Рішення № 78926106, 13.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2018Справа № 910/13377/18

за позовом Командитного товариства «Товариство з обмеженою відповідальністю

«Райагротехніка»

до Міністерства оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача

Об'єднаний оперативний штаб Збройних Сил України (військова частина

А0135)

про зобов'язання укласти договір оренди майна

суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

За участю представників сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача Барда С.Ю., довіреність № 220/490/Д від 22.12.2017

від третьої особи Федорчук В.С., довіреність № 313/11/5268 від 10.08.2018

СУТЬ СПОРУ:

08.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Командитного товариства «Товариства з обмеженою відповідальністю «Райагротехніка» до Міністерства оборони України про зобов'язання укласти договір оренди майна, відповідно до умов, викладених в проекті договору оренди майна і додатках до нього, запропонованих позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 04.04.2015 по сьогоднішній день територію підприємства позивача займають підрозділи Збройних сил України, що призводить до незаконного споживання електроенергії. Позивач двічі звертався до Міністерства оборони України з вимогою укласти договір оренди майна позивача разом з проектом відповідного договору, проте відповідач відповіді не надав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 відкрито провадження у справі № 910/13377/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15.11.2018.

Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 16.10.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103047849113 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 16.10.2018, надіслану за вказаною адресою, отримав 23.10.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103047849113, а отже відповідач мав подати відзив до 07.11.2018 включно.

08.11.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (поданий до поштового відділення зв'язку 07.11.2018), відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позовна заява не містить інформації, якою підтверджується використання майна (користування майном) відповідачем або його структурним підрозділом, чи наміри такого використання (користування) у майбутньому. надісланий проект договору передбачав сплату крім орендної плати витрати на утримання майна (комунальні послуги та енергоносії) у розмірі 55.000,00 грн. на місяць, проте не надано обґрунтування таких розрахунків. зазначає, що позивача було запропоновано укласти з КЕВ м. Луганськ договору оренди з розміром орендної плати 1 грн., за умови укладення якого відповідач зміг би укласти з КЕВ м. Луганськ договір на відшкодування витрат власника майна на його утримання, а також комунальних послуг. Спонукання до укладення договору можливо тоді коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону. Позивачем не наведено норм законодавства, які передбачають обов'язок відповідача укласти договір, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідачем в підготовчому засіданні 08.11.2018 заявлено клопотання, у відповідності до ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Об'єднаний оперативний штаб Збройних сил України (Військова частина А0135).

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13377/18 від 15.11.2018 відкладено підготовче засідання на 04.12.2018; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Об'єднаний оперативний штаб Збройних сил України (Військова частина А0135).

16.11.2018 від позивача до суду надійшла заява, в якій позивач позовні вимоги підтримує повністю та зазначає, що у позивача є підозри, що деякі документи (нібито підписані позивачем) було сфальсифіковано кимось з підрозділів Міноборони з метою пред'явлення їх до різних інстанцій нібито з відсутністю у позивача претензій до Збройних сил України. Повідомляє, що ніхто з керівництва позивача ніколи та ніде не відмовлявся від своїх вимог, не підписував ніяких документів в жодних органах. Також позивач просить у разі наявності поданого відповідачем відзиву на позовну заяву зобов'язати відповідача направити його копію позивачу.

В підготовчому засіданні 04.12.2018 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.12.2018.

Третя особа у поданих 11.12.2018 до суду поясненнях зазначає, що відповідно до Указу Президента України № 405/2014 від 14.04.2013 Антитерористичним центром при Службі безпеки України на території Донецької та Луганської областей починаючи з квітня 2014 року по 30.04.2018 проводилась антитерористична операція. Рішенням президента України - Верховного головнокомандувача Збройних Сил України від 13.04.2018 змінено антитерористичну операцію на операцію об'єднаних сил з 14.00 год. 30.04.2018. У зв'язку з цим всі документи, які були відпрацьовані за час проведення операції передані для зберігання до галузевого державного архіву Міністерства оборони України. Тому на даний час не є можливим дати правову оцінку документам датованим з квітня 2014 року по квітень 2018 року, на які посилається в позовній заяві позивач. Третя особа заперечує проти позовних вимог позивача та підтримує обставини, що викладені у відзиві відповідача. Вважає, що позивачем не наведено жодних норм законодавства, якими б передбачався обов'язок відповідача укласти відповідний договір.

Позивач в судове засідання 13.12.2018 не з'явився.

Відповідач в судовому засіданні 13.12.2018 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Третя особа в судовому засіданні 13.12.2018 проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю.

З приводу заявленого позивачем клопотання щодо зобов'язання відповідача надіслати на адресу позивача копію відзиву на позовну заяву слід зазначити, що відповідачем до відзиву подано опис вкладення у цінний лист від 07.11.2018, з якого вбачається, що відповідачем направлено на адресу позивача копію відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 13.12.2018, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначає, що починаючи з квітня 2015 року територію підприємства Командитного товариства «Товариства з обмеженою відповідальністю «Райагротехніка» за адресою: Донецька область, м. Волноваха, вул. Шевцова, 11 було захоплено невідомими військовими підрозділами Збройних Сил України, які й наразі користуються майном позивача та незаконно споживають електроенергію.

Матеріали справи свідчать, що позивачем 16.11.2017 на адресу відповідача разом із заявою № 79 від 16.11.2017 рекомендованою кореспонденцією № 8570011558313 було надіслано проект договору оренди, підписаний та скріплений печаткою позивача для підписання. Згідно поштового повідомлення про вручення відповідач 22.11.2017 отримав відправлення № 8570011558313.

Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для зобов'язання відповідача укласти договір оренди майна позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 3 Цивільного кодексу України визначає, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох сторін, що направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 627 цього ж Кодексу встановлено, що сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору, з урахуванням вимог, визначених цим кодексом, іншими актами цивільного законодавства, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського кодексу України державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Закону України «Про державне оборонне замовлення» визначає загальні правові засади планування і формування державного оборонного замовлення та регулює особливості відносин, пов'язаних з визначенням та здійсненням процедур закупівлі продукції, виконанням робіт та наданням послуг оборонного призначення (продукція, роботи і послуги).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне оборонне замовлення» державне оборонне замовлення (далі - оборонне замовлення) - засіб державного регулювання економіки для задоволення наукових та матеріально-технічних потреб із забезпечення національної безпеки і оборони шляхом планування обсягу фінансових ресурсів, визначення видів та обсягів продукції, робіт і послуг, а також укладення з виконавцями державних контрактів на постачання (закупівлю) продукції, робіт і послуг.

Також стаття 1 вказаного Закону визначає наступні терміни

- послуги оборонного призначення - послуги, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності об'єктів і споруд оборонного та спеціального призначення, експлуатацією та використанням продукції оборонного призначення.

- продукція оборонного призначення - озброєння, військова та спеціальна техніка, військова зброя і боєприпаси, спеціальні комплектувальні вироби для їх виготовлення та експлуатації, матеріали та обладнання, спеціально призначені для їх розроблення, виготовлення або використання, спеціальні технічні засоби.

- роботи оборонного призначення:

фундаментальні наукові дослідження для задоволення потреб із забезпечення національної безпеки і оборони;

науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи або їх окремі етапи із створення, модернізації, утилізації продукції оборонного призначення, розроблення спеціальних технологій, матеріалів та стандартів;

будівництво об'єктів і споруд оборонного та спеціального призначення;

створення нових та нарощення існуючих виробничих потужностей для виготовлення продукції оборонного призначення;

роботи з мобілізаційної підготовки;

ремонт, модифікація, модернізація, утилізація та знищення продукції оборонного призначення;

формування та ведення страхового фонду документації на озброєння, військову та спеціальну техніку, інше військове майно, об'єкти і споруди оборонного та спеціального призначення.

При цьому згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про державне оборонне замовлення» державні замовники з оборонного замовлення здійснюють відбір виконавців з постачання (закупівлі) продукції, робіт і послуг: якщо їх закупівля за оборонним замовленням становить державну таємницю, - у порядку, передбаченому Законом про оборонне замовлення; в інших випадках - у порядку, визначеному Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони».

Згідно з абз. 7 ч. 3 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» його дія не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є придбання, оренда землі, будівель, іншого нерухомого майна або майнових прав на землю, будівлі, інше нерухоме майно.

Закон України «Про державне оборонне замовлення» також не передбачає, що предметом оборонного замовлення може бути надання майна в користування на умовах оренди.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Відповідно до ст. 183 Господарського кодексу України договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Згідно з ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суд у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Позивачем не наведено прямих вказівок закону, згідно з якими договір оренди є обов'язковим для укладення сторонами. Більш того, позивач сам в позовній заяві зазначає, що даний вид договору не є обов'язковим для укладення сторонами.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено належними засобами доказування, що на момент звернення з позовом до суду Міністерство оборони України або його структурні підрозділи користуються майном позивача та зобов'язані укласти договір оренди з позивачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Враховуючи викладене, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання укласти договір оренди, редакція якої додана до позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Командитного товариства «Товариства з обмеженою відповідальністю «Райагротехніка» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 22.12.2018.

СуддяВ.В. Сівакова