Рішення № 78928023, 19.12.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" грудня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/699/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Смелянець Г.Є.,

при секретарі судового засідання Орлов О.О.

розглянувши у судовому засіданні справу №916/699/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Осіпова Ігоря Ігоровича

до відповідача Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про визнання договору недійсним, -

за участю представників:

від позивача: Корнишин Ю.О., довіреність №1 від 14.05.2018р.

від відповідача: Кшнясєва Л.В., довіреність №01-36/49 від 27.12.2017р.

Суть спору: Фізична особа-підприємець Осіпов Ігор Ігорович звернувся до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з позовом, в якому просить господарський суд Одеської області визнати недійсним договір оренди №1/55 нежитлового приміщення від 04.07.2008р., укладений між Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Осіповим Ігорем Ігоровичем.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач не підписував оспорюваний договір оренди.

У відзиві за вх.№2-2442/18 від 14.05.2018р. відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та застосувати строк позовної давності на звернення позивача до суду з даним позовом. При цьому, відповідач посилається на те, що при розгляді справи №20/200-08-4082 ФОП Осіповим І.І. було подано відзив, в якому зазначалось про сплату ним заборгованості за спірним договором. Крім того, з акту звірки від 28.10.2008р., який підписаний сторонами, вбачається, що заборгованість у ФОП Осіпова І.І. відсутня. Також відповідно до банківських виписок ФОП Осіповим І.І. сплачувалась орендна плата. Відповідач зазначає, що позивач, стверджуючи про не підписання спірного договору та перебування у вказаний час за кордоном вводить суд в оману.

У відповіді на відзив за вх.№10870/18 від 31.05.2018р. позивач посилається на те, що акт приймання-передачі від 04.07.2018р. позивачем не складався та не підписувався. Осіпов І.І. у період з 21.06.2008р. по 25.11.2008р. перебував за межами України. Відзив у справі №20/200-08-4082 ФОП Осіповим І.І. також не складався. Ані у справі №17/165-09-5536, ані у справі №916/1742/13 не досліджувався факт підписання ФОП Осіповим І.І. договору оренди №1/55 нежитлового приміщення від 04.07.2008р. Надані позивачем документи свідчать про перебування позивача станом на дату підписання спірного договору за межами України. Щодо строку позовної давності позивач зазначає, що йому стало відомо про існування договору тільки у листопаді 2015 року. Також позивач зазначає, що надані відповідачем документи неналежним чином засвідчені.

Також позивач надав до суду клопотання про витребування доказів та призначення почеркознавчої експертизи за вх.№2-2750/18 від 31.05.2018р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.06.2018р. у справі №916/699/18 призначено почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: - Чи виконано підпис від імені Осіпова І.І. на 5 (п'ятій) сторінці, яка є останньою сторінкою договору оренди №1/55 нежитлового приміщення загальною площею від 04.07.2008р., в графі "Орендар І.І. Осіпов" Осіповим І.І., чи іншою особою? - Чи виконано підпис від імені Осіпова І.І. на акті прийому-передачі нежитлового приміщення від 04.07.2008р. в графі "Прийняв: Фізична особа-підприємець Осіпов Ігор Ігорович І. Осіпов" Осіповим І.І., чи іншою особою? Провадження у справі зупинено до одержання результатів експертизи.

30.10.2018р. за вх.№22139/18 господарським судом разом з матеріалами справи одержано лист судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, згідно з яким станом на 24.10.2018р. рахунок вартості проведення експертизи не сплачений, ухвалу від 18.06.2018р. про призначення судово-почеркознавчої експертизи по матеріалам справи залишено без виконання та повернуто надані матеріали справи.

21.11.2018р. господарським судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.11.2018р.

23.11.2018р. за вх..№2-5951/18 господарським судом одержано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, згідно з яким позивач просить суд призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання: - Чи виконано підпис від імені Осіпова І.І. на 5 (п'ятій) сторінці, яка є останньою сторінкою договору оренди №1/55 нежитлового приміщення загальною площею від 04.07.2008р., в графі "Орендар І.І. Осіпов" Осіповим І.І., чи іншою особою? - Чи виконано підпис від імені Осіпова І.І. на акті прийому-передачі нежитлового приміщення від 04.07.2008р. в графі "Прийняв: Фізична особа-підприємець Осіпов Ігор Ігорович І. Осіпов" Осіповим І.І., чи іншою особою?

У судовому засіданні щодо розгляду справи по суті господарським судом постановлено ухвалу у протокольній формі про відмову у задоволенні клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив суд у його задоволенні відмовити.

На підставі ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 19.12.2018р. за участю представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено:

04.07.2008 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (нині - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Осіповим Ігорем Ігоровичем (Орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення № 1/55, згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення загальною площею 176,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, пл. Старосінна, 15.

Відповідно до п.1.3 договору термін дії договору оренди: з 04 липня 2008р. до 03 липня 2009р.

Згідно з п.п.7.7,7.8 договору після закінчення строку дії договору, Орендар має переважне право на його продовження на цих умовах, у разі належного виконання ним умов договору та за відсутності у Орендодавця наміру передачі об'єкта оренди на наступний термін на конкурсних засадах. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

На виконання умов договору відповідач передав позивачу приміщення загальною площею 176,1 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, пл. Старосінна, 15, про що складений акт прийому-передачі приміщення від 04.07.2008р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.11.2008р. припинено провадження у справі №20/200-08-4082 за позовом Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Осіпова Ігора Ігоровича про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 3926,43 грн., оскільки від прокуратури надійшло клопотання про відмову від позову, яке обґрунтоване сплатою відповідачем боргу у добровільному порядку та від позивача надійшло клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з тим, що відповідач у добровільному порядку сплатив заборгованість по орендній платі в сумі 3860,33 грн. та пеню в сумі 66,10 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.01.2010р. у справі №17/165-09-5536 задоволено позов Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Осіпова Ігоря Ігоровича про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 15792,95 грн.

Розірвано договір оренди №1/55 від 04.07.2008р., укладений між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Осіповим Ігорем Ігоровичем.

Виселено Фізичну особу - підприємця Осіпова Ігоря Ігоровича з нежилого приміщення підвалу, загальною площею 176,1 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, пл. Старосінна, 15, з подальшою передачею вказаного приміщення Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Стягнуто з Фізичної особи підприємця Осіпова Ігоря Ігоровича на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради 14676,38 грн. - заборгованості по орендній платі; 1116,57 грн. - пені; 243 грн. - витрат по держмиту; 236 грн. - витрат на ІТЗ судового процесу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018р., яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.06.2018р., у справі №17/165-09-5536 апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Осіпова Ігоря Ігоровича задоволено частково, рішення господарського суду Одеської області від 27.01.2010р. по справі №17/165-09-5536 - змінено в п.4 його резолютивної частини, виклавши її в наступній редакції: «Стягнути з фізичної особи - підприємця Осіпова Ігоря Ігоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 10 676,38 грн. заборгованості по орендній платі та 1116,57 грн. пені за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, а також 187,11 грн. державного мита та 181,00 грн. на ІТЗ судового процесу». В решті рішення залишено без змін.

При цьому, у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018р. у справі №17/165-09-5536 встановлені наступні обставини: «Згідно з випискою з рахунку /а.с. 141-142/ ФОП Осіповим І.І. було сплачено орендної плати 08.10.2008 р. на суму 4000 грн., 21.10.2008р. - 1186,86 грн., 22.12.2008р. - 1320 грн., а також 22.09.2009р. в розмірі 4000 грн.». „В наведених позивачем розрахунках не врахований платіж від 22.09.2009р. в сумі 4000 грн. Відтак, заборгованість ФОП Осіпова І.І. за договом оренди становить 10676,38 грн."

Окрім того, під час розгляду справи №17/165-09-5536 в Одеському апеляційному господарському суді було проведено судову почеркознавчу -технічну експертизу у зв'язку із обґрунтуванням скаржником (ФОП Осіпов І.І.) апеляційної скарги тим, що 29.07.2009р. між Представництвом УКВ Одеської міської ради та ФОП Осіповим І.І. був складений акт прийму-передачі орендованого приміщення, а тому орендні правовідносини між сторонами за договором №1/55 від 04.07.2008р. припинилися 29.07.2009р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.09.2013р. у справі №916/1742/13, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.08.2018р., частково задоволено позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Осіпова Ігоря Ігоровича про стягнення 131 166, 92 грн. З Фізичної особи-підприємця Осіпова Ігоря Ігоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради стягнуто заборгованість з орендної плати у розмірі 7 389,84 грн., 123 434,57 грн. неустойки та 2 616,49 грн. судового збору.

В матеріалах справи також наявні:

- послужна книжка моряка №02325/2008/24 від 12.06.2008р.;

- витяг із паспорту громадянина України для виїзду за кордон ЕА615400 від 21.01.2008р.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних мотивів.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вище встановлено господарським судом 04.07.2008р. між сторонами у справі укладений договір оренди №1/55 нежитлового приміщення, згідно з яким відповідач передав відповідачу у строкове платне користування нежитлове приміщення.

Визнання недійсним цього договору з підстав його не підписання позивачем і є предметом позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6 ст.203 ЦК України).

Згідно з ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У п.2 ч.1 ст.208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, в редакції, що була чинною станом на дату укладання спірного договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Таким чином, підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого у письмовій формі.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.8 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

У роз'ясненнях, які містяться у п.2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», встановлено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018р. у справі №17/165-09-5536 встановлені обставини, які свідчать про виконання цього договору сторонами, в т.ч. орендарем, а саме часткова оплата орендарем боргу з орендної плати та здійснення дій щодо повернення з оренди орендованого приміщення орендодавцю шляхом підписання відповідного акту приймання -передачі від 29.07.2009р.

Отже, такі дії позивача (орендаря) надають можливість господарському суду дійти висновку про те, що спірний договір оренди №1/55 нежитлового приміщення від 04.07.2008р. є таким, що укладений (вчинений) сторонами.

Щодо посилань позивача на те, що оспорюваний договір не підписаний позивачем, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст..76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст..77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

В якості підтвердження обставин перебування за межами України позивач надав до суду послужну книжку моряка №02325/2008/24 від 12.06.2008р. та витяг із паспорту громадянина України для виїзду за кордон ЕА15400 від 21.01.2008р., згідно з якими у період з 21.06.2008р. по 25.11.2008р. позивач перебував за межами України.

Також з метою підтвердження обставин не підписання договору оренди позивач заявив клопотання про призначення у справі відповідної почеркознавчої експертизи, яке задоволено господарським судом, про що 18.06.2018р. винесено відповідну ухвалу.

Між тим, призначену судом експертизу не було проведено у зв'язку з несплатою позивачем вартості цієї експертизи у встановлені судом строки.

При цьому, господарський суд не прийняв до уваги оплату позивачем вартості експертизи після того, як експертизу вже було повернуто до суду без виконання, оскільки позивач не надав до суду будь-яких доказів в підтвердження своїх посилань на те, що запізнення в оплаті експертизи пов'язано із скрутним фінансовим становищем позивача.

Також господарський суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, яке заявлено позивачем під час розгляду справи по суті, оскільки вимоги ГПК України не передбачають вирішення питання щодо призначення експертизи у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті та вказане клопотання не обґрунтовано позивачем вимогами ст.207 ГПК України щодо наявності поважних причин для заявлення відповідного клопотання у підготовчому провадженні.

Відповідно до ч.4 ст.102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з'ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Отже, виходячи з того, що судом встановлені обставини ухилення позивача від проведення експертизи шляхом несплати вартості цієї експертизи, а також з того, що почеркознавча експертиза має вирішальне значення для розгляду даної справи, оскільки в силу вимог ст.76,77 ГПК України саме висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи є належним і допустимим доказом у справі, який може підтвердити такі посилання позивача, як не підписання ним оспорюваного договору оренди, господарський суд відмовляє позивачу у визнанні обставин не підписання ним оспорюваного договору оренди.

Надані позивачем письмові докази щодо перебування останнього за межами України у період з 21.06.2008р. по 25.11.2008р. господарський суд не приймає до уваги, оскільки в силу вимог ст. ст. 76,77 ГПК України належним і допустимим доказом, який підтверджує посилання позивача на те, що він не підписував оспорюваний договір, з огляду на наявність у цьому договорі підпису орендаря, є відповідний висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи, що визнається і самим позивачем шляхом заявлення відповідного клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Окрім того, витяг із паспорту громадянина України для виїзду за кордон ЕА615400 від 21.01.2008р. взагалі не мітить позначки "Виїзд" ("В'їзд") Державної прикордонної служби, наявність якої передбачена Правилами перетинання державного кордону громадянами України, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995р. №57.

Таким чином, обставини не підписання позивачем оспорюваного договору є такими, що недоведені позивачем, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним цього договору оренди.

Окрім того, господарський суд вважає, що відсутність підпису у договорі свідчить про недодержання сторонами письмової форми правочину, а в силу вимог ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, таких встановлених законом випадків позивачем суду не наведено, що з огляду на такі принципи господарського судочинства, встановлені вимогами ст.ст.13,14 ГПК України, як змагальність та диспозитивність, також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо заяви відповідача у відзиві за вх.№2-2442/18 від 14.05.2018р. про застосування строків позовної давності, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За вимогами ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи встановлення господарським судом відсутності підстав для задоволення позовних вимог у справі, тобто відсутність порушення прав позивача, позовна давність у даному випадку не застосовується, а господарський суд відмовляє у задоволенні позову саме за недоведеністю позовних вимог, а не за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

На підставі ст.129 ГПК України судові витраті щодо сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1.Відмовити Фізичній особі-підприємцю Осіпову Ігорю Ігоровичу у задоволенні позову.

2.Судові витрати щодо сплати судового збору покласти на Фізичну особу-підприємця Осіпова Ігоря Ігоровича.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 28 грудня 2018 р.

Суддя Г.Є. Смелянець