Рішення № 78894412, 28.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3569/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2018 року ОСОБА_1 (далі представник позивача) звернулася до Луганського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_2 (далі позивач) з позовом до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі відповідач, Біловодське ОУПФУ), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Біловодського ОУПФУ щодо невиплати пенсії ОСОБА_2 за період з 01.04.2017 по 30.04.2018;

2) зобовязати Біловодське ОУПФУ нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суму пенсії за період з 01.04.2017 по 30.04.2018;

3) допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;

4) зобовязати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення згідно статті 382 КАС України.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 здобула право на отримання пенсії по інвалідності ІІ групи від загального захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (серія ААЗ № 651456), є внутрішньо переміщеною особою, з 01.07.2014 перебуває на обліку в Біловодському ОУПФУ. З 01.04.2017 виплату пенсії було призупинено.

Згідно із наданою на адвокатський запит відповіддю Біловодського ОУПФУ Луганської області від 29.10.218 № 5102/02-18 з 01.04.2017 виплата пенсії була призупинена на підставі списків призупинених, наданих СБУ. За поновленням пенсії позивач звернулася 22.11.2017, в квітні 2018 року виплату пенсії було поновлено на основну відомість травня 2018 року. З 01.09.2018 виплата припинена на підставі листа Державної установи УПФ РФ в м. Каменськ-Шахтинський від 26.06.2018 № 659 у звязку із зверненням за призначенням пенсії за віком згідно російського законодавства.

Виплату пенсії поновлено з 01.05.2018, але відповідач, посилаючись на постанову КМУ від 25.04.2018 № 335, не виплатив наявну заборгованість з 01.04.2017 по 30.04.2018.

З посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення ЄСПЛ у справах «ОСОБА_3 проти Нідерландів», «Суханов та Ільченко проти України», представник позивача зазначила, що бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії позивачу, яка була призначена державою раніше, є втручанням у право мирного користування майном, та таке втручання суперечить національному законодавству України, та суперечить статті 1 Протоколу 1 до Конвенції. Позбавлення громадян похилого віку їх пенсії, яка є основним джерелом існування, не виправдовує жодний суспільний інтерес. Безпідставна невиплата пенсії позивачу свідчить про те, що відповідач фактично змінює умови реалізації права на отримання пенсії та тим самим виходить за межі своїх повноважень з порушенням норм діючого законодавства України.

Ухвалою суду від 09.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк.спр.1-2).

Ухвалою суду від 28.11.2018 визначено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, витребувано докази від відповідача та управління Державної міграційної служби України Луганської області, запропоновано позивачу надати суду завіреним належним чином копію паспорту громадянина РФ ОСОБА_2 (арк.спр. 35-36).

Ухвалою суду від 28.11.2018 клопотання Біловодського ОУПФУ про закриття провадження у справі залишено без розгляду (арк.спр. 37-38).

Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.

У клопотанні від 26.11.2018 № 35059/2018 про закриття провадження у справі зазначив, що до Біловодського ОУПФУ надійшов запит пенсійної справи від 10.09.2018 № 900178/18, з якого вбачається, що ОСОБА_2 є громадянином РФ з 11.12.2017. 15.11.2018 позивача знято з обліку та справу направлено до УПФР в м. Каменськ-Шахтинському Ростовської області (арк.спр. 28).

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 8), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк.спр. 8 зв.), довідки від 22.11.2017 № 17779 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 9), пенсійного посвідчення № 651456 (арк. спр. 10).

Управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації на виконання вимог ухвали суду від 09.11.2018 надано інформацію від 27.11.2018 вх. № 35264/2018, згідно з якою ОСОБА_2 дійсно перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб як особа, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Рішення про скасування довідки не приймалось, довідка від 22.11.2017 № 920037779 є дійсною (арк.спр. 33).

29.10.2018 відповідачем направлено відповідь за вих.№ 5102/02-18 на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1, в якій зазначено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Біловодському ОУПФУ з 01.07.2014 як внутрішньо переміщена особа. Довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення анти терористичної операції від 24.01.2015 № 920017779. Пенсія виплачувалась по 31.03.2017, з 01.04.2017 виплата пенсії призупинена на підставі списків призупинених, наданих СБУ. За поновленням виплати пенсії ОСОБА_2 звернулася 22.11.2017. На підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.01.2018 № 93 ОСОБА_2 винесено рішення про поновлення виплати пенсії за місцем реєстрації. В квітні 2018 року виплату пенсії заявниці поновлено у місячному розмірі на основну відомість травня 2018 року. Пенсію за період з 01.04.2017 по 31.10.2017 та з 01.11.2017 по 30.04.2018 в сумі 18571,00 грн буде виплачено після прийняття КМУ окремого порядку виплат пенсії. ОСОБА_2 пенсію отримує по інвалідності, виплата пенсії проводилась через відділення ЛОУ АТ «Ощадбанк». З 1 вересня 2018 року виплату пенсії припинено на підставі листа Державної установи управління Пенсійного фонду України Російської Федерації в м. Каменськ-Шахтинський від 26.06.2018 № 659 у звязку з тим, що ОСОБА_2 звернулася 26.06.2018 за призначенням пенсії за віком згідно російського законодавства (арк.спр. 14).

Викладені у відповіді на адвокатський запит обставини в повній мірі узгоджуються з відомостями, що містяться в копіях матеріалів пенсійної справи ОСОБА_2, направлених на електронну адресу суду відповідачем (арк.спр. 52, 61-63, 72-73, 78-81, 84).

Так, копією протоколу від 24.09.2018 підтверджується, що нарахована за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року сума пенсії ОСОБА_2 не виплачена (арк.спр. 92-93).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у звязку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб, яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообовязкового державного соціального страхування (далі Порядок № 136).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообовязкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообовязкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом пяти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сімї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

З вищеописаних норм Закону № 1058-IV слідує, що після поновлення виплати пенсії пенсіонеру територіальний орган Пенсійного фонду України має виплатити пенсіонеру суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному статтею 46 Закону № 1058-IV.

У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом закон це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону № 1058-IV, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обовязку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обовязок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обовязку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обовязку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснивши нарахування позивачу пенсії минулих періодів, відповідач безпідставно, всупереч вимог статті 46 Закону № 1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по виплаті пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 по 30.04.2018.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи Кечко проти України (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 Бурдов проти ОСОБА_4).

Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 01.04.2017 по 30.04.2018, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з 01.04.2017 по 30.04.2018, а також зобовязання відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії за віком за період з 01.04.2017 по 30.04.2018.

Щодо тверджень відповідача про те, що ОСОБА_2 наразі є громадянкою ОСОБА_4, суд зазначає таке.

01.11.2018 за вх. № 3660-47 до ГУ ПФУ в Луганській області надійшов запит на виплатну справу ОСОБА_2 від управління Пенсійного фонду РФ в м. Каменськ-Шахтинському Ростовської області на підставі заяви ОСОБА_2, в якому, зокрема, зазначено про наявність в позивача паспорта громадянина РФ, виданого 11.12.2017 (арк.спр. 31).

На виконання зазначеного запиту Біловодським ОУПФУ у листопаді 2018 року за вих.№ 5517/03-18 на адресу УПФР в м. Каменськ-Шахтинському Ростовської області направлено атестат про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з зазначенням і в листі, і в атестаті про те, що пенсію виплачено по 31.10.2018, проте без зазначення про наявність нарахованих, але не виплачених сум за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року.

Згідно з інформацією, наданою Управлінням Державної міграційної служби України у Луганській області від 28.11.2018 № 4401.3.2-44147/44/1-18 на виконання ухвали суду від 28.11.2018, перевіркою за наявними обліками УДМС у Луганській області встановлено, що 05.10.2002 рішенням УМВС України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство» від 18.01.2001 громадянці ОСОБА_5 Вірменія ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженці ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк.спр. 43).

Відомостей щодо припинення громадянства України позивача у визначеному законом порядку УДМС у Луганській області не надано.

Згідно із статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і ОСОБА_4, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, Питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до положень статті 3 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року всі витрати, повязані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не здійснюються, які інше не передбачено двосторонніми угодами.

З урахуванням того, що в атестаті, переданому відповідачем до УПФРФ в м. Каменськ-Шахтинському Ростовської області не було зазначено про наявність заборгованості з виплати пенсії за період з 01.04.2017 по 30.04.2018, а також того, що здійснення взаємних розрахунків між сторонами Угоди від 13.03.1992 не передбачено, в суду відсутні підстави вважати, що зазначені кошти будуть отримані позивачем як у Російській Федерації, так і в Україні, при цьому заборгованість з пенсійних виплат, утворення якої відбулося при перебуванні на обліку у відповідача, має бути виплачена позивачу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання субєкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково, що підтверджується пенсійним посвідченням № 651456 (арк.спр. 10), у відповідності до підпункту 9 пункту 5 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах Козікової ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4; місце реєстрації як внутрішньо переміщеної особи: 92800, Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Підгорна, буд. 39, РНОКПП НОМЕР_1) до Біловодського обєднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місцезнаходження: 92800, Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 77, код за ЄДРПОУ: 41247269) про визнання бездіяльності протиправною, зобовязання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Біловодського обєднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року.

Зобовязати Біловодське обєднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_2 заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_2 пенсії за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_6