Рішення № 78926093, 27.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2018Справа № 910/14652/18Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Сергієнка Володимира Івановича (36029, АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стартрейдінг" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9 корп. 19)

про стягнення 152 560,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Сергієнко Володимир Іванович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стартрейдінг" про стягнення 152 560,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №141 від 11.08.2015 року.

Дослідивши матеріали позовної заяви, Суд дійшов висновку, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, підстави для залишення її без руху, повернення або відмови у відкритті провадження у справі, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч.5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Справа підсудна Господарському суду міста Києва та враховуючи предмет та підстави позову, дана справа є малозначною, з метою справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, а також ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, підлягає одноособовому розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Відповідачем у встановлений судом строк письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

При цьому судом встановлено, що відповідачу ухвалу суду про відкриття провадження в даній справі, направлену на адресу, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вручено 09.11.18 у відповідності до рекомендованого повідомлення № 0103048176538.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи № 910//14652/18.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За приписами ч. 6 ст. 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

11 cерпня 2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково - технічне підприємство "Стартрейдінг" (надалі - відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Сергієнко Володимиром Івановичем (надалі - позивач) було укладено договір поставки №141 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору позивач зобов'язується поставити відповідачу продукти харчування в порядку та на умовах визначених цим договором , а відповідач - прийняти і своєчасно оплатити суму вказану у видатковій накладній на товар у термін, передбачений договором.

Згідно з п. 2.1 договору вартість і кількість визначається у видаткових накладних.

У п. 6.8. договору зазначено, що відповідач зобов'язаний провести розрахунок за поставлений товар по факту його отримання, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача.

На виконання свого обов'язку по поставці товару позивачем передано відповідачу товару на загальну суму 636 774,33 грн., що підтверджується видатковими накладними №ФПД/156006 від 19.03.2018 на суму 100 531,20 грн., №ФПД/156690 від 19.03.2018 на суму 144 024, 79 грн., №ФПД/157327 від 26.03.2018 на суму 200 298,00 грн., №ФПД/158257 від 02.04.2018 на суму 191 920,34 грн.,

Відповідачем поставлений товар оплачено частково в сумі 513 470,99 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, що долучені до матеріалів справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.8. договору відповідач зобов'язаний провести розрахунок за поставлений товар по факту його отримання, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що на виконання умов договору поставки позивачем відповідачу був поставлений товар на загальну суму 636 774,33 грн., що підтверджується видатковими накладними, що залучені до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач за товар поставлений згідно вищезазначених накладних не розрахувався в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з оплати поставленого товару на суму 123 303,34 грн.

Таким чином, враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного підлягають задоволенню повністю в сумі 123 30,34 грн.

Позивач за прострочення строків сплати за поставлений товар, керуючись пунктом 5.2, договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 24 667,36 грн. пені.

Відповідно до ч.1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 5.2 договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати поставленого товару відповідач сплачує позивачу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час строк затримки платежу, а також пеню, що нараховується на несплачену суму за весь час прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідачем прострочено виконання свого обов'язку по своєчасній оплаті отриманого товару за договором, адже всупереч умов договору не було здійснено оплату за отриманий товар, тобто відповідачем допущено прострочення виконання свого зобов'язання, що є підставами для застосування до відповідача господарських санкцій, обумовлених договором, та відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Судом було здійснено перевірку нарахування штрафних санкцій у відповідності до якої з відповідача на корить позивача підлягає до стягненню 21 262,23 грн. пені, з урахуванням

приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення123303.3403.04.2018 - 12.04.20181017.0000 %0.093 %*1148.58123303.3413.04.2018 - 24.05.20184217.0000 %0.093 %*4824.03123303.3425.05.2018 - 12.07.20184917.0000 %0.093 %*5628.04123303.3413.07.2018 - 06.09.20185617.5000 %0.096 %*6621.22123303.3407.09.2018 - 01.10.20182518.0000 %0.099 %*3040.36В частині стягнення пені в сумі 3405,13 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач просить суд також стягнути з відповідача 2128,24 грн. 3% річних та 2461,37 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок відсотків річних та інфляційних втрат з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних підлягають задоволенню повністю у розмірі 2128,24 грн. та 2461,37 грн. відповідно.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором №141 від 11.08.2005 щодо своєчасної оплати поставленого товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в сумі 2976, 99 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково - технічне підприємство «Стартрейдинг» (юридична адреса: 01015 м. Київ вул. Лаврська, корп.19, код ЄДРПОУ 38390363) на користь Фізичної особи - підприємця Сергієнко Володимира Івановича (36029, АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) 123 303 грн. 34 коп. - основного боргу, 21 262 грн. 23 коп. - пені, 2128 грн. 24 коп. - 3% річних, 2 461 грн. 37 коп. - інфляційні, та 2 976 грн. 99 коп. - судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено та підписано 27.12.2018.

Суддя Трофименко Т.Ю.