Ухвала суду № 78927168, 26.11.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"26" листопада 2018 р. Справа № 911/3197/17

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Мишко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Зернокомплекс “Сиваш”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Фінпром”

про стягнення 3 425 986,00 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (ордер серії КС №288086 від 20.02.2018)

від відповідача: ОСОБА_2 (ордер серії ВН №036095 від 18.10.2018)

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" (далі - ТОВ "ЗК "Сиваш"/позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" (далі – ТОВ "ТД "Фінпром"/відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 3 425 986,00 гривень.

В обґрунтування вказаного позову ТОВ "ЗК "Сиваш" вказало, що ТОВ "ТД "Фінпром" не в повному обсязі виконало свої зобов'язання згідно усної домовленості, досягнутої сторонами у листопаді 2016 року щодо поставки товару, а саме пшениці 3-го класу урожаю 2016 року, та поставило товар у меншій кількості, а тому зобов’язане повернути попередньо оплачені за непоставлений товар 3 425 986,00 гривень, зокрема з підстав ст. ст. 670, 693 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Зернокомплекс “Сиваш” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Фінпром” 3425986,00 грн заборгованості та 51389,79 грн судового збору.

Постановою Верховного Суду від 21.08.2018 рішення господарського суду Київської області від 13.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 у справі № 911/3197/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

06.09.2018 згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями, оформленого протоколом б/н від 06.09.2018, справу №911/3197/17 передано до розгляду судді Яремі В.А.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.09.2018 прийнято справу №911/3197/17 до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.10.2018, а також запропоновано учасникам справи надати суду додаткові пояснення стосовно спору у даній справі, а також заяви та клопотання, які відповідно до ст. 182 ГПК України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності) разом з доказами направлення копій вказаних заяв та/чи клопотань на адресу іншої сторони, та встановлено строки для подання таких пояснень і клопотань – до 28.09.2018.

27.09.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли додаткові пояснення по суті справи, відповідно до яких позивач підтримав позовні вимоги.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.10.2018 відкладено підготовче засідання на 22.10.2018.

22.10.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких відповідач заперечив проти вимог позивача та просив відмовити у їх задоволенні.

До того ж, 22.10.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшли заява про поворот виконання рішення суду та клопотання щодо розподілу судових витрат. Вказані клопотання судом прийнятті.

Відповідно до приписів ст. ст. 183 та 194 Господарського процесуального кодексу України якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

З огляду вищенаведеного, у підготовчому судовому засіданні 22.10.2018 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 05.11.2018.

У судових засіданнях 05.11.2018 та 13.11.2018 оголошувалась перерва до 13.11.2016 та 26.11.2018.

26.11.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові пояснення.

Згідно приписів ст. ст. 161, 194, 207 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Головуючий з’ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Так, розгляд справи по суті було розпочато у судовому засіданні 05.11.2018, про що свідчить запис у протоколі відповідного судового засідання.

Втім, на стадії підготовчого провадження позивачем не заявлено про неможливість подання відповідних пояснень у встановлені строки та надання додаткового строку для їх подання до суду, а тому суд дійшов висновку про залишення без розгляду поданих 26.11.2018 позивачем додаткових пояснень.

У судовому засіданні 26.11.2018 після закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами судом оголошено про перехід до судових дебатів, по закінченні яких суд вийшов до нарадчої кімнати.

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив ухвалу про закриття провадження у даній справі з таких підстав.

Як слідує з наявних в матеріалах справи документів та вказаних сторонами обставин 02.11.2016 на підставі виставленого відповідачем рахунку № 011101 від 01.11.2016 на суму 8 400 000,00 грн в т.ч. ПДВ 20%, позивач згідно платіжного доручення №1878 від 02.11.2016 сплатив на рахунок відповідача 4 000 000,00 грн у якості оплати пшениці згідно виставленого рахунку, тобто, за доводами позивача, оплачено було 952,380 тон товару.

Копії вказаних рахунку та платіжного доручення наявні в матеріалах справи.

Втім, позивач вказав, що відповідачем відвантажено зі свого складу товар – пшеницю у кількості 136,670 тон на загальну суму 574 014,00 грн, у той час як, враховуючи суму попередньої оплати у розмірі 4 000 000,00 грн, недопоставленим залишилося 815,710 тон на суму 3 425 986,00 грн.

Водночас, як зауважено позивачем та не заперечувалось відповідачем, під час розгляду справи №911/4204/16 судами встановлено обставини виникнення між сторонами відповідних правовідносин щодо поставки товару шляхом відповідних дій по виставленню рахунку на оплату товару, часткову оплату позивачем цього рахунку та часткове виконання відповідачем обумовлених сторонами обов’язків.

Сторонами також підтверджено, що поставка пшениці відбулась шляхом самовивозу товару зі складу ТОВ "Торговий дім "Фінпром" автотранспортом ТОВ "Зернокомплекс "Сиваш".

У зв’язку із вищезазначеним 22.09.2017 ТОВ "Зернокомплекс "Сиваш" звернулось до ТОВ "ТД "Фінпром" з листом-вимогою №88/09-2017, відповідно до змісту якої позивач просив не пізніше 7 (семи) робочих днів від дня отримання цього листа поставити ТОВ "Зернокомплекс "Сиваш" 815,710 тон пшениці 3-го класу на суму 3425986,00 грн.

Надалі, як вказав позивач, не отримавши від відповідача виконання зобов’язання по поставці товару на оплачену суму, він звернувся до відповідача з листом-вимогою №113/10-2017 від 11.10.2017, відповідно до якого повідомив про односторонню відмову від договору та вимагав не пізніше 7 (семи) робочих днів від дня отримання цього листа повернути вартість оплаченого та непоставленого товару у сумі 3 425 986,00 грн, шляхом перерахування вказаних коштів на рахунок ТОВ "Зернокомплекс "Сиваш".

Вищевказані листи та докази їх надіслання відповідачу наявні в матеріалах справи.

Втім, відповідно до пояснень позивача, відповіді на вказані вище листи відповідач не надав.

З огляду вищенаведеного, враховуючи порушення відповідачем свого договірного обов’язку щодо поставки товару у попередньо оплаченому обсязі та, надалі відмову позивача від договору, останній звернувся до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача 3 425 96,00 грн з підстав ст. ст. 611, 651, 653, 665, 670, 693 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти відповідно заявленої вимоги, відповідач вказав, що спір у відповідних правовідносинах між ним та позивачем виник першочергово внаслідок порушення позивачем обов’язку по сплаті всієї суми за виставленим відповідачем рахунком.

Водночас, відповідач підтвердив, що сторонами у спрощений порядок укладено договір поставки, відповідно до якого позивач зобов’язаний самовивозом зі складів відповідача отримати товар, втім, отримавши 136 тон зерна, в односторонньому порядку призупинив вивезення зерна.

Стосовно надісланого позивачем листа №88/09-2017 від 22.09.2017 відповідач вказав, що у відповідь на вказану вимогу, у передбачені в ній строки, ТОВ "ТД "Фінпром" направлено позивачу лист №0210 від 29.09.2017, згідно якого відповідач вказав позивачу на вірну, необхідну до сплати за товар, суму у розмірі 8 400 000,00 грн, яку, на думку відповідача, позивач сплатив не повністю.

Водночас, відповідач зауважив, що згідно вказаного ж листа відповідач просив позивача негайно направити транспорт за адресою місцезнаходження складу (с. Попелюхи, Піщанського району, Вінницької області) для одержання (відвантаження) оплаченої партії зерна кількістю 815,710 тон пшениці 3-го класу.

В підтвердження вказаних обставин відповідач надав суду копії листа №0210 від 29.09.2017 та опису вкладення у цінний лист і фіскального чеку ПАТ «Укрпошта» від 03.10.2017, оригінали яких оглянуто судом у судовому засіданні.

В розрізі обставин надіслання позивачу відповідного листа відповідач вказав, що вказану кореспонденцію було направлено на юридичну адресу позивача, а ризиків доставки поштової кореспонденції відповідач не несе.

Таким чином, відповідач вважає, що він вчинив достатні дії для виконання свого обов’язку по поставці товару, а тому позивач безпідставно в односторонньому порядку відмовився від договору поставки, що свідчить про недобросовісну поведінку позивача стосовно прийняття товару та відсутність правових підстав для задоволення позову.

В свою чергу, позивач заперечив обставини отримання від відповідача листа №0210 від 29.09.2017, доказів якого до того ж, за доводами позивача, суду не надано, у той час як надані відповідачем опис вкладення та фіскальний чек не відповідають законодавчим вимогам щодо пересилання поштової кореспонденції.

За таких обставин позивач вважає, що відповідач не виконав покладений на нього обов’язок з поставки позивачу пшениці.

Відповідно до приписів статей 173, 174, 181, 175 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. ст. 640, 642, 646 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Так, виставлений відповідачем рахунок №011101 від 01.11.2016 містить таку пропозицію: назви та реквізити сторін, найменування товару – пшениця, його кількість – 2 000,00 тон, ціну за одиницю товару – 3 500,00 грн (без ПДВ) загальну вартість за всю кількість товару – 8 400 000,00 грн (т.ч. ПДВ 20%).

Виходячи з системного аналізу наведених нормативних приписів та викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що здійснення позивачем оплати товару на підставі виставленого відповідачем рахунку у меншому розмірі, ніж запропоновано відповідачем у рахунку, свідчить про нову пропозицію позивача укласти договір і, як наслідок, прийняття відповідачем сплачених позивачем коштів без заперечень і відвантаження товару свідчить про прийняття відповідачем вказаної пропозиції та виникнення між сторонами договірних відносин та, відповідно, взаємних прав і обов’язків щодо купівлі-продажу товару - 952,380 тон пшениці загальною вартістю 4 000 000,00 грн (у т. ч. 20% ПДВ).

Посилання відповідача на порушення позивачем зобов'язання з проведення повної оплати згідно виставленого рахунку оцінюються судом критично, оскільки за приписами вищевикладених норм виставлення відповідачем рахунку було лише пропозицією, яка не є безумовною підставою для виникнення у позивача обов’язку по сплаті коштів саме на запропонованих відповідачем умовах, у той час як доказів укладення між сторонами договору на умовах купівлі-продажу 2 000,00 грн тон за 8 400 000,00 грн суду не надано.

Відповідно до приписів ст. ст. 655, 662, 669, 670 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Зі встановлених вище обставин та матеріалів справи слідує, що відповідач, в порушення законодавчих приписів та взятих на себе зобов’язань, поставив позивачу меншу кількість товару - 136,670 тон пшениці, ніж сторонами було погоджено до поставки - 952,380 тон, шляхом сплати позивачем коштів та прийняття їх відповідачем без заперечень, у тому числі вчиненням дій по відвантаженню товару, як наслідок недопоставленим залишилося 815,710 тон на суму 3 425 986,00 грн.

Обставини відвантаження відповідачем позивачу товару у кількості 136,670 тон сторонами даної справи не заперечувались.

З огляду вказаного вище, суд дійшов висновку, що передача відповідачем меншої кількості товару, ніж було погоджено сторонами, відповідно до ст. 670 ЦК України є правовою підставою для виникнення у позивача, як покупця, права, зокрема, вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми, що відповідно породжує для відповідача кореспондуючий обов’язок повернути відповідну суму коштів.

Поряд з тим, приписами ст. 316 ГПК України унормовано, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, скасовуючи рішення господарського суду Київської області від 13.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 у справі № 911/3197/17, суд касаційної інстанції вказав, що ні місцевим судом, ні судом апеляційної інстанції не встановлено:

- чи мало місце порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов'язків;

- не досліджувалося питання добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов'язку щодо прийняття товару, в даному випадку, враховуючи характерні властивості предмета поставки, шляхом самовивозу;

- чи вчинено покупцем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов'язань, що склалися між сторонами.

Відповідно до приписів ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

З огляду встановлених судом обставин справи та правовідносин сторін вказаного спору, з урахуванням викладених у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 вказівок суду касаційної інстанції щодо встановлення обставин добросовісної поведінки сторін, у тому числі поведінки позивача по отриманню товару, суд дійшов висновку, що в розрізі приписів ст. 670 ЦК України, з підстав якої зокрема позивачем заявлено вимогу про стягнення коштів, право на повернення сплаченої за товар грошової суми, у покупця виникає за умови поставки продавцем товару у меншій від обумовленої сторонами кількості, факт наявності якої у даному спорі сторонами не заперечується.

Поряд з тим, реалізація покупцем передбаченого ст. 670 ЦК України права на повернення сплачених за товар коштів за відповідною правовою конструкцією не ставиться в залежність від вчинення покупцем надалі, після настання обставин поставки товару у меншій кількості, будь-яких інших дій в контексті добросовісності поведінки.

Посилання ж відповідача на недобросовісну поведінку позивача та, водночас, вчинення відповідачем достатніх дій для виконання обов’язку по поставці товару дій в розрізі листування у вересні 2017 року (лист позивача №88/09-2017 від 22.09.2017 та лист відповідача №0210 від 29.09.2017) визнаються неспроможними, позаяк факт передання товару у меншій від обумовленої сторонами кількості встановлений за результатами вчинення позивачем дій по самовивозу товару 02.11.2016, у той час як доказів готовності товару до передачі на складі продавця у відповідних кількості та якості станом на відповідну дату, як і необґрунтованої відмови позивача отримати вказаний товар, суду не надано.

Судом також враховано, що відповідно до умов, за якими склались між сторонами спірні правовідносини, вчинення взаємних обов’язків стосовно передачі-отримання товару можливе лише за беззаперечної обізнаності та поінформованості обох сторін стосовно дати і місця передачі товару, доказів погодження яких суду не надано, що відповідно спростовує посилання відповідача на недобросовісність поведінки позивача та не виключає встановлених судом обставин передання позивачу товару у меншій від обумовленої сторонами кількості.

З огляду наведеного, суд дійшов висновку, що передання відповідачем товару у меншій від обумовленої сторонами кількості свідчить про обґрунтованість посилань позивача на виникненні у відповідача обов’язку по поверненню сплачених позивачем 3425986,00 грн за товар, який не було поставлено, згідно приписів ст. 670 ЦК України.

Приписи ст. ст. 651, 653, 665, 693 Цивільного кодексу України, на які позивач посилається у поданій позовній заяві, судом не застосовано з огляду на те, що передбачені ст. 670 ЦК України правові наслідки є самостійною підставою для виникнення у відповідача обов’язку по поверненню коштів та в даних правовідносинах не залежать від наявності/відсутності обставин порушення строків поставки оплаченого попередньо товару та/або припинення договірних відносин, у тому числі їх розірвання.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, як слідує з наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень №№16804, 16836 від 03.04.2018 та 05.04.2018, банківської виписки по рахунку за 17.04.2018, відповідачем, відповідно, 03.04.2018, 05.04.2018 та 17.04.2018 перераховано на рахунок позивача кошти у загальному розмірі 3 477 375, 79 грн, з яких: 3 425 986,00 грн заборгованості та 51 389,79 грн судового збору. Відповідні обставини відповідачем підтверджено.

Тобто, в процесі розгляду вказаної справи відповідачем вчинено дії по сплаті коштів, які є предметом спору у даній справі - 3 425 986,00 грн заборгованості.

Водночас, вказане ж при здійсненні відповідних оплат призначення платежу «Повернення/часткове повернення коштів згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017» не змінює правову природу та підстави виникнення відповідної суми боргу, оскільки рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

До того ж, суд оцінює дії відповідача по сплаті заборгованості, як належні та такі, що відповідають дійсному волевиявленню відповідача, оскільки відповідну оплату відповідачем проведено самостійно безпосередньо на рахунок позивача до подання касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду вищенаведеного, враховуючи встановлення судом наявності у відповідача обов’язку по сплаті позивачу 3 425 986,00 грн заборгованості, яку в процесі розгляду даної справи відповідачем повністю сплачено, як наслідок предмет спору припинив своє існування, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі №911/319717 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Зернокомплекс “Сиваш” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Фінпром” про стягнення 3 425 986,00 гривень заборгованості з підстав п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Витрати позивача по сплаті судового збору за подання вказаного позову розподілу не підлягають з огляду на сплату відповідачем відповідної суми коштів разом із сумою заборгованості.

Водночас, судові витрати відповідача, у тому числі судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг та витрати на професійну правничу допомогу, покладаються судом на відповідача відповідно ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Окрім того, враховуючи встановлені судом обставини справи стосовно обов'язку відповідача по сплаті заборгованості та, відповідно, закриття провадження у справі у зв’язку зі сплатою вказаної заборгованості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для повороту виконання рішення господарського суду Київської області від 13.12.2018, як наслідок відмову у задоволенні відповідного клопотання відповідача.

Керуючись ст. ст. 173, 174, 181, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 640, 642, 646, 655, 662, 669, 670 Цивільного кодексу України, ст. ст. 231, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

1. Провадження у справі №911/319717 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Зернокомплекс “Сиваш” (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 2-А, офіс 510; код ЄДРПОУ 33918697) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Фінпром” (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Гоголя, буд. 26; код ЄДРПОУ 36629177) про стягнення 3 425 986,00 гривень заборгованості закрити.

2. Судові витрати відповідача за подання апеляційної та касаційної скарг покласти на відповідача.

3. У задоволенні заяви відповідача про поворот виконання рішення суду відмовити.

Повний текст ухвали складено 26.12.2018.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддею відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у апеляційному порядку у відповідності ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України протягом десяти днів з моменту з дня складення повної ухвали.

Суддя В.А. Ярема