2017 року на суму 1.957.597,48грн., за серпень 2017 року на суму 1.956.357,45грн., за вересень 2017 року на суму 1.932.944,42грн., за жовтень 2017 року - червень 2018 року на суму 1.852.568,93грн.) без додавання інфляційних, нарахованих за попередні періоди.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат за зобов'язаннями лютого 2017 року, суд зазначає, що арифметично вірний розмір інфляційних втрат складає 262.452,04грн. В іншій частині (12.210,60грн.) слід відмовити.

Інфляційні втрати за зобов'язаннями січня 2017 року, березня 2017 року та квітня 2017 року розраховані позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню повністю.

Суд зазначає, що у відзиві на позову заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення суми пені на 99%, яке підтримано представником відповідача в судовому засіданні по суті.

В обґрунтування клопотання заявник посилається на дебіторську заборгованість товариства, в тому числі населення, бюджетних організацій, промислових підприємств, держави по виплаті бюджетного відшкодування за надані населенню пільги та субсидії, що в свою чергу стало причиною скрутного фінансового становища.

Суд зазначає, що враховуючи приписи частини третьої статті 551 ЦК України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з положеннями статті 223 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд також зауважує, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені на 50% до 169.820,57грн., відповідно до цього суд вважає за необхідне клопотання відповідача про зменшення пені задовольнити частково.

Також, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду на 8 місяців.

Згідно з частиною першою статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема справа "ОСОБА_3 проти України" (Заява N 40450/04), зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено суду виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочки виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також не надано доказів можливості фактичного виконання рішення у даній справі відповідно до графіку розстрочки у випадку задоволення судом клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність доказів на підтвердження надзвичайних (виключних) обставин, правові підстави для задоволення клопотання про відстрочку виконання рішення суду відсутні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. У зв'язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 45.566,36грн. покладаються на відповідача, в іншій частині - 16.365,64грн. залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Чугуївтепло" (63503, Харквська обл., м. Чугуїв, вул. Гагаріна, буд. 15, код ЄДРПОУ 35944142) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720)

- пеню в розмірі 169.820,57 грн.;

- 3% річних у сумі 137.868,11грн.;

- інфляційні втрати в розмірі 468.674,46грн.;

- витрати зі сплати судового збору в розмірі 48.566,36грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення 2.291.573,48 грн. заборгованості провадження у справі закрити.

5. В частині стягнення 1.078.822,02 грн. основної заборгованості, 12.210,60 грн. інфляційних витрат та в частині стягнення пені 169.820,57 грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суду Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.12.2018 р.

Суддя ОСОБА_4