Рішення № 78899729, 27.12.2018, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року, місто Новоград-Волинський Житомирської області

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

в складі: головуючого - судді Мозгового В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кравець І. А.

(Справа № 285/4087/18, провадження у справі № 2/0285/1474/18)

розглянув у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (далі ОСОБА_2) про визнання недійсними договору фінансового лізингу та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 06.11.2018 року звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, в якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01374 від 16.03.2018 року (далі ОСОБА_3 лізингу), підписаний між ним та ОСОБА_2 та стягнути з останнього сплачені за договором лізингу грошові кошти в сумі 30 000 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що 16.03.2018 року уклав з відповідачем ОСОБА_3 лізингу, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язувалось придбати у власність та передати йому у користування автомобіль. За домовленістю між ним та відповідачем, останній повинен був придбати автомобіль марки «Ravon Genta» (далі Автомобіль), вартістю 10723,16 доларів США, за що позивачем на виконання умов договору було сплачено авансовий платіж в розмірі 30000 грн., проте вважає, що договір є несправедливим, та суперечить принципу добросовісності, оскільки договір містить ряд несправедливих і недобросовісних умов, внаслідок чого має місце істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Все вищевказане, дає підстави стверджувати, що оспорюваний правочин не відповідає чинному законодавству України, внутрішній волі позивача та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, вчинений з введенням позивача в оману щодо істотних умов договору.

Учасники справи не надіслали до суду жодних заяв по суті справи.

Справа розглядається за правилами глави 10 розділу ІІІ Цивільного-процесуального кодексу України з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом. В звязку з розглядом справи за відсутності учасників справи, фіксація судового процесу на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, зясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1.ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1.ст.13 ЦПК України).

Судом встановлено, що 16.03.2018 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» укладено договір №01374 фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб «Ravon Genta», об'єм двигуна - 1.5, вартістю 10723,16 доларів США. Відповідач взяв на себе зобов'язання придбати у свою власність предмет лізингу та передати позивачу в користування на строк та умовах, передбачених договором.

Згідно пункту 9.1 договору організацію Договору справляється комісія, яка являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості Предмету ОСОБА_2 у розмірі 10 відсотків, який Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу в квитанції на сплату. Розмір Комісії за організацію Договору зазначено у Додатку до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання Предмету ОСОБА_2

16.03.2018 року позивач на рахунок Відповідача вніс авансовий платіж за Договором в сумі 30 000 грн., що підтверджується квитанцією № 21916470-1 (а.с.18).

За змістом п. 1.7. ст. 1, п. 4.1. ст. 4 договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4. ст. 9 договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 договору.

Відповідно до п. 12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в пп. 1.7. та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Відповідно достатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, стаття 18Закону України«Про захистправ споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Судом встановлено, що в Договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені вЗакону України «Про фінансовий лізинг», положенняхЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Вказані умови суперечить положеннямЗакону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п. 4 ч. 3ст.18 цього Закону,надання можливостіпродавцю (виконавцю,виробнику)не повертатикошти наоплату,здійснену споживачем,у разівідмови споживачаукласти абовиконати договір,без встановленняправа споживачана одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Зокрема, п. 12.1 ст. 12 договору, який передбачає право відповідача не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем, як споживачем, у разі його відмови виконати договір, а саме: комісії за організацію договору, порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди позивачу, як споживачеві, а тому зазначена в п. 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з визначеними в договорі термінами, комісія за організацію договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням договору, в тому числі витрати, пов'язані з пошуком предмету лізингу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному договорі та додатку №1 до договору та становить 10% вартості предмета лізингу.

З урахуванням викладеного, комісія є окремою оплачуваною послугою відповідача і останнім не обґрунтована співмірність розміру платежу за організацію договорів фінансового лізингу, як виконаній послузі, що згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а тому неповернення цих коштів суперечить п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, ст. 12 Договору передбачає відповідальність позивача, як лізингоодержувача, перед відповідачем, як лізингодавцем.

Передбачаючи підстави відповідальності позивача, як лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладених договорів, останній не передбачає своєї відповідальності (ТОВ «Максус Лізинг») як лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

У зв'язку з чим, виходячи із положень п. 2 ч. 3ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна прийти до висновку, що умови, передбачені ст.12 договору є несправедливими, оскільки не передбачають (виключають) права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника).

Далі, у п. 8.5 та 8.6 Договору вказано, що всі планові платежі, які визначаються у додатку № 1 до договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених цим договором. Усі поточні авансові та лізингові платежі сплачуються рівними частинами з 1-го по 10-те число поточного місяця.

Додаток № 1 до договору, який би передбачав порядок сплати (графік) лізингових платежів сторонами не підписаний.

Зі змісту оспорюваного договору видно, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, не погодили графік сплати лізингових платежів, оскільки відповідні додатки до договорів - специфікація і графік лізингових платежів не підписані.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Крім того,статтею 16Закону України«Про фінансовийлізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Тобто, адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 даного Закону не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

До таких висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-2766цс15 від 15.12.2015р., № 6-330цс16 від 08.06.2016р. та №6-1551цс16 від 19.10.2016р.

Окрім того, відповідно до комплексної інформаційної системи Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері здійснення фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), ОСОБА_2 ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг не отримувало, а сам ОСОБА_3 лізингу між позивачем та відповідачем, нотаріально посвідчено не було.

Згідно з ч. 1ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦивільного кодексу Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 806 ЦК Українивизначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно достатті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. ОСОБА_3 найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 1ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписівст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст.799,806 ЦК України.

У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи частини першої статті 220 ЦК України.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 22.01.2018р. (справа № 450/375/16-ц, провадження № 61-1428св18), від 23.01.2018р. (справа № 544/537/16-ц, провадження № 61-1158св17), від 30.01.2018р. (справа № 348/401/16-ц, провадження № 61 - 484св18).

Оскільки ОСОБА_3 фінансового лізингу містить несправедливі умови та нотаріально не посвідчений, суд приходить до висновку, що вказаний правочин є недійсним.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.4Закону України«Про фінансовіпослуги тадержавне регулюванняринків фінансовихпослуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з п.4 ч.1 статті 34цього Закону діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Згідно п. 2 ч.1 ст.7Закону України«Про ліцензуванняпевних видівгосподарської діяльності» ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг.

Відповідно до частини першої статті 227ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо укладення договору фінансового лізингу, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Зважаючи на викладене, судом встановлено наявність підстав для задоволення позову і визнання вказаного Договору лізингу нікчемним, оскільки його умови суперечать положенням цивільного законодавства, до того ж, під час його укладення не було дотримано вимог щодо форми правочину та у відповідача була відсутня ліцензія на надання відповідної фінансової послуги.

У відповідностідо п.7Постанови ПленумуВерховного судуУкраїни «Просудову практикурозгляду цивільнихсправ провизнання правочинівнедійсними» №9від 06.11.2009року:правочин можебути визнанийнедійсним лишез підстав,визначених законом,та іззастосуванням наслідківнедійсності,передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

А тому позовна вимога позивача щодо стягнення з ОСОБА_2 на його користь сплачених ним грошових коштів у розмірі 30000 грн., відповідно до Договору лізингу, як авансовий платіж за Автомобіль, підлягає задоволенню.

Щодо питання розподілу судових витрат у цій справи відповідно до положеньст. 141 ЦПК Українита приймаючи до уваги ті обставини, що позивач за законом відповідно до ч. 3ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», був звільнений від сплати судового збору та його позовні вимоги задоволенні, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Отже з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1409 грн. 20 коп. (704 грн.80 коп (за визнання договору лізингу недійсними) + 704 грн. 80 коп. за позовну вимогу майнового характеру (про стягнення грошових коштів).

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 23,215,216, ч. 1 ст.220, ч. 1 ст.227, ч. 2 ст.799, ст.ст.628,806,1167 ЦК України, статтями4,10,12,13,19,76-81,89,128-131,141,223, ч.2 ст.247, ст.ст.259,263-265, ч.5 ст.279 ЦПК України, - суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А, офіс 404-3, код ЄДРПОУ 41597671) про визнання недійсними договору фінансового лізингу та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01374 від 16.03.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ».

Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» на користь ОСОБА_1 сплачені грошові кошти за договором фінансового лізингу № 01374 від 16.03.2018 року в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн., відповідно до квитанції №21916470-1 від 16.03.2018 року.

Стягнутиз Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 409 (одна тисяча чотириста девять) грн.20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК (від 03.10.2017 року) апеляційна скарга подається учасниками справи до Житомирського апеляційного суду через Новоград-Волинський міськрайонний суд.

Повне судове рішення складено 27.12.2018 року.

Головуючий: