Рішення № 78921179, 22.11.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/11691/17

Провадження №: 2-а/752/78/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2018 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

при секретарі Веременко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві - про зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

в червні 2017р. позивачка ОСОБА_1 пред»явила в Голосіївському районному суді м.Києва адміністративний позов до Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов'язання вчинити дії.

Зазначала, що вона перебуває на обліку з 01.05.1996 року та отримує пенсію по віку за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Її померлий чоловік - ОСОБА_2 - працював на посаді, що відноситься до посад державної служби - заступника директора Департаменту кадрової політики, аграрної освіти та науки - начальника управління аграрної освіти в Міністерстві аграрної політики України.

Вона звернулась до відповідача із заявою від 27 квітня 2017 року, в якій просила призначити їй пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII, у розмірі 70 відсотків заробітної плати померлого годувальника на підставі довідки Міністерства аграрної політики та продовольства України від 06.03.2017 № 19-1/147 про заробітну плату її чоловіка, починаючи з дати звернення.

Листом від 10.05.2017 №26078/05 Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві відмовило їй в проведенні такого перерахунку без належного обґрунтування, посилаючись на відсутність підстав для застосування норм Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII у зв»язку із втратою ним чинності.

Таку відмову вважає безпідставною, посилаючись на п.2, п.12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» редакції Закону України чинної з 01.05.2016, та те, що її чоловік мав стаж роботи на посадах державної служби понад 20 років. Зазначає, що вона має право на пенсію померлого годувальника з урахуванням положень ч.ч. 10, 11 ст.37, ст.36 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), як непрацездатний член сім'ї померлого годувальника, з урахуванням підвищень з 01.05.2017 року розміру заробітної плати державним службовцям, як таких, що поліпшують становище пенсіонера, відмова відповідача не ґрунтується на конституційному принципі верховенства права, вимогах закону, дії закону в часі і обставинах справи та порушує статтю 1 Першого протоколу Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», тому є неправомірною.

Просить зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити їй пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723:ХІІ, у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати, вказаної у довідці Міністерства аграрної політики та продовольства України № 19-1/147 від 06.03.2017, починаючи з 01 травня 2017 року.

Відповідно п.10 роділу VII КАС України «Перехідні положення» (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, дану справу, провадження в якій відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, суд розглядає за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Під час судового розгляду справи, відповідно ст.52 КАС України, допущено заміну відповідача - Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві - правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, просили позовні вимоги задовольнити із зазначених в позовній заяві підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Подав відзив на адміністративний позов, за змістом якого, позивачка 27.04.2017р. звернулася до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про переведення на пенсію по втрати годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу», розрахунок пенсії просила здійснити у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника на підставі довідки Міністерства аграрної політики та продовольства України №19-1/47 від 06.03.2017, починаючи з 01.01.2017 без обмеження граничного розміру пенсії.

Листом від 10.05.2017 №26078/05 року Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відмову в переведенні на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно заяви від 27.04.2017 та додатково поданих документів з посиланням на наступне.

Відповідно до матеріалів архівної пенсійної справи ОСОБА_2, востаннє перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» йому було здійснено відповідно до заяви від 23.09.2009 з урахуванням довідки Міністерства аграрної політики України від 15.05.2008 №37-37-6-16/7445 про складові заробітної плати; загальна сума заробітної плати для обчислення пенсії - 9407,94 грн.

Посилався на те, що Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набув чинності 01.01.2015 року, положення ст.37-1 Закону України «Про державну службу» викладені в новій редакції, згідно якої, умови та порядок і перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначається Кабінетом Міністрів України.

Умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям був визначений п. п. 4, 5 постанови КМУ від 31.05.2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії». Вказані норми передбачали, що перерахунок пенсії здійснюються у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям.

Однак, постановою КМУ від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка застосовується з 15.12.2015, скасовано п.4 постанови КМУ від 31.05.2000 року №865, яким визначався механізм перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723.

Таким чином, чинним законодавством регламентовано лише питання щодо упорядкування структури заробітної плати та її індексації працюючим державним службовцям і не передбачено ні умов, ні механізму перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною розміру заробітної плати. Отже, з 15.12.2015 року діючим законодавством України не визначено суб'єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов'язку органів Пенсійного Фонду України щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про державну службу».

З 01.05.2016 року Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ втратив чинність на підставі Закону України «Про держану службу» №889-VIII від 10.12.2015, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII від 10.12.2015.

Порядок призначення таких пенсій затверджено постановою КМУ від 14.09.2016 №622 «Про деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», яка застосовується починаючи з 01.05.2016 року.

Згідно зі ст.90 Закону України «Про державну службу» №889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи, що Закон №889 не передбачає проведення перерахунку пенсії, в т.ч. призначених згідно із Законом №3723, постановою №1013 скасовано п.4 постанови КМУ від 31.05.2000 №865, підстави для видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсії, що був передбачений ст.37-1 Закону №3723, відсутні.

Таким чином, з 01.05.2016р. Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 по іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року не містить підстави для перерахунку пенсії, як підвищення заробітної плати працюючих державних службовців.

Також послався на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 в справі «Великода проти України» щодо необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів подолання складної економічної ситуації в країні, раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремо; правовий підхід ЄСПЛ в рішеннях від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в яких йдеться про те, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такого положення від поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат; правову позицію ВСУ в постанові від 12.07.2016 у справі №21-1726а16, відповідно якої відсутність постанови КМУ, яка чітко визначає розмір заробітної плати (чи пенсії) не є підставою для застосування вже недіючих норм Законів України для проведення перерахунку заробітної плати (пенсії).

Вважав дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві правомірними, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

На відзив відповідача позивачем подано відповідь, за змістом якої, вона зверталася до територіального органу ПФУ з вимогою призначити пенсію, а не провести перерахунок вже призначеної пенсії. Зазначила, що отримує пенсію по віку за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно ст.37 цього Закону, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Разом з тим, має право на призначення пенсії померлого годувальника з урахуванням положень статті 37 Закону України «Про державну службу». Пенсія по Закону України «Про державну службу» їй призначатиметься вперше, тому посилання відповідача на норми, що регулюють проведення перерахунку пенсії, а не первинного призначення є недоцільними. Наполягає на доводах, наведених у позовній заяві. Також посилається на те, що, оскільки пенсія згідно із законом «Про державну службу» призначається їй вперше, то для визначення її розміру мають застосовуватися формули, які використовуються при призначенні пенсії вперше за цим законом, а не формули, що використовуються при перерахунку пенсії по Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідні висновки викладені Верховним судом України у постановах від 31.03.2015 (справа № 21-612а 14) та від 22.12.2015 (справа №21-4071а15).

Зазначає, що єдиною підставою на яку посилається відповідач, як на підставу для відмови в задоволенні її позовних вимог є неприйняття Кабінетом Міністрів України законодавчих актів, що регулюють умови та механізм перерахунку пенсії державного службовця. Натомість виходячи з практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення ЄСПЧ в справі «Будченко проти України», а також рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України», в якому суд зазначив, що відмова держави здійснити певні дії (Кабінет Міністрів України мав визначити розмір надбавки до пенсії, яка підлягала виплаті заявникам) становила втручання в права заявників, передбачені статтею 1 Першого протоколу. Отже, було порушення права заявників, передбаченого статтею 1 Першого протоколу (пункти 54 - 56). Враховуючи висновки, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, наведені відповідачем підстави для відмови в проведенні перерахунку пенсії повинні розцінюватися як невиправдане втручання у право заявника.

Оскільки КМУ не вжито заходів на реалізацію вищенаведеної норми, виходячи із приписів ч.1 ст.58 та ст.22Конституції України, вона має право на призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати, вказаної у довідці Міністерства аграрної політики та продовольства України № 19-1/147 від 06.03.2017, починаючи з 01.05.2017 року.

Просить позовні вимоги задовольнити повному обсязі.

Суд, вислухавши позивача та її представника, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з таких мотивів.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Судом при розгляду справи встановлено, що позивачка 27.04.2017р. звернулася до управління Пенсійного фонду в Голосіївському районі м.Києва із заявою, в якій просила, призначити їй пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII, у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника на підставі довідки Міністерства аграрної політики та продовольства України від 06.03.2017 №19-1/147, починаючи з дати підвищення посадових окладів державних службовців, тобто, з 01.01.2017р. без обмеження граничного розміру пенсії (копія заяви - а.с.6).

У заяві зазначила, що її чоловік мав стаж роботи на посадах, прирівняних до посад державної служби більше 20 років (стаж державної служби 28 років), тому вона має право на пенсію померлого годувальника з урахуванням положень ст.37 Закону України «Про державну службу» (ВВР України, 1993р. №52, ст.490 із наступними змінами).

До заяви додала в т.ч. довідку Міністерства аграрної політики та продовольства України від 06.03.2017 №19-1/147 про заробітну плату ОСОБА_2 на посаді заступника директора Департаменту кадрової політики, аграрної освіти та науки - начальника управління аграрної освіти Міністерства аграрної політики та продовольства України з 01.01.2017р. (копія довідки - а.с. 7).

З наданих представником відповідача копій матеріалів архівної пенсійної справи ОСОБА_2 (а.с.49-51) вбачається, що ОСОБА_2 отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», йому здійснювався перерахунок пенсії державного службовця відповідно до заяви від 23.09.2009 з урахуванням довідки Міністерства аграрної політики України від 15.05.2008 №37-37-6-16/7445 про складові заробітної плати.

Листом від 10.05.2017 №26078/05 року Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві повідомило позивачку про відмову в переведенні її з з пенси по втраті годувальника призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно заяви від 27.04.2017 та доданих документів (копія листа - а.с. 8-9).

За змістом зазначеного листа від 10.05.2017 №26078/05, позивачці в її заяві від 27.04.2017 відмовлено з огляду на те, що Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ не передбачає проведення перерахунку (переведення на пенсію по втраті годувальника), в тому числі призначених згідно із Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ( далі - Закон №3723), постановою КМУ від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» скасовано пункт 4 постанови КМУ від 31.05.2000 №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії», підстави для видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій, який був передбачений статтею 37-1 Закону №3723, відсутні.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що за змістом ч.10, 11 ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ в редакції від 01.04.2014 року, прийнятої на підставі закону від 27.03.2014 року №1166-VІ, за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім»ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім»ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно п.2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України України «Про державну службу» в редакції від 10.12.2015 № 889-VІІІ, Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст.490 із наступними змінами) визнано таким, що втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» (від 10.12.2015 № 889-VІІІ) передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993р., №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

До непрацездатних членів сім»ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Право на призначення пенсії у зв»язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч.10 цієї статті, мають також непрацездатні члени сім»ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Частиною 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» в редакції від 01.04.2014 року передбачено, що непрацездатними членами сім»ї вважаються чоловік (дружина) батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Отже, позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як непрацездатний членом сім»ї померлого годувальника ОСОБА_2, який мав стаж державної служби більше 20 років (що не заперечується відповідачем), яка звернулася до управління ПФ із заявою саме про призначення відповідної пенсії, має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ .

Згідно ч.1ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.46 Конституції України пенсія є різновидом права громадянина на соціальний захист.

Згідно ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернуто увагу судів на те, що Конституція України, я має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У рішеннях від 17.03.2004 року №7рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004, від 06.07.1999 року №8-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №20-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив про неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права, свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» №17767/08, пункт 72 від 19.06.2012). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян. закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу. За певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першою протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа які воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014).

Враховуючи висновки, викладені в зазначених рішеннях Європейського суду з прав людини, підстави для відмови у заяві позивачки від 27.04.2017р. про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати, вказаної в довідці Міністерства аграрної політики та продовольства України №19-1/147 від 06.03.2017, наведені в листі Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 10.05.2017 №26078/05 суд розцінює як невиправдане втручання у право позивача.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Докази суду надають учасники справи.

З урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем відповідно положень ст.77 КАС України не доведено суду правомірності відмови позивачці в призначенні пенсії за її заявою від 27.04.2017р та про протиправність такої відмови. Відповідно, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст.ст. 132, 134, 139 ч.1 КАС України у зв»язку із задоволенням позову позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, понесені ним судові витрати у виді судового збору в розмірі 640,00 грн (стверджується квитанцією а.с.16) підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-247, 250, 255, 292, 293, 295, 297, п.п. 15.5. п.15 Розділу VІІ КАС України, -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Зобов»язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 40375920; місцезнаходження: вул.Антоновича, 70, м.Київ, 03680) призначити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт НОМЕР_1) пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723:ХІІ, у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати, вказаної у довідці Міністерства аграрної політики та продовольства України № 19-1/147 від 06.03.2017, починаючи з 01 травня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 40375920; місцезнаходження: вул.Антоновича, 70, м.Київ, 03680) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Шостого апеляційного адміністративного суду або через Голосіївський районний суд м.Києва.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Суддя: К.Г. Плахотнюк