Рішення № 78892599, 29.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2018 р. Справа№200/11300/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання відновити виплату пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

24.10.2018 на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання відновити виплату пенсії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком, має статус внутрішньо переміщеної особи та перебуває на обліку в Покровському об’єднаному управлінні Пенсійного Фонду України Донецької області. З квітня 2017 року виплата пенсії з невідомих причин зупинена. Рішення про припинення виплати пенсії не отримував. Позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії протиправними та такими, що порушують його конституційні права, тому звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач позов не визнав, 13.11.2018 через відділ документообігу та архівної роботи суду надав відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що позивач знаходиться на обліку та отримує пенсію за віком за матеріалами електронної пенсійної справи як внутрішньо переміщена особа. за вернувся до управління із заявою про запит пенсійної справи та прийняття на облік. З квітня 2017 року виплата пенсії позивачу не проводилася на підставі інформації Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, отриманої від Управління соціального захисту населення. З лютого 2018 року управлінням поновлено виплату пенсії та на теперішній час позивач пенсійні виплати отримує.

Відповідач вказав, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів, тобто борг за минулий період з 01.04.2017 по 31.09.2017 не виплачується. Відповідач вважає, що на час розгляду даної адміністративної справи, відсутні будь-які підстави у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

11.12.2018 відповідач надав уточнений відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що виплата пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року по вересень 2017 року не проводилась на підставі інформації Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, отриманої від Управління соціального захисту населення. Крім того, з серпня 2018 року позивачу припинено нарахування та виплату пенсії на підставі інформації від управління соціального захисту населення Покровської райдержадміністрації, а саме: у зв’язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, та призначено судове засідання на 29.11.2018.

29.11.2018 відкладено розгляд справи на 29.12.2018.

У судове засідання сторони не з’явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, перебуває на обліку в Покровському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, що сторонами не заперечується.

Відповідно до довідки від 20.11.2017 № НОМЕР_1 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Фактичне місце проживання/перебування: Донецька обл., Красноармійський район, с. Сергіївка, вул. Поштова, б. 8.

Згідно відзиву на адміністративний позов, з квітня 2017 року виплата пенсії позивачу не проводилася на підставі інформації Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, отриманої від Управління соціального захисту населення.

Згідно витягу протоколу № 47 від 01.12.2017 засідання комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО вирішено відновити ОСОБА_1 соціальні виплати через 6 місяців після припинення.

З довідки про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 від 07.12.2018 убачається, що виплата пенсії позивачу припинена з квітня 2017 року, у жовтні 2018 року була поновлена виплата, за період квітень - вересень 2017 року пенсія не виплачена, з серпня 2018 року нарахування та виплата пенсії не здійснюється.

Згідно Протоколу №8 від 21.09.2018 засідання комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування вирішено у зв’язку зі скасуванням дії довідки ВПО та отриманням нових довідок за іншими адресами не розглядати запити Покровського ОУПФУ згідно даних, отриманих з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи «Аркан» стосовно ОСОБА_1.

Тобто матеріалами справи підтверджено, заборгованість по виплаті пенсії позивачу з квітня 2017 року по вересень 2017 року включно та припинення виплати пенсії з серпня 2018 року.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Стосовно строку звернення позивача з даним позовом, суд зазначає, що частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Кодексом адміністративного судочинства України , зокрема частиною 2 статті 122 встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

В той час, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені йому суми пенсії, не отримані ним з вини відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату йому призначеної пенсії, за період з квітня 2017 року, тобто за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Тому суд вважає, що у даному випадку, позивач строків звернення до суду із позовом не пропустив, оскільки, на підставі вказаного вище закону, він має право захистити своє право на отримання виплати нарахованої йому пенсії, без обмеження будь-яким строком, що можливо, якщо позовні вимоги будуть задоволені.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

В силу вимог статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі – Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Факт внутрішнього переміщення, згідно положень статті 4 Закону № 1706-VII підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Разом з цим, суд зауважує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право громадянина на призначення пенсії не може бути пов'язано з такою умовою, як постійне місце проживання або реєстрація місця проживання, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, пенсія якій призначена.

Відповідно до положень статті 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі – Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що “інші випадки” для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно частини третьої статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п’ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов’язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв’язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов’язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.

У рішенні по справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Як убачається з матеріалів справи, рішення про припинення пенсійних виплат позивач не отримував.

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав (на підставі пункту 12 Порядку), пенсійний орган порушив його право на отримання пенсії.

Таким чином, суд доходить висновку, що заборгованість пенсії за період з квітня 2017 року по вересень 2017 року включно утворилась з вини пенсійного органу. За таких обставин, відповідна заборгованість підлягає виплаті позивачеві, в порядку статті 46 Закону № 1058.

Крім того, як убачається з відзиву відповідача, виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена з серпня 2018 року на підставі Протоколу №8 від 21.09.2018 засідання комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування яким вирішено у зв’язку зі скасуванням дії довідки ВПО та отриманням нових довідок за іншими адресами не розглядати запити Покровського ОУПФУ згідно даних, отриманих з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи «Аркан».

Суд зазначає, що припинення виплати пенсії відбулося раніше зазначеного Протоколу №8 від 21.09.2018, доказів скасування довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 суду не надано.

Крім того, суд наголошує, що Рішення про зупинення пенсійних виплат пенсійним органом не приймалося.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу з серпня 2018 року мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".

Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”. Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року (надалі за текстом - Порядок №365), а також положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не містять положень про те, що ці два закони є спеціальними по відношенню до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Тобто,скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є

передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова КМУ№ 365 від 08.06.2016 року «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є підзаконним нормативноправовим актом, який обмежує встановнізаконодавством право на отримання пенсії позивачем.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, беручи до уваги надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем не доведена, суд доходить висновку про обґрунтованість пред’явленого позову.

Разом з тим, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії у жовтні 2017 року проте заборгованість за період з квітня 2017 року по вересень 2017 року не сплачено, разом з тим, з серпня 2018 року виплату пенсії припинено, тому з метою ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги підлягають задоволенню іншим шляхом - шляхом визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії за період з квітня 2017 року по вересень 2017 року, зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату заборгованості за цей період та визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з серпня 2018 року та зобов’язати поновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з серпня 2018 року.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Фактично позовні вимоги задоволені, оскільки дії відповідача щодо припинення виплати пенсії визнані протиправними, а задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії є похідними від першої вимоги, отже присудженню підлягає судовий збір у розмірі, який передбачений сплаті як за одну позовну вимогу немайнового характеру.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання відновити виплату пенсії, – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) за період з квітня 2017 року по вересень 2017 року.

Зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ:421699323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, б. 13) нарахувати та сплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2; місце реєстрації: Донецька обл., м. Макіївка, с. Калініно, вул. Нікітіна, б. 14, кв. 2) за період з квітня 2017 року по вересень 2017 включно.

Визнати протиправними дії Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) з серпня 2018 року.

Зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ:421699323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, б. 13) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2; місце реєстрації: Донецька обл., м. Макіївка, с. Калініно, вул. Нікітіна, б. 14, кв. 2) нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з серпня 2018 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ:421699323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, б. 13) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2; місце реєстрації: Донецька обл., м. Макіївка, с. Калініно, вул. Нікітіна, б. 14, кв. 2) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі, коли справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення складено та підписано 29.12.2018.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Галатіна О.О.