Рішення № 78925032, 18.12.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/89/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018 Справа № 908/1302/18

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (03038, АДРЕСА_1);

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бревес" (69095, м. Запоріжжя, вул. Сортувальна, буд. 3 - А)

про стягнення суми

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бревес", (69095, м. Запоріжжя, вул. Сортувальна, буд. 3 - А)

до відповідача за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (03038, АДРЕСА_1)

про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017

суддя Зінченко Н.Г.

секретар судового засідання Петриченко А.Є.

За участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: ОСОБА_3, на підставі ордеру серія ОД №203476 від 27.02.2018;

від відповідача за первісним позовом: не з'явився.

09.07.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Київ за вих. б/н від 30.06.2018 (вх. №1400/08-07/18 від 09.07.2018) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бревес", м. Запоріжжя про стягнення суми.

09.07.2018 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу 908/1302/18 розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1302/18, присвоєно справі номер провадження 4/89/18, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

28.08.2018 до господарського суду Запорізької області від ТОВ «Бревес», м. Запоріжжя надійшов зустрічний позов до ФОП ОСОБА_1, м. Київ про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.08.2018 зустрічну позовну заяву передано на розгляд судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 зустрічну позовну заяву ТОВ «Бревес», м. Запоріжжя до ФОП ОСОБА_1, м. Київ про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017 залишено без руху та надано позивачу за зустрічним позовом строк для усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.09.2018 зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду, суд перейшов до розгляду справи № 908/1302/18 за правилами загального позовного провадження, розгляд зустрічної позовної заяви призначено разом із первісним позовом у підготовчому засіданні на 29.10.2018.

У зв'язку з перебуванням судді Зінченко Н.Г. з 29.10.2018 на лікарняному судове засідання, призначене на 29.10.2018, не відбулося. Представники сторін 29.10.2018 під розписку отримали повідомлення про неможливість проведення судового засідання з розгляду справи та перенесення судового засідання на 26.11.2018.

В судовому зсіданні 26.11.2018 суд оголосив про закриття підготовчого провадження по справі, перейшов до розгляду справи по суті та оголосив перерву в судовому засіданні до 18.12.2018 на 10:30.

В судове засідання 18.12.2018 на 10:30 з'явився лише представник позивача за первісним позовом.

Представники сторін були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, оскільки були присутні в попередньому судовому засіданні.

Представник позивач за первісним позовом в судових засіданнях підтримував заявлені позовні вимоги з підстав заявлених в позовній заяві, які мотивовані тим, що позивач на виконання умов договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017 надав в оренду ТОВ «Бревес» транспортні засоби та обладнання, які визначені у додатку № 1 за які відповідач не розрахувався, в результаті чого у нього виникла заборгованість в розмірі 192279,51 грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач нарахував йому пеню в розмірі 27435,40 грн., 3 % річних в розмірі 2529,60 грн. та інфляційні втрати в розмірі 6414,50 грн. Керуючись ст.ст. 20, 193, 199 ГК України, ст.ст. 4, 126, 129, 162 ГПК України позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 192279,51 грн., пеню у розмірі 27435,40 грн., 3 % річних у розмірі 2529,60 грн. та інфляційні втрати в розмірі 6414,50 грн., а також судові витрати в розмірі 22866 грн. на професійну правничу допомогу та судовий збір в розмірі 3772,87 грн.

Відповідач за первісним позовом правом надати відзив на первісний позов не скористався, однак в судових засіданнях проти позову заперечував з підстав зазначених в зустрічній позовній заяві, яка мотивована наступним. Спірний договір оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017 є недійсним (фіктивним) правочином, та таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином з наступних підстав. Відповідач за первісним позовом не приймав в оренду та не підписував будь-яких актів приймання-передачі транспортних засобів та обладнання за спірним Договором оренди. А також, відповідач за первісним позовом ніколи не надавав заявок на передачу предмету оренди. З приводу того, що ТОВ «Бревес» підписано Акт розрахунок орендної плати за використання транспортних засобів та обладнання, зазначає, що відповідач розглядав можливість оренди спеціалізованої техніки для виконання робіт на території Запорізької області, пов'язаних з каналізаційними колекторами. В процесі аналізу ринку цін на оренду спеціалізованого транспорту, відповідач звернувся до позивача з приводу визначення умов та розрахунку вартості оренди транспорту та обладнання. Для отримання гарантій оренди транспортного засобу та обладнання на певний визначений час (98 годин) з боку відповідача та фіксації розміру можливого доходу позивача у вигляді вартості оренди, позивач запропонував відповідачу за первісним позовом обмінятись проектом договору та відповідним розрахунком орендної плати без зазначення дат їх підписання. Керуючись ч.2 ст.11, ст.ст. 202, 204, 234, 626, 638 ЦК України, ст. 175 ГК України, ст.ст. 4, 175-177, 193,194 ЦПК України відповідач за первісним позовом просить визнати недійсним договір оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «БРЕВЕС».

Позивач за первісним позовом своїм правом надати відзив на зустрічний позов не скористався.

В судовому засіданні 18.12.2018 судом справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судовий розгляд справи у судовому засіданні 18.12.2018 здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд-

ВСТАНОВИВ:

Позивачем за первісним позовом, в якості доказів по справі надано договір оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017 (далі - договір), укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бревес" (орендар).

Відповідно до пункту 1.1. договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне володіння та користування транспортні засоби та обладнання визначені у цьому договорі (далі- транспортні засоби та обладнання), а також зобов'язується забезпечити своїми силами його керування та технічну експлуатацію, а Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування транспортні засоби та обладнання під керуванням екіпажу (водія) Орендодавця і зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату.

Згідно п. 1.2. договору під транспортним засобом та обладнанням розуміється:

1.2.1 Гідромоніторна установка на базі автомобіля МАЗ 5337 А2-1 (одна) шт.;

1.2.2. Машина асенізаційна на базі автомобіля ЗІЛ-1 (одна) шт.;

1.2.3. Насос типу ГНОМ-1 (одна) шт.

Транспортні засоби та обладнання передається Орендареві за його заявкою не пізніше (не раніше) 1 робочого дня після її приймання Орендодавцем до виконання (п. 3.1. договору).

Пунктом 9.1 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Предметом розгляду первісних позовних вимог є стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати по договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017 в розмірі 192279,51 грн. основного боргу, пені в розмірі 27435,40 грн., 3 % річних в розмірі 2529,60 грн. та інфляційних втрат в розмірі 6414,50 грн.

Предметом розгляду зустрічних позовних вимог є визнання недійсним договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «БРЕВЕС».

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Свої заперечення проти первісного позову відповідач висловив шляхом заявлення зустрічного позову про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017 який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Доводи позивача за зустрічним позовом суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Як передбачено п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Отже, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсними укладеного між сторонами договору зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що ФОП ОСОБА_1 не надано доказів передачі предмету оренди по спірному договору ТОВ «БРЕВЕС», в результаті чого відсутні докази фактичного виконання сторонами спірного договору оренди. Підписання сторонами договору оренди, протоколу вартості 1 маш/год орендної плати та акту розрахунку орендної плати за використання транспортних засобів та обладнання без дати їх складання також не підтверджує факт виконання спірного договору сторонами.

Як свідчать вивчені матеріали, договір оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017 від імені ТОВ «БРЕВЕС» підписано керівником (директором) ОСОБА_4 та скріплений печаткою підприємства.

Згідно п. 3 ст. 237 ЦК України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Частинами 1, 4 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про керівника юридичної особи, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Протоколом № 1-20106 Загальних зборів учасника товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕВЕС» від 04.08.2016 ухвалено звільнити з посади директора товариства ОСОБА_5 та обрати на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕВЕС» ОСОБА_4.

Відповідно до Витягу (Безкоштовного) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зробленої на ТОВ «БРЕВЕС» в графі прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи значиться - ОСОБА_4 (згідно статуту ТОВ «БРЕВЕС» керівник з 04.08.2016).

За таких обставин, суд вважає, що зазначеними вище документами підтверджується та обставина, що на час укладання договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017 ОСОБА_4 діяв як керівник ТОВ «БРЕВЕС», мав повноваження на підписання договорів від імені ТОВ «БРЕВЕС», що не заперечувалось представником позивача за первісним позовом.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 р. фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Суд дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що позивач за зустрічним позовом не довів, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного правочину, та відповідно не довів його фіктивність.

Також, позивачем за зустрічним позовом не доведено, що укладений договір не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин між сторонами, умислу сторін при його укладенні.

Матеріалами справи підтверджується факт укладення договору, а відсутність дати укладення договору на екземплярі відповідача за первісним позовом не може вважатись підставою визнання спірного договору оренди недійсним.

Враховуючи ті обставини, що спірний договір не суперечать положенням ст. 203 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови, встановленні законодавством для даного виду правочинів, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017 року є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

З поданих позивачем за первісним позовом доказів вбачається, що 28.11.2017 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бревес" (орендар) укладено договір оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків від господарської діяльності.

Передача транспортних засобів та обладнання в оренду здійснюється за актом приймання-передачі (п. 3.3. договору).

Розмір орендної плати (вартість роботи 1 маш./години) визначена в Протоколі узгодження вартості (Додаток № 1), який складається на момент узгодження і є невід'ємною частиною договору (п. 4.1. договору).

Згідно п.п. 4.3, 4.4 договору остаточний розрахунок за оренду здійснюється орендарем грошовими коштами за фактом відпрацьованого часу транспортними засобами та обладнанням, обумовлених в даному договорі, після підписання акту розрахунку орендної плати. Орендар зобов'язався здійснити з орендодавцем повний розрахунок за оренду транспортних засобів та обладнання протягом 10 днів після підписання акту розрахунку орендної плати грошовими коштами.

Суд дослідив матеріали справи, встановив, що 29.12.2017 сторонами підписано та скріплено печатками Акт розрахунку орендної плати за використання транспортних засобів та обладнання на загальну суму 192 279,51 грн., з якої 35636,74 грн. - вартість орендної плати за гідромоніторну установку на базі автомобіля МАЗ 5337 А2 за 97,23 маш/год, 39787,49 грн. - вартість орендної плати за машину асенізаційну на базі автомобіля ЗІЛ-1 за 97,23 маш/год., 116855,28 грн. - вартість орендної плати за насос типу ГНОМ за 1224,00 маш/год.

В даному Акті зазначено, що претензій зі сторони орендаря до орендодавця по якості транспортних засобів та обладнання немає.

Оскільки, Акт розрахунок орендної плати за використання транспортних засобів та обладнання складено та підписано уповноваженими представниками сторін 29.12.2017, тому суд, керуючись п. 4.4. договору, встановив, що 10 днів після підписання акту розрахунку спливає - 08.01.2018.

Жодною зі сторін не надано доказів погашення відповідачем за первісним позовом заборгованості в розмірі 192 279,51 грн. по договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017, тому вимога позивача про стягнення з ТОВ «Бревес» суми основного боргу в розмірі 192 279,51 грн. заявлена законно, обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача за первісним позовом стосовно того, що ним не подавались заявки на передачу предмету оренди, судом відхиляються, оскільки відсутність заявок не є належним доказом не отримання і не користування ТОВ «Бревес» транспортними засобами та обладнанням, вказаним в п. 1.2 договору.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем за первісним позовом виконання основного грошового зобов'язання за договором оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2529,60 грн. грн. та інфляційних втрат в розмірі 6414,50 грн. позивачем заявлено обґрунтовано.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних наданий позивачем за первісним позовом та встановлено, що правильним періодом нарахування 3 % річних є період: з 09.01.2018 по 28.05.2018, тому задоволенню підлягають вимоги в частині стягнення 3 % річних в розмірі 2212,53 грн. В іншій частині позовних вимог за первісним позовом про стягнення 3 % річних слід відмовити.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Судом перевірено розрахунок позивача за первісним позовом та встановлено, що він нараховує інфляційні втрати починаючи з січня 2018 по квітень 2018, однак інфляційні втрати слід нараховувати з лютого 2018, оскільки зобов'язання зі сплати грошових коштів виникло в січні 2018, тому нараховуння інфляційних втрат за січень 2018 є безпідставним та незаконним.

Отже, вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 5433,78 грн. за період: з лютого 2018 по квітень 2018. В іншій частині вимог про стягнення втрат від інфляції слід відмовити.

Крім того, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 27435,40 грн. за період з 29.12.2017 по 28.05.2018 за неналежне виконання умов договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом 7.3 договору, який передбачає, що за прострочення виплати платежів, указаних в п.п. 4.3. цого договору, Орендар зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від нездійсненого платежу за кожний день прострочення.

З огляду на вимоги ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок грунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до п. 4.4. договору орендар зобов'язався здійснити з орендодавцем повний розрахунок за оренду транспортних засобів та обладнання протягом 10 днів після підписання акту розрахунку орендної плати грошовими коштами.

Акт розрахунок орендної плати за використання транспортних засобів та обладнання підписаний сторонами - 29.12.2017, тому першим днем прострочки виконання зобов'язання відповідно до п. 4.4 договору є 09.01.2018.

З розрахунку пені, наданого позивачем за первісним позовом, вбачається, що позивач не вірно визначає період нарахування пені, порушуючи норми передбачені ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме визначає період нарахування пені не з дня виникнення зобов'язання (09.01.2018,), а з дня підписання Акту розрахунку орендної плати за використання транспортних засобів та обладнання - 29.12.2017.

Отже, правильним періодом нарахування пені є: з 09.01.2018 по 28.05.2018.

Суд перевіривши розрахунок пені, прийшов до висновку, що правильною сумою нарахування пені є 24258,82 грн. за загальний період з 09.01.2018 по 28.05.2018, яка підлягає задоволенню. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені слід відмовити.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивач за первісним позовом надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач за первісним позовом не надав належних доказів в підтвердження своєї правової позиції.

На підставі викладеного, позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача за первісним позовом, пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зі змісту ст. і ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

27.02.2018 між позивачем (клієнт) та адвокатом ОСОБА_3 (адвокат) , що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія НОМЕР_2 від 15.02.2017 був укладений договір про надання правової допомоги та представництва в суді (надалі - договір про надання правової допомоги).

За змістом ст. 126 ГПК України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст. 129 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, наприклад: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Позивач сплатив на користь адвоката грошові кошти в розмірі 22866,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру № 3 від 27.04.2018. Підтвердженням того, що ОСОБА_3 - адвокат є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія НОМЕР_2 від 15.02.2017, копія якого міститься в матеріалах справи.

Враховуючи категорію даного спору, його складність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми боргу, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат на послуги адвоката в розмірі 22418,56 грн., з урахуванням пропорційно задоволених позовних вимог.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем переплачено судовий збір в розмірі 343,11 грн.

Ціна позову складає 228659,01 грн. (192279,51 - основний борг, 6414,50 грн. - інфляційні втрати, 2529,60 грн. - 3 % річних, 27435,40 грн. - пеня), тому судовий збір за пе5рвісними позовними вимогами повинен складати 3429,86 грн., а позивачем сплачено 3772,87 грн. квитанцією № 7329 від 01.06.2018. Послуги на правничу допомогу не відносяться до ціни позову, вони відносяться до судових витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч. ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Судовий збір сплачений за вимогами зустрічної позовної заяви залишаються за позивачем за зустрічним позовом, відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бревес", м.Запоріжжя задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бревес" (69095, м. Запоріжжя, вул. Сортувальна, буд. 3 - А, код ЄДРПОУ 39260411) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (03038, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) заборгованості по орендній платі в розмірі 192279 (сто дев'яносто дві тисячі двісті сімдесят дев'ять) грн. 51 коп., пеню в розмірі 24258 (двадцять чотири тисячі двісті п'ятдесят вісім) грн. 82 коп., 3 % річних в розмірі 2212 (дві тисячі двісті дванадцять) грн. 53 коп., інфляційні втрати в розмірі 5433 (п'ять тисяч чотириста тридцять три) грн. 78 коп., судовий збір в розмірі 3362 (три тисячі триста шістдесят дві) грн. 74 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 22 418 (двадцять дві тисячі чотириста вісімнадцять) грн. 56 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог за первісним позовом відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Бревес", м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Київ про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 28.11.2017 відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України "27" грудня 2018 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.