Рішення № 78894863, 29.12.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б. розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

27 вересня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання рішення від 29.08.2018 № 100 протиправним та зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за віком, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в дипломі та трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч. 1 ст. 28, ч. 3, ст. 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 22.08.2018.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що не врегулювання питання на законодавчому рівні щодо виплати пенсій громадянам, які виїхали за кордон породжує дискримінацію її права на пенсійне забезпечення.

У відзиві на позов відповідач посилався на те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон не є документом, що підтверджує місце реєстрації особи, як того вимагає пункт 2.9 Порядку № 22-1.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначене, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд вирішив розглядати справу за відсутності учасників справи у письмовому провадженні.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

До 2001 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала в м. Кременчуці по 50-річчя СРСРАДРЕСА_1, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

22.08.2018 представник ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю - ОСОБА_2 особисто звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 100 від 29.08.2018, в призначенні пенсії за віком відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено, що відповідно п. 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа яка звертається за пенсією повинна пред'явити паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце проживання (реєстрації).

Позивач не погодилась із вказаним рішенням та оскаржила його до суду.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Як зазначено у ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

У ст. 25 Конституції України визначено, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі території України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

У ст. 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними у в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

У ст. 1 Першого Протоколу передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Україна як держава-сторона Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантує кожному громадянину України право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав. Право громадянина України на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

У процесі розгляду справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Конституційний Суд України встановив, що в інших правових актах, крім оспорюваного суб'єктом права на конституційне подання, містяться посилання на ст. 49, 51 Закону або вказується, що пенсійне забезпечення деяких категорій громадян, які проживають за межами України, здійснюється лише на підставі міждержавних договорів. Зокрема, такі положення є у ст. 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Конституційний Суд України вважає, що у зв'язку з визнанням неконституційними п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону Верховна Рада України повинна привести положення названих законів у відповідність із цим Рішенням (рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009).

Отже, відсутність законодавчої ініціативи щодо виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 в частині приведення положень національного законодавства у сфері пенсійного забезпечення у відповідність з цим рішенням не може бути причиною позбавлення громадян України права на пенсію.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 29.08.2018 № 100 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1.

Враховуючи те, що відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком лише з підстав відсутності підтвердження факту проживання в м. Кременчуці, не розглядаючи по суті питання призначення пенсії та відповідні подані позивачами документи, необхідні для призначення пенсії за віком, суд доходить висновку зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у рішеннях у справах № 495/5604/16-а, 132/3485/16-а.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (Іцхака Рабіна, ОСОБА_3, Ізраїль) до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 29.08.2018 № 100 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2018 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 352 грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Б. Головко