Рішення № 78893433, 19.12.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року м. Житомир справа № 806/2686/18

категорія 8.3.11

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секрктар судового засідання ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участі: представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішень,

встановив:

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області:

- від 15.02.2018 №01-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2015 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 8818,32 грн.;

- від 15.02.2018 №03-53 про визначення суми податкового зобов"язання за 2016 податковий період за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 4988,36 грн.;

- від 15.02.2018 №02-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2016 податковий період за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 1082,42 грн.;

- від 15.02.2018 №95-53 про визначення суми податкового зобов"язання за 2017 податковий період за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 1945,60 грн.;

- від 15.02.2018 №96-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2017 податковий період за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2513,60 грн.;

- від 15.02.2018 №97-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2017 податковий період за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 11584,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є незаконним визначення відповідачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки колишній цех молочного блоку та водонапірної башти позивача використовуються під цех по обробці каменю, пожежне депо та дім тваринника, тобто як будівлі промисловості, а будівлі теплиці та корівника використовуються у домогосподарстві позивача з метою самозабезпечення продуктами харчування, тобто в силу п.п.є) та ж) пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України вони не є об'єктами оподаткування вказаним місцевим податком.

Крім того, вказав, що для визначення податкового зобов"язання необхідною умовою є проведення відповідної документальної перевірки, що відповідачем зроблено не було. Також посилається, що рішення місцевої ради про встановлення податку на нерухоме майно не було оприлюднене, а тому відповідач не міг його застосовувати.

Ухвалою судді від 17.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження та призначено відкрите судове засідання у справі з викликом сторін на 28.08.2018.

Ухвалою суду від 28.08.2018 клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 20.09.2018.

20.09.2018 справа в судовому засіданні не слухалась, у зв'язку з неявкою сторін та клопотанням позивача про оголошення перерви, підготовче судове засідання відкладено на 01.10.2018.

Ухвалою суду від 01.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь справі на 22.10.2018.

22.10.2018 у зв'язку з неявкою сторін, судове засідання перенесено на 06.11.2018.

06.11.2018 оголошено перерву до 22.11.2018.

22.11.2018 оголошено перерву до 19.12.2018.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов.

В обґрунтування відзиву зазначив, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем у межах норм чинного законодавства та відмітив, що для здійснення господарської діяльності позивачем протягом 2015,2016,2017 року використовувалось нежилі приміщення у вигляді комплексу будівель і споруд №10, комплексу, будівель, теплиць та водонапірної башти, які у розумінні ст.266 Податкового кодексу є обєктом оподаткування на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Прийняті рішення, якими затверджено податки на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не оскаржувались, судом не визнавались недійсними, а тому є чинними та підлягають застосуванню. Таким чином, позивачу нараховано вказаний податок.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Встановлено, що відповідно до даних АІС "Податковий блок" за ОСОБА_5 зареєстрована нежитлова будівля за адресою: вул. Центральна, 30-А с. Горинь, Малинський район, Житомирська обл. загальною площею 121,6 кв.м, комплекс-загальною площею 157,1 кв.м., нежитлова будівля: комплекс будівель та споруд №10 загальною площею 724 кв.м.

15.02.2018 ГУ ДФС у Житомирській області винесено податкові повідомлення-рішення щодо ОСОБА_5:

- №01-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2015 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 8818,32 грн.;

-№03-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2016 податковий період за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 4988,36 грн.;

-№02-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2016 податковий період за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 1082,42 грн.;

-№95-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2017 податковий період за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 1945,60 грн.;

- №96-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2017 податковий період за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2513,60 грн.;

-№97-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2017 податковий період за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 11584,00 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до ДФС України зі скаргою від 12.03.2018. Рішенням ДФС України від 26.04.2018 №6237/Я/99-99-11-02-01-14 про результати розгляду скарги податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скаргу ОСОБА_5 - залишено без задоволення (а.с. 34-37).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення №01-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2015 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 8818,32 грн., суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) у редакції, що була чинною на час виникнення таких правовідносин.

Відповідно до п.10.3 ст.10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

До повноважень сільських, селищних, міських рад та рад обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом (підпункт 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України).

Відповідно до п.п.12.4.3 п.12.4 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Дана норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні нормиЗакону № 71-VIII набрали чинності з 1 січня2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки (для об'єктів нежитлової нерухомості). Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом2015 рік.

Плановим відповідно до норми підпункту12.3.4пункту12.3статті12 Податкового кодексу Україниє період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Суд зазначає, що рішенням Горинської сільської ради від 30.01.2015 29 сесії 6 скликання "Про затвердження місцевих податків і зборів" затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Враховуючивстановлені обставини та ухвалення Закону №71-VIII, яким запроваджено податок на майно (до складу якого включено й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, лише 28 грудня 2014 року, а також прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки 30 січня 2015 року, тобто до 15 липня 2014 року, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положеньстатті 266 ПК Україниз метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Тобто, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 15.02.2018 №01-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2015 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки запровадженіЗаконом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов'язання щодо сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки виникають у платників податків лише після 1 січня 2016 року.

Аналогічну позицію висловив КАС Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 в справі № 804/2735/17.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 15.02.2018 №01-53 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо доводів позивача про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 15.02.2018 №03-53 , №02-53, №95-53, №96-53, №97-53 з підстав не дотримання процедури та порядку прийняття рішення місцевої ради про запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та їх оприлюднення за 2016, 2017 роки, суд враховує наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, запроваджено новий місцевий податок, зокрема податокна нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Як зазначалося вище, пунктом12.3. статті12 ПК Українипередбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно іззакономта перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Так, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Горинської сільської ради від 08.07.2015 32 сесії 6 скликання "Про затвердження місцевих податків і зборів" затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у розмірі 1,5 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Рішенням Горинської сільської ради від 13.07.2016 5 сесії 7 скликання "Про затвердження місцевих податків і зборів" затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у розмірі 1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 4 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом12.3.4пункту12.3статті12 Податкового кодексу УкраїнитаЗаконом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Разом з тим, 20.12.2016 Верховною Радою України прийнятоЗакон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII(далі- Закон №1791-VIII), де в п. 4. Розділу II Прикінцевих та перехідних положень зазначено: "Установити, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цьогоЗакону, не застосовуються вимоги підпункту4.1.9 пункту4.1та пункту4.5статті4, підпункту12.3.4пункту12.3, підпункту12.4.3пункту12.4та пункту12.5статті12 Податкового кодексу УкраїнитаЗакону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Суд враховує, що відповідно до п.7.3ст.7 ПК Українибудь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цьогоКодексута/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Тому, оскільки положення Закону України № 909-VIII та Закону України №1791-VIII неконституційними не визнані, відтак підстав для його неврахування відповідачем при визначенні позивачу спірного податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не було.

Окрім того, пп.12.3.5п.12.3ст.12 ПК Українивизначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно іззакономта перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цьогоКодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цьогоКодексуіз застосуванням їх мінімальних ставок.

Поміж іншого, суд зазначає, що відповідно до п.10 ст.59 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними у судовому порядку.

Щодо доводів представника позивача про оприлюднення рішень про затвердження місцевих податків та зборів, зокрема, податку на майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2015-2017 роки без дотримання вказаного законом порядку, суд враховує наступне.

Так, з листа Горинської сільської ради Малинського району Житомирської області від 17.08.2018 № 199 вбачається, що рішення сесії сільської ради про встановлення місцевих податків, в тому числі податку на нерухоме майно, за 2015,2016,2017 роки були висвітлені у засобах масової інформації, в населених пунктах Гориської сільської ради на дошках оголошень та на сайті Ворсівської сільської ради (а.с. 127).

Положеннями ч.5 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

У відповідності до ч.2 ст.15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформація, передбачена частиною першою цієї статті, зокрема, нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформація про нормативно-правові засади діяльності; підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Тобто, аналіз правових норм дає підстави для висновку, що рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оприлюднені на веб-сайті такого органу за його наявності. З наведеного слідує, що у разі відсутності офіційного веб-сайту, рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оприлюднені в будь-який не заборонений законом спосіб.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Також, Податковим кодексом України встановлено обов'язок громадянина сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016, 2017 роки незалежно від прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку (п.п.267.6.1 п.267.6 ст.267 ПК України).

15.02.2018 ГУ ДФС у Житомирській області, на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.п.266.7.2 п.п.266.7.2, п.266.7 ст.266 ПК України прийняті податкові повідомлення-рішення №03-53 , №02-53, №95-53, №96-53, №97-53, якими визначено ОСОБА_5, зобов'язання зі сплати податку на нерухомість.

Відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Тому, суд вважає ці доводи представника позивача безпідставними та до уваги їх не приймає.

Щодо посилань представника позивача на відсутність правових підстав для винесення у 2018 році податкових повідомлень-рішень за податковий звітний період 2015-2016 роки без проведення контролюючим органом відповідної перевірки платника податків та без виконання вимог ПК України та визначення (обчислення) відповідачем після 1 липня 2017 року суми податку з обєктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом першим підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Підпунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266.10 ПК України встановлено, що податкове зобовязання за звітний рік з податку сплачується, зокрема фізичними особами- протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Абзацом першим пункту 102.1 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Тобто, до визначення контролюючим органом сум грошових зобов'язань платника податків застосовуються загальні строки давності, встановлені п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України, редакція якого у цій частині не зазнала змін.

Отже, контролюючий орган, відповідальний за нарахування сум податкових зобов'язань з податку на майно, у лютому 2018 року мав право визначити податкове зобов'язання з такого податку за 2016, 2017 рік.

Крім того, судом встановлено, що податкові повідомлення-рішення від 15.02.2018 №03-53 та № 02-53, якими визначено податкове зобов"язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік винесені на підставі Рішення про результати розгляду скарги від 30.01.2018 №1307//99-99-11-02-01-14.

Так, вказаними податковими повідомленнями-рішеннями донараховано зазначене податкове зобов"язання, у зв"язку із допущеною арифметичною помилкою при визначенні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ФО ОСОБА_5 за 2016 рік, оскільки контролюючим органом застосовано ставку 1% при ставці 1,5%.

Тобто, податкові зобов"язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік вже були визначені та відповідні повідомлення направлялися позивачу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що встановлені ПК України строки визначення податкового зобов"язання контролюючим органом не порушені.

Щодо доводів представника позивача по відсутність правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень без проведення контролюючим органом відповідної перевірки, суд зазначає наступне.

Як встановлено п.п.266.7.4. п.266.7 ст.266 ПК України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобовязані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого обєкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок подання органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та органами, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, контролюючим органам відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №476 зі змінами і доповненнями.

Так, п.4 Порядку встановлено, що Мінюст подає ДФС інформацію про обєкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

Передача зазначеної інформації здійснюється на центральному рівні між Мінюстом і ДФС в електронній формі телекомунікаційними каналами звязку.

На підставі вищезазначених даних проводиться розрахунок податкового зобов"язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Тобто, підстави для проведення документальної невиїзної перевірки відсутні.

Матеріалами справи підтверджено, зокрема, реєстром платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що за ФО ОСОБА_5 зареєстровано наступне майно: нежитлова будівля за адресою: вул. Центральна, 30-А с. Горинь, Малмнський район, Житомрська обл. загальною площею 121,6 кв.м, комплекс-загальною площею 157,1 кв.м., нежитлова будівля: комплекс будівель та споруд №10 загальною площею 724 кв.м. (а.с. 83, 184-185).

Належність вищезазначених об"єктів нерухомості ФО ОСОБА_5 не заперечується сторонами.

Окрім іншого, суд зазначає, що згідно із п.п.266.7.3. п.266.7 ст.266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо:

обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;

розміру загальної площі обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;

права на користування пільгою із сплати податку;

розміру ставки податку;

нарахованої суми податку.

З огляду на правове регулювання та встановлені обставини, підстави для проведення документальної невиїзної перевірки та обов"язок контролюючого органу щодо проведення вказаної перевірки були відсутні. Натомість, законодавством встановлене право платника податку звернутися до контролюючого органу для проведення відповідної звірки, в тому числі надати документальне підтвердження наявності у особи права на пільги при сплаті такого податку.

Щодо посилань позивача на те, що об'єкти нерухомості, належні позивачу, відносяться до будівель промисловості та до будівель сільськогосподарських товаровиробників, а тому керуючись п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є обєктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

У ПК України поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено п.п.14.1.235 п.14.1 ст.14, де зазначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Разом з тим, статтею 1 Закону України від 23.09.2008 №575-VI "Про сільськогосподарський перепис", визначено правові, організаційні та економічні основи підготовки і проведення сільськогосподарського перепису, оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів, а також регулює відносини суб'єктів сільськогосподарського перепису, визначає їх права, обов'язки та відповідальність, установлює гарантії держави щодо захисту конфіденційної інформації, отриманої у процесі проведення сільськогосподарського перепису, виробники сільськогосподарської продукції визначаються як юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Виробники сільськогосподарської продукції відповідно до статті 1 цього Закону - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Визначення поняття сільськогосподарського товаровиробника, наведене у статті 1 Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою" від 09.02.2012 № 4391-VI, відповідно до якої сільськогосподарський товаровиробник юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі з власно-виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з постачання.

Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення його від сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.

Матеріали справи не містять жодних доказів фактичного здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності та використання безпосередньо у такій діяльності комплексу будівель та споруд №10, розташованого за адресою: Житомирська область, Малинський район, сільська рада Горинська.

Суд зазначає, що відповідно даних АІС "Податковий блок" основний вид діяльності ОСОБА_5 - лісопильне та стругальне виробництво; різання оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю; роздрібна торгівля з лотків і на ринках різними товарами (а.с. 242-243).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, комплекс будівель та споруд №10, що належать йому на праві власності не використовуються ним у сільськогосподарській діяльності, а тому позивач не може підпадати під пільгу визначену підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Відповідно до підпункту "є" 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Суд зазначає, що використаний у Податковому кодексі України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей.

Проте, будівлі, що належать позивачу (фізичній особі-підприємцю) використовуються у його власній господарській діяльності.

Аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 15.05.2018 по справі № 806/2676/17.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

У відповідності до статті 62 Господарського кодексу України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави для висновку, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств (Постанова Верховного Суду від 15.05.2018 по справі № 806/2676/17).

З урахуванням наведеного, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Зазначена правова позиція узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №823/1702/16.

Беручи до уваги вищевикладене, суд не приймає до уваги доводи позивача, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на такі спірні об'єкти не повинен нараховуватись та сплачуватись, оскільки вказані об'єкти нерухомості належать позивачу, а не промисловому підприємству, зокрема на яке розповсюджується дія пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що в даному випадку відповідачем доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 15.02.2018 №03-53 , №02-53, №95-53, №96-53, №97-53, у той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи положення ст. 139 КАС України, позивачу підлягає відшкодуванню сплачений судовий збір в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_5 (с. Буки, Малинський район, Житомирська область, 11653, РНОКПП/ЄДРПОУ: 276570936) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, РНОКПП/ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.02.2018 №01-53 про визначення суми податкового зобов'язання за 2015 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 8818,32 грн..

В решті позовних вимог - відмовити.

Відшкодувати ОСОБА_5 (с. Буки, Малинський район, Житомирська область, 11653, РНОКПП/ЄДРПОУ: 276570936) сплачений судовий збір 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003, РНОКПП/ЄДРПОУ 39459195).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.В. Капинос

Повне судове рішення складене 28 грудня 2018 року