Рішення № 78894936, 29.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2018 р. Справа№200/13341/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації

про: визнання неправомірними дії та скасування рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зобовязання Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу по народженню дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до заяви від 20 квітня 2017 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації про визнання неправомірними дії та скасування рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зобовязання Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу по народженню дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до заяви від 20 квітня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20 липня 2016 року знаходячись на непідконтрольній території у м. Донецьк, в нього народилась дитина ОСОБА_2. 24.03.2017 року Костянтинівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області було видано свідоцтво про народження ОСОБА_2, про що зроблено актовий запис № 50. Позивач зазначає, що 20.04.2017 року він звернувся до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації з заявою про призначення допомоги при народженні дитини у порядку та строки, встановлені Законом України «Про державну допомогу сімям з дітьми», однак виплата допомоги не була розпочата. Позивач посилається на те, що у лютому 2018 року він змінив адресу фактичного місця проживання у межах одного населеного пункту, отримав нову довідку про взяття на облік та звернувся до відповідача з заявою про виплату допомоги по народженню дитини на підставі первинної заяви. Позивач вказує на те, що у звязку з тим, що виплата допомоги так і не була поновлення, він 27.09.2018 року звернувся до відповідача із запитом щодо розяснення причин невиплати допомоги. Позивач зазначає, що відповідачем не була проведена виплата допомоги по первинній заяві, у звязку з не підтвердженням фактичного місця проживання та скасування виплати допомоги. На підставі заяви про поновлення виплати допомоги по народженню дитини, управлінням було прийнято рішення призначити виплату допомоги, проте відповідно до ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сімям з дітьми» допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж 12 календарних місяців після народження дитини. Позивач вважає відмову управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації такою, що суперечить нормам діючого законодавства. Крім того, позивач вказує на те, що він та його дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, а соціальний захист це комплекс організаційно правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави, держава зобовязується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Також, позивач зазначає, що в сімї якої виховується та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Позивач у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що 20 квітня 2017 року позивач звернулася як внутрішньо переміщена особа до УСЗН Нікольської РДА з заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини надавши довідку про взяття на облік від 20.04.2017 року № НОМЕР_1. Відповідач вказує на те, що відповідно до постанови КМУ «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року № 637, призначення та продовження усіх виплат соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам, здійснюються за місцем перебування та обліку таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Також, відповідач зазначив, що 04.09.2017 року відповідно до п. 12 Порядку Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийняла рішення від 04.09.2017 року № 32 про відмову в призначенні позивачу державної допомоги при народженні дитини. Відповідач посилається на те, що 06.02.2018 року позивач звернувся як внутрішньо переміщена особа згідно довідки від 06.02.2018 року № 21550 до УСЗН Нікольської райдержадміністрації за новою адресою: смт. Нікольське, вул. Калинова, буд. 93. Відповідач зазначає, що управлінням було проведено перевірку зазначеної позивачем в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування та за результатом якої був встановлений факт перебування внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання відповідно до п. 8 Порядку було складено акт обстеження матеріально побутових умов сімї та згідно рішення Комісії від 16.02.2018 року № 5 було призначено виплату допомоги при народженні дитини. Відповідач посилається на те, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сімям з дітьми» допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням було надійшло не пізніше 12 місяців з дня народження дитини. Так як позивач надав заяву пізніше ніж у термін в 12 місяців управлінням було відмовлено у призначенні дороги.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяв (клопотань) про розгляд справи в порядку письмового провадження або без участі представника управління до суду не надав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 18 грудня 2018 року.

Щодо строків звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1, 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Суд зазначає, що фактично про порушення своїх прав позивач дізнався з листа Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області від 05.10.2018 року № 07-10/7779.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не порушено строки звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не зявилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач та представник відповідача у судове засідання не зявились, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серія ВТ № 155306, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 9).

20 липня 2016 року у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-НО № 743260 від 24 березня 2017 року, виданим Костянтинівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області (а.с. 10).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та його син ОСОБА_2 були взяті на облік як особи, які переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, у звязку зі зміною місця проживання, а саме: з м. Донецька до смт. Нікольське, Володарського району, Донецької області, вул. Калинова, буд. 93, що підтверджується відповідними довідками управління соціального захисту населення від 06 лютого 2018 року № 0000470895/21550 та № 0000470898/21549 відповідно (а.с. 12, 13).

З матеріалів справи встановлено, що позивач 20 квітня 2017 року звернулась до Управління соціального захисту населення Нікольської райдержадміністрацією з заявою про призначення допомоги при народженні.

Рішенням до протоколу № 32 від 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з причин встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, згідно акту обстеження матеріально побутових умов сімї (а.с. 22).

06.02.2018 року у звязку зі зміною фактичного місця проживання позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати допомоги при народженні дитини на підставі заяви від 20.06.2017 року. Зазначені обставини не заперечуються сторонами.

На підставі протоколу комісії від 16.02.2018 року № 5 Управлінням соціального захисту населення Нікольської РДА прийнято рішення про призначення (відновлення) допомоги при народженні дитини внутрішньо переміщеним особам, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено допомогу при народженні дитини (а.с. 21).

Рішенням № 202 про призначення допомоги сімям з дітьми від 19.02.2018 року, Управлінням соціального захисту населення Нікольської РДА прийнято рішення, що ОСОБА_1 не має право на допомогу при народженні дитини, оскільки заява подана пізніше ніж у термін в 12 місяців після народження дитини (а.с. 23).

Позивач звернувся до Управлінням соціального захисту населення Нікольської РДА з заявою від 27.08.2018 року, відповідно до якої просив розяснити причин не виплати допомоги при народженні дитини (а.с. 14).

Листом від 05 жовтня 2018 року № 70-10/7779 Управлінням соціального захисту населення Нікольська районна державна адміністрація Донецької області повідомила ОСОБА_1, що призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 відповідно до рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (на підставі акту обстеження матеріально побутових умов сімї). За результатом проведеної перевірки було встановлено факт відсутності ОСОБА_1 за фактичним місцем проживання. Рішенням комісії № 32 від 04.09.2017 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні допомоги. Згідно рішення начальника управління про скасування довідок про взяття на облік як внутрішньо переміщених осіб № 66 від 04.09.2017 року довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи скасована, як таку, що подав завідомо недостовірні дані. Повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у разі їх припинення відповідно до постанови № 365 підпункту 4 пункту 12 Порядку можливе лише через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством. 06.02.2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до управління та повідомив про зміну місця проживання, а саме: смт Нікольське, вул. Калинова, 93. Після повторної перевірки фактичного місця проживання встановлено, що ОСОБА_1 за даною адресою мешкає. Рішенням комісії № 5 від 16.08.2018 року було прийнято рішення призначити допомогу при народженні дитини, але згідно абзацу першому пункту 12 зі змінами ЗУ «Про державну допомогу сімям з дітьми» допомога при народженні дитини призначається за умовами, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини (а.с. 15).

Не погодившись з діями відповідача щодо відмови в призначенні виплати допомоги при народженні дитини, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР, Законом України «Про державну допомогу сімям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі по тексту - Закон № 2811), Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-ІІІ (далі по тексту Закон № 2402).

Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Як встановлено судом, відповідач рішенням № 66 від 04.09.2017 року відмовив позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини у звязку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Водночас, Законом № 2811-XII такої підстави для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини не передбачено.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі по тексту - Закон № 1382), не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що ОСОБА_3 отримала таку допомогу в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд вважає, що позивач та його дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, а соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім'ї якого виховується та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Суд також вважає, що вини позивача у не отриманні допомоги при народженні дитини вчасно не має. Позивач виховує дитину та виконує батьківські обов'язки, що не заперечується відповідачем. Обмежень в часі щодо поновлення виплати допомоги при народженні дитини, припиненої не з вини одержувача, в Законі України Про державну допомогу сім'ям з дітьми, Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та Тимчасовому порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей - не передбачено.

Суд звертає увагу на те, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Отже, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, оскільки зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 2811-XII.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Окрім того, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 року № 826/12123/16 (залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року) положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 5 листопада 2014 р. №637 визнано нечинними, оскільки останні не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.

Таким чином, враховуючи встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили обставини щодо не відповідності положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 правовим актам вищої юридичної сили, суд не приймає посилання представника відповідача на вказані нормативно-правові акти.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин для прийняття відповідного рішення.

Крім того, відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для прийняття рішення про відмову в поновленні виплати допомоги. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право дитини на отримання соціальної допомоги, що призвело до його порушення, а тому вони підлягає захисту шляхом задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного субєктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про визнання протиправними дії Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації щодо не призначення ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 20 квітня 2017 року, визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації до протоколу № 32 від 04 вересня 2017 року ОСОБА_1, якими відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з причин встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, згідно акту обстеження матеріально побутових умов сімї, визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації № 202 про призначення допомоги сімям з дітьми від 19.02.2018 року, яким визначено, що ОСОБА_1 не має право на допомогу при народженні дитини, оскільки звернувся з заява про призначення допомоги при народженні дитини пізніше ніж у термін в 12 місяців після народження дитини, зобовязання Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації призначити та виплатити ОСОБА_1 державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, 20 липня 2016 року, відповідно до заяви від 20 квітня 2017 року.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації.

Відповідно до вимог частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації про визнання протиправними дії Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації щодо не призначення ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 20 квітня 2017 року, визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації до протоколу № 32 від 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з причин встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, згідно акту обстеження матеріально побутових умов сімї, визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації № 202 про призначення допомоги сімям з дітьми від 19.02.2018 року, яким визначено, що ОСОБА_1 не має право на допомогу при народженні дитини, оскільки звернувся з заява про призначення допомоги при народженні дитини пізніше ніж у термін в 12 місяців після народження дитини, зобовязання Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації призначити та виплатити ОСОБА_1 державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, 20 липня 2016 року, відповідно до заяви від 20 квітня 2017 року задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації щодо не призначення ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 20 квітня 2017 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації до протоколу № 32 від 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з причин встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, згідно акту обстеження матеріально побутових умов сімї.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації № 202 про призначення допомоги сімям з дітьми від 19.02.2018 року, яким визначено, що ОСОБА_1 не має право на допомогу при народженні дитини, оскільки звернувся з заява про призначення допомоги при народженні дитини пізніше ніж у термін в 12 місяців після народження дитини.

Зобовязати Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03197247) призначити та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2) державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, 20 липня 2016 року, відповідно до заяви від 20 квітня 2017 року

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03197247, 87000, Донецька область, Нікольський район, смт. Нікольське, вул. Свободи, буд. 112) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 29 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.