Рішення № 78926888, 20.12.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2018 р. м. Київ Справа № 911/1758/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, ОСОБА_1 ОСОБА_2, 18) в особі Київської міської філії ПАТ “Укртелеком” (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40; 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 34-А)

до Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 4)

про стягнення 1073032,75 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

секретар судового засідання: Демідова А.А.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (довіреність № 2622 від 12.12.2017 р.);

від відповідача: не з’явився.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі – позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради (далі - відповідач) про стягнення 1073032,75 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем передбачених законом зобов'язань із відшкодування витрат за надані позивачем телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги, у зв’язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 1073032,75 грн. заборгованості за період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р., а також судовий збір.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.09.2018 р. було відкрито провадження у справі за вказаним позовом підготовче засідання було призначено на 22.10.2018 р.

Підготовче засідання відкладалось.

11.10.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив № 5-7713 від 10.10.2018 р. (вх. № 20818/18 від 11.10.2018 р.) на позовну заяву, за змістом якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що стягнення коштів з Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради призведе до незаконного стягнення цих коштів з державного бюджету, внаслідок чого унеможливиться фінансування запланованих органами державної влади заходів, направлених на забезпечення виконання функцій по державному управлінню та соціальному захисту громадян, а це, в свою чергу, призведе до порушення інтересів держави.

При цьому, відповідач наголошував на тому, що право окремих категорій громадян на пільги з послуг зв’язку гарантується та фінансується державою шляхом надання відповідним місцевим бюджетом субвенцій за рахунок коштів державного бюджету на здійснення державних програм соціальної захисту.

Однак, з 2016 року субвенція з державного бюджету не передбачена, що вбачається зі змісту Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік». Водночас, дію статей Закону України «Про телекомунікації» та Бюджетного кодексу України, що регулюють право на надання пільг з послуг зв’язку та їх фінансування за рахунок держави цим Законом не скасовано та не призупинено. Також, ані цим Законом, ані Бюджетним кодексом України не було передбачено джерел фінансування зазначеної пільги.

Крім того, Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради зазначало, що відповідно до ст. 97 Бюджетного кодексу України порядок та умови субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом ОСОБА_4 України. Зазначені кошти не були передбачені у місцевому бюджеті, у зв’язку з чим відповідач просив суд про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_5 фінансів України.

Також у відзиві № 5-7713 від 10.10.2018 р. (вх. № 20818/18 від 11.10.2018 р.) представник відповідача клопоче про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 фінансів України, з огляду на те, що до повноважень останнього входить, зокрема, здійснення компенсаційних виплат за надані послуги зв’язку пільговим категоріям населення.

22.10.2018 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв’язку від представника відповідача надійшла заява № 5-7774 від 22.10.2018 р. (вх. № 30440/18 від 22.09.2018 р.), за змістом якої відповідач просить суд перенести розгляд справи № 911/1758/18, який призначено на 22.10.2018 р. об 11:00, на іншу дату у зв’язку з відпусткою головного спеціаліста з питань юридично-правового забезпечення.

30.10.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь № 14-10/233 від 29.10.2018 р. (вх. № 31015/18 від 30.10.2018 р.) на відзив відповідача, за змістом якої позивач просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залучення у справі ОСОБА_5 фінансів України як співвідповідача з огляду на те, що згідно з приписами Господарського процесуального кодексу України таке процесуальне право, як ініціювання питання про залучення співвідповідача, може бути реалізоване виключно позивачем. Також ПАТ “Укртелеком” в особі Київської міської філії ПАТ “Укртелеком” зазначає, що в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть бути залучені тільки ті особи, на права та обов’язки яких може вплинути рішення у справі. Водночас, на переконання позивача, питання компенсації послуг зв’язку споживачам, які мають на це право відповідно до законодавства України, є одним із основних завдань відповідача, про що зазначено у Положенні про Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради № 2022-27-VII від 04.07.2017 р. Виходячи з вищезазначеного, позивач наголошує, що відшкодування заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, входить до повноважень відповідача та жодним чином не впливає на права та обов’язки ОСОБА_5 фінансів України.

У судовому засіданні 12.11.2018 р. представником відповідача подано клопотання № 5-8638 від 12.11.2018 р. (вх. № 31982/18 від 12.11.2018 р.) про долучення документів до матеріалів справи, а саме – копії рішення Рахункової палати України № 23-3 від 08.11.2016 р., копії звернення Асоціації міст України до Президента, Верховної Ради, Кабінету ОСОБА_4 України від 18.09.2017 р., копії депутатського запиту народного депутата України № 11/10-1479 від 14.04.2017 р. та копії листа ОСОБА_5 фінансів України № 09010-20-10/16034 від 16.06.2017 р.

У судовому засіданні 12.11.2018 р. представник позивача заперечувала проти клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_5 фінансів України та зазначала про необхідність ознайомлення з поданими до справи документами; представник відповідача заявив про непідтримання відповідачем клопотання, викладеного у відзиві, щодо залучення ОСОБА_5 фінансів України в якості співвідповідача у даній справі. Натомість, представник відповідача наполягав на залученні ОСОБА_5 фінансів України до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.

У судовому засіданні 03.12.2018 р. представники позивача та відповідача заявили про надання суду всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.12.2018 р. клопотання Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради, викладене у відзиві № 5-7713 від 10.10.2018 р. (вх. № 20818/18 від 11.10.2018 р.) на позовну заяву, про залучення до участі у даній справі ОСОБА_5 фінансів України в якості співвідповідача було залишено без задоволення; клопотання Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради, викладене у відзиві № 5-7713 від 10.10.2018 р. (вх. № 20818/18 від 11.10.2018 р.) на позовну заяву, про залучення до участі у даній справі ОСОБА_5 фінансів України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залишено без задоволення; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.12.2018 р.

У судовому засіданні 20.12.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала; представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце судового засідання відповідач був повідомлений в порядку, передбаченому ГПК України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У судовому засіданні 20.12.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Публічне акціонерне товариство “Укртелеком” є оператором телекомунікацій і у своїй діяльності керується нормами діючого законодавства, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про телекомунікації”, Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими Постановою Кабінету ОСОБА_4 України № 295 від 11.04.2012 р. (далі - Правила № 295), іншими законодавчими актами України.

Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України “Про телекомунікації” та п. 63 Правил № 295 оператори телекомунікацій повинні надавати споживачам, які мають встановлені законодавством пільги, телекомунікаційні послуги, з урахуванням цих пільг, відповідно до законодавства України.

Статтею 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільги з оплати за послуги зв’язку для окремих категорій осіб встановлюються відповідно до приписів Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та “Про охорону дитинства”.

Законом України "Про телекомунікації" визначено повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

Київська міська філія Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія вищезазначених законів.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються Бюджетним кодексом України.

Згідно з ст. 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Положеннями статті 30 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.

Відповідно до п. 9 ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - на державні програми соціальної допомоги.

У відповідності з пп. “б” п. 4 ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту.

Статтею 102 Бюджетного кодексу України встановлено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті “б” пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом ОСОБА_4 України.

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом ОСОБА_4 України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 04.03.2002 р. № 256 (далі - Порядок).

Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з п. 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку.

З метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, Кабінет ОСОБА_4 України постановою від 29.01.2003 р. № 117 затвердив Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення).

Згідно з п. 3 Положення Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації про осіб, які мають право на пільги та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою “ 1-пільга”, в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

З огляду на викладене, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян. При цьому, такі зобов'язання виникають безпосередньо із законів України.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання вимог законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, позивачем, як оператором телекомунікації, в період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р. було надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах пільговим категоріям громадян на загальну суму 1073032,75 грн., які відповідачем не були оплачені.

Слід зазначити, що у даному випадку здійснення відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг за користування телефоном пільговим категоріям громадян, які мають право на відповідні пільги згідно чинного законодавства, покладається у відповідності до вищезазначених норм законодавства на Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради Київської області як розпорядника коштів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, до компетенції якого належать питання праці та соціального захисту населення.

Пунктами 10 та 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 29.01.2003 р. № 117 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Відповідно до того ж пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 29.01.2003 р. № 117, та пункту 5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України № 256 від 04.03.2002 р., на відповідача покладено обов’язок щодо оформлення актів звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства – форма « 3-пільга».

Позивач стверджує, що у зв’язку з невиконанням вказаних зобов’язань відповідачем, зазначені акти звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства – форма « 2-пільга», були складені позивачем та направлені відповідачу для проведення звірки взаєморозрахунків.

Також на адресу відповідача позивачем було направлено листи № 82і250/58-529 від 12.10.2016 р., № 82і250/58-239 від 09.03.2017 р., № 82і250/58-37 від 07.04.2017 р., № 82і250/58-573 від 11.08.2017 р., № 82і250/58-620 від 08.09.2017 р., № 82і250/58-709 від 10.10.2017 р., № 82і250/58-37 від 07.04.2017 р., № 82і250/58-775 від 09.11.2017 р., № 82і250/58-836 від 06.12.2017 р., № 82і250/58-61 від 10.01.2018 р. про наявність заборгованості за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, про необхідність її сплати, про забезпечення дотримання вимог законодавства щодо відшкодування вартості наданих телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Листами № 11-2061 від 14.03.2016 р., № 11-2234 від 13.04.2016 р., № 11-4632 від 11.07.2016 р., № 11-5444 від 10.08.2016 р., № 11-5702 від 26.08.2016 р., № 11-7623 від 07.11.2016 р., № 11-28261 від 06.12.2016 р., № 11-2149 від 24.03.2017 р., № 11-4419 від 19.06.2017 р., № 11-4603 від 11.07.2017 р., № 11-7217 від 25.09.2017 р., відповідач повідомляв позивача про повернення актів за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах та розрахунків за формою «2-пільга», а також зазначав про відсутність кошторисних призначень з місцевого бюджету на користування пільгами з послуг зв’язку.

Слід зазначити, що законодавством не передбачена залежність обов’язку вказаного вище відшкодування вартості послуг, наданих пільговикам, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, як не передбачені і випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

Оскільки відповідач не відшкодував витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р., Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" і звернулось з даним позовом до суду про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконаїи роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526 та 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктами 1, 6 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.

Поряд з цим, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію та несе негативні наслідки відсутності такого правового регулювання.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме - у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі “ОСОБА_3 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” та від 30 листопада 2004 року у справі “Бакалов проти України” також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач не виконав обов'язку щодо відшкодування витрат, які понесені позивачем в результаті надання послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р., внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість по відшкодуванню витрат на телекомунікаційні послуги, надані на пільгових умовах пільговим категоріям громадян за спірний період, в сумі 1073032,75 грн.

У запереченнях на позовну заяву відповідач, зокрема, посилається на невиконання свого зобов’язання з відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах внаслідок відсутності бюджетного фінансування.

Між тим, слід зазначити, що посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, не може бути підставою для звільнення особи від обов’язку виконання свого зобов’язання належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Згідно з приписів ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України особа не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів.

За таких обставин, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов’язання.

Аналогічна правова позиція викладена в наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини.

Крім того, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Поряд з цим, слід зазначити, що не прийняття відповідачем та не оформлення розрахунків за формою «2-пільга» і актів звіряння розрахунків за формою «3-пільга» не свідчить про невиконання позивачем своїх зобов'язань з надання послуг пільговим категоріям громадян.

Отже, складені позивачем акти звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства - форма «3-пільга», за спірний період на суму 1073032,75 грн. є достатньою підставою для відшкодування відповідачем грошових сум у зв'язку із наданням пільг, визначених законом.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що нараховані позивачем суми за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян у період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р. на загальну суму 1073032,75 грн. відображені в актах звірки розрахунків за послуги зв’язку пільговим категоріям населення за зазначений період, а також що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не може бути підставою для звільнення особи від виконання свого зобов’язання належним чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги доведені та обґрунтовані позивачем, не спростовані відповідачем і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_4 Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Суд відзначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та пояснень сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків не спростовує.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 4, код 03190797) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, бул. ОСОБА_2, буд. 18, код 21560766) в особі Київської міської філії ПАТ “Укртелеком” (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40, код 01189910) 1073032 (один мільйон сімдесят три тисячі тридцять дві) грн. 75 коп. витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 16095 (шістнадцять тисяч дев’яносто п’ять) грн. 49 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28.12.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна