Ухвала суду № 78927642, 28.12.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

28 грудня 2018 року Справа № 915/1001/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1 – дов.№09/12/126 від 22.02.2018

за участю представника відповідача – ОСОБА_2 – дов.№2641 від 03.08.2018

ОСОБА_3 – дов.№3667 від 03.12.2018

розглянувши у відритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк”, 01001, м.Київ, пров. Шевченка, 12; адреса для листування: м.Херсон, вул.Театральна, 8

до відповідача: Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод”, 54017, м.Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 120

про: стягнення 6 892 049,10 грн.

Публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №122/61/9 від 20.08.2018 в якій просить суд стягнути з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” заборгованість у розмірі 6 892 049,10 грн. з якої:

- 2 610 739,74 грн. – заборгованість за процентами;

- 261 007,95 грн. – 3% річних по простроченому кредиту;

- 405 732,60 грн. – 3% річних по простроченим процентам;

- 1 256 326,45 грн. – індекс інфляції по кредиту;

- 2 358 242,36 грн. – індекс інфляції по процентам.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 723-04/08 від 11.09.2008 та Договору про внесення змін №806-04/08 від 20.11.2008 до Договору.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 18.09.2018 позовну заяву №122/61/9 від 20.08.2018 Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” залишено без руху, оскільки в позові не міститься зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви. Позивачем всупереч вимог статті 164 ГПК України не надано доказів відправлення відповідачеві доданих до позовної заяви №122/61/9 від 20.08.2018 документів, оскільки в доданому до позовної заяви описі вкладення у цінний лист зазначено лише про відправлення позовної заяви №122/61/9 від 20.08.2018 та детального розрахунку заборгованості за кредитним договором. Вказаною ухвалою Публічному акціонерному товариству “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” надано строк для усунення недоліків в строк який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

25.09.2018 від позивача до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надійшла заява №122/61/11 від 24.09.2018 про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 25 жовтня 2018 року.

25.10.2018 відповідач до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначає, що 11.09.2008 між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір №723-04/08 та Договір про внесення змін №806-04/08 від 20.11.2008 до Договору, у відповідності до умов яких позивач зобов’язується надати відповідачеві кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1 500 000,00 грн., на умовах, встановлених цим Договором, а відповідач зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим Договором. Пунктом 2.2 Договору визначено, що дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту – 08.09.2009 року. Зазначає, що 11.09.2008 з позичкового рахунку №20625303435346 на поточний рахунок відповідача №26007301435346 були перераховані кошти в розмірі 1 200 000,00 грн. з призначенням платежу: кошти на отримання заробітної плати за червень 2008 року. Вказує, що 31.03.2011 господарським судом Миколаївської області прийнято рішення про стягнення з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” заборгованість за кредитом в сумі 1 200 000,00 грн., проценти за користування кредитними коштами в сумі 574 553,42 грн., 94 915,07 грн. пені за прострочення сплати кредитних коштів, 37 066,04 грн. пені за прострочення сплати процентів, 3% річних за кредитом в сумі 18 246,57 грн.. 3% річних по відсоткам в сумі 7 133,12 грн., інфляційних по кредиту в сумі 67 200,00 грн., інфляційних по відсоткам в сумі 24 945,56 грн., 20 240,60 грн. держмита та 2336,00 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу. Щодо вимог про стягнення заборгованості за процентами у сумі 2 610 739,74 грн., 3% річних по простроченим процентам у сумі 405 732,60 грн., індексу інфляції по процентам у сумі 2 358 242,36 грн. за період з 29.01.2011 по 30.04.2018 зазначає, що нарахування вказаних сум є не правомірним, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. Вказує, що до вимог про стягнення 3% річних по простроченому кредиту в сумі 261 007,95 грн. та індексу інфляції по кредиту в сумі 1 256 326,45 грн. за період з 29.11.2011 по 30.04.2018 слід застосувати позовну давність.

01.11.2018 позивач до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав відповідь на відзив в якій просить суд позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 закрито підготовче провадження. Призначено справу №915/1001/18 до судового розгляду по суті на 04 грудня 2018 року.

Судове засідання призначене на 04 грудня 2018 року було відкладено на 28 грудня 2018 року.

28.12.2018 відповідач до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав заяву №3778 від 26.12.2018 в якій просить суд зупинити провадження у справі №915/1001/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку ОСОБА_4 Палатою Верховного Суду справи №5017/1987/2012. В обґрунтування клопотання зазначає, що період нарахування штрафних санкцій у вказаній справі становить з 29.01.2011 по 30.04.2018. Початок зазначеного періоду обумовлений наявністю судового рішення у справі №5016/192/2011(7/2) від 31.03.2011. У якості підстав для нарахування та стягнення - 2 610 739,74 грн. процентів за неправомірне користування кредитом за період з 29.01.2011 по 30.04.2018 позивач посилається на п.3.3 Договору, яким передбачено, що у випадку порушення позичальником встановленого п.2.2 цього Договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 30% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.3.2 цього Договору. Правова позиція відповідача, що до не визнання позову, ґрунтується на постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №564/2199/15-ц від 14.02.2018, відповідно до якої «наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України». Вказує, що при розгляді справи необхідно з’ясувати правову природу нарахованих позивачем процентів за підвищеною ставкою 30% відповідно до умов п.3.4 Договору, а саме – чи є це проценти за користування кредитом, які нараховані після спливу строку кредитування, або це проценти, які нараховані позивачем після закінчення строку кредитування, як проценти за неправомірне користування кредитом, які охоплюються вимогами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Стягнення 3% річних за прострочення сплати кредиту на підставі ч.2 ст.625 ЦК України є самостійною вимогою, яка також заявлена позивачем у позові. Зазначає, що 04.12.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу №5017/1987/2012 за касаційною скаргою ПАТ «Акціонерний комерційний промисловий банк» в особі обласного відділення в м.Одеса на рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2018 і постанови Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2018. Предметом касаційного оскарження є відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 64 109,57 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 18% річних та в розмірі 2 221 994,16 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 36% річних. Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, господарський суд Одеської області і Одеський апеляційний господарський суд послався на припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором процентів за кредитом у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 ст.1050 Цивільного кодексу України. Виходячи з правової позиції ОСОБА_4 Верховного Суду, яка прописана у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, наслідки спливу визначеного договором строку кредитування та/або пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України є тотожними, та визначені, як припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, прийняв рішення про те, що справа містить виключну правову проблему та для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики згідно з ч.5 ст.302 ГПК України ухвалив передати на розгляд ОСОБА_4 Верховного Суду справу №5017/1987/2012.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.12.2018 вказала, що заяву про зупинення провадження у справі подає в порядку ст.207, ст.228, ст.229 ГПК України. Зазначає, що вказану заяву не було заявлено у підготовчому засіданні з поважних причин, оскільки ухвалу у справі №5017/1987/2012 про передачу на розгляд ОСОБА_4 Верховного Суду справи №5017/1987/2012 було прийнято 04.12.2018 та оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 07.12.2018, тому у відповідача не було можливості на подання вказаної заяви в підготовчому засіданні. Вказує, що підтримує заяву про зупинення провадження у справі та просить суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 28.12.2018 проти заяви відповідача про зупинення провадження у справі заперечив з підстав її необґрунтованості.

Розглянувши заяву відповідача про зупинення провадження у справі, заслухавши думку учасників справи, суд ухвалив заяву відповідача задовольнити та зупинити провадження у справі з огляду на наступне.

Верховний Суд ухвалою від 04.12.2018 року передав справу №5017/1987/2012 на розгляд ОСОБА_4 Верховного суду, оскільки зазначена справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Так, в ухвалі Верховного Суду зазначено:

У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промисловий банк" в особі Обласного відділення в м. Одесі (далі - ПАТ "Промінвестбанк", Банк) звернулося до господарського суду Одеської області із позовом (з врахуванням заяви про уточнення позову від 01.08.2012 року та заяви про зміну предмету позову від 19.03.2018 року) до товариства з обмеженою відповідальністю “К.М.Б.” (далі - ТОВ “К.М.Б.”, Товариство) про стягнення з відповідача 7866172,24 грн. заборгованості за кредитним договором №13-65-06/212 від 08.05.2008 року (далі - кредитний договір від 08.05.2008 року), з яких: 5000000 грн. - заборгованість за кредитом; 613356,16 грн. - заборгованість за процентами, нарахованими за період з 01.07.2010 року по 19.04.2011 року за процентною ставкою 18% річних; 2252816,08 грн. - заборгованість за процентами, нарахованими за період з 21.01.2011 року по 05.06.2012 року за процентною ставкою 36% річних.

Позовна заява обґрунтовується тим, що Товариство неналежно виконує свої зобов'язання за кредитним договором від 08.05.2008 в частині повного і своєчасного погашення кредиту та сплати процентів.

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.06.2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 року, позов Банку задоволено частково, стягнуто з ТОВ “К.М.Б.” на користь Банку заборгованість за кредитом у розмірі 5000000 грн., заборгованість за процентами згідно процентної ставки 18% річних у розмірі 549246,59 грн., заборгованість за процентами згідно процентної ставки 36% річних у розмірі 30821,92 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані положеннями ст.ст. 261, 509, 530, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, положеннями постанови Правління Національного банку України №172 від 01.06.2011 "Про затвердження порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву" та статей 73, 74, 86, 269 ГПК України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про часткову обґрунтованість вимог Банку з огляду на те, що у листі від 01.02.2011 №05-01-05/83 позивачем пред'явлено вимогу до відповідача в строк до 14.02.2011 погасити наявну заборгованість за кредитом та процентами та достроково повернути кредит, строк повернення якого станом на 01.02.2011 ще не настав. Отже, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності, а оскільки позивачем змінено строк повернення кредиту за договором (до 14.02.2011 року), то після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, як наслідок, після 14.02.2011 року позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором від 08.05.2008 року.

ПАТ "Промінвестбанк", не погоджуючись частково з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, подало касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 64109,57 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 18% річних, та в розмірі 2221994,16 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 36% річних, і ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Дослідивши матеріали справи №5017/1987/2012 та зміст оскаржуваних судових рішень, зважаючи на предмет і підстави позову, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд зазначив, що питання застосування статей 599, 625, 1048, 1049, 1050 ЦК України у їх взаємозв'язку в аспекті визначення ефективного способу захисту прав кредитора у разі припинення зобов'язань позичальника сплачувати проценти за кредитом після настання строку його погашення становить виключну правову проблему, вирішення якої у цьому випадку є необхідним для забезпечення розвитку права, розумної передбачуваності судових рішень та, відповідно, формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому заслуговує на увагу обґрунтування скаржником наявності значного суспільного інтересу справи №5017/1987/2012 в аспекті забезпечення правильного тлумачення підстав припинення кредитного договору та моменту втрати кредитором права на нарахування процентів за неправомірне користування кредитом, зокрема, з посиланням на те, що поширення судової практики щодо втрати банками-кредиторами права нарахування будь-яких процентів за користування кредитом після настання строку погашення кредиту, прикладом якої є постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі №564/2199/15-ц, сприяє розповсюдженню випадків вчинення несумлінними позичальниками дій, спрямованих на порушення строків погашення кредитів з метою подальшого безкоштовного використання кредитних коштів.

Крім того, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі №564/2199/15-ц та постановах ОСОБА_4 Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12 і від 04.07.2018 по справі №310/11534/13-ц, є передусім наслідком тлумачення норм матеріального права у правовідносинах споживчого кредитування громадян, умови якого в силу специфіки правового режиму кредитування істотно відрізняються від кредитування суб'єктів господарювання.

Таким чином, зважаючи на правові позиції, викладені ОСОБА_4 Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 і від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17, постає фундаментальне питання: чи юридичний факт пред'явлення Банком до позичальника вимоги про дострокове погашення кредиту та її подальше невиконання позичальником у визначений термін припиняє на майбутнє всі без винятку зобов'язальні правовідносини сторін за кредитним договором, зокрема, чи у такому разі позбавляється Банк права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору від 08.05.2008 у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, та чи охоплюються ці проценти диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України?

Тобто чи стосується безпосередньо процентів за неправомірне користування кредитом викладений у постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12 правовий висновок про втрату кредитодавцем права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, тобто чи йдеться у цій правовій позиції про всі без винятку проценти, оскільки зі змісту зазначеної постанови вбачається, що предметом позову у справі №444/9519/12 є стягнення процентів за правомірне користування кредитом, щомісячно нарахованих кредитором за ставкою 25,08% річних, порядок виплати яких врегульовано частиною 1 статті 1048 ЦК України.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом господарських спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Тобто, виходячи з цієї норми, в першу чергу, суд має справедливо, тобто з дотриманням принципу верховенства права, вирішити господарський спір.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дійсно, одним із завдань судочинства є і своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Однак, Конвенція в першу чергу також гарантує “процесуальну” справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та ініш проти Греції) (dйc.)). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом узагалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Miroпubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), § 103).

З огляду на практику ЄСПЛ, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, так як в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства, а рішення суду не буде відповідати критеріям законності.

Так, ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження.

Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (Niderцst-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30).

В той же час обґрунтованість тривалості проваджень повинна бути оцінена з урахування наступних критеріїв, заснованих практикою Суду: складність справи, внесок заявника і відповідних органів влади, а також предмет спору (Comingersoll S.A. v. Portugal [GC] (Комінгерсоль проти Португалії) [ВП]; Frydlender v. France [GC] (Фрайдлендер проти Франції) [ВП], § 43; Sьrmeli v. Germany [GC] (Сюрмелі проти Німеччини) [ВП], § 128).

Складність справи стосується як фактичної, так і правової сторони (Katte Katte Klitsche de la Grange v. Italy (ОСОБА_5 де ла Грандж проти Італії), § 55; Papachelas v. Greece [GC] (Папахелас проти Греції) [ВП] § 39). Вона може стосуватись, наприклад, втручання декількох сторін у справу (H. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), § 72), або різноманітних доказів, що мають бути досліджені (Humen v. Poland [GC] (Гумен проти Польщі) [ВП], § 63). Складність національних проваджень може виправдати їх тривалість (Tierce v. San Marino (Тьєрс проти Сан-Марино), § 31).

Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 183, і Sьrmeli v. Germany (Сюрмелі проти Німеччини) [ВП], § 129).

Згідно п.7) ч.1 ст.228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об’єднаною палатою, ОСОБА_4 Палатою Верховного Суду.

Відповідно до ч.3 ст.228 ГПК України з питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

Згідно п.11) ч.1 ст.229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

З метою забезпечення повного, всесторонього і об'єктивного розгляду справи та єдності судової практики, оскільки результат розгляду даної справи пов’язаний із результатом касаційного перегляду судового рішення у подібних правовідносинах, а також з метою недопущення порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплено право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, враховуючи що висновок ОСОБА_4 Верховного Суду у справі №5017/1987/2012 із зазначених вище питань матиме значення для правильного вирішення даного спору, суд вважає за можливе заяву відповідача задовольнити та зупинити провадження у даній справі до розгляду ОСОБА_4 Палатою Верховного Суду справи № 5017/1987/2012 за позовом публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промисловий банк” в особі Обласного відділення в м. Одесі до товариства з обмеженою відповідальністю “К.М.Б.” про стягнення 6743287,67 грн. шляхом звернення стягнення на майно у заставі та в іпотеці, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та зупинення провадження у даній справі.

Керуючись ст.ст.2, 11, 207, п.7 ч.1 ст.228, ст.229, ст.234, ст.235 Господарського процесуального кодексу України, - суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання відповідача від 28.12.2018 про зупинення провадження у справі – задовольнити.

2. Зупинити провадження у справі №915/1001/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку ОСОБА_4 палатою Верховного Суду справи №5017/1987/2012.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 235 ГПК України.

Ухвала може бути оскаржена у відповідності до п.12 ч.1 ст. 255 ГПК України.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено та підписано 29.12.2018

Суддя Н.О. Семенчук