Рішення № 78926095, 11.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2018Справа № 910/2164/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про зобов'язання передати у власність природний газ та оформити акт приймання-передачі

за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача (за первісним позовом) Печерний С.Л. - представник (довіреність № 1-07 від 24.05.2018),

від відповідача (за первісним позовом) Куницький В.В. - представник (довіреність № 14- 78 від 14.04.2017),

Случ О.В. - представник (довіреність № 14-165 від 29.09.2017)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - ПАТ «Укртрансгаз», позивач за первісним позовом) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України», відповідач за первісним позовом) про зобов'язання передати у власність природний газ в обсязі 1 121 645,333 тис. куб. м. на суму 1 015 403 087,05 грн. на умовах та за ціною природного газу, визначених умовами договору на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ «Укртрансгаз» на виконання вимог договору № 118-95 від 29.02.2008 було здійснено оплату вартості природного газу на загальну суму 1 015 403 087,05 грн. Проте, відповідач своїх зобов'язань згідно з договором № 118-95 від 29.02.2008 не виконав та не передав у власність позивача природний газ в обсязі 1 121 645,333 тис. куб. м., чим порушив права позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (суддя - Шкурдова Л.М.) відкрито провадження у справі № 910/2164/18 у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.04.2018.

17.04.2018 у підготовчому засіданні судом оголошена перерва до 15.05.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.05.2018 повідомлено сторін, що судове засідання, призначене на 15.05.2018, не відбудеться у зв'язку з перебуванням судді Шкурдової Л.М. у відпустці та викликано представників сторін у підготовче засідання, призначене на 24.05.2018.

24.05.2018 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій останній просить зобов'язати ПАТ «НАК «Нафтогаз Україна» передати у власність ПАТ «Укртрансгаз» природний газ в обсязі 1 121 645,333 тис. куб. м. на умовах та за ціною природного газу, визначених умовами договору на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008; зобов'язати ПАТ «НАК «Нафтогаз Україна» здійснити оформлення акту приймання-передачі природного газу в обсязі 1 121 645,333 тис. куб. м. за договором на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008.

24.05.2018 у підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 31.05.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2018 постановлено проводити процедуру врегулювання спору у справі № 910/2164/18 за участю судді та зупинено провадження у справі, враховуючи заявлене спільне клопотання сторін про проведення такої процедури.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2018 визначено порядок проведення врегулювання спору за участю судді та призначені спільні наради з представниками сторін у справі № 910/2164/18 на 14.06.2018, 03.07.2018.

03.07.2018 під час проведення спільної наради з представникам сторін у справі від сторін надійшло клопотання про продовження строку проведення процедури врегулювання спору у справі за участі судді, призначення ще однієї спільної наради на іншу дату, мотивоване тим, що сторони вбачали реальну перспективу мирного врегулювання спору у даній справі.

Виходячи з загальних принципів та завдань господарського судочинства, передбачених, зокрема, Господарським процесуальним кодексом України, враховуючи положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими передбачено право кожного при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків на судовий розгляд упродовж розумного строку, а також наявність волевиявлення та ініціювання продовження строку обома сторонами, суд дійшов висновку про можливість задоволення вказаного клопотання та призначення ще однієї спільної наради з представниками сторін у справі на 19.07.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.07.2018 припинено врегулювання спору за участю судді у справі № 910/2164/18, поновлено провадження та передано дану справу на розгляд іншому судді, визначеному в порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами проведення повторного автоматизованого розподілу справу № 910/2164/18 передано на розгляд судді Удаловій О.Г.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2018 справу № 910/2164/18 прийнято до свого провадження суддею Удаловою О.Г., підготовче засідання призначено на 30.08.2018.

29.08.2018 відповідачем за первісним позовом був поданий відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що здійснюючи господарську діяльність з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, позивач за первісним позовом як газотранспортне підприємство, в силу технологічних особливостей експлуатації газотранспортної системи, використовує природний газ на виробничо-технологічні витрати. Таке використання природнього газу для виробничо-технологічних витрат здійснюється позивачем за первісним позовом постійно, в тому числі було здійснено в листопаді та грудні 2007 року.

Згідно зі звітами про використання природного газу по ДК «Укртрансгаз» за листопад 2007 року та за грудень 2007 року позивачем за первісним позовом було спожито: в листопаді 2007 року - 533 548,722 куб. м. природного газу; в грудні 2007 року - 588 096,611 куб. м. природного газу, а всього - 1 121 645,333 куб. м. природного газу.

З метою правомірного отримання природного газу для його подальшого використання на виробничо-технологічні витрати позивач за первісним позовом зобов'язаний закуповувати відповідні обсяги природного газу. Проте, в листопаді та грудні 2007 року позивач за первісним позовом спожив на вказані цілі 1 121 645,333 куб. м. природного газу, не придбавши його у жодного постачальника.

18.02.2008 відбулося засідання правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», на якому розглядалося питання документального оформлення природного газу, використаного ПАТ «Укртрансгаз» у листопаді і грудні 2007 року (у вступній частині протоколу засідання правління зазначено, що серед присутніх був генеральний директор Укртрансгазу Марчук Я.С., який на той час входив до складу правління Нафтогазу). Рішення правління було оформлене протоколом № 12 від 18.02.2008.

Таким чином, договір № 118-95 від 29.02.2008 укладався з метою врегулювання безпідставного відбору природного газу, здійсненого позивачем за первісним позовом у листопаді - грудні 2007 року.

Так, пунктом 10.1 договору № 118-95 сторони встановили, що договір «розповсюджує свою дію в частині постачання газу з 1 листопада 2007 року, а в частині розрахунків до повного проведення розрахунків», а в п. 2.1 договору передбачено поставку газу саме в обсязі 1 121,645 млн. куб. м. (саме цей обсяг використано ДК «Укртрансгаз» в листопаді - грудні 2007 року на ВТВ) та саме з ресурсів газу листопада 2007 року та з ресурсів газу грудня 2007 року.

Як було зазначено вище, договором сторони намагались оформити поставку газу, яка на їх думку, вже відбулась в листопаді та грудні 2007 року (з 1 листопада 2007 року - п. 10.1 Договору). Відповідно акти приймання-передачі природного газу сторони підписали в день укладення Договору - 29.02.2008 року. Умови Договору не передбачали здійснення інших дій щодо поставки природного газу, крім документального оформлення відносин, що вже склались з 01.11.2007. Отже, будь-які претензії щодо невиконання відповідачем договору позивач міг висувати, починаючи з 29.02.2008 року. Проте, звертаючись до суду з даним позовом у лютому 2018 року позивач за первісним позовом пропустив строк позовної давності. Враховуючи викладене, відповідач за первісним позовом просив суд у задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити.

Також відповідачем за первісним позовом були подані заперечення на відповідь на відзив.

Крім того, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» була подана зустрічна позовна заява.

В обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що спірний договір на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008 містить ознаки фіктивності, сторони при укладенні договору помилково вважали, що у ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у власності наявний ресурс природного газу, який може бути використаний позивачем за первісним позовом для покриття його виробничо-технологічних витрат, а тому помилялися щодо самого права продажу природного газу, отже, договір до того ж було укладено під впливом істотної помилки його сторін.

У зв'язку з цим позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним повністю з моменту укладення договір на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 30.08.2018 прийнято зустрічну позовну заяву ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/2164/18, підготовче засідання відкладено на 25.09.2018. Судом також прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову.

25.09.2018 позивачем за первісним позовом подано до суду відповідь на відзив, у якій останній, серед іншого, вказував, що перебіг позовної давності для вимог, заявлених у первісному позові, почався не з 29.02.2008, як стверджує відповідач за первісним позовом, а з 17.02.2012, тобто з дня набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 20.04.2012 по справі № 5011-42/3872-2012, яким встановлений той факт, що у дійсності господарська операція з передання газу, оформлена актами приймання-передачі природного газу № 12-УТГ-ВТВ та № 12-УТГ-ВТВ-2 від 29.02.2008, не відбулась, а газ за вказаними актами переданий не був. Позивач за первісним позовом вважав, що починаючи з 16.09.2013 відповідач за первісним позовом вчиняв дії, спрямовані на визнання ним свого обов'язку перед позивачем за первісним позовом, і такі дії полягали у підписанні актів звіряння розрахунків по договору, в яких відповідач за первісним позовом безпідставно та необґрунтовано відображає у своєму бухгалтерському обліку факт передачі природного газу та часткову оплату за нього, здійснену позивачем за первісним позовом.

Також позивачем за первісним позовом подано відзив на зустрічну позовну заяву, позивач за первісним позовом вважав, що оспорюваний правочин на даний час є дійсним, а зобов'язання за таким правочином не припинені та підлягають повному виконанню відповідачем за первісним позовом шляхом передання у власність позивача за первісним позовом природного газу і обсязі 1 121 645,333 тис. куб. м. на умовах та за ціною природного газу, що визначені оспорюваним договором.

25.09.2018 у підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 18.10.2018.

18.10.2018 відповідачем за первісним позовом подано до суду заперечення. Крім того, відповідачем за первісним позовом подана до суду відповідь на відзив на зустрічний позов.

18.10.2018 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 06.11.2018.

06.11.2018 позивач за первісним позовом подав до суду заперечення на відповідь на відзив позивача щодо зустрічного позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 27.11.2018.

27.11.2018 у судовому засіданні судом оголошено перерву до 11.12.2018.

У судовому засіданні 11.12.2018 представник позивача за первісним позовом заявлені ним у первісному позові вимоги підтримав, просив суд вказані вимоги задовольнити, та заявив клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представники відповідача за первісним позовом проти задоволення первісного позову заперечували, просили суд у його задоволенні відмовити, зустрічну позовну заяву підтримали, просили суд заявлені у ній вимоги задовольнити.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору, суд вважав за можливе розглянути справу по суті.

У судовому засіданні 11.12.2018 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

29.02.2008 між дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (правонаступником якої є ПАТ «Укртрансгаз», покупець за договором) та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (постачальник за договором) був укладений договір на постачання природного газу № 118-95 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати імпортований природний газ (далі - газ) у власність покупця в обсязі, вказаному в пункті 2.1 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору покупець приймає за цим договором газ для забезпечення власних виробничо-технологічних витрат.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає покупцеві імпортований природний газ в загальному обсязі 1 121 645 333 куб. м. з них:

- 533 548 722 куб. м. - з ресурсів газу листопада 2007 року;

- 588 096 611 куб. м. - з ресурсів газу грудня 2007 року.

Постачальник передає газ покупцеві в загальному потоці природного газу на газовимірювальних станціях на кордоні України, в яких знаходяться пункти приймання-передачі газу в газотранспортну систему України та/або на пунктах виміру витрат газу підземних сховищ газу (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору приймання-передача газу, його документальне оформлення та звітність здійснюються відповідно до порядку, встановленого Положенням про порядок складання балансів природнього газу в газорозподільних мережах, затвердженим наказом Міністерства палива та енергетики України від 24.12.01 № 677. Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п. 4.1 договору ціна за 1000 куб. м. газу становить - 740,00 грн. (наказ НАК «Нафтогаз України» від 29.12.2006 № 680 зі змінами, внесеними наказом від 27.06.2007 № 275), крім того цільова надбавка 2% до тарифу на газ становить - 14,40 грн. та ПДВ 20% - 150,88 грн., разом - 905,28 грн.

Пунктом 4.2 договору визначено, що загальна розрахункова сума цього договору становить 1 015 403 087,05 грн., включаючи цільову надбавку та ПДВ. Фактична сума цього договору складається з вартості фактично переданого за цим договором газу.

Оплата за газ здійснюється покупцем на підставі акту приймання-передачі газу шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника до 25.03.2008 (п. 5.1 договору).

Відповідно до п. 10.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і розповсюджує свою дію в частині постачання газу з 01.11.2007, а в частині розрахунків до повного проведення розрахунків.

ПАТ «Укртрансгаз», з метою належного виконання взятих на себе згідно з договором зобов'язань, було здійснено оплату вартості природного газу на загальну суму 1 015 403 087,05 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку, долученими до матеріалів справи. У подальшому грошові кошти в розмірі 290 000 000,00 грн. були спрямовані на виконання інших зобов'язань ПАТ «Укртрансгаз», що підтверджується листами ПАТ «Укртрансгаз» № 5398/12-001 та № 16-12/2-1438.

Проте, відповідач за первісним позовом, всупереч умовам укладеного сторонами договору, своїх зобов'язань не виконав та не передав у власність позивача за первісним позовом природний газ в обсязі 1 121 645,333 тис. куб. м.

У зв'язку з цим позивач за первісним позовом звернувся до суду з даним позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив:

- зобов'язати ПАТ «НАК «Нафтогаз Україна» передати у власність ПАТ «Укртрансгаз» природний газ в обсязі 1 121 645,333 тис. куб. м. на умовах та за ціною природного газу, визначених умовами договору на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008;

- зобов'язати ПАТ «НАК «Нафтогаз Україна» здійснити оформлення акту приймання-передачі природного газу в обсязі 1 121 645,333 тис.куб.м. за договором на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008.

При цьому ПАТ «Укртрансгаз» повідомляло про свою готовність провести кінцевий розрахунок з відповідачем за первісним позовом у випадку належного виконання останнім своїх зобов'язань згідно з договором.

До матеріалів справи долучені акти приймання-передачі природного газу № 12-УТГ-ВТВ та № 12-УТГ-ВТВ-2 від 29.02.2008. Зі змісту вказаних актів слідує, що відповідачем за первісним позовом з ресурсу листопада 2007 року було передано позивачу за первісним позовом 533 548 722 куб. м. вартістю 483 010 987,06 грн., з ресурсу грудня 2007 року - 588 096 611 куб. м. вартістю 532 392 100,01 грн.

Водночас, постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2012 у справі № 5011-42/3872-2012 за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до ПАТ «Укртрансгаз» про стягнення боргу та сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання в загальному розмірі 517 018 792,58 грн. на підставі договору на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008, яка була залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2012, встановлено, що:

- у матеріалах справи № 5011-42/3872-2012 наявне протокольне рішення позивача (ПАТ «НАК «Нафтогаз України»), зміст якого свідчить про те, що на засіданні правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», оформленого протоколом № 12 від 18.02.08, було прийнято рішення направити на адресу ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» для підписання додаткову угоду до договору поставки природного газу № 453/77/П-07 від 29.11.2007, укладеного між позивачем (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») та ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО», та відповідні акти приймання-передачі природного газу (у листопаді-грудні 2007 року), з урахуванням обсягів, використаних відповідачем (ПАТ «Укртрансгаз») у цей період для забезпечення виробничо-технологічних витрат та власних потреб, а також реалізованого в якості моторного палива через автомобільні газонаповнювальні компресорні станції;

- з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду в апеляційному господарському суді всіх обставин справи № 5011-42/3872-2012, враховуючи вимоги ст. 101 ГПК України, при розгляді в Київському апеляційному господарському суді апеляційних вимог позивача (ПАТ «НАК «Нафтогаз України»), ухвалою від 26.06.2012 позивача (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») було зобов'язано надати суду докази наявності у Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» ресурсів природного газу імпортованого походження для постачання відповідачу (ПАТ «Укртрансгаз») в обсязі 1 121 645 333 куб. м. за договором на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008;

- позивачем (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») не були надані суду витребувані документи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи № 5011-42/3872-2012, серед яких відсутні належним чином засвідчені копії правочину між позивачем (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») та ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО», а також підписаних та скріплених печатками позивача (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») та ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» актів приймання-передачі природного газу на виробничо-технологічні витрати (у листопаді-грудні 2007 року) в обсязі, необхідному для виконання позивачем (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») умов договору на постачання природного газу №118-95 від 29.02.2008 перед відповідачем (ПАТ «Укртрансгаз»);

- в зв'язку з вищевикладеним колегія приходить до висновку, що позивачем (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») договір поставки природного газу № 118-95 від 29.02.08 в частині зобов'язання позивача (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») передати відповідачу (ПАТ «Укртрансгаз») 1 121 645 333 куб. м. природного газу імпортованого походження на виробничо-технологічні витрати в листопаді-грудні 2007 року виконано не було;

- таким чином, вказаний факт є свідченням використання відповідачем (ПАТ «Укртрансгаз») в листопаді-грудні 2007 року 1 121 645 333 куб. м. природного газу на виробничо-технологічні витрати з ресурсів газу не Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», і не ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО», а іншого власника.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що природній газ, господарська операція з передання якого була оформлена актами приймання-передачі природного газу № 12-УТГ-ВТВ та № 12-УТГ-ВТВ-2 від 29.02.2008, у дійсності не був переданий позивачу за первісним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач за первісним позовом доказів, які б підтверджували виконання ним обов'язку з поставки товару перед позивачем за первісним позовом або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Водночас, відповідачем за первісним позовом заявлено про сплив строку позовної давності для позовних вимог за первісним позовом, з урахуванням чого суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 260 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 257 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Здійснюючи оформлення актів приймання-передачі природного газу № 12-УТГ-ВТВ та № 12-УТГ-ВТВ-2 від 29.02.2008, сторони вважали, що здійснюють оформлення поставки природного газу, яка фактично відбулась у листопаді-грудні 2007 року, в той же час, лише у 2012 році рішеннями судів по справі № 5011-42/3872-2012 був встановлений факт, що у дійсності передання природного газу за вказаними актами не відбулось. Разом з тим, трирічний строк позовної давності для позовних вимог, заявлених у первісному позові, на момент звернення позивача за первісним позовом до суду з даним позовом у 2018 році сплив.

Щодо тверджень позивача за первісним позовом про переривання строку позовної давності для заявлених ним позовних вимог у зв'язку з підписанням актів звірки взаємних розрахунків, суд зазначає, що у наявних в матеріалах справи актах звірки взаємних розрахунків зазначається про заборгованість позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом, проте такі документи не свідчать про визнання останнім обов'язку поставити природний газ на виконання господарської операції, оформленої актами приймання-передачі природного газу № 12-УТГ-ВТВ та № 12-УТГ-ВТВ-2 від 29.02.2008. Тому підписання відповідачем актів звіряння взаємних розрахунків, про які зазначає позивач за первісним позовом, не свідчить про переривання позовної давності для позовних вимог за первісним позовом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що з урахуванням положень ч. 4 ст. 257 Цивільного кодексу України вимоги позивача за первісним позовом задоволенню не підлягають.

Щодо зустрічного позову суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним договору на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008, позивач за зустрічним позовом вказував, що спірний договір на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008 містить ознаки фіктивності, оскільки окремі його умови викладені таким чином, ніби сторони мали на меті здійснення позивачем за зустрічним позовом (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») поставок природного газу після укладення оспорюваного договору, у той час, як насправді сторони мали на меті врегулювання фактичного споживання газу відповідачем за зустрічним позовом (ПАТ «Укртрансгаз»), яке мало місце у листопаді-грудні 2007 року. Крім того, сторони при укладенні договору помилково вважали, що у ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у власності наявний ресурс природного газу, який може бути використаний позивачем за первісним позовом для покриття його виробничо-технологічних витрат, а тому помилялися щодо самого права продажу природного газу, отже, договір до того ж було укладено під впливом істотної помилки його сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013) роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За приписами ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 3.11 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Суд зазначає, що в момент укладення спірного договору сторони не усвідомлювали той факт, що природній газ, спожитий ПАТ «Укртрансгаз», не належав ПАТ «НАК «Нафтогаз України», а тому передбачали та бажали настання саме таких правових наслідків, які передбачені спірним правочином. Крім того, умовами п. 10.1 спірного договору передбачено, що вказаний договір розповсюджує свою дію в частині постачання газу з 01.11.2007, тому з урахуванням того, що спірним договором обумовлена лише поставка газу в об'ємі, спожитому ПАТ «Укртрансгаз» протягом листопада-грудня 2007 року, твердження позивача за зустрічним позовом про те, що сторони мали на меті здійснення поставок природного газу після укладення оспорюваного договору суд оцінює критично.

Разом з тим, суд зазначає, що частиною 1 ст. 229 Цивільного кодексу України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 3.9 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013, за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Помилка сторін щодо наявності у ПАТ «НАК «Нафтогаз України» природного газу та, відповідно, права поставити такий товар ПАТ «Укртрансгаз» є помилкою щодо обставин, які мають істотне значення для договору на постачання природного газу № 118-95 від 29.02.2008, адже якби сторонам було відомо, що у ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у листопаді-грудні 2007 року не було ресурсу природного газу, сторони б не уклали спірний договір.

Водночас, відповідачем за зустрічним позовом у судовому засіданні 11.12.2018 було заявлене клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Зважаючи на те, що спірний правочин укладений у 2008 році, а також беручі до уваги той факт, що у дійсності передання природного газу за актами приймання-передачі природного газу № 12-УТГ-ВТВ та № 12-УТГ-ВТВ-2 від 29.02.2008 не відбулось, був встановлений лише у 2012 році рішеннями судів по справі № 5011-42/3872-2012, суд дійшов висновку про те, що трирічний строк позовної давності для позовних вимог, заявлених у зустрічному позові, на момент звернення позивача за первісним позовом до суду з даним позовом у 2018 році сплив.

Відтак, з урахуванням положень ч. 4 ст. 257 Цивільного кодексу України, вимоги позивача за зустрічним позовом задоволенню також не підлягають.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені у первісному та зустрічному позові задоволенню не підлягають.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом покладаються судом на позивача за первісним позовом, судові витрати за зустрічним позовом - на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 27.12.2018.

Суддя О.Г. Удалова