Рішення № 78927808, 13.12.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" грудня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1916/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

За участю представників:

від позивача: Курлович О.О. - за довіреністю

від відповідача: Фомін А.І. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039,м. Одеса, вул. Артилерійська, 1)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Ситнік Ірини Миколаївни (АДРЕСА_1)

про виселення та стягнення неустойки

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до фізичної особи-підприємця Ситнік Ірини Миколаївни, в якому просить суд:

- стягнути з фізичної особи-підприємця Ситнік Ірини Миколаївни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку в сумі 222 240,14 грн.;

- виселити фізичну особу-підприємця Ситнік Ірину Миколаївну з нежилих приміщень підвалу площею 147,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 28 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Фізична особа - підприємець Ситнік Ірина Миколаївна згідно з договором оренди № 83/30 від 21 січня 2010 року укладеним з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, надано в строкове платне тимчасове користування нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 147,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 28.

02.03.2017р. було укладено додатковий договір №7 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення № 83/30 від 21.01.2010 р., відповідно до якого строк дії договору оренди було продовжено до 31.12.2017 року.

За переконанням позивача, вищезазначений договір оренди вважається припиненим, оскільки листами від 30.11.2017р. №01-13/6469 та від 25.01.2018 року №01-13/359 Департамент повідомив фізичну особу-підприємця Ситнік Ірину Миколаївну, що термін дії договору оренди закінчився 31.12.2017 року та новий строк продовжуватися не буде, відповідно до ч.2 ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та ст.764 Цивільного кодексу України, а також запропонував у добровільному порядку повернути орендоване майно співробітникам Департаменту.

Згідно з п.4.7 Договору, відповідач був зобов'язаний повернути приміщення за актом приймання-передачі протягом 15 днів з дати розірвання Договору, тобто до 31.12.2017року.

Проте відповідач не виконав вказані вимоги.

Отже, у період з 01.01.2018 року по 31.07.2018р. відповідач продовжував користуватися орендованим приміщенням без правових підстав.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню неустойка за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 01.01.2018 року по 31.07.2018 р. складає 222 240,14 грн.

Відповідно до п.7.9 Договору передбачено, що дія договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку дії договору на який його було укладено.

Відповідно до ч.2 ст.291 ГК договір оренди припиняється у разі: закінчення строку на який його було укладеною.

Департамент листами від 30.11.2017р. №01-13/6469 та від 25.01.2018р. №01-13/359 Департамент повідомив фізичну особу-підприємця Ситнік Ірину Миколаївну, що термін дії договору оренди закінчився 31.12.2017 року та новий строк продовжуватися не буде та запропонував відповідачу у добровільному порядку сплатити заборгованість з орендної плати, та запропонував передати департаменту ключі та нежитлове приміщення, загальною площею 147,3 кв,м„ що розташоване за адресою м. Одеса, вул. Льва Толстого,28 за актом приймання -передачі.

Проте вимоги викладені у листах виконані не були.

З врахуванням наведеного, позивач був змушений звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2018р., позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.09.2018р. позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

08.10.2018р. відповідача звернувся до суду із клопотанням (вх.№20466/18) про відкладення розгляду справи, яке судом було задоволено.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№21717/18) та запереченнях (вх.№22989/18).

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача нейстойки в сумі 222 240,14 грн. , суд зазначає наступне:

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частинами 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.4 ст.284 Господарського кодексу України та ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У відповідності до ч.1 ст.785 ЦК п.4.7. Договору, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ст.27 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" в разі припинення договору оренди, орендар зобов'язаний повернути приміщення в належному стані не гіршому ніж на час передачі його в оренду.

Відповідно до ст.10 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. На даний час відповідач не повернув вищевказане нежитлове приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 25.01.2018 року №01-13/359 Департамент повідомив фізичну особу-підприємця Ситнік Ірину Миколаївну, що термін дії договору оренди закінчився 31.12.2017р. та продовжуватись не буде.

При цьому, факт отримання зазначеного листа, відповідачем не заперечується.

Отже, з врахуванням наведеного суд дійшов висновку, що договір оренди нежилого приміщення №83/30 від 21.01.2010р. припинив свою дію 31.12.2017р.

Таким чином, з врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що користування відповідачем орендованого приміщення в період з 31.12.2017р. по 31.07.2018р. відбулось без відповідної правової підстави.

Частина 2 ст.785 ЦК України встановлює, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування приміщенням.

При цьому, судом враховується, що згідно рішення Одеської міської ради №1655-VII від 08.02.2017р. "Про встановлення розміру орендної плати", встановлено на період з 08.02.2017р. до 31.12.2017р. орендну плату у розмірі 1 гривня на рік фізичній особі-підприємцю Ситнік Ірині Миколаївні як орендарю приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 28.

Додатковою угодою №7 від 02.03.2017р., сторони погодили внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №83/30 від 21.01.2010р. в частині розміру орендної плати в розмірі 1 грн. за період з 08.02.2017р. по 31.12.2017р.

Враховуючи зазначене, судом було самостійно обраховано неустойку наступним чином:

1,00 грн. + 20% ПДВ = 1,20 грн. - орендна ставка на рік з ПДВ

1,20 грн. х 2 = 2,40 грн. подвійна орендна ставка на рік з ПДВ

2,40 грн. : 12 = 0,20 грн. орендна ставна на місяць з ПДВ

0,20 х 7 (січень - липень 2018р.) = 1,40 грн.

За самостійним розрахунком суду, розмір неустойки складає 1,40 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає неустойка в сумі 1,40 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки в сумі 222 238,74 грн. суд відмовляє.

Щодо позовної вимоги позивача про виселення фізичної особи-підприємця Ситнік Ірини Миколаївни з нежилих приміщень підвалу площею 147,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 28, суд зазначає наступне:

За умови встановлення судом, що договір оренди нежилого приміщення №83/30 від 21.01.2010р. припинив свою дію з 31.12.2017р., у зв'язку з чим, правові підстави для користування приміщеннями підвалу площею 147,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 28 у фізичної особи-підприємця Ситнік Ірини Миколаївни відсутні.

З врахуванням наведеного, позовна вимога Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про виселення фізичної особи-підприємця Ситнік Ірини Миколаївни з нежилих приміщень підвалу площею 147,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 28 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, підлягає задоволенню.

Суд, керуючись п.п.5 п.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Відповідно до п.1 ст.86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Згідно ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 762,02 грн. із розрахунку 1 762,00 грн. за позовну вимогу немайнового характеру та 0,02 грн. за позовну вимогу майнового характеру.

У відповідності до ч.11 ст.129 ГПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

13.12.2018р. відповідач подав до суду заяву (вх.№2-6302/18), згідно якої надав докази понесення судових витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

Частина 3 ст.126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд вважає неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатами послуг, а відтак, необґрунтованими вимоги про стягнення 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Таким чином, з 20 000,00 грн., заявлених відповідачем як вартість витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд вважає за можливе задовольнити 10 000,00 грн.

Проте, з врахуванням приписів ч.11 ст.129 ГПК України суд дійшов висновку про покладення на позивача обов'язку зі сплати витрат на правничу допомогу в сумі 8 237,98 грн. з врахуванням обов'язку відповідача по сплаті витрат зі сплати судового збору в сумі 1 762,02 грн.

Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Ситнік Ірини Миколаївни (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039, код 26302595) неустойку в сумі 1 (одна) грн. 40 коп.

3. Виселити фізичну особу-підприємця Ситнік Ірину Миколаївну (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) з нежилих приміщень підвалу площею 147,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 28 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл. м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код 26302595).

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039, код 26302595) на користь фізичної особи-підприємця Ситнік Ірини Миколаївни (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) судові витрати на правничу допомогу в сумі 8 237 (вісім тисяч двісті тридцять сім) грн. 98 коп.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 26 грудня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський