Рішення № 78898527, 27.12.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2018 року Чернігів Справа № 620/3886/18

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді БаргаміноїН.М., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації про визнання відмови відповідача компенсації вартості на проїзд за 2018 рік протиправною; зобов'язання виплатити компенсацію позивачу за квитки на проїзд за 2018 рік згідно Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 347,64 грн.; стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії та має право на стовідсоткову знижку вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України, однак відповідачем протиправно відмовлено у виплаті компенсації витрат на проїзд до місця лікування у 2018 році з підстави відсутності у місцевому бюджеті коштів на ці цілі. Вказує, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання гарантій, взятих на себе державою по відношенню до визначеної категорії осіб.

Відповідачем 21.12.2018 електронною поштою та 22.12.2018 поштовим звязком було надіслано суду відзив на позов, який не приймається судом до уваги в силу вимог частин четвертої та пятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки до нього не додано документів, що підтверджують надіслання (надання) його позивачу, та враховуючи його подачу поза строком, встановленим судом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1), що підтверджується копією посвідчення серії А №039689 та вкладкою до посвідчення № 044527 (а.с. 9).

Позивач звернулася до відповідача із заявою від 28.08.2018 про компенсацію проїзду в сумі 347,64 грн. залізничним транспортом, проте Управлінням соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації листом від 30.08.2018 №05-10/3890 позивачу було відмовлено у зазначеній компенсації, посилаючись на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» не передбачена субвенція державного бюджету місцевим бюджетам на надання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а органами місцевого самоврядування не прийняті відповідні місцеві програми (а.с. 7).

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

За приписами пункту 19 частини першої статті 20 Закону особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

У свою чергу, абзацами 1, 2 пункту 13 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 (у редакції до 26.10.2016) (далі - Постанова №936),було передбачено, що відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку (без врахування пересадок) здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом та за місцем реєстрації громадян на підставі проїзних квитків, пред'явлених управлінню (відділу) праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міських, районних у містах рад. При цьому сума відшкодування вартості проїзду залізничним транспортом не повинна перевищувати вартості проїзду у плацкартному або купейному вагоні швидкого поїзду, а також у вагонах другого класу швидкісного поїзду.

Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 759 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 та від 14.05.2015 № 285» було внесено зміни до Постанови № 936, якими виключено абзаци 1 та 2 пункту 13, що встановлювали відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на підставі проїзних квитків, поданих управлінню соціального захисту населення.

При цьому суд враховує, що гарантоване право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, на компенсацію безплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад в повному обсязі визначено пунктом 19 частини першої статті 20 Закону, а Закон України має вищу юридичну силу над постановою Кабінету Міністрів України, у зв'язку з чим громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1-ї категорії, гарантується відповідне право на відшкодування вартості проїзду.

Посилання відповідача на відсутність виділених з Державного бюджету України коштів, як на підставу невиконання покладеного на нього обов'язку щодо проведення компенсації вартості квитків за проїзд за 2018 рік, суд вважає необґрунтованими, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків, що узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Кечко проти України», «Бурдов проти Росії»).

Така ж правова позиція і Конституційного Суду України у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Неодноразово і Верховний Суд України у своїх рішеннях вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

З матеріалів справи вбачається, що позивач має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та, відповідно до проїзних документів, у 2018 році залізничним транспортом здійснила проїзд 06.08.2018 з м. Києва до м. Трускавець та 24.08.2018 у зворотному напрямку (а.с. 8).

Отже враховуючи, що чинним законодавством України гарантовано право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, на компенсацію в повному обсязі, за рахунок державного бюджету, вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку один раз на рік, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмови відповідача у компенсації позивачу вартості проїзду за 2018 рік; зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію за квитки на проїзд за 2018 рік згідно Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 347,64 грн.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн. суд зазначає наступне.

За змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1167Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно частин першої, другої статті 23 Цивільного кодексу Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Упостанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити насамперед: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди.

Однак позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації їй заподіяно моральну шкоду, наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою; яким чином позивач оцінив заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду і самою шкодою.

При цьому, суд не приймає до уваги надану позивачем копію виписки з медичної картки (а.с. 10-11), оскільки з даної виписки неможливо встановити її приналежність ОСОБА_1 та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та нанесеною шкодою.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1. 15000, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації (вул. Святомиколаївська, 114, смт.Ріпки, Чернігівська область, 15000, код ЄДРПОУ 03196127) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації у компенсації ОСОБА_1 вартості проїзду за 2018 рік.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 компенсацію за квитки на проїзд за 2018 рік згідно Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 347,64 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.12.2018.

Суддя Н.М. Баргаміна