Рішення № 78914048, 20.12.2018, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/2251/17

Провадження № 2/715/49/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Цуренка В.А.,

секретар судового засідання Оршевська С.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 В-І.Д.,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Глибока справу за позовною заявою ОСОБА_1 Віталія-Івана Дмитровича до ОСОБА_7 сільської ради Глибоцького району Чернівецької області та ОСОБА_3, третя особа: відділ Держгеокадастру у Глибоцькому районі ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, та державного акту на право власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 Віталій-Іван Дмитрович звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10 листопада 2015 року помер його батько – ОСОБА_8 у віці 66 років, про що виконавчим комітетом ОСОБА_7 сільської ради Глибоцького району Чернівецької області складено відповідний актовий запис 13 листопада 2015 року за № 45. Після смерті батька він звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса ОСОБА_9, де була заведена спадкова справа. 11.02.1987 року рішенням виконкому народних депутатів Глибоцької районної ради Чернівецької області № 19 батькові позивача була відведена земельна ділянка площею 0,08 га для перебудови індивідуального житлового будинку. Вказана земельна ділянка була винесена в натурі 03.10.1989 року згідно Акту виносу в натурі земельної ділянки індивідуального забудовника. У 1989 році батькові позивача був виготовлений на підставі вищевказаних документів будівельний паспорт. Біля вказаного будинку за батьком позивача, крім вказаних 0,08 га землі, всього рахувалось 0,60 га, які згідно рішення виконкому Порубнянської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області народних депутатів №4 від 11.03.1994 року передано у приватну власність спадкодавцю - ОСОБА_10. Вказаною земельною ділянкою спадкодавець користувався все своє життя, а саме: на земельній ділянці площею 0,08 га розташований був старий будинок, який спадкодавець через деякий час розібрав, стара огорожа та колодязь; навколо та позаду будинку росли і ростуть на даний час старі плодові дерева, яким вже більше 30 років; на земельній ділянці орієнтовною площею 0,52 га батько позивача разом з сім’єю, у тому числі з позивачем, вирощували сільськогосподарську продукцію. Земельна ділянка орієнтовною площею 0,19 га, у тому числі земельна ділянка площею 0,08 га, відведена для будівництва (перебудови) індивідуального житлового будинку з одного боку межує з ділянкою відповідача ОСОБА_11 За життя батько позивача від землі, або частини земельної ділянки не відмовлявся, не відчужував і сільській раді не передавав. Однак, через рік після смерті батька позивача, а саме восени 2016 року, відповідач ОСОБА_3 самовільно без відома і згоди позивача, який є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_10, зніс стару огорожу і встановив нову огорожу збоку дороги навпроти всієї земельної ділянки переданої у приватну власність батьку позивача. У зв’язку з вищевказаними діями відповідача, з метою юридичного врегулювання можливого спору, позивач звернувся в сільську раду та до інженера-землевпорядника з метою встановлення (відновлення) межових знаків земельної ділянки, переданої у приватну власність ОСОБА_10 Коли позивач весною 2017 року разом з представником сільської ради (землевпорядником сільської ради), інженером-землевпорядником, дружиною прибув на місце для проведення відповідних замірів земельної ділянки та встановлення (відновлення) межових знаків, переданої у власність батька земельної ділянки, відповідач ОСОБА_3 зі своєю дружиною вчинили сварку, під час якої ображали позивача та його дружину, погрожували інженеру тощо. Коли приїхав син відповідача, у формі прикордонника Чернівецького прикордонного загону, то він вказав, що у батька є документи на цю землю і він фізично нікому не дозволяє проводити ніякі заміри на цій земельній ділянці. Крім того, згідно рішення виконавчого комітету Порубнянської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області № 7 від 22.03.1994 року відповідачу ОСОБА_3 було передано в приватну власність лише 0,80 га. А згідно оскаржуваного рішення сесії ОСОБА_7 сільської ради Глибоцького району Чернівецької області № 198-16/2007 від 23.11.2007 року затверджено технічну документацію та передано безкоштовно у власність відповідачу 1,1820 га. На підставі вказаного рішення відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 119273 від 17.06.2011 року на земельну ділянку площею 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, в якому вказана частина земельної ділянки передана у власність спадкодавця ОСОБА_8 Враховуючи вищевказане позивач вважає, що рішення сесії ОСОБА_7 сільської ради № 198-16/2007 від 23.11.2007 року прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки земельні ділянки загальною площею 1,1820 га у користування відповідача не передавались. Тому просить суд, визнати недійсним рішення сесії ОСОБА_7 сільської ради Глибоцького району Чернівецької області №198-16/2007 від 23.11.2007 року в частині передачі гр. ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Визнати недійсним Державний акт серії ЯК №119273 від 17.06.2011 року на земельну ділянку площею 0,2500 га – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер – 7321085400:01:003:0403, виданого на ім’я ОСОБА_3.

06 грудня 2017 року Глибоцьким районним судом Чернівецької області постановлена ухвала про відкриття провадження у справі, та призначено розгляд справи на 10 год. 45 хв. 14 грудня 2017 року.

27 грудня 2017 року відповідач ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому посилався на безпідставність позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

13 березня 2018 року позивач ОСОБА_1 Віталій-Іван Дмитрович подав до суду клопотання про забезпечення доказів.

13 березня 2018 року Глибоцьким районним судом Чернівецької області постановлена ухвала про забезпечення доказів. Витребувано у приватного нотаріуса оригінал спадкової справи після смерті ОСОБА_10

13 березня 2018 року позивач ОСОБА_1 Віталій-Іван Дмитрович подав до суду клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.

29 березня 2018 року Глибоцьким районним судом Чернівецької області постановлено ухвалу про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, та провадження по справі на час проведення судової експертизи зупинено.

03 липня 2018 року до Глибоцького районного суду Чернівецької області повернулася дана справа з повідомленням судового експерта про неможливість надання висновку згідно призначеної ухвали від 29 березня 2018 року.

05 липня 2018 року провадження по справі поновлено та призначено судове засідання на 11 годину 30 хвилин 31 липня 2018 року.

20 липня 2018 року ОСОБА_1 Віталій-Іван Дмитрович подав до суду клопотання про проведення судового засідання у відсутності позивача та просив повторно направити матеріали даної справи до експертної установи.

19 вересня 2018 року Глибоцьким районним судом Чернівецької області постановлена ухвала про направлення даної справи до експертної установи для проведення судової земельно-технічної експертизи призначеної Ухвалою суду від 29 березня 2018 року, та провадження по справі на час проведення судової експертизи зупинено.

03 грудня 2018 року до Глибоцького районного суду Чернівецької області повернулася дана справа з висновком судового експерта.

03 грудня 2018 року провадження по справі поновлено та призначено судове засідання на 10 годину 00 хвилин 20 грудня 2018 року.

20 грудня 2018 року відповідач ОСОБА_3 подав до суду заяву в якій просить суд, відмовити в задоволенні позовних вимог, застосувавши позовну давність передбачену ст.267 ЦК України.

Позивач ОСОБА_1 Віталій-Іван Дмитрович та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, в своїх поясненнях підтвердили обставини, які викладені в позові, просили суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_3 та його представники ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилались на їх необґрунтованість та безпідставність, просили суд в задоволенні позову відмовити повністю та просили суд також застосувати строки позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_7 сільської ради Глибоцького району Чернівецької області ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги просив суд вирішити відповідно до вимог чинного законодавства, вважає, що працівниками сільради не було допущено порушень, проте просив вирішити спір на розсуд суду.

Представник третьої особи: Держгеокадастру Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, в судове засідання не з’явився, проте направив до суду листа, в якому просить справу розглянути без їх участі, рішення прийняти згідно чинного законодавства.

Вислухавши пояснення учасників процесу та, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, а також визначив наступні правові норми, що їх регулюють.

Відповідно до ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено судом, у позовній заяві ОСОБА_1 В-І.Д. зазначив, що у користуванні його батька ОСОБА_10 була земельна ділянка площею 0,08 га для перебудови індивідуального житлового будинку.

Судом встановлено, що на вказану земельну ділянку була розроблена схема виносу в натурі від 03.10.1989 року, а не виготовлено Акт виносу в натурі земельної ділянки індивідуального забудовника, як посилається в своїй заяві позивач.

Позивач позовні вимоги аргументує тим, що ОСОБА_3, оформивши право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства захопив частину його земельної ділянки, право користування якою він отримав у спадщину після смерті свого батька ОСОБА_10

Судом встановлено, що ОСОБА_8 помер 10 листопада 2015 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Після смерті ОСОБА_10 спадщину прийняв позивач, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 87/2016 щодо майна ОСОБА_10

Як вбачається з погосподарських книг та архівних довідок за господарством ОСОБА_10 рахувалося 0,60 га., з них під будівлями – (прочерк), під ріллею 058 га та під багаторічними насадженнями 0,02 га.

Також в судовому засіданні встановлено, що у померлого було декілька земельних ділянок у користуванні зокрема у с. Горбівці та Тереблече Глибоцького району Чернівецької області, що підтверджується дослідженими матеріалами справи (а.с. 9, 40-42) та показаннями свідків.

Згідно рішення виконавчого комітету Порубнянської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області № 7 від 22.03.1994 року відповідачу ОСОБА_3 було передано в приватну власність спірних 0,08 га.

Також в судовому засіданні встановлено, що спадкодавець позивача ОСОБА_8 на початку 90-х років розібрав старий будинок та господарські споруди і не користувався спірною земельною ділянкою з того часу за цільовим призначенням і не міг користуватися спірною земельною ділянкою за цільовим призначенням, оскільки були відсутні об’єкти нерухомості. більш того, суд вважає, що позивачем належними і допустимими доказами не доведено факт будь-якого користування спірною земельною ділянкою після 2007 року (часу погодження меж) ні спадкодавцем позивача, ні самим позивачем.

Згідно ст. 22 ЗК України (в редакції 1992 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (ні місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до п. 3 Декрету КМУ «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 р. право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Як роз’яснив Пленум Верховного суду України у постанові від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» з 01 січня 2002 року відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Крім того, з 02 травня 2009 року у відповідності із Законом України від 05 березня 2009 року № 1066-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок» право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_8 не звертався до землевпорядних організацій для встановлення меж земельної ділянки в натурі, не отримував державного акту на спірну земельну ділянку.

Більш того, в судовому засіданні встановлено, що померлий ОСОБА_8, ще за життя, 30 червня 2007 року підписав акт погодження меж земельної ділянки (а.с.39), тобто погодився з приватизацією земельної ділянки відповідачем ОСОБА_3, і за життя, померлий ОСОБА_8 не звертався до компетентних органів чи до відповідача ОСОБА_3 з питання порушення його прав у цій сфері. Посилання позивача про підробку технічної документації, зокрема вказаного акту, щодо підміни документів, тощо не підтверджені належними і допустимими доказами.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають на території відповідного села відноситься до виключної компетенції відповідного орану місцевого самоврядування і в судовому засіданні належними і допустимими доказами не доведено, що при прийнятті рішень органом місцевого самоврядування були допущені порушення.

Позивачем не надано доказів порушення ОСОБА_3 права користування земельною ділянкою. Зокрема, позивач не надав будь-яких правовстановлюючих документів, на підставі яких він чи його спадкодавець користувався земельною ділянкою, у зв’язку з чим не зазначено яке право позивача порушено, у зв’язку з видачею ОСОБА_3 державного акту про право власності на земельну ділянку.

23 листопада 2007 р. за № 198-16/2007 ОСОБА_7 сільською радою Глибоцького району Чернівецької області прийнято рішення, відповідно до якого затверджено проект із землеустрою і передано у власність відповідачу ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2500 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку в с. Тереблече Глибоцького району Чернівецької області. Вказане рішення винесено пізніше, а тому відповідно до загальних принципів дії актів у часі має перевагу над раніше винесеними рішеннями.

На підставі оспорюваного рішення, 17 червня 2011 року відділом Держкомзему у Глибоцькому районі Чернівецької області ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯК №119273 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7321085400:01:003:0403, площею 0,2500 га, із вказаним вище цільовим призначенням, яка розташована в с. Тереблече Глибоцького району Чернівецької області..

Отже, спірне рішення ОСОБА_7 сільської ради Глибоцького району Чернівецької області є актом індивідуальної дії, яке вичерпало свою юридичну силу після реалізації, а саме: після одержання відповідачем ОСОБА_3 документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно (відповідного державного акта) та державної реєстрації цього права за ним.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач не довів належними і допустимими доказами, що оскаржуване ним рішення сесії ОСОБА_7 сільської ради Глибоцького району Чернівецької області є незаконним чи порушує його права, та не довів своє право землекористування вказаною спірною земельною ділянкою.

Вказаних вище обґрунтувань не спростовує висновок № 634 судової земельно-технічної експертизи від 07 листопада 2018 року.

Також судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 20 грудня 2028 року подано заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з п. 35. Рішення ЄСПЛ Справа "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" суд повторює, що пункт 1 статті 6 ( 995_004 ) гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ( 980_086 ) (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. The United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).

Як зазначалося вище спадкодавцю позивача ОСОБА_10 про можливе порушення його права стало відомо 30 червня 2007 року, а з позовом його спадкоємець позивач ОСОБА_1-І.Д. звернувся в суд аж 27 листопада 2017 року, тобто позивачем пропущено також строк звернення в суд.

Проте відповідно до усталеної судової практики, якщо судом під час розгляду справи одночасно встановлено декілька підстав для відмови у задоволенні позовних вимог зокрема, необґрунтованість чи недоведеність позовних вимог і пропуск позивачем строку позовної давності, то суд зобов’язаний відмовити у задоволенні позовних вимог саме у зв’язку з їх необґрунтованістю чи недоведеністю.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги не знайшли свого обґрунтування при розгляді справи і у їх задоволенні слід відмовити повністю у зв’язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

На підставі викладеного, ст. 55 КК України, ч.1 ст. 393 ЦК України, ст.. 22 ЗК України (в редакції 1992 року), ст. 152 ЗК України, керуючись ст. ст. 2-13,19,76-81,89,206,259,263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Віталія-Івана Дмитровича до ОСОБА_7 сільської ради Глибоцького району Чернівецької області та ОСОБА_3, третя особа: відділ Держгеокадастру у Глибоцькому районі ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, та державного акту на право власності на земельну ділянку – відмовити повністю.

Повний текст судового рішення виготовлено 26 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через суд першої інстанції.

СУДДЯ: