Рішення № 78926882, 17.12.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2018 р. м. Київ Справа № 911/2011/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Науково-виробничого приватного підприємства “ПЛАСТ”

до Дочірнього підприємства “РІТЕЙЛ ЦЕНТР”

про стягнення заборгованості за договором № v1190 про переведення боргу від 15.01.2015 р. у загальному розмірі 141934,51 грн., у тому числі – 32475,78 грн. основного боргу, 10792,90 грн. 3% річних, 98665,83 грн. інфляційних втрат,

секретар судового засідання: Демідова А.А.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 01.11.2018 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 02.01.2018 р.).

Обставини справи:

Науково-виробниче приватне підприємство “ПЛАСТ” (далі – НВПП “ПЛАСТ”, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Дочірнього підприємства “РІТЕЙЛ ЦЕНТР” (далі – ДП “РІТЕЙЛ ЦЕНТР”, відповідач) про стягнення заборгованості за договором № v1190 про переведення боргу від 15.01.2015 р. у загальному розмірі 141934,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов’язань щодо здійснення повного та своєчасного розрахунку з позивачем за договором № v1190 про переведення боргу від 15.01.2015 р., у зв’язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 32475,78 грн. основного боргу, 10792,90 грн. 3% річних, 98665,83 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.10.2018 р. було відкрито провадження у даній справі, підготовче засідання призначено на 05.11.2018 р.

05.11.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив № 01/11 від 01.11.2018 р. (вх. № 31377/18 від 05.11.2018 р.), за змістом якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на те, що оскільки договором № v1190 про переведення боргу від 15.01.2015 р. не встановлено кінцевий строк сплати заборгованості, то строк виконання зобов’язання Дочірнім підприємством “РІТЕЙЛ ЦЕНТР” ще не настав. Також відповідач, посилаючись на вищевказане, зазначає, що 3% річних нараховані безпідставно, і навіть у випадку, якщо припустити порушення умов договору відповідачем, розрахунок інфляційних втрат, наданих позивачем, є невірним.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.11.2018 р. підготовче засідання було відкладено на 29.11.2018 р.

12.11.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь б/н від 07.11.2018 р. (вх. № 32032/18 від 12.11.2018 р.) на відзив відповідача, за змістом якої позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що договором № v1190 про переведення боргу від 15.01.2015 р. не встановлено кінцевого строку сплати заборгованості і, відповідно, строк виконання зобов’язання ДП “РІТЕЙЛ ЦЕНТР” ще не настав, на його думку, є невірним, оскільки згідно з п. 1.1 вказаного договору первісний боржник переводить борг у розмірі 127475,78 грн., який виник на підставі договору № ФЦ008643 від 03.03.2012 р., укладеного між первісним боржником та кредитором, на нового боржника, а останній, в свою чергу, приймає на себе зобов’язання сплатити вказану суму на умовах та в строки, передбачені основним договором та договором про переведення боргу. Також НВПП “ПЛАСТ”, посилаючись на п. 2.4 зазначеного договору, вказує, що первісний боржник зобов’язується відшкодувати на користь нового боржника понесені ним витрати по сплаті боргу не пізніше 30.06.2015 р., а отже строк виконання зобов’язання визначений і був пропущений ДП “РІТЕЙЛ ЦЕНТР”. Водночас, НВПП “ПЛАСТ” погоджується із зробленим відповідачем розрахунком інфляційного збільшення боргу в сумі 90565,12 грн.

Виходячи із вищевикладеного, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги щодо сплати основного боргу в сумі 32475,78 грн., а штрафні санкції – з урахуванням розрахунку відповідача.

16.11.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли заперечення № 13/11 від 13.11.2018 р. (вх. № 32293/18 від 16.11.2018 р.) на відповідь позивача на відзив, за змістом яких ДП “РІТЕЙЛ ЦЕНТР” просить суд відмовити НВПП “ПЛАСТ” у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що, на переконання відповідача, п. 2.4 договору № v1190 про переведення боргу від 15.01.2015 р. передбачає обов'язок саме первісного боржника сплатити на користь нового боржника кошти до 30.06.2015 р., проте не стосується обов’язку сплати коштів новим боржником кредитору.

У судовому засіданні 29.11.2018 р. представник позивача підтримував позовні вимоги; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Також у судовому засіданні 29.11.2018 р. представники позивача та відповідача заявили про надання суду всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.11.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2018 р.

У судовому засіданні 17.12.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримував; представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

У судовому засіданні 17.12.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

03 березня 2012 року між ДП «Фуршет Центр» (покупець) та НВПП «ПЛАСТ» (постачальник) було укладено договір № ФЦ008643, за умовами якого постачальник зобов’язується передати в обмовлені строки товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти у власність і сплатити за нього обумовлену даним договором грошову суму, визначену в накладній відповідно до специфікації.

Товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості та цінах в строк, зазначений в замовленні (п. 3.1 договору).

За умовами п. 5.1 договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.

Відповідно до 7.1 договору покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних. Ціна на товар в специфікації вказується у гривнях. Ціна повинна відповідати законодавству України.

Пунктом 7.8 договору узгоджено, що загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка товару.

У відповідності з п. 7.9 договору оплата за товар здійснюється в українській валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 30 днів.

Даний договір набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 р. (п. 10.1 договору).

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

15 січня 2015 року між ДП «Фуршет Центр» (первісний боржник), ДП “РІТЕЙЛ ЦЕНТР” (новий боржник) та НВПП «ПЛАСТ» (кредитор) було укладено договір № v1190 про переведення боргу, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний боржник переводить на нового боржника борг у сумі 127475,78 грн., який виник за договором № ФЦ008643 від 03.03.2012 р. (основний договір), укладеним між первісним боржником та кредитором, новий боржник приймає на себе зобов’язання сплатити кредитору суму боргу на умовах, передбачених основним договором та даним договором, а первісний боржник зобов’язується в порядку, строки та на умовах, передбачених даним договором, відшкодувати понесені новим боржником витрати по сплаті його боргу перед кредитором.

Пунктом 1.2 договору № v1190 передбачено, що підписанням цього договору кредитор надає свою згоду і не має жодних заперечень стосовно заміни первісного боржника на нового боржника за основним договором.

У відповідності з п. 1.3 договору № v1190, переведення боргу за цим договором не тягне за собою жодних інших змін умов основного договору, укладеного між первісним боржником і кредитором, окрім тих, що пов’язані із заміною боржника у зобов’язанні.

За умовами п. 2.1 договору № v1190 підписанням цього договору новий боржник зобов’язується належним чином та добросовісно виконувати умови цього договору та основного договору.

Згідно з п. 3.1 договору № v1190, у випадку порушення своїх зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов’язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором (п. 4.1 договору № v1190).

На виконання умов договору про переведення боргу № v1190 від 15.01.2015 р., ДП “РІТЕЙЛ ЦЕНТР” було перераховано на користь НВПП «ПЛАСТ» 95000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, у тому числі – від 13.07.2017 р. в сумі 40000,00 грн., від 21.08.2017 р. в сумі 30000,00 грн., від 25.09.2017 р. в сумі 20000,00 грн., від 30.10.2017 р. в сумі 5000,00 грн.

Зазначена обставина сторонами не заперечується.

НВПП «ПЛАСТ» було направлено ДП “РІТЕЙЛ ЦЕНТР” лист № 27-04/02-ЮВ від 27.04.2018 р. щодо наявності заборгованості, зокрема, за договором про переведення боргу № v1190 від 15.01.2015 р. в сумі 32475,78 грн.

Позивач зазначає, що відповідач зобов’язання зі сплати на користь позивача 32475,78 грн. основного боргу не виконав, у зв’язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (ст. 521 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Таким чином, оскільки первісний боржник був замінений на нового боржника ДП “РІТЕЙЛ ЦЕНТР”, останній має сплати кошти у розмірі 32475,78 грн. на користь НВПП «ПЛАСТ».

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, обов’язку зі сплати заборгованості у розмірі 32475,78 грн. ДП “РІТЕЙЛ ЦЕНТР” виконано не було.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З матеріалів справи слідує, що відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував.

Щодо заперечень відповідача в частині невстановлення договором № v1190 про переведення боргу від 15.01.2015 р. кінцевого строку сплати заборгованості, у зв’язку з чим строк виконання зобов’язання Дочірнім підприємством “РІТЕЙЛ ЦЕНТР” ще не настав, суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, у відповідності з п. 1.3 договору № v1190 переведення боргу за цим договором не тягне за собою жодних інших змін умов основного договору, укладеного між первісним боржником і кредитором, окрім тих, що пов’язані із заміною боржника у зобов’язанні, а п. 2.1 договору № v1190 передбачено, що підписанням цього договору новий боржник зобов’язується належним чином та добросовісно виконувати умови цього договору та основного договору.

Пунктом 7.9 основного договору № ФЦ008643 від 03.03.2012 р. встановлено, що оплата за товар здійснюється в українській валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 30 днів.

Разом з тим, укладаючи договір про переведення боргу, відповідач як новий боржник погодився з існуванням боргу у певній сумі та прийняв зобов'язання сплати цей борг (визнав борг).

З урахуванням викладеного, сторони, укладаючи договір про переведення боргу № v1190 від 15.01.2015 р., визначили суму заборгованості за основним договором № ФЦ008643 від 03.03.2012 р. в розмірі 127475,78 грн. та умови щодо її оплати, зокрема, згідно основного договору, з урахуванням чого прострочення зі сплати заборгованості в зазначеній вище сумі 127475,78 грн. у відповідача виникло через 30 днів після підписання договору про переведення боргу № v1190 від 15.01.2015 р., а саме – з 15.02.2015 р. (у відповідності з п. 7.9 основного договору), оскільки умовами договору про переведення боргу не встановлено іншого.

Зазначену заборгованість відповідачем було сплачено частково.

З огляду на наведене та враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 32475,78 грн.

Крім основної заборгованості, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 98665,83 грн. та 3% річних у розмірі 10792,90 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 10792,90 грн., нарахованій на заборгованість відповідача за загальний період з 15.01.2015 р. до 30.07.2018 р., з урахуванням часткових оплат.

З урахуванням вірного визначення моменту виникнення заборгованості у відповідача перед позивачем (а саме – 15.02.2015 р.), 3% річних підлягають частковому стягненню з відповідача в сумі 10467,15 грн., у тому числі -

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів12747515.02.2015 - 12.07.20178793 %9199.158747513.07.2017 - 20.08.2017393 %273.005747521.08.2017 - 24.09.2017353 %161.003747525.09.2017 - 29.10.2017353 %105.003247530.10.2017 - 30.07.20182743 %729.00Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 98665,83 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за загальний період з 15.01.2015 р. до 30.07.2018 р., з урахуванням часткових оплат.

Слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу, з урахуванням індексу інфляції, визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 сума боргу, з урахуванням індексу інфляції, повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Як зазначено у п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З урахуванням наведеного, згідно з вірним арифметичним розрахунком, розмір інфляційних втрат становить 79638,02 грн., у тому числі –

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі01.03.2015 - 30.06.20171274751.60176630.87204105.8701.07.2017 - 31.07.2017574751.002114.9557589.9501.08.2017 - 31.08.2017374750.999-37.4737437.5301.09.2017 - 31.07.2018324751.0902929.6735404.67У зв’язку з наведеним, заявлені позивачем інфляційні втрати підлягають частковому стягненню з відповідача в сумі 79638,02 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Науково-виробничого приватного підприємства “ПЛАСТ”.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_3 Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Решта долучених до матеріалів справи під час її розгляду доказів та пояснень сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Науково-виробничого приватного підприємства “ПЛАСТ” задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “РІТЕЙЛ ЦЕНТР” (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Лісова, буд. 6-Г, код 38734018) на користь Науково-виробничого приватного підприємства “ПЛАСТ” (04107, м. Київ, вул. Тропініна, буд. 1, код 14347180) 32475 (тридцять дві тисячі чотириста сімдесят п’ять) грн. 78 коп. основного боргу, 79638 (сімдесят дев’ять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 02 коп. інфляційних втрат, 10467 (десять тисяч чотириста шістдесят сім) грн. 15 коп. 3% річних, 1838 (одну тисячу вісімсот тридцять вісім) грн. 72 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27.12.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна