Рішення № 78903632, 13.12.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі :

головуючого судді Братасюка В.М.

за участю секретаря Стус К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору «Автопакет» №1129/2008-Ф від 07.04.2008 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» в якому просить визнати недійсним договір «Автопакет» №1129/2008-Ф від 07.04.2008 року.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до умов вказаного кредитного договору банк надав йому споживчий кредит розмірі 19942,77доларів США., проте графік погашення кредиту взагалі не видавався і які суми на які рахунки зараховувалися невідомо, що несправедливо по відношенню до нього як споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку. Крім того представник банку не може надати чітких пояснень з проведення таких бухгалтерських операцій працівниками банку, при тому що операції по зарахуванню коштів повинні проводитись автоматично через програму комп'ютера. Всупереч вимог п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» при підписанні кредитного договору йому не було надано повної інформації в письмовій формі про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. За приписами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити вимогам цього кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Підставою недійсності правочину відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент його вчинення вимог, що встановлені частинами 1-3, 5,6 ст.203 ЦК України. Отже, із наведених обставин, вбачається, що відповідачем було допущене істотне порушення його прав, як споживача фінансових послуг через невиконання вимог закону щодо надання повної, своєчасної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв’язку із чим він був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки. З огляду на зазначене умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача

До участі у справі в процесуальному статусі третьої особи було залучено ОСОБА_2, як поручителя позичальника за договором кредиту.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, подано заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача ПАТ «КБ «Надра» у судове засідання не зявився, подано заяву про розгляд справи без участі представника, проти задоволення позову заперечують, вважають його необґрунтованим з підстав викладених у запереченні на позов.

Третя особа в судове засідання не з’явилася, хоча належним чином повідомлялася судом про час і місце судового розгляду.

Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

07.04.2008року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (назву змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра») та ОСОБА_1 було укладено Договір «Автопакет» №1129/2008-Ф у відповідності з умовами котрого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 19942,77 доларів США на придбання Автотранспортного засобу, зі сплатою за користування кредитом відсотків з рахунку 13,4 % річних, строком до 06.04.2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами, Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позивачу кредит в сумі 19942,77 доларів США. Факт отримання кредитних коштів позичальником підтверджується заявою на видачу готівки №NL-12 від 07.04.2008 року.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Статетю 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди-ч.1 ст.638 ЦК України.

Цивільний кодекс прямо не визначає будь-яких істотних умов кредитного договору. Разом з тим, зі змісту статті 1054 Цивільного кодексу можна зробити висновок, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, проценти за його використання та обов'язок позичальника повернути суму кредиту, що має бути виконано у певний час.

Підписуючи кредитний договір, позичальник погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом в строки, встановлені цим договором. При цьому підписанням даного договору позичальник висловив свою обізнаність з діючими тарифами банку та обов'язковими платежами, передбаченими чинним законодавством України.

У пункті 2.2.1. Договору зазначено, що Позичальник повертає кредит та сплачує Банку передбачені п.1.1.3.1. Договору відсотки безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів на поточний рахунок № 78910276 у порядку передбаченому п.2.2.3 Договору, шляхом сплати суми мінімально необхідного платежу, розмір якого складає 371,10 доларів США.

Таким чином, ОСОБА_3 був проінформований та погодився з умовами Договору, якими передбачено в якому розмірі до якого числа та на який рахунок необхідно сплачувати кредит. У період з 14.05.2008р. - 06.10.2014 р. позичальник вносив платежі по кредиту на поточний рахунок зазначений в Договорі, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 15.05.2015 року.

Обов'язок банку інформувати споживача про вартість додаткових послуг, пов'язаних з отриманням ним кредиту, кореспондується з правом споживача на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, встановлених п. 4 ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів».

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не визначають нових, порівняно з Законом, вимог до змісту договору, та стосуються лише особливостей, притаманних договорам про надання споживчого кредиту щодо інформування споживача про сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту.

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 215 ЦК встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

В свою чергу ст.203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач, будучи ознайомлений із умовами кредитування відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», не висловлював будь-яких застережень щодо умов договору, не звертався до банку із вимогою надати йому додаткові роз’яснення щодо природи кредитних правовідносин та їх змісту, не скористався своїм правом на відкликання згоди на укладення договору чи дострокове припинення дії кредитного договору, тим самим висловивши свою згоду із тим, що йому зрозуміла суть та вартість послуги, яку він хоче отримати і він погоджується на її отримання на запропонованих умовах.

Таким чином, суд приходить до переконання, що договір «Автопакет» №1129/2008-Ф від 07.04.2008 року був укладений із дотриманням належної форми, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, у договорі зазначено предмет договору, яким є надання кредитних коштів для споживчої мети, визначено розмір кредиту, плату за користування кредитними коштами та строк повернення кредиту. Позивач отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про умови кредитного договору, валюту кредитування, розмір процентної ставки та вартість всіх супутніх послуг, пов’язаних з його обслуговуванням, як того вимагає ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що забезпечило можливість її свідомого і правильного вибору та своїм особистим підписом підтвердила згоду на укладення договору, сторони діяли добровільно, повністю усвідомлюючи наслідки своїх дій, про що свідчать підписи на договорі. З наявної в договорі кредитування інформації не вбачається нечіткості, двозначності чи незрозумілості, та інших ознак використання нечесної підприємницької діяльності. При підписанні вказаного договору позивач діяв добровільно та був вільний у виборі фінансової установи.

Крім цього судом встановлено, що з моменту отримання кредитних коштів позивач частково виконував умови кредитного договору, користувався кредитними коштами, здійснював платежі за кредитом та нарахованими відсотками, у добровільному порядку підписав договір «Автопакет» №1129/2008-Ф від 07.04.2008 року, не висловлюючи ніяких зауважень щодо неправомірності дій відповідача.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За змістом наведених норм, позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між сторонами, відповідачем у справах позовного провадження є особа - учасник цивільних правовідносин, яка порушує, не визнає або оспорює відповідні права позивача.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України – суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За загальними положеннями ЦПК України обов’язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б обґрунтовували заявлені ним позовні вимоги в частині визнання недійсним в цілому договору «Автопакет» №1129/2008-Ф від 07.04.2008 року та свідчили б про допущені порушення з боку фінансової установи при укладенні кредитного договору.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що зміст оспорюваного договору «Автопакет» №1129/2008-Ф від 07.04.2008 року в повному обсязі відповідає вимогам, встановленим в законодавстві, при укладенні договору банком дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже, немає підстав для визнання такого недійсним.

Суд критично оцінює твердження позивача про те, що під час укладання договору про надання споживчого кредиту йому не було надано повної та достовірної інформації про всі умови договору, додаткові витрати, пов'язані з виконанням договору, чим порушено його права, як споживача фінансових послуг.

Враховуючи вищенаведене, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору «Автопакет» №1129/2008-Ф від 07.04.2008 року слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 133, 223, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 202, 203, 215, 627, 1054 ЦК України, суд,-

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (м.Тернопіль, вул.Київська, 11А/60) до ПАТ «КБ «Надра» (м.Київ, вул.Артема,15), третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору «Автопакет» №1129/2008-Ф від 07.04.2008 року -відмовити.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення