Рішення № 78879321, 20.12.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/10083/17

Провадження № 2/638/801/18

20.12.2018 р. Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Подус Г.С.,

при секретарі - Коваленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «АТ науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

встановив:

06.07.2017 року до Дзержинського районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до ПАТ «АТ науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, який в подальшому було уточнено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він з 10.08.1978 року працював у Публічному акціонерному товаристві «АТ науково-дослідний інститут рідаотехнічних вимірювань», обіймав посаду токаря. Відповідно до розпорядження керівництва підприємства №195-к від 23.12.2013 року його було звільнено з посади токаря 6 розряду згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням. На момент звільнення відповідач мав заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати з липня 2013 року по грудень 2013 року. У зв’язку з чим позивач просить суд: стягнути з відповідача на його користь суму компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати – 14862,26 грн.; суму середнього заробітку за час затримки розрахунку – 113961,83 грн.; витрати на правову допомогу – 10000,00 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.08.2017 року відкрито провадження по справі.

Представник Відповідача подав до суду заперечення на позов Вх.№54382 від 15.11.2017 року. (а.с.20-25)

Позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог Вх. №7813 від 19.02.2018 року. (а.с.47-51)

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву Вх. №8534 від 22.02.2018 року.(а.с. 52-69)

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву з урахуванням збільшених позовних вимог Вих. №05/554 від 12.06.2018 року.(а.с.78-80)

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.06.2018 року, клопотання представника ПАТ «АТ науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» про призначення судово-бухгалтерської експертизи – задоволено та призначено по справі судово-бухгалтерську експертизу.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 02.08.2018 року Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.06.2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.11.2018 року у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судово-бухгалтерської експертизи – відмовлено.

Позивачем подано клопотання про збільшення позовних вимог Вх. №56932 від 05.12.2018 року та додаткові пояснення.

Представником відповідача за Вих. №05/1194 від 20.12.2018 року подано відзив на позов.

В судовому засіданні позивач та представник позивача за довіреністю №1045 від 05.07.2017 року, уточнені позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності №01/11-Д від 26.09.2017 року, проти задоволення позовних вимог заперечував, вказав, що дійсно відповідач не мав можливості сплатити заробітну плату, однак позивач з метою нарахування більшої суми за затримку заробітної плати відмовлявся отримувати кошти. Також вказав, що розрахунок є невірним, адже з позивачем було укладено угоду про роботу у режимі 2-денного робочого тижня.

Суд, вислухавши позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

10.08.1978 року згідно наказу №127-к від 10.08.1978 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду токаря в Відкрите акціонерне товариство «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань».

31.12.2013 року згідно Наказу №195-к від 23.12.2013 року ОСОБА_1 звільнено з посади токаря 6 розрядку з ВАТ «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань».

На момент звільнення заборгованість по заробітній платі складала 11657,37 грн., яку так і не було виплачено.

Крім того, представником відповідача надано до суду довідку видану Головою правління-директором ОСОБА_3, про те, що ОСОБА_1, працював в ПАТ «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» токарем 6-го розряду за основною формоюю працевлаштування. Звільнений 31.12.2014 року ( наказ №195-к від 23.12.2014 року) за ст. 38 КЗпП України, станом на 28.12.2017 року заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 відсутня. Але відомості в даній довідці спростовуються даними, що містяться в трудовій книжці, адже ОСОБА_1 був звільнений наказом №195-к від 23.12.2013 року, а дані про це внесені до трудової книжки лише 31.12.2013 року.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При звільненні з позивачем ОСОБА_1 не було проведено остаточного розрахунку, у зв’язку з чим утворилась заборгованість по заробітній платі, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, відповідач своїми діями порушив вимоги законодавства про працю, що в свою чергу, потягло порушення законних прав позивача при звільненні.

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Позивач провів розрахунок середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01.01.2014 року по 27.12.2017 року з розрахунку на робочі дні, тому просить стягнути середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку в розмірі 113961,83 грн.

Ці позовні вимоги суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Шкода, заподіяна відповідачем затримкою виплати частини заробітної плати, відшкодовується відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари тарифів на послуги за формулою, визначеною у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, якщо індекс цін за цей період зріс більш, як на один відсоток. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але невиплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін, який визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Статтею 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Суд погоджується з проведеним позивачем розрахунком розміру компенсації втрати частини заробітної плати в зв’язку з порушенням строків її виплати у розмірі 14862,26 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Свідок ОСОБА_4, надав суду свої пояснення, вказав, що вони з позивачем працювали разом до 20.12.2013 року. Що він з іншими колегами виїжджали на місце проживання ОСОБА_1, однак він двері не відчиняв, і не погоджувався отримувати кошти по заборгованості за заробітну плату. Ці події мали місце 26.10.2017 року і до середини грудня 2017 року, представник відповідача ОСОБА_2 також був там присутній.

Однак, показання свідка ОСОБА_4 як і акти про встановлення факту відмови працівника від отримання належної йому заробітної плати від 26.10.2017 року, від 01.11.2017 року, 14.11.2017 року, 20.11.2017 року, від 28.11.2017року, 13.12.2017 року не є належним доказом на підтвердження того факту, що ОСОБА_1 відмовлявся від отримання коштів по заборгованості по заробітній платі, адже в актах відсутні дані про час, коли працівник відмовився від отримання належної йому заробітної плати, відсутній підпис ОСОБА_1 в даних актах, а тому суд не бере до уваги ці докази.

Згідно ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стосовно вимоги позивача про стягнення коштів на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн. суд вважає таку вимогу не обґрунтованою, з огляду на наступне.

Статтею 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Однак позивачем та його представником не надано до суду ні копію договору про правову допомогу, ні ордеру, ані касового чеку про сплату коштів на правову допомогу.

Дійсно, представник позивача була неодноразово присутня в судових засіданнях, однак представник позивача - ОСОБА_5 не надала жодного доказу про сплату ОСОБА_1 їй коштів за надані послуги, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення коштів на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263 - 265 ЦПК України, ст. ст. 47, 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Законом України «Про оплату праці», суд –

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «АТ науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку – задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ «АТ науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» на користь ОСОБА_1 суму компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 14862,26 грн.

Стягнути з ПАТ «АТ науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 113961,83 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 27.12.2018 року.

Суддя: