Рішення № 78924618, 17.12.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/124/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2018 Справа № 908/1898/18

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді – Корсун В.Л.

при секретарі судового засідання – Юсубовій Д.В.

розглянувши матеріали справи № 908/1898/18

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «Інфоком ЛТД», 69001, м. Запоріжжя, ОСОБА_1Шевченка, буд. 56

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Земіт», 69008, м. Запоріжжя, вул. Каліброва, буд. 15

про стягнення 162 964,19 грн

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 14.11.18 № 038

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

21.09.18 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява без номеру та без дати з вимогами ТОВ “Інфоком ЛТД” до ТОВ “Земіт” про стягнення 162 964,19 грн. згідно договору від 26.10.17 № 26/10/17, а саме: 161 635,59 грн. основного боргу та 1 328,51 грн. 3 % річних. Позов обґрунтовано ст. 55 Конституції України, ст.ст. 4, 7, 20, 42, 236 ГПК України, ст.ст. 526, 612, 625 ЦК України та ст. 193 ГК України.

21.09.18 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 26.09.18 по справі № 908/1898/18 позовну заяву ТОВ “Інфоком ЛТД” залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, який не перевищує 7 днів з дня вручення даної ухвали про залишення позовної заяви без руху.

10.10.18 до суду надійшла заява від 03.10.18 № 0962 (яка була направлена до суду поштою 04.10.18), в якій позивач зазначає про усунення недоліків відповідно до ухвали суду від 26.09.18.

Ухвалою від 16.10.18 судом прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у господарській справі № 908/1898/18 за правилами спрощеного позовного провадження, якій присвоєно № провадження 17/124/18. Судове засідання призначено на 15.11.18.

Ухвалою від 15.11.18 судом оголошено перерву до 17.12.18.

13.12.18 до суду надійшли пояснення від 12.12.18 № 1165, в яких ТОВ “Інфоком ЛТД” просить суд стягнути з відповідача 162 964,10 грн. за договором від 26.10.17 № 26/10/17, з яких: 161 635,59 грн. простроченої суми заборгованості та 1 328,51 грн. 3 % річних.

В судовому засіданні 17.12.18 представник ТОВ “Інфоком ЛТД” просив суд прийняти вказані вище пояснення від 12.12.18 № 1165 та залучити їх разом з додатками до матеріалів справи.

Розглядаючи пояснення ТОВ “Інфоком ЛТД” від 12.12.18 № 1165 судом враховано, що ч. 2 ст. 207 ГПК України визначено коли суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно із ч. 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Оскільки, ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.10.18 розгляд справи призначено на 15.11.18 та саме в цей день було судове засідання, то розгляд справи по суті розпочався саме з 15.11.18, а пояснення ТОВ “Інфоком ЛТД” від 12.12.18 № 1165 разом з додатковими документами, надійшли до суду 13.12.18, тобто після того як вже було розпочато перше судове засідання по цій господарській справі за правилами спрощеного позовного провадження, вказані заяви судом залишено без розгляду з підстав визначених ч. 2 ст. 207 ГПК України.

У засіданні суду 17.12.18, на підставі ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представника позивача повідомлено про дату виготовлення рішення у повному обсязі.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у позовній заяві без номеру.

Представник відповідача у судові засідання по цій справі жодного разу не з’явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзиву на позов до суду не надав.

Про дату, час та місце судових засідань відповідача повідомлено належним чином.

Так, зокрема, згідно з безкоштовним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань отриманих судом з офіційного сайту Міністерства юстиції України, який долучено судом до матеріалів справи № 908/1898/18, станом на час відкриття провадження у цій справі місцезнаходженням ТОВ «Земіт» є: 69008, м. Запоріжжя, вул. Каліброва, буд. 15.

З метою повідомлення відповідача про дату, місце та час розгляду справи № 908/1898/18 господарським судом на юридичну адресу відповідача в порядку ст.ст. 12, 120, 234, 247, 250, 252 ГПК України направлявся екземпляр ухвали господарського суду Запорізької області від 16.10.18 про відкриття провадження у справі.

Крім того, відповідачу також направлялась ухвала від 15.11.18 в порядку ст.ст. 2, 7-9, 13, 15, 120, 121, 202, 216, 234, 235, 248, 252 ГПК України.

Відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення (рекомендованого), оригінали яких знаходяться у справі, відповідачем отримано 23.10.18 ухвалу суду від 16.10.18 (про відкриття провадження у справі) та 03.12.2018 ухвалу суду від 15.11.2018 про відкладення розгляду справи.

Таким чином, відповідні процесуальні документи надіслані судом згідно з поштовими реквізитами відповідача.

Зазначене свідчить, що судом були вжиті всі заходи щодо повідомлення відповідача про дату, місце і час розгляду справи № 908/1898/18.

Відповідно до пунктів 1 і 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідача належним чином повідомлено про дату, місце та час розгляду справи № 908/1898/18, враховуючи неявку в судове засідання відповідача (його представника), суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності такого учасника справи за наявними у матеріалах справи документами (доказами).

Дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

26.10.17 між товариством з обмеженою відповідальністю «Земіт» (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інфоком ЛТД» (Покупець) укладено договір № 26/10/17, за умовами якого (п. 1.1.) Постачальник зобов’язується постачати та передавати у власність Покупця обладнання та матеріали (Продукцію), а Покупець – приймати цю Продукцію та своєчасно здійснювати плату за неї згідно з умовами цього договору.

У п. 1.2. договору сторони погодили, що найменування, кількість ціна та строки поставки Продукції зазначаються у специфікаціях або рахунках-фактурах (додатках до договору), які підписуються уповноваженими представниками сторін, засвідчуються печатками та є невід’ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 1.3. договору, узгоджені специфікації (додатки) з моменту їх затвердження сторонами стають невід’ємною частиною договору.

Пунктами 2.1. – 2.3. договору передбачено, що загальна вартість договору визначається згідно з видатковими накладними та рахункам-фактурам, які є невід’ємними частинами договору. Строки та умови оплати товару узгоджуються сторонами в рахунках-фактурах. Датою оплати вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку Покупця.

У відповідності до п. 3.1. договору, строк поставки продукції, постачаємої за вказаним договором, вказується в рахунках-фактурі.

Згідно з п. 3.2. договору часткова поставка допускається.

Відповідно до п. 3.3. договору, транспортування товару здійснюється транспортом Постачальника на умовах DDP (Інкотермс – 2010).

Право власності на товар переходить до Покупця з моменту отримання товару на складі Покупця. Разом із товаром Постачальник надає Покупцю рахунок, видаткову накладну, при наявності технічної документації та сертифікат якості (п. 3.4., п. 3.5. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, асортимент продукції визначається специфікаціями (додатками), узгодженими Постачальником та Покупцем.

Згідно із п. 10.1. договору, даний договір вступає в силу з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.18 в частині виконання сторонами своїх зобов’язань, в т.ч. гарантійних – до повного їх виконання.

Листом від 26.04.18 № 26/04/2018 ТОВ «Земіт» визнав борг перед ТОВ «Інфоком ЛТД» за не відвантажений позивачу товар у сумі 161 635,59 грн. та зобов’язався погасити заборгованість по графіку, а саме: 15.05.18 – 45 000,00 грн., 22.05.18 – 60 000,00 грн. та 29.05.18 – 56 635,59 грн.

Листом від 31.05.18 № 31/05/2018 ТОВ «Інфоком ЛТД» запропонував позивачу погодити новий графік погашення заборгованості, а саме: 08.06.18 – 50 000,00 грн., 15.06.18 – 50 000,00 грн. та 29.06.18 – 61 635,59 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що заявлені у позовній заяві вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплено у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов’язком для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст.712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ст. 665 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. 2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З матеріалів справи вбачається, що договір від 26.10.17 № 26/10/17 є договором поставки, відповідно до умов якого найменування, кількість ціна та строки поставки продукції зазначаються у специфікаціях або рахунках-фактурах (додатках до договору) (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору, узгоджені специфікації (додатки) з моменту їх затвердження сторонами стають невід’ємною частиною договору.

Строки та умови оплати товару узгоджуються сторонами в рахунках-фактурах (п.2.2 договору).

Таким чином, умовами вказаного договору не визначені конкретні найменування, кількість та ціна продукції, а також строки її поставки та здійснення оплати за неї. Перелічені умови, відповідно до положень договору, повинні бути узгоджені сторонами в окремих документах (специфікаціях або рахунках-фактурах).

В позовній заяві без номеру та дати позивач зазначив, що відповідачем була отримана передплата на загальну суму 595 370,85 грн.

Однак, станом на 25.04.18 сформувалась заборгованість за не відвантажений товар в розмірі 161 635,59 грн.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази здійснення позивачем попередньої оплати за вказаним договором та часткового виконання відповідачем свого обов’язку щодо поставки продукції позивачу.

Так, до позовної заяви позивачем додано листи відповідача, адресовані позивачу, відповідно до яких відповідач визнає наявність боргу у сумі 161 635,59 грн. за недопоставлений позивачу товар та зобов’язується погасити заборгованість, а також претензія позивача з вимогою про повернення зазначеної заборгованості.

Водночас, будь-яких документів, складання яких передбачено договором (специфікацій, рахунків-фактур, видаткових накладних, платіжних доручень тощо) на підтвердження взаємовідносин між сторонами, суду не надано.

За таких умов у суду відсутня об’єктивна можливість встановити наявність чи відсутність взаємовідносин між позивачем та відповідачем на виконання умов вказаного договору, у т.ч. найменування, кількість та ціну продукції, а також строки її поставки та здійснення оплати за неї.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 73, 77 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи № 908/1898/18 суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Вирішуючи вказану справу по суті спору судом враховано, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У зв’язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України та інших підзаконних нормативно-правових актів, приймаючи до уваги вставлені фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

А тому, як наслідок, суд, через недоведеність, відмовляє позивачу в задоволені позовних вимог у цій справі.

Тобто, відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у визначений законом спосіб та строк факти здійснення попередньої оплати за договором № 26/10/17 від 26.10.2017, поставки відповідачем продукції не в повному обсязі та наявності заборгованості у відповідача за договором у розмірі 161 635,59 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 7, 11, 13, 14, 15, 24, 73, 74, 76-80, 91, 129, 202, 236-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.12.18

Суддя В.Л. Корсун