Рішення № 78895404, 20.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 р. Справа№0540/8087/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кониченка О.М., при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 м. Маріуполь до відповідача: Головного управління Держпраці у Донецькій області м. Покровськ

про визнання дії Головного управління Держпраці у Донецькій області щодо проведення інспекційного відвідування незаконними;

про визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ТД-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 223 380,00 грн.;

про визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ІП-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 3 723 грн.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 м. Маріуполь, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання дії Головного управління Держпраці у Донецькій області щодо проведення інспекційного відвідування незаконними, про визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ТД-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 223 380,00 грн., про визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ІП-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі З 723 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Головним управлінням Держпраці у Донецькій області проведено інспекційне відвідування позивача за місцем здійснення підприємницької діяльності. За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування № ДЦ 516/335/АВ від 11.07.2018 року на підставі якого начальником Головного управління Держпраці в Донецькій області прийнято постанови від 30.07.2018 року № ДЦ 516/335/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 223 380 грн. та № ДЦ 516/335/АВ/П/ІП-ФС про накладення штрафу у розмірі 3 723 грн.

Позивач вважає дії відповідача незаконними, оскільки відповідачем порушені чисельні норми Законів України та підзаконних нормативних актів, постанови про накладення штрафу є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою від 24 вересня 2018 року судом відкрите провадження у справі у справі, яка була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 17 жовтня 2018 року.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2018 року суд відклав розгляд справи до 22 жовтня 2018 року у зв’язку із неявкою позивача та клопотання представника відповідача щодо надання додаткового часу для підготовки відзиву на позовну заяву позивача.

22.10.2018 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що ним на підставі наказу Головного управління Держпраці у Донецькій області від 05.07.2018 №759 проведено інспекційне відвідування позивача з питань дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин. Підставою для винесення наказу Головного управління Держпраці у Донецькій області №759 від 05.07.2018 року слугувало рішення керівника про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийняте за результатом аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1,2,4-7 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі – Порядок 295) на реалізацію норм ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

В обґрунтування законності дії відповідач посилається на ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», ратифікованою Законом №1985-IV від 08.09.2004 року (надалі Конвенція).

Зазначає, що інспекційне відвідування здійснене у строки передбачені Порядком 295, відповідачем не допущені порушення норм Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду( контролю) у сфері господарської діяльності»( надалі Закон №1728).

Вважає, що матеріалами інспекційного відвідування, які надійшли своє відображення у ОСОБА_2 № ДЦ/335/АВ від 11.07.2018 року підтверджують порушення позивачем норм трудового законодавства та як слід оскаржувані постанови відповідають приписам діючого законодавства України.

19.10.2018 року засобами електронного зв’язку, а 23.10.2018 року до канцелярії суду надана уточнена позовна заява позивача.

Відповідно до уточненого позову позивач додатково обґрунтував свої доводи зазначивши, що розпорядженням КМУ від 02.12.2015 №1275-р затверджений перелік, згідно якого місто Маріуполь віднесено до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція. Згідно ст. 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VІІ, органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб’єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику.

ФОП ОСОБА_1 не віднесений до суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Посадовими особами відповідача був наданий запит щодо

надання документів, необхідні для проведення інспекційного відвідування в строк до 8:00 годин 09.07.2018 року з узагальненим переліком

документів, із якого незрозуміло які саме документи відносяться до мети позапланового

заходу у вигляді інспекційного відвідування.

Представником позивача були надані всі

запитувані документи згідно акту прийому-передачі документів посадовій особі відповідача.

Направлення на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 від 05.07.2018 № 489/04.1/15-14-12 було вручено ОСОБА_3, яка представилася виконуючої обов’язки керуючого ФОП ОСОБА_1, яка не є уповноваженою посадовою особою позивача та взагалі не є його працівником, а є працівником іншої фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, яка орендує частину приміщення в ресто-клубі «Формаджио».

22.10.2018 року відкладений розгляд справи на 20.11.2018 року.

31.10.2018 року позивачем надана відповідь на відзив.

Посадові особи Головного управління Держпраці в Донецькій області розпочали заходи державного нагляду (контролю) в ресто-клубі «Формаджио» за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Грецька, 32 без повідомлення ФОП ОСОБА_1 або уповноваженої особи, про початок здійснення заходу контролю та без пред'явлення посвідчення (направлення) та службового посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надання копії посвідчення (направлення), чим порушили вимоги ч.5 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», п.8, 9 «Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 295.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 04 грудня 2018 року.

У судовому засіданні 04 грудня 2018 року була оголошена перерва до 18.12.2018 року, а 18.12.2018 року оголошена перерва до 20.12.2018 року.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав обставини викладені у позовній заяві та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав обставини викладені у відзиві на позовну заяву, надавши пояснення та обґрунтувавши свої заперечення та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 на час проведення інспекційного відвідування зареєстрований в якості фізичної особи – підприємця 16.11.2016 року за № 2274000000038130 та включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань за № НОМЕР_1 (а.с. 16-17).

Основним видом діяльності позивача є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

Як вбачається із матеріалів справи позивач здійснює свою діяльність з надання послуг харчування в ресторані «Формаджио» за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Грецька, 32.

Позивач є платником єдиного податку, що підтверджується копією декларації платника єдиного податку - фізичної особи – підприємця за 2017 рік (т.1, а,с. 22-23).

Відповідно до пп. 3 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2017 року № 295 “Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні ”, за рішенням керівника контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин , прийнятим за результатами аналізу інформації , отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел зазначених у підпунктах 1,2,4-7 п.5 прийнято наказ №759 від 05.07.2018 року «Про проведення інспекційного відвідування суб’єкта господарювання фізичної особи – підприємця ОСОБА_1».(т. 1, а.с. 25).

Такими джерелами слугували службова записка начальника відділу контролю південного напрямку Гуменюк В (т.1, а.с. 243)., інформація ПФУ у Донецькій області від 14.06.2018 року №7972/04-3, звернення особи щодо порушення законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин в ресторані «Формаджио» (місце здійснення діяльності позивача) на гарячу лінію Держпраці .

У відповідності до вищезазначеного наказу було визначено провести інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця, що використовує найману працю, ОСОБА_1, місце знаходження об’єкту відвідування: вул. Грецька, 32 (Ресто-клуб «Формаджио»), м. Маріуполь, Донецька область, дата початку 6 липня 2018 року, тривалістю два робочих дня. Тобто інспекційне відвідування повинно було здійснено протягом двох робочих днів - 06.07.2018 року (п’ятниця) та 09.07.2018 року (понеділок).

05.06.2018 року відповідачем на реалізацію вищезазначеного наказу було оформлено направлення на проведення інспекційного відвідування позивача, де визначені особи, які вповноважені здійснювати інспекційне відвідування.

Інспекційне відвідування позивача було розпочато 06.07.2018 року за адресою вул. Грецька,32, м. Маріуполь (місце здійснення діяльності позивача).

За матеріалами справи та уточненого позову, пояснень представника позивача вбачається, що направлення на проведення інспекційного відвідування та наказ про проведення його були пред’явленні ОСОБА_3, яка відповідно до стор. 41 ОСОБА_2 інспекційного відвідування від 11 липня 2018 року № ДЦ/516/335/АВ, є працівником позивача - виконуюча обов’язки керуючого ФОП ОСОБА_1 (т.1. а.с. 71), а відповідно до даних викладених на стор. 48 ОСОБА_2 є працівником ФОП ОСОБА_5 яка орендує частину приміщення в ресто-клубі «Формаджио» за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Грецька, 32, про що ОСОБА_2 зазначила у своїх додаткових поясненнях від 06.07.2018 року.

Тобто, документи на проведення інспекційного відвідування були вручені не вповноваженій особі.

Позивач не був присутній особисто 06.07.2018 року під час проведення інспекційного відвідування.

06.07.2018 року ОСОБА_3 була надана вимога 06.07.2018 року про надання документів, відповідно до якої був визначений чіткий перелік документів, які необхідно було надати позивачем представникам відповідача у строк до 08 години 00 хвилин 09 липня 20118 року.

09 липня 20118 року уповноваженою особою позивача, ОСОБА_6, яка є представником позивача за довіреністю, ОСОБА_2 прийому – передачі, були передані 22 документи представникам відповідача, в тому числі відносно ОСОБА_7.

Однак в ході інспектування позивача, а саме 09.07.2018 року було встановлено розбіжності, зокрема щодо роботодавців, з якими укладені трудові договори, до наданих трудових договорів не надані Додатки та документи, зазначені у пп. 2.1.1 п.2.1 Розділу 2; ппп.2.3.12 Розділу 2; пп.4.1, пп.4.3 Розділу 4 зазначених договорів, що не уможливлює проведення інспекційного відвідування.

Інспекторами праці в присутності уповноваженої особи позивача було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ДЦ 516/335/НД/АВ та надано вимогу про надання документів №ДЦ 516/335/ПД від 09.07.2018 року.

Зазначеною вимогою зобов`язано позивача надати відсутні документи в строк до 8 годин 05 хвилин 11 липня 2018 року. Зазначена вимога була отримана особисто представником позивача, що підтверджується позначкою про отримання.

Згідно п.18 Порядку №295, на час виконання вимоги, строк проведення інспекційного відвідування зупиняється.

11 липня 2018 року на зазначену вимогу позивачем надано пакет документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та які стосуються предмету інспектування.

За результатами інспекційного відвідування складено ОСОБА_2 від 11.07.2018 № ДЦ516/335/АВ.

За даними відповідача аналіз документів, наданих позивачем та інформація, отримана посадовими особами Управління Держпраці в ході інспектування дала підстави прийти до висновку, що позивачем було порушено норми ч.1 ст.21 КЗпП України ( стосовно визначення трудового розпорядку - одну із істотних умов трудового договору згідно законодавства, а саме не вказано час початку і закінчення, вихідні дні, черговість їх надання, п’ятиденний чи шестиденний робочий тиждень встановлений працівнику, чи режим роботи визначається за змінним графіком (ст. ст.57,58 КЗпП України). Під час інспекційного відвідування були надані графіки змінності, що підтверджують погодження сторонами питань робочого часу у червні - липні 2018 року. Водночас, графіки не додержуються, що підтверджується даними регістрів з обліку робочого часу («Графіки виходів»). Так, наприклад, ОСОБА_8 29 червня 2018 року, згідно графіку повинен був працювати, а фактично - вихідний, ОСОБА_9 також 29 червня 2018 року, згідно графіку робочий день, фактично - вихідний. Таким чином, питання робочого часу та його використання не регламентовано в трудовому договорі сторонами, а рішення приймається сторонами на свій розсуд в процесі виробничої діяльності.), ч.2 ст.23 КЗпП України (3 ОСОБА_10, з пояснень фізичної особи підприємця - ОСОБА_1, укладений строковий трудовий договір у зв’язку з необхідністю перевірки його кваліфікації на період з 06.07.2018 року по 06.08.2018 року, що є порушенням ст.23 КЗпП України. Оскільки строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Укладення строкового договору з метою перевірки кваліфікації працівника не передбачено чинним законодавством), ст.24 КЗпП України (а саме вимога, що працівник не може бути допущений до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Так, ОСОБА_11 працювала на час початку інспекційного відвідування - 15 годину 07 хв. 06.07.2018 року, а повідомлення про прийняття на роботу (додаток до постанови КМУ від 17.06.2015 року №413) подане до Маріупольського ОДПІ у Донецькій області (Лівобережне відділення) 06.07.2018 року в 17:31:00. Аналогічна, ситуація склалася по ОСОБА_12; ОСОБА_10 - повідомлення надані 06.07.2018 року в 17:50:58; ОСОБА_13 - 06.07.2018 року в 16:51:39.), ст.130 КЗпП України (Нормами трудових договорів передбачена можливість покладення матеріальної відповідальності на працівників за збитки (п.п. 5.2 трудових договорів з працівниками ОСОБА_14; ОСОБА_9; ОСОБА_9 та іншими працівниками, що додаються), що не відповідає гарантіям при покладенні матеріальної відповідальності, встановленими ст. 130 КЗпП України).

Копія акту інспекційного відвідування вручена уповноваженому представнику позивача особисто 11.07.2018 року, про що на 51 сторінці акту міститься позначка.

Відповідно до ОСОБА_2 в ході інспектування позивача, посадовими особами відповідача 06.07.2018 року отримано письмові пояснення ОСОБА_7, який зазначив що працює у позивача з 01.03.2018 року, виконує роботу су-шефа з 11:00 до 23:00 за графіком змінності роботи три дні робочі - три дні вихідних, перерва для відпочинку та харчування надається в 13:00 та у 18:00 годин. Трудовий договір укладено з позивачем , заробітна плата 4000 грн., за виключенням податків, вихідні надаються, згідно графіку змінності. Також повідомив, що на кухні знаходиться кухар – стажер - ОСОБА_10 з 31.06.2018 року (т.1, а.с. 71).

Тут же у ОСОБА_2 було зазначено, що у додатково наданих поясненнях від 09.07.2018 року ОСОБА_7, визначає, що дата прийняття на роботу 01.03.2018 року та що договір з позивачем був укладений з 26.06.2018 року, інформація щодо ОСОБА_10, є домислами та не підтверджена фактичними даними (відповідачем копія зазначених пояснень до матеріалів справи не надана), додатково пояснив, що працює з 26.06.2018 року. (т.1., а.с. 71,78).

Позивачем на підтвердження трудових відносин з ОСОБА_7 надана до суду копія заяви ОСОБА_7В на ім’я позивача, відповідно до якої він просить прийняти його у період з 26.06.2018 року по 05.08.2018 року на посаду кухаря, копія трудового договору № 3 від 26.06.2018 року, де зазначено, що він приймається на посаду кухаря з 26.06.2018 року по 05.08.2018 року.

Також надана копія Наказу № 3 про прийняття на роботу від 26.06.2018 року ОСОБА_7 на посаду кухаря з 26.06.2018 року з окладом 4000 грн., повідомлення про прийняття працівника на роботу від 26.06.2018 року, де в тому числі зазначене прізвище ОСОБА_7 Доказом направлення зазначеного повідомлення є квитанція № 2, про направлення на адресу ДФС України, яка отримана 26.06.2018 року об 17:11 та яка доставлена до інспекції районного рівня 26.06.2018 року в 15:51:34.

Відповідач вказує про те, що працівник ОСОБА_7 був фактично допущений позивачем до роботи без належного оформлення трудових відносин.

В ході інспектування позивача отримано пояснення ОСОБА_7 щодо працівника позивача ОСОБА_10 останній працює у позивача з 31.06.2018 року. Як зазначила ОСОБА_3 (працівник ФОП ОСОБА_5С.), ОСОБА_10 проходив стажування з 4 липня 2018 року, отримав 06.07.2018 року оплату в сумі 200 грн. 09.07.2018 року відмова від надання пояснень.

За додатковими поясненнями ОСОБА_10 від 06.07.2018 року він працює з 06.07.2018 року, приходив до ресторану ознайомлюватись з місцем роботи, без оплати – 04.05.07.2018 року.

За додатковими поясненнями ОСОБА_3 інформація щодо ОСОБА_10 є її домислами на не ґрунтуються на жодних фактичних даних у зв’язку з тим, що вона працює у іншої особи та не має доступу до даних позивача (т. 1 а.с. 78).

Позивачем на підтвердження трудових відносин з ОСОБА_10 надано трудовий договір від 06.07.2018 року (початок інспектування 15 година 06.07.2018 року). Повідомлення про прийняття ОСОБА_10 на роботу надано до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу о 17 годині 50 хвилин ( під час інспектування).

За висновком відповідача ОСОБА_10 всупереч вимогам ст.24 КЗпП України, був фактично допущений до роботи без оформлення трудових відносин.

Позивачем на підтвердження трудових відносин з ОСОБА_10 надана до суду копія заяви від 06.07.2018 року останнього на ім’я позивача, відповідно до якої він просить прийняти на посаду кухаря, копія трудового договору від 06.07.2018 року № 8, де зазначено, що він приймається на посаду кухаря з 06.07.2018 року по 06.08.2018 року.

Також позивачем надана копія Наказу № 8 про прийняття на роботу від 06.07.2018 року ОСОБА_10М,. на посаду кухаря з 06.07.2018 року з окладом 3800 грн., повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу від 06.07.2018 року, де в тому числі зазначене прізвище ОСОБА_10 Доказом направлення зазначеного повідомлення є квитанція № 2, про направлення на адресу ДФС України, яка отримана 09.07.2018 року об 07:45 та яка доставлена до інспекції районного рівня 06.07.2018 року в 17:31:00.

17 липня 2018 року головним державним інспектором відділу контролю південного напрямку управління з питань праці відповідача ОСОБА_15 прийнятий Припис про усунення виявлених порушень норм ч.1 ст.21, ч.2 ст.23, ст.24, ст.130 КЗпП України до 17.08.2018 року.

На виконання припису №ДЦ516/335/АВ/П від 17.07.2018 року позивачем було усунуто всі порушення в повному обсязі та 17.08.2018 року направлено до ГУ Держпраці у Донецькій області повідомлення про виконання припису із долученням копій документів, підтверджуючих виконання зазначеного припису.

20 липня 2018 року, заступником начальника відповідача ОСОБА_16 прийняте Рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу згідно із вимогами абз.2 частини 2 ст. 265 КЗпП України, яке було призначене на 30.07.2018 року.

Відповідачем оформлене повідомлення від 20.07.2018 року № 04.1-13-6/7652-18 про розгляд справи про накладення штрафу згідно до ст. 265 КЗпП України, яке особисто отримане представником позивача ОСОБА_6

Результатів розгляду справи про накладення штрафу згідно до ст. 265 КЗпП України сторонами суду не надано.

30.07.2018 року начальником ГУ Держпраці у Донецькій області ОСОБА_17 застосовано до позивача фінансові санкції у вигляді штрафу та винесено постанови від 30.07.2018 року № ДЦ 516/335/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 223 380 грн. та № ДЦ 516/335/АВ/П/ІП-ФС про накладення штрафу у розмірі 3 723 грн. - наявність у трудових договорах положень, що не відповідають вимогам трудового законодавства та інші порушення.

Підставою прийняття оскаржуваної постанови від 30.07.2018 року № ДЦ 516/335/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 223 380 грн. є висновок Управління Держпраці у Донецькій області, що ФОП ОСОБА_1 допущено до виконання робіт працівників ОСОБА_10 та ОСОБА_9 без повідомлення органу центральної влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника, на роботу, відповідно до порядку встановленого КМУ.

Підставою прийняття оскаржуваної постанови від 30.07.2018 року № ДЦ 516/335/АВ/П/ІП-ФС про накладення штрафу у розмірі 3 723 грн. є порушення норми ч.1 ст.21, ч.2 ст.23, ст.24, ст.130 КЗпП України, які позивач усунув у строк 17.08.2018 року.

Суд вважає що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, позивачем оскаржуються дії відповідача щодо проведення інспекційного відвідування та визнання протиправним та скасування двох актів індивідуальної дії.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року N 877-V (далі - Закон N 877-V).

Так, за приписами ст. 1 Закону N 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності», заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої – четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 1 9, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частини 5 статті 2 Закону).

Спірні правовідносини регулюються Конвенцією № 81 Міжнародної організації праці 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», Законом України “ Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності ” від 05.04.2007 року № 877, Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 року, Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року, Кодексом законів про працю України .

Суд зазначає, що приписами статті 259 Кодексу законів про працю України визначено що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 96 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

Державна служба України з питань праці України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно п. 7 даного Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України” від 11.02.2015 року № 100 утворено Головне управління Держпраці у Донецькій області, реорганізувавши шляхом злиття Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Донецькій області.

Відповідно до розпорядження Кабінету міністрів України “Питання державної служби праці” від 30.09.2015 року № 1021-р функції і повноваження Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки, що припиняється, покладені на Державну службу з питань праці.

Наказом Держпраці України від 07.05.2015 року № 16 затверджене Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області, згідно пункту 1 якого, Головне управління Держпраці у Донецькій області є територіальним органом, який діє у складі Державної служби України з питань праці у та їй підпорядковується.

Згідно ст. 38 Закону України “Про охорону праці” державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Відповідно до пп. 15 п. 4 Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області, Головне управління Держпраці у Донецькій області відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, у тому числі з питань: забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального та колективного захисту; монтажу, ремонту, реконструкції, налагодження і безпечної експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва і машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки; безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами, проведення робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, ракетного палива та вибухових матеріалів військового призначення; виробництва, зберігання, використання отруйних речовин у виробничих процесах, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних агентів; організації проведення навчання (в тому числі спеціального) і перевірки знань з питань охорони праці; навчання працівників у сфері поводження з вибуховими матеріалами та перевірки їх знань.

Таким чином, відповідач у справі орган владних повноважень, якому чинним законодавством України надані владні управлінські функції щодо реалізації державної політики у сфері охорони праці.

Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 05.04.2007 року № 877-V визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (стаття 1 зазначеного Закону).

Згідно частини 1 статті 4 цього Закону державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб’єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Статтею 38 Закону України “Про охорону праці” від 14.10.1992 року № 2694-XII передбачено, що державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно – правових актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2694 охорона праці – це система правових, соціально – економічних, організаційно – технічних, санітарно – гігієнічних і лікувально – профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 6 цього Закону умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно – побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

При цьому, нормативно – правові акти з охорони праці – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання (ст. 27 Закону № 2694).

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 26.04.2017 року N 295, якою, зокрема, затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку № 295 здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначено процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об’єкт відвідування).

Державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:

Держпраці та її територіальних органів;

виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Згідно п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю;

6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДФС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.

Звернення фізичних осіб, стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин, працівників і роботодавців може бути подане через уповноваженого представника.

Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.

Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.

Документи, отримані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, що містять інформацію про порушення об'єктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від об’єкта відвідування, державних органів, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю (п. 6 Порядку № 295).

Пунктом 8 Порядку № 295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об’єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об’єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Пунктом 9 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред’явити об’єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб’єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів (п. 10 Порядку № 295).

Під час проведення інспекційного відвідування об’єкт відвідування має право: 1) перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення; 2) не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі: відсутності службового посвідчення; якщо на офіційному веб-сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню; якщо строк проведення інспекційного відвідування перевищує строки, визначені пунктом 10 цього Порядку; 3) подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження про усунення порушень до акта або припису; 4) вимагати від інспектора праці внесення запису про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу перевірок об’єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису керівником об’єкта відвідування або його уповноваженим представником; 5) перед підписанням акта бути поінформованим про свої права та обов’язки; 6) вимагати від інспектора праці додержання вимог законодавства; 7) вимагати нерозголошення інформації, що становить комерційну таємницю або є конфіденційною інформацією об’єкта відвідування; 8) оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії інспектора праці; 9) отримувати консультативну допомогу від інспектора праці з метою запобігання порушенням під час проведення інспекційних відвідувань, невиїзних інспектувань.

Відповідно до п. 19, 20, 21 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об’єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в об’єкта відвідування.

Якщо об’єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід’ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об’єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Зауваження можуть бути подані об’єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Крім того, пунктом 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об’єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

З матеріалів справи встановлено, що посадові особи відповідача пред’явили направлення на проведення інспекційного відвідування та службові посвідчення, а також інші документи ОСОБА_3 Крім того, за участю та підписом ОСОБА_3 були складені інші документи 06.07.2018 року під час проведення інспекційного відвідування.

Однак, як вбачається із матеріалів справи вищезазначена особа не перебуває з позивачем у трудових відносинах, а є найманим працівником ФОП ОСОБА_5.

Тобто початок перевірки та відповідні документи були пред’явлені не уповноваженій особі.

При цьому посадовими особами за точкою зору позивача допущені порушення Порядку № 295.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що відповідно до абз. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року N 877-V (далі - Закон N 877-V) виключно законами України встановлюється спосіб та форма здійснення державного нагляду (контролю). При цьому, відповідно до ст. 1 Закону N 877-V, заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Наведене положення Закону позивач трактує як таке, що не передбачає процедури проведення "інспекційного відвідування", тому робить висновок, що проведення відповідачем таких заходів державного контролю суперечить вимогам законодавства.

З цього приводу, суд зауважує, що в ч. 3 ст. 7 цього ж Закону зазначено, що у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначається, зокрема, форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо). Таким чином, з аналізу приписів абз. 3 ст. 1 та ч. 3 ст. 7 Закону N 877-V слідує, що Закон містить різні переліки форм заходів контролю, серед яких є і така форма, як інспектування. Крім того, конструкція норми ч. 3 ст. 7 Закону свідчить про те, що законом не визначений вичерпний перелік таких заходів та інша назва контрольного заходу, прямо не зазначена в тексті Закону, не суперечить його вимогам, через що посилання представника позивача на те, що у чинному законодавстві відсутня така форма контролю, як інспекційне відвідування, не знаходить правого обґрунтування.

Поряд з цим, основні засади здійснення контролю за додержанням законодавства про працю визначені Конвенцією МОП № 81 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», ратифікованої Україною Законом N 1985-IV від 08.09.2004 року, яка є частиною національного законодавства України та застосовується в порядку передбаченому Законом України "Про міжнародні договори України".

Суд зазначає, що Порядком № 295 визначає, що у разі якщо інспектор праці вважатиме, що повідомлення про проведення інспекційного відвідування може завдати шкоди інспекційному відвідуванню, то останній має підстави не повідомляти про проведення перевірки.

Таким чином, оскільки інспекційне відвідування було проведено з метою виявлення неоформлених трудових відносин та належного фіксування таких фактів інспектор праці мав підстави для не повідомлення позивача про початок проведення такого відвідування.

Зазначена позиція повністю узгоджується з приписами Конвенції № 81 Міжнародної організації праці 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», яка ратифікована Законом України №1985-IV від 08 вересня 2004 року.

Статтею 12 Конвенції передбачено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов'язків.

Стаття 16 Конвенції визначає, що інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

У відповідності до стаття 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 2 Закону України «Про міжнародні договори» визначено поняття міжнародний договір України це укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Статтею 15 вище значеного Закону чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.

Тобто інспекційне відвідування здійснюється без залежного повідомлення якщо тільки інспектори вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов'язків.

Тому суд вважає, що не пред’явлення документів об’єкту відвідування, а також пред’явлення їх не уповноваженій особі не порушує права позивача, оскільки у інспекторів праці наявні повноваження на проведення інспекційного відвідування з огляду на приписи Конвенції.

Також думки дотримується Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 року по справі № 697/2073/17.

У відповідності до ч. 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", на який, з-поміж іншого, посилається позивач, суд зазначає, що такий не регулює спірні правовідносини, оскільки, відповідно до ст. 6 цього Закону його дія не поширюється на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю) Державною службою України з питань праці та її територіальними органами.

Підставою для проведення інспекційного відвідування та видання Наказу про його проведення стали дзвінки на гарячу лінію Держпраці з інформацією щодо неоформлених працівників, що працюють у позивача без належного оформлення.

Оскільки в даному зверненні порушувалися питання, розгляд яких належить до компетенції Управління, було прийнято рішення провести інспекційне відвідування у відповідного суб'єкта господарювання.

Суд не приймається до уваги посилання позивача щодо мораторію встановленого Законом України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та необхідність узгодження проведення перевірки з Державною регуляторною службою, а також мораторій на проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, встановлених ст. 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (№ 1669-VII) з наступних підстав.

Стаття 1 Закону 1728-VIII визначено, що цьому Законі терміни "державний нагляд (контроль)", "заходи державного нагляду (контролю)", "органи державного нагляду (контролю)" вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Так, ст. 2 вищезазначеного Закону встановлений до 31 грудня 2018 року мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Статтею 6 Закону передбачено, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю) органами, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 18 грудня 2017 р. № 1104 « Про затвердження переліку органів державного нагляду (контролю), на які не поширюється дія Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" відповідно до якого включена Держпраці та її територіальні органи.

Крім того, ст. 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановила мораторій, щодо проведення планових та позапланових перевірок, але відповідачем було здійснено інспекційне відвідування, яке не віднесено до вищезазначених контрольних заходів.

Стосовно того, що інспектування відбувалось чотири дні, а не два суд не погоджується із доводами позивача щодо порушення строку здійснення інспекційного відвідування, оскільки в другий день інспекційного відвідування (11.07.2018 року) була надана вимога щодо надання додаткових документів. У відповідності до приписів пункту 18 Порядку №295, на час виконання вимоги, строк проведення інспекційного відвідування зупиняється.

Тому відповідачем не були порушені строки проведення інспекційного відвідування.

З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог у частині визнання дій відповідача не незаконними, повинно бути відмовлено.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ТД-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 223 380,00 грн.; про визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ІП-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі З 723 грн. суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Постанова про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ТД-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 223 380,00 грн. Підставою для застосування штрафу відповідачем визначено допуск до виконання робіт працівників ОСОБА_10 та ОСОБА_9 без повідомлення органу центральної влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника, на роботу, відповідно до порядку встановленого КМУ, що за думкою відповідача не є додержання вимог ст. 24 КЗпП України.

Правовими підставами застосування штрафу визначені: ст. 259, абзац. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 8 Порядку накладання штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509.

Як зазначалось вище позивачем були надані документи щодо належного оформлення вищезазначених працівників, як - то: заяви про прийняття на роботу, трудові договори, накази про прийняття на роботу, повідомлення органів Державної фіскальної служби про найманих працівників.

Щодо порушень встановлених під час інспекційного відвідування, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Кодексу законів про працю України визначено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України визначено, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач в акті інспекційного відвідування зазначає, що позивачем до роботи були допущені працівники з якими на дату проведення інспекційного відвідування були укладені трудові договори, є записи у трудових книжках.

Суд звертає увагу на те, що строкові трудові договори укладені між позивачем та ОСОБА_10, ОСОБА_7 не визнані у встановленому порядку недійсними. Договір підписаний сторонами та волевиявлення сторін спрямований на виникнення відносин трудового найму.

Щодо неповідомлення позивачем територіальних органів Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу, суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17 червня 2015 року "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", відповідно до частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Згідно квитанції № 2 встановлено, що повідомлення про прийняття працівників ОСОБА_10, ОСОБА_7 до роботи прийняті податковим органом. Відносно ОСОБА_10, то повідомлення було здійснене під час інспекційного відвідування в перший його робочий день. Суд погоджується з доводами відповідача, що за приписами ч. 2 ст. 265 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", повідомлення органам ДФС про прийняття працівника на роботу повинне буде здійснене до початку роботи працівника.

В дослідженій судом ситуації повідомлення органу ДФС щодо прийняття працівників на роботу здійснено 26.06.2018, 06.07.2018, тобто в день, коли працівники вже були допущені до роботи. Тобто повідомлення ДФС співпало з першим робочим днем ОСОБА_7, ОСОБА_10, що не є порушенням норм законодавства.

Разом з цим з тим, суд зауважує, що згідно до ст. 265 Кодексу законів про працю України відповідальність у вигляді штрафу встановлюється за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Спірною постановою застосовано вказану норму до правовідносин, що виникли внаслідок допущення позивачем порушення обов'язку повідомити територіальний орган Державної фіскальної служби про прийняття на роботу ОСОБА_10, ОСОБА_7

Положенням вказаної статті не передбачено застосування визначених нею штрафних санкцій за неповідомлення територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття на роботу працівників.

Спірною постановою до позивача застосовано штрафні санкції передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України за неповідомлення, тобто про допущення порушення, відповідальність зазначеною нормою не передбачена.

Враховуючи ту обставину, що позивачем здійснено належне повідомлення органів Державної фіскальної служби про прийняття працівників на роботу, а також штраф застосовано за порушення, санкція за яке не передбачена ст. 295 КЗпП України позовні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ТД-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 223 380,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Постанова про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ІП-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 3 723 грн.

Підставою для застосування штрафу відповідачем є: 1) трудові договори укладені з найманими працівниками містять норми, що не відносяться до діяльності фізичної особи – підприємця, а також норми, що суперечать чинному законодавству про працю.

Правовими підставами застосування штрафу визначені: ст. 259, абзац. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 8 Порядку накладання штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509.

За даними відповідача позивачем було порушено норми ч.1 ст.21 КЗпП України (стосовно визначення трудового розпорядку - одну із істотних умов трудового договору згідно законодавства, а саме не вказано час початку і закінчення, вихідні дні, черговість їх надання, п’ятиденний чи шестиденний робочий тиждень встановлений працівнику, чи режим роботи визначається за змінним графіком (ст. ст.57,58 КЗпП України).

Частиною 1 ст.21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Стаття 57 КЗпП України передбачено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Статтею 58 КЗпП України встановлено, що при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Відповідач зазначаючи про чисельні порушення норм трудового законодавства, а саме відсутність суттєвих умов трудового договору не звернув увагу, що всі три статті КЗпП України зазначені вище відсилають до правил внутрішнього трудового розпорядку.

Тобто всі зазначені умови повинні бути відображені у правилах внутрішнього трудового розпорядку, доказів перевірки та його аналізу відповідачем, як і відображення у ОСОБА_2 інспекційного відвідування не надано.

За даними відповідача позивачем допущені порушення ч.2 ст.23 КЗпП України (3 ОСОБА_10, з пояснень фізичної особи підприємця - ОСОБА_1, укладений строковий трудовий договір у зв’язку з необхідністю перевірки його кваліфікації на період з 06.07.2018 року по 06.08.2018 року, що є порушенням ст.23 КЗпП України. Укладення строкового договору з метою перевірки кваліфікації працівника не передбачено чиним законодавством.

Зазначеною нормою зазначено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Однак, відповідачем не досліджено у ОСОБА_2 інспекційного відвідування характер виконуваної роботи кожним найманий працівником, умови її виконання та головне інтереси кожного працівника відокремлено.

Трудовий контракт з ОСОБА_10 взагалі не місить такої умови, як перевірки кваліфікації, а начебто виявлене порушення зафіксоване зі слів самого працівника.

Відповідач вважає, що позивачем порушені приписи ст.130 КЗпП України (Нормами трудових договорів передбачена можливість покладення матеріальної відповідальності на працівників за збитки (п.п. 5.2 трудових договорів з працівниками ОСОБА_9 та іншими працівниками), що не відповідає гарантіям при покладенні матеріальної відповідальності, встановленими ст. 130 КЗпП України).

У п. 5.2 трудового договору дійсно зазначено, що працівник несе матеріальну відповідальність за збитки, завдані об’єкту інтелектуальної власності.

Тобто мова йде про відшкодування шкоди у зв’язку із порушенням авторських та суміжних прав, прав інтелектуальної власності і т.п., яке врегульоване іншим законодавством України.

Зазначене не суперечить приписам ч.1 ст. 130 КЗпП України, якою передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Крім того, суд звертає увагу сторін на ту обставину, що у відповідності до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Якщо умови трудового договору погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю є недійсними в силу закону, а не Постанови відповідача.

Суд звертає увагу сторін та той факт, що відповідно до наказу Відповідача №759 від 05.07.2018 року «Про проведення інспекційного відвідування суб’єкта господарювання фізичної особи – підприємця ОСОБА_1» метою проведення інспекційного відвідування було дотримання законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин, а не встановлення фактів порушень законодавства у оформленні та змісту трудових договорів.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищевикладене та те, що посадові особи відповідача вийшли за межі повноважень щодо мети перевірки, а саме виявлення неоформлених трудових відносин, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ІП-ФС від 30.07.2018 року у розмірі З 723 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім цього, згідно практики Європейського суду з прав людини стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31.07.2008 року у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки"; п. 157 рішення від 21.07.2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" та інші).

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Крім цього, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”, заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

У відповідності до вимог ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 м. Маріуполь до Головного управління Держпраці у Донецькій області м. Маріуполь про визнання дії Головного управління Держпраці у Донецькій області щодо проведення інспекційного відвідування незаконними; про визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ТД-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 223 380,00 грн.; про визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ІП-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 3 723 грн. - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ТД-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 223 380,00 грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області про накладення штрафу № ДЦ 516/335/АВ/П/ІП-ФС від 30.07.2018 року, якою визначено суму штрафу у розмірі 3 723 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (87502, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Донецькій області(87302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф’єва, буд. 82, ЄДРПОУ 3970445) судовий збір в розмірі 2271 (дві тисячі двісті сімдесят одна) гривня 03 копійки.

Повний текст рішення складено та підписано 29 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.