Рішення № 78922863, 13.12.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12510/17

Провадження № 2/761/3340/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

13 грудня 2018 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Ірина Сергіївна, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

ВСТАНОВИВ:

10.04.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Надра, у якому просив визнати недійсним кредитний договір № 227/П/05/2008-840 від 11.07.2008 року та договір іпотеки від 11.07.2008 року, укладені між ним та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є відповідач.

Ухвалою від 13.04.2017 року відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні судом залучено до участі у справі приватного нотаріуса КМНО Кравченко І.С. як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а також прийнято до розгляду заяву про зміну позовних вимог (предмета позову).

Ухвалою від 05.06.2018 року розгляд справи вирішено продовжити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 13.09.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.07.2008 року між ним та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є відповідач, було укладено кредитний договір № 227/П/05/2008-840 від 11.07.2008 року, відповідно до умов якого позивачу було надано ВАТ «КБ «Надра» у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності кредит в сумі 72636,01 дол. США строком до 08.07.2033 року зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 14,99 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та сплатою комісії за розрахунки у розмірі 3,5 % від суми виданих коштів. Також з метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 11.07.2008 року між позивачем та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є відповідач, був укладений іпотечний договір, предметом якого є домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка, що знаходиться за вказаною адресою. Разом з тим, позивач зазначає, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець не повідомив його, як споживача фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Таким чином, посилаючись на те, що умови кредитного договору є несправедливими, позивач вважає, що кредитний договір та похідний від нього договір іпотеки підлягають визнанню недійними, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, проти проведення заочного розгляду справи не заперечив.

Відповідач в судове засідання не з'явився, свого представника до суду не направив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомив та відзиву не подав.

Враховуючи, що представник позивача не заперечив проти проведення заочного розгляду справи, при цьому, належним чином повідомлений відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву не подав, а тому відповідно до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши пояснення сторони позивача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів.

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 11.07.2008 року між позивачем та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є відповідач, було укладено кредитний договір № 227/П/05/2008-840 від 11.07.2008 року, відповідно до умов якого позивачу було надано ВАТ «КБ «Надра» у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності кредит в сумі 72636,01 дол. США строком до 08.07.2033 року зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 14,99 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою комісії за розрахунки у розмірі 3,5 % від суми виданих коштів.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору в цей же день між ними був укладений договір іпотеки, за умовами якого позивач передав банку в іпотеку домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка, що знаходиться за вказаною адресою, які належать йому на праві власності.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 14 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Положеннями ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Окрім того, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно правових позицій висловлених Верховним Судом України в постанові по справі № 6-40цс13 від 11.09.2013 року, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Так, в обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що оскільки перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець не повідомив його, як споживача фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), чим ввів позичальника в оману щодо істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Отже, зміст даного принципу проявляється, зокрема, у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно визначати структуру і вид договірного зв'язку, при цьому саме сторони самі обирають вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини, його істотні умови.

Виходячи із загальних умов, укладеного між сторонами кредитного договору, сторонами досягнуто домовленість про істотні умови договору даного виду, зокрема у договорі зазначена мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. При цьому, позивачем підписано вказаний кредитний договір на кожному аркуші договору, що свідчить про ознайомлення з умовами кредитного договору та виразу повної згоди під час його підписання з умовами, викладеними у ньому.

Відповідно до п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи те, що при підписанні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується стороною позивача, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов'язань по кредитному договору, обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими встановлено не було, суд вважає, що підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні, а тому відмовляє в задоволенні позову в даній частині вимог.

Крім того, оскільки судом не встановлено наявності підстав для визнання кредитного договору недійсним, також відсутні правові підстави й для задоволення позову в частині вимог про визнання недійсним договору іпотеки та зняття обтяження з майна, яке є предметом іпотеки.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Ірина Сергіївна, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а також рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: