Рішення № 78915676, 20.12.2018, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/9808/18

Провадження № 2-о/727/239/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 року м.Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівці

в складі головуючого судді Волошина С.О.

секретар судових засідань Кушнірюк Ю.Г.

за участю заявника: ОСОБА_1

представника заявника: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернівці справу за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В :

Заявник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Чернівці із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація.

В заяві посилається на те, що восени 2002 року ІНФОРМАЦІЯ_1 його призвали на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. З 2004 по 2015 рік перебував на службі у Національній гвардії України Західного оперативно-територіального об`єднання у складі військової частини НОМЕР_1 (м. Івано-Франківськ) на посаді прапорщика та начальника військового наряду 2-го патрульного взводу 2-ї стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та охорони громадського порядку). Зазначає, що в 2014 році тричі перебував у службових відрядженнях в східних регіонах України для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі військової частини НОМЕР_1 .

Вказує, що 01.11.2014 року близько 09.40 год. під час обстрілу російськими найманцями з застосуванням БМ-21 «Град» села Кримське Слов`яносербського району Луганської області отримав важке осколкове мінно-вибухове наскрізне проникаюче черепно-мозкове та лицеве поранення з вхідним отвором в лобній ділянці, важку черепно-мозкову травму (ЧМТ): забій головного мозку ІІІ ст., з вогнищевими забоями правої та лівої лобної ділянки. З даним діагнозом протягом 2014 2017 років неодноразово лікувався в КЗ «Обласна клінічна лікарня ім.І.І.Мечникова» м.Дніпропетровськ, лікарні СМЗ УМВС м.Чернівці та ДУ «ТМО МВС України по Чернівецькій області». Свідоцтвом про хворобу №34 від 20.02.2015 року ВЛК СМЗ УМВС України в Чернівецькій області підтверджується, що його захворювання пов`язане з проходженням військової служби. Постановлено про його непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та звільнено за станом здоров`я у відставку, особову справу направлено на зберігання до Чернівецького МВК. Зазначає, що являється пенсіонером по інвалідності ІІІ групи внаслідок війни та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами» №480/2015, за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджено медаллю «Захисника Вітчизни».

На думку заявника, починаючи з березня 2014 року відносно України відбувається збройна агресія Російської Федерації, що підтверджується численними повідомленнями різних засобів масової інформації та Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України, свідченнями окремих осіб, офіційною позицією окремих органів державної влади, в тому числі постановами, актами та законами Верховної Ради України, указами Президента України, резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25.06.2015 року, резолюцією Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15.01.2015 року, резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 19.12.2016 року, двома резолюціями Парламентської асамблеї Ради Європи 12.10.2016 року щодо України, звітом правозахисної організації Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою та опублікованою дослідницькою групою Bellingcat інтерактивною картою з координатами обстрілу сходу України влітку 2014 року з боку Російської Федерації, тощо.

Згідно оперативної інформації Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України від 02.11.2014 року, найбільш небезпечною ситуація склалася на блокпосту у районі с.Кримське Луганської області, ворожі війська активізували обстріли з «Градів». Також обстріли відбулися у районі н.п. Щастя, Чорнухине, Золоте, Гірське. Зокрема, за минулу добу в результаті обстрілу з боку окупантів загинули 6 українських військових, 10 отримали поранення.

Заявник вважає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією він отримав поранення 01.11.2014 року поблизу села Кримське Слов`яносербського району Луганської області України, що є порушенням його права на життя і здоров`я, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04.11.1950 року. Зазначає, що встановлення судом юридичного факту матиме юридичні наслідки, зокрема, набуття заявником статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Посольство Російської Федерації в Україні офіційне дипломатичне представництво Російської Федерації в Україні, відповідає за підтримання та розвиток добросусідських стосунків між Росією та Україною.

Зазначає, що Російська Федерація, як держава-агресор, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно незаконно анексувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м.Севастополь, та частково окупувавши частину територію України, а саме частину Донецької та Луганської областей, грубо порушує норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, фундаментальні міжнародні договори в галузі прав людини, та відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року не є державою, яка сумлінно виконує взяті за міжнародними договорами зобов`язання і не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні, який випливає із статті 2 Статуту ООН.

На підставі викладеного, просить встановити факт його поранення при виконанні ним обов`язку військової служби 01.11.2014 року в селі Кримське Слов`яносербського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги заяви підтримав повністю, просив заяву задовольнити.

Представник заявникаКрим М.Г. в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в заяві. Просив вимоги заяви задовольнити в повному обсязі.

Представники заінтересованихосіб,а самепредставник посольстваРосійської Федераціїв Україніта Міністерствасоціальної політикиУкраїни в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомили, а тому суд вважає за можливе розглянути дану справу у їх відсутність.

Суд, вислухавши пояснення заявника, представника заявника, дослідивши наявні в справі докази вважає, що заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 проходив службу за контрактом у внутрішніх військах МВС України та Національній гвардії України Західного оперативно-територіального об`єднання у складі військової частини НОМЕР_1 (м. Івано-Франківськ). В період з 03 жовтня 2014 по 01 листопада 2014 року безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі військової частини НОМЕР_1 .

Довідками Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України МВС України №272 від 25.09.2014 року та №1067 від 24.12.2014 року підтверджується, що прапорщик ОСОБА_1 перебував у службових відрядженнях в східних регіонах України для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (участі в антитерористичній операції) з 15.04.2014 по 15.05.2014 року та з 03.10.2014 по 01.11.2014 року. Підстава накази командира частини (по стройовій частині) від 16.07.2014 №163дск, від 08.09.2014 №224 дск та від 03.10.2014 №255 дск (а.с.67, 68).

З довідки Військової частини НОМЕР_1 №1/1-210 від 27.02.2015 року про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) вбачається, що прапорщик ОСОБА_1 01.11.2014 року близько 09.40 год. під час виконання службово-бойових завдань приймаючи участь в антитерористичній операції в східному регіоні України, в наслідок протиправних дій з боку невідомих осіб, а саме обстрілу ймовірно БМ-21 «Град» села Кримське Слов`яносербського району Луганської області, отримав важке осколкове мінно-вибухове наскрізне проникаюче черепно-мозкове та лицеве поранення з вхідним отвором в лобній ділянці, важку черепно-мозкову травму (ЧМТ): забій головного мозку ІІІ ст., з вогнищевими забоями правої та лівої лобної ділянки (а.с.116).

Виписним епікризом з історії хвороби №Е 7058 виданого КЗ «Обласна клінічна лікарня ім.І.І.Мечникова» м.Дніпропетровськ підтверджується, що прапорщик ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 01.11.2014 року по 20.11.2014 року з діагнозом: «Бойова травма під час АТО (01.11.2014 р.). Важке осколкове мінно-вибухове проникаюче наскрізне черепно-мозкове і лицеве поранення з вхідним отвором в лобній частині по середній лінії. Забій - розтрощення головного мозку ІІІ ст., з вогнищевими забоями правої і лівої лобної долі. Багатоуламковий перелом передньої і задньої стінки лобної пазухи гратчастої кістки, даху орбіт з 2-х сторін. Чужорідне тіло в області носоглотки. Вогнепальна рана лобної частини. Стан після операції (01.11.14 р.) - біфронтальна кістково-пластична трепанація черепа. Резекція вогнищ контузії обох лобних долей. Видалення уламків кісток передньої черепної ямки. Пластика передньої черепної ямки» (а.с.121-122).

Постановою №1 від 30.01.2015 року засідання Військово-лікарської комісії СМЗ УМВС України в Чернівецькій області встановлено, що прапорщиком, начальником військового наряду 2-го патрульного взводу 2-ї патрульної роти військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України Обертюком І.А., отримано тілесні ушкодження при виконанні службових обов`язків на сході України пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, зокрема ушкодження пов`язані із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю (а.с.124).

З Витягів з історії хвороби №1570, №282, №1646 лікарні СМЗ УМВС м.Чернівці та №325, №1132, №1575, №394 ДУ «ТМО МВС України по Чернівецькій області» вбачається, що прапорщик ОСОБА_1 знаходився на обстеженнях та стаціонарному лікуванні з 21.11.2014 року по 01.12.2014 року, з 11.02.2015 року по 20.02.2015 року, з 24.11.2015 року по 04.12.2015 року, з 24.02.2016 року по 07.03.2016 року, з 08.08.2016 року по 19.08.2016 року, з 14.11.2016 року по 25.11.2016 року, з 14.03.2017 року по 24.03.2017 року з вищезазначеним діагнозом (а.с. 123, 125, 131-136).

Свідоцтвом про хворобу №34 від 20.02.2015 року ВЛК СМЗ УМВС України в Чернівецькій області підтверджується, що захворювання прапорщика ОСОБА_1 пов`язане з проходженням військової служби та постановлено про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с.126-127).

Довідкою серії 12 ААА №091179 від 29.03.2016 року до акта огляду медико-соціальною експертною комісією заявнику встановлено третю групу інвалідності у зв`язку з пораненням, травмою та контузією, які пов`язані з виконанням обов`язків з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю. Протипоказано роботу зі значним психоемоційним навантаженням (а.с.128).

20.03.2015 року відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ( АДРЕСА_2 , прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та звільнено за станом здоров`я у відставку, особову справу направлено на зберігання до Чернівецького МВК (а.с.129).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни та є пенсіонером по інвалідності ІІІ групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням інваліда третьої групи серії НОМЕР_2 та пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 (а.с.138-139).

Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами» №480/2015, за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі прапорщика ОСОБА_1 нагороджено медаллю «Захисника Вітчизни» (а.с.140-143).

Заявник просить суд встановити факт отримання ним поранення при виконанні обов`язку військової служби 01.11.2014 року на території Луганської області України, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, стверджуючи, що від встановлення цього факту залежить набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Суд надавши оцінку всім в сукупності та кожному окремо доказам та аргументам заявника, приходить до наступного.

Так, відповідно до ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно дост.315ЦПК Українисуд розглядаєсправи провстановлення факту: 1)родинних відносинміж фізичнимиособами; 2)перебування фізичноїособи наутриманні; 3)каліцтва,якщо цепотрібно дляпризначення пенсіїабо одержаннядопомоги позагальнообов`язковому державномусоціальному страхуванню; 4)реєстрації шлюбу,розірвання шлюбу,усиновлення; 5)проживання однієюсім`єю чоловіката жінкибез шлюбу; 6)належності правовстановлюючихдокументів особі,прізвище,ім`я,по батькові,місце ічас народженняякої,що зазначенів документі,не збігаютьсяз прізвищем,ім`ям,по батькові,місцем ічасом народженняцієї особи,зазначеним усвідоцтві пронародження абов паспорті; 7)народження особив певнийчас уразі неможливостіреєстрації органомдержавної реєстраціїактів цивільногостану фактународження; 8)смерті особив певнийчас уразі неможливостіреєстрації органомдержавної реєстраціїактів цивільногостану фактусмерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст.316ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення подається до суду за місцем її проживання.

Зі змісту роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Крім цього, згідно постанови апеляційного суду Чернівецької області від 06 листопада 2018 року, колегія суддів прийшла до висновку, що встановлення факту про який просить ОСОБА_1 можливе лише в судовому порядку, оскільки законодавець не визначив позасудового, тобто іншого порядку, встановлення причинно-наслідкового зв`язку між пораненням та військовою агресією РФ (а.с.52-54).

Відповідно до положень ст.3Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Приписами ст.27Конституції України встановлено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Згідно частин 1, 2, 3 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч.4 ст. 17 Конституції України).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 85Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (пункти 1, 17, 18 частини першої статті 106 Конституції України).

Відповідно до пунктів 19 та 20 частини першої статті 106Основного ЗаконуУкраїни Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Наведені вище положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України«Про оборонуУкраїни» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У статті 1Закону України«Про оборонуУкраїни» наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до статті 4Закону України«Про оборонуУкраїни» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зі статтею 1Закону України«Про правовийрежим воєнногостану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З урахуванням наведених норм слід дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії Російської Федерації проти України має безпосередній зв`язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) - Верховної Ради України та Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом України та Президентом України низки актів, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Так, 15 квітня 2014 року Верховна Рада України, діючи як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, прийняла Закон України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії» (далі-Закон №1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст.1Закону зі змінами та доповненнями).

Відповідно до ст.2 вказаного Закону, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Цим законом дано визначення «тимчасово окупована територія» - це сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Встановлено правовий режим цієї території та визначено способи захисту прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території Україна і зазначено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території (ч.1 ст. 5 Закону № 1207-VII).

14 серпня 2014 року Верховна Рада України, виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, констатуючи, що пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України, заявляючи, що пряме або опосередковане втручання у внутрішні і зовнішні справи України під будь-яким приводом є неприпустимим, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, прийняла Закон «Просанкції» (далі - Закон № 1644-VII).

У цілісній сукупності усі наведені в хронологічній послідовності нормативно-правові акти відтворюють обставини, що відбувались на частині території України Автономної Республіки Крим та вказують на військову агресію Російської Федерації по відношенню до України, наслідком якої стала повна окупація та подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим, яка засуджена міжнародними інстанціями.

27 січня 2015 року Верховною Радою України прийнято постанову №129-УІІІ, якою затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

Також, 21 квітня 2015 року Верховна Рада України постановою №337-УІІІ схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов`язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

24 вересня 2015 року Президент України своїм Указом №555 ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

18 січня 2018 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській області» (далі-Закон №2268-VIIІ),який набравчинності 24.02.2018року,статтею 1якого визначено,що тимчасовоокупованими територіямиу Донецькійта Луганськійобластях надень ухваленняцього Законувизнаються частинитериторії України,в межахяких збройніформування РосійськоїФедерації таокупаційна адміністраціяРосійської Федераціївстановили таздійснюють загальнийконтроль,а саме: 1)сухопутнатериторія таїї внутрішніводи умежах окремихрайонів,міст,селищ ісіл Донецькоїта Луганськоїобластей; 2)внутрішні морськіводи,прилеглі досухопутної території,визначеної пунктом1цієї частини; 3)надра підтериторіями,визначеними пунктами1і 2цієї частини,та повітрянийпростір надцими територіями. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Статтею 2 даного закону визначено, що правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом,Законом України"Прозабезпечення праві свободгромадян таправовий режимна тимчасовоокупованій територіїУкраїни",іншими законамиУкраїни,міжнародними договорами,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України,принципами танормами міжнародногоправа. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначенихчастиною першоюстатті 1 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.

Діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Згідно з ч. 3 ст.82ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29.08.2014 року у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29.08.2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А.Ф. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Російської Федерації проти України».

29.07.2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України». Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об`єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об`єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов`язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі (а.с.76-103).

22.12.2017 року дослідницька група Bellingcat опублікувала інтерактивну карту з координатами, звідки Російська Федерація і підконтрольні їй незаконні збройні формування обстрілювали схід України влітку 2014 року. Так, згідно зібраних доказів, за літо 2014 року артилерійські підрозділи збройних сил Російської Федерації щонайменше 149 разів обстріляли територію України. Також дослідники Bellingcat переконані, що описані та позначені накарті артилерійські напади не можна розцінювати як випадкові або провокаційні обстріли, оскільки такі напади можуть бути розглянуті лише як воєнні дії Російської Федерації проти України (а.с.104).

За повідомленням Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України, станом на 01.11.2014 року ворожі війська активізували обстріли на півдні Луганської області України. Найбільше порушень режиму припинення вогню зафіксовано у Слов`яносербському, Новоайдарському та Попаснянському районах Луганської області. Крім того, Інформаційно-аналітичний центр відзначає, що за минулу добу в результаті обстрілу з боку окупантів загинули 6 українських військових, 10 отримали поранення (а.с.117).

Згідно оперативної інформації Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України від 02.11.2014 року, найбільш небезпечною ситуація склалася на блокпосту у районі с. Кримське Луганської області, який бойовики 5 разів обстріляли з «Градів». Також обстріли відбулися у районі н.п. Щастя, Чорнухине, Золоте, Гірське. Зокрема, за минулу добу загинуло 3 українських військовослужбовця, 7 отримали поранення (а.с.118).

Згідно з пояснювальною запискою до Європейської конвенції про імунітет держав ETS №074 від 16.05.1972 року, розробленою Європейським комітетом із правового співробітництва Ради Європи, його підкомітетом та Комітетом експертів, який підпорядкований Комітету Міністрів Ради Європи «державний імунітет» є концепцією міжнародного права, яка склалася з принципу par in parem non habet imperium (рівний над рівним сили не має), в силу якого одна держава не підлягає юрисдикції іншої держави.

Стаття 2 Статуту ООН закріплює принцип суверенної рівності усіх членів ООН. Преамбулою Статуту Організації Об`єднаних Націй (набув чинності 24.10.1945 року) передбачено, що держави-учасниці ООН проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди; об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 4 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005 року «Підсумковий документ Всесвітнього саміту 2005 року», говорить, що ООН знову заявляє, що терпимість, повага прав людини мають важливе значення для міжнародних відносин. Пункт 9 цієї Резолюції визнає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН. Пункт 120 згаданої Резолюції говорить про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву. Пункт 122 Резолюції 60/1 говорить, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Стаття 3 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року) чітко встановлює, що кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність. Згідно із статтею 17 Загальної декларації, кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Стаття 28 Загальної декларації прав людини говорить, що кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Відповідно до статті 30 Загальної декларації прав людини, ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

Стаття 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19.10.1973 року, ратифікований Указом Президії Верховної Ради СРСР №4812-VIII від 18.09.1973 року і є обов`язковим для Російської Федерації в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР) говорить, що нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню.

Відповідно до статті 2 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України №13/98-ВР від 14.01.1998 року, набув чинності для Російської Федерації на підставі Федерального Закону від 02.03.1999 року №42-ФЗ, далі - Договір), Високі Договірні Сторони, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів. Статтею 4 Договору передбачено, що Сторони докладають зусиль до того, щоб врегулювання всіх спірних проблем здійснювалося виключно мирними засобами, і співробітничають у відверненні та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають їхні інтереси.

В преамбулі Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року (був підписаний СРСР та є обов`язковим для України та Російської Федерації в порядку правонаступництва. Крім того, посилання на обов`язковість цього акту міститься в низці міжнародних договорів України та Російської Федерації, зокрема в Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією та Договорі між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон. Зокрема у статті 2 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією говориться про зобов`язання сторін згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі) говориться, що держави-учасниці Наради підтверджують свою мету сприяння покращення відносин між ними та забезпечення умов, в яких народи зможуть жити в умовах справжнього та міцного миру, народам буде гарантована безпека від погрози або замаху на їхню безпеку.

Пунктом I Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року передбачено, що в межах міжнародного права всі держави мають рівні права та обов`язки. Вони будуть поважати право одна одної визначати та здійснювати на свій розсуд їх відносини з іншими державами згідно з міжнародним правом та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року

Відповідно до пункту VII Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, в галузі прав людини та основаних свобод держави-учасниці будуть діяти у відповідності до цілей та принципів Статуту ООН та Загальної декларації прав людини.

Пункт X Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року говорить, що при здійсненні своїх суверенних прав, включаючи право встановлювати свої закони та адміністративні правила, держави-учасниці будуть узгоджуватись зі своїми юридичним обов`язками за міжнародним правом. Крім того, враховувати належним чином та виконувати положення Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року.

Згідно з пунктом X Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року держави-учасниці підтверджують, що у тому випадку, якщо зобов`язання країн за Статутом ООН увійдуть в протиріччя із з їх зобов`язаннями за будь-яким іншим міжнародним договором, перевагу матимуть їх зобов`язання за Статутом ООН.

05.12.1994 року був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі Будапештський меморандум. Підписаний від імені Російської Федерації Президентом Росії Б.М. Єльциним). Відповідно до пункту 6 Будапештського меморандуму, цей меморандум набув чинності з моменту підписання.

Пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із пунктом 4 Будапештського меморандуму Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй з метою надання допомоги Україні, як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії.

Статтею 12 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, згода держави на обов`язковість для неї договору виражається шляхом підписання договору представником держави коли договір передбачає, що підписання має таку силу або в інший спосіб установлено домовленість держав, які беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу. Встановивши домовленість щодо набуття Будапештським меморандумом чинності з моменту його підписання, Російська Федерація взяла на себе зобов`язання за всіма положеннями Будапештського меморандуму, у тому числі і стосовно поваги незалежності і суверенітету та існуючих кордонів України, утримування від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України.

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року передбачено, що кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись.

Статтею 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02.12.2004 року, статтею 11 Європейська конвенція про імунітет держави №ETS №74 від 16.05.1972 року (країна-учасник Російська Федерація з 28.02.1996 року) та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року визначено, що держава (країна) не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави, який зазвичай володіє компетенцією розглядати справи, що стосуються грошового відшкодування у випадку смерті або спричинення тілесного ушкодження якій-небудь особі або нанесення шкоди майну або його втрати в результаті дії або бездіяльності, яка імовірно може бути присвоєна державі, якщо така дія або бездіяльність мали місце повністю або частково на території цієї іншої держави і якщо автор дії або бездіяльності знаходився на цій території в момент цієї дії або бездіяльності.

У відповідності до статті 2 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

У відповідності до статті 13 Конвенції: ця Конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.

З огляду на вказане вище, оцінюючи повно, всебічно докази по справі у їх сукупності, зважаючи на положення чинного процесуального законодавства України, зокрема ч.2ст.315 ЦПК України, а також враховуючи, що обставини, які свідчать про факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також те, що заявнику для отримання статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права - необхідно встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1 внаслідок збройної агресії РФ проти України.

На підставі викладеного, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», ст.ст.3, 17, 27, 85 Конституції України, ст.ст.4, 12, 81, 223, 258, 259, 263-265, 268, 315, 354 ЦПК України, ч.1 п.15 п.п.15.5 розділу ХІІ. Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні обов`язку військової служби 01.11.2014 року в селі Кримське Слов`яносербського району, Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Чернівців або безпосередньо до апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ: С.О. Волошин