Рішення № 78927278, 12.12.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2018 р. Справа №914/2100/18

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів

до відповідача ОСОБА_1 відділу м. Львова, м. Львів

про стягнення 6 943,18 грн.

Суддя Артимович В.М.,

секретар судового засідання Струк Н.Р.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2-представник за довіреністю від 17.07.2018 року №119-2427/2

від відповідача: ОСОБА_3Л-представник за довіреністю від 17.01.2018 №11

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго», м.Львів (надалі – позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 відділу м. Львова, м. Львів, (надалі – відповідач) про стягнення 6 943,18 грн.

Ухвалою суду від 22.11.2018 р. відкрито провадження у справі № 914/2100/18 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12.12.2018 р.

У судове засідання 12.12.2018 р. представник ПАТ «Львівобленерго», надалі по тексту даного рішення – позивач, з’явився, надав пояснення по суті справи, просив суд задовольнити позовні вимоги повністю. Представник ОСОБА_1 відділу м. Львова, надалі по тексту даного рішення – відповідач, з’явився, просив суд зменшити пеню на 90%.

Розглянувши позовну заяву, додані до неї документи, долучені позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, судом з’ясовано, що позивач звернувся до господарського суду із позовною вимогою про стягнення заборгованості із відповідача в сумі 6 943,18,00 грн., які виникла внаслідок того, що відповідач не здійснював вчасно оплати за поставлену йому активну електричну енергію.

Позиція позивача. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що між ПАТ «Львівобленерго» та відповідачем 21.07.2011 р. укладено договір про постачання електричної енергії №90331/01, за умовами якого постачальник (позивач) продає електроенергію споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачу постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснює інші платежі згідно з умовами .

Проте, відповідач в порушення умов договору не здійснював вчасно оплати за поставлену йому активнк електричну енергію.

Відтак, позивач, покликаючись на норму ст. 193 Господарського кодексу України, норми ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України, на норми Закону україни «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» нарахував 5 471,63 грн. пені, 988,45 грн. інфляційних нарахувань, 483,10 грн. 3% річних, які він просить стягнути з відповідача.

Позиція відповідача. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому стверджує, що сума основного боргу за використану електроенергію сплачена повністю, тому просить суд зменшити нарахування пені на 90% відповідно до статті 223 ГК України, оскільки позивачем не визначено конкретно суму збитків по данному позову, завданих КЕВ м.Львова через несвоєчасну сплату заборгованості за спожиту електроенергію.

Заяви та клопотання сторін. Ні позивач, ні відповідач будь-яких клопотань та заяв суду не подавали.

Заслухавши представника позивача, з’ясувавши обставини справи та дослідивши докази, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства “Львівобленерго”, затвердженого Загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства “Львівобленерго”, протокол №15 від 19.04.2018 року, Публічне акціонерне товариство “Львівобленерго” (далі–Товариство) перейменоване з Відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго” відповідно до вимог Закону України “Про акціонерні товариства”, є правонаступником Державної акціонерної енергопостачальної компанії “Львівобленерго”, заснованої відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 17 серпня 1995 року №156 шляхом перетворення Виробничого енергетичного об”єднання “Львівенерго” у Державну акціонерну енергопостачальну компанію “Львівобленерго”, згідно з Указом Президента України від 4 квітня 1995 року №282/95 “Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України”.

21.07.2011. між Відкритим акціонерним товариством “Львівобленерго” (правонаступником якого є ПАТ “Львівобленерго”) (постачальник) та ОСОБА_1 відділом м. Львова (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 90331/01 (надалі - договір), за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точка продажу електричної енергії зазначена в додатку № 6 “Однолінійна схема”.

Відповідно до п.2.2.2. договору постачальник зобов’язувався постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток № 1 “Обсяги споживання електричної енергії споживачу та субспоживачу”); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантійного рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком № 11 “Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін”; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами; забезпечити отримання споживачем електричної енергії на рівні дозволеної потужності зазначеної в додатку № 9 “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”.

Згідно п. 2.3.3 договору споживач зобов’язувався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 2 “Порядок розрахунків” та № 9 “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”.

Відповідно до п. 4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

21.07.2011 року між постачальником та споживачем було укладено додаток № 2 “Порядок розрахунків” до договору № 90331/01.

Відповідно до п.2 додатку №2 до договору розрахунковим періодом вважається період з 22 числа попереднього місяця до 21 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Відповідно до п. 4 додатку № 2 до договору остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період.

Відповідно до абз. 2 п. 6 додатку № 2 до договору тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Позивач, на підставі п. 4.2.1. договору, нарахував відповідачу пеню, 5 471,63 грн. (пеня за порушення термінів сплати за активну електроенергію).

Крім того, позивач згідно умов ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати, які згідно поданого розрахунку позовних вимог становлять:

- 483,10 грн. три проценти річних, та 988,45 грн. інфляційні втрати. Отже, позивач просить стягнути 6 943,18 грн., з яких: 5 471,63 грн. пені, 483,10 грн. три проценти річних та 988,45 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідач в судове засідання з»явився, позовні вимоги визнає, однак стверджує, що сума основного боргу за спожиту електроенергію сплачена, відтак просить суд зменшити розмір неустойки на 90%.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по договору поставки електриної енергії, що полягало у порушенні відповідачем строків оплати за використану електроенергію, у зв’язку з чим позивач звернувся з позовними вимогами до господарського суду про стягнення з відповідача коштів в розмірі 6 943,18 грн.

Даний спір лежить в площині його регулювання нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як зазначено у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04) призначення обгрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Водночас у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини “Проніна проти України” (заява № 63566/00) вказано, що п. 1 статті 1 Конвенції зобов’язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” та Правил користування електричною енергією (далі ПКЕЕ), затверджених Національною комісією регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 р. (в редакції постанови НКРЕ України від 17.10.2005 р. № 910 із змінами та доповненнями) постачання електричної енергії здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, який укладається між споживачем та постачальником електричної енергії.

Згідно ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно із п. 5.1 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Відповідно до вимог ст. 27 Закону України “Про електроенергетику” правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Правопорушенням в електроенергетиці є порушення правил користування електричною енергією.

Судом встановлено, що 21.07.2011 р. між позивачем і відповідачем укладено договір № 90331/01 про постачання електричної енергії.

Відповідно до п. 2.1 договору під час виконання умов договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов’язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією.

Відповідно до п. 1.2. ПКЕЕ засоби обліку - засоби вимірювальної техніки, у тому числі лічильники, трансформатори струму та напруги, кола обліку, які використовуються для визначення обсягу електричної енергії та величини споживання електричної потужності.

Як встановлено судом, позивач виставив відповідачу рахунки за спожиту активну електроенергію та реактивну електроенергію, які на момент звернення з позовом відповідачем оплачені повністю, проте з порушенням умов договору щодо строків оплати.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4 додатку № 2 до договору остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Згідно абз. 2 п. 7 додатку № 2 до договору тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Згідно ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов’язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором в частині несвоєчасної оплати рахунків.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що інфляційні та річні є окремим видом цивільних зобов'язань, які існують в силу прострочення боржником терміну виконання грошового зобов'язання та є за своєю правовою природою відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати на загальну суму 988,45 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що позивачем правомірно нараховано три проценти річних на загальну суму 483,10 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

У відповідності до п. 4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Як вбачається із розрахунку позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача пеню на загальну суму 5 471,63 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення нарахування пені на 90% судзазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Питання щодо меж зменшення неустойки повинно розглядатися із врахуванням принципу змагальності сторін з виконанням вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26.12.2011, № 18 роз’яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов’язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов’язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При оцінці обставин в обґрунтування підстав для зменшення неустойки на 50 % суд бере до уваги факт повного виконання основного зобов’язання відповідачем, а також незначний, у переважній більшості, термін несвоєчасної оплати, важливість збереження господарської діяльності відповідача, як бюджетної організації, зважаючи на важке матеріальне становище у міністерстві оборони України та необхідність значного фінансування Збройних сил України, а також з врахуванням інтересів позивача як об’єкта, що має стратегічне значення для економіки держави, а також те, що заявлена до стягнення неустойка перевищує наслідки порушення відповідачем грошового зобов'язання. Крім того, інфляційні процеси, які мали місце за час невиконання відповідачем свого зобов’язання, компенсуються позивачу стягненням з відповідача заявлених інфляційних втрат та 3 % річних.

Суд вважає обґрунтованим зменшення пені на 50%, оскільки стягнення зменшеного розміру штрафних санкцій є достатнім та дієвим засобом стимулювання відповідача до належного і своєчасного виконання умов договорів у майбутньому та є співрозмірним в контексті інтересів позивача та відповідача.

Відтак, до стягнення з відповідача підлягає 50% пені, а саме 2 735,81 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку підставності позовних, які підлягають задоволенню частково.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Нормою ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Львівобленерго» є обгрунтованими та підлягають задоволенню частково.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

У зв’язку з перебуванням судді Артимовича В.М. у відпустці з 18.12.2018 р. по 22.12.2018 р. повний текст рішення складено 26.12.2018 р.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів, задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 відділу м. Львова (79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2; ідентифікаційний код 07638027) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 3; ідентифікаційний код 00131587) кошти в сумі 4 207,36 грн., з яких 2 735,81 грн. пені, 988,45 грн. інфляційних втрат, 483,10 грн. 3% річних та 1 762,00 витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 2 735,82 грн. відмовити.

4. Наказ відповідно до ст. 327 ГПК України видати після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.12.2018 р.

Суддя Артимович В.М.