Постанова № 78870604, 12.12.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Соболевої І.П..

за участю секретаря судового засідання Хома Д.М.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників третьої особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу в порядку загального позовного провадження за позовом Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гайда» до виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа Будинковий комітет «Соборний 153» про визнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 409 від 27.07.2017 «Про надання дозволу на порушення об'єкта благоустрою голові будинкового комітету «Соборний 153» ОСОБА_4Ф.»,

ВСТАНОВИВ:

08.11.2017 до суду надійшов адміністративний позов об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гайда» (далі – позивач) до виконавчого комітету Запорізької міської ради (далі – відповідач), в якому позивач просить суд визнати нечинним та скасувати рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 409 від 27.07.2017 «Про надання дозволу на порушення об'єкта благоустрою голові будинкового комітету «Соборний 153» ОСОБА_4Ф.».

Позов обґрунтований тим, що виконавчий комітет Запорізької міської ради надав дозвіл про порушення об'єкта благоустрою голові будинкового комітету «Соборний 153» ОСОБА_4 (рішення № 409 від 27.07.2017). Метою надання дозволу було проведення робіт з улаштування майданчику для паркування транспортних засобів, спортивного та дитячого майданчику.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2013 № 870 «Про затвердження Типового порядку видачі дозволів на порушення об'єктів благоустрою або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів», а саме п.п. 2,4 передбачено, що: дія цього типового порядку поширюється на юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що здійснюють порушення об'єктів благоустрою, пов'язане з проведенням земляних та/або ремонтних робіт; дозвіл видається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за місцем проведення робіт на підставі письмової заяви, що подається відповідною юридичною особою чи фізичною особою-підприємцем (або їх уповноваженим представником), за формою згідно з додатком. Будинковий комітет «Соборний 153» був легалізований шляхом повідомлення про заснування (згідно рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 275 від 23.05.2016) та не є юридичною особою або фізичною особою-підприємцем в розумінні закону, на нього не поширюється дія постанови КМУ від 30.10.2013 № 870, а, отже, правових підстав для прийняття спірного рішення та видачі дозволу не існувало.

Крім того, при розміщенні майданчику для паркування транспортних засобів за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 12 та просп. Соборний, 153 в порушення п. 13 постанови КМУ від 03.12.2009 № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» та п. 4.3.37. Правил благоустрою території міста Запоріжжя був встановлена суцільна металева огорожа, яка перекрила пішохідну доріжку та закрила співвласникам нашого Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гайда» та мешканцям будинків, розташованих поряд, вільний прохід.

Позивач в досудовому порядку звертався до відповідача щодо анулювання дозволу про порушення об'єкта благоустрою голові будинкового комітету «Соборний 153» ОСОБА_4, але отримав відмову.

Ухвалою суду від 09.11.2017 відкрито провадження у справі, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено будинковий комітет по пр. Соборному, 153.

07.11.2018 до суду від представника будинкового комітету «Соборний 153» надійшли пояснення. Пояснення обґрунтовані тим, що позивач не мав права оскаржувати індивідуальний акт, це підтверджується правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду №21-3829а16 від 28 лютого 2017 року: «Відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки того суб'єкта, якому його адресовано. Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і заявника ОСББ «Гайда», прав чи обов'язків, у зв’язку із виданням рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 409 від 27.07.2017, не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом».

Щодо вимоги позивача скасувати рішення «Про надання дозволу на порушення об’єкта благоустрою», то показовим є те, що ним фактично не обґрунтовано наявність власного інтересу або порушення прав внаслідок встановлення майданчика для паркування, а в своєму позові він посилається лише на перешкоди набуті внаслідок перекриття пішохідної доріжки та вільного проходу. Матеріали позову не містять доказів того, що мешканцям будинку за адресою «Сталеварів 16» завдано ускладнень в пересуванні, що позивача було позбавлено можливості реалізовувати свої права, законні інтереси, сподівання. Позивачем не доведено: - ані наявності перешкод у реалізації мешканцями ОСББ «Гайда» свого права на прохід; - ані факт розміщення майданчика для паркування на пішохідній доріжці; - ані будь-яких інших фактів, які мають значення для вирішення справи та дали б підстави вважати що права позивача якимось чином порушені, або потребують захисту.

Окрім того, дозвіл порушення об’єкта благоустрою, з метою проведення робіт з улаштування майданчику для паркування транспортних засобів, спортивного та дитячого майданчику - є індивідуальним актом та вичерпав свою дію, оскільки дозвіл припинив свою дію, а саме строк дії дозволу з 03.08.2017 до 02.08.2018. Вважає, що скасування актів індивідуальної дії, які вичерпали свою юридичну силу, не є належним способом правового захисту, оскільки такий спосіб не породжує правових наслідків та не забезпечує реального захисту порушених прав, а цивільно-правові відносини, що виникли на підставі таких актів, можуть бути предметом цивільно-правового спору, і мають захищатись в способи, передбачені статтею 16 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали повністю, з підстав зазначених у позові та поясненнях від 10.12.2018. Просять позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився. Про місце, час і дату судового розгляду повідомлявся належним чином, 21.11.2018. Правом надання до суду відзиву на позов не скористався, жодних клопотань не подано.

Представники третьої особи у судовому засіданні проти позову заперечили. Просять відмовити у задоволенні позову, з підстав, зазначених у поясненнях від 06.11.2018, додаткових поясненнях від 11.12.2018.

Вислухавши пояснення та доводи представників сторін та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 29.05.2017 року головою будинкового комітету «Соборний 153» ОСОБА_4 подано до виконавчого комітету Запорізької міської ради заяву про надання дозволу на порушення об’єкта благоустрою прилеглої території до будинків за адресою у м. Запоріжжі по вулиці Сталеварів та проспекту Соборному 153.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 409 від 27.07.2017 вирішено надати дозвіл голові будинкового комітету «Соборний 153» ОСОБА_4 на порушення об’єкта благоустрою за адресою м. Запоріжжя, вул. Сталеварів та пр. Соборний 153, з метою проведення робіт з улаштування дитячого майданчику, спортивного майданчику, майданчику для тимчасового зберігання автомобілів.

02.08.2017 виконавчим комітетом Запорізької міської ради видано дозвіл №18 терміном дії з 03.08.2017 до 02.08.2018.

25.09.2017 голова ОСББ «Гайда» ОСОБА_1 звернувся до Інспекції з благоустрою Запорізької міської ради із зверненням щодо порушення благоустрою за адресою просп.. Соборний 153 та анулювання дозволу на порушення об’єкта благоустрою.

02.10.2017 виконавчим комітетом ЗМР надано відповідь № 01-24/1250, у які повідомлено, що Запорізькою міською радою прийняте рішення № 9 від 26.02.2016 «Про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення - будинкового комітету по пр. Соборному, 153». Також рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23.05.2016 № 275 прийняте рішення «Про легалізацію шляхом повідомлення про заснування будинкового комітету по просп. Соборному, 153», про що в журналі обліку органів самоорганізації населення зроблено відповідний запис № 12. Відповідно до п. 4 статті 14 Закону України «Про органи самоорганізації населення», органи самоорганізації населення відповідно до власних повноважень мають право організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, проведення робіт з благоустрою, озеленення та утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо; з цією метою можуть створюватися тимчасові або постійні бригади, використовуватися інші форми залучення населення. Також проінформовано, що відповідно до заяви голови будинкового комітету «Соборний 153» ОСОБА_4 виконавчим комітетом Запорізької міської ради прийнято рішення від 27.07.2017 № 409 «Про надання дозволу на порушення об’єкта благоустрою голові будинкового комітету «Соборний 153 ОСОБА_4Ф.». Виходячи з викладеного, підстави для анулювання дозволу відсутні.

у відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Згідно із п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Суд також зазначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Викладені висновки кореспондуються із нормами КАС України. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Окрім того, Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, міського голови, виконавчого комітету міської ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Частиною першою статті 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

у рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування № 1-9-2009, Конституційний Суд України, визначаючи право органів місцевого самоврядування на зміну та скасування актів нормативного характеру, прямо встановлює, що «...ненормативні правові акти є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання» та вбачаючи мотиви цього в тому, що «...органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення».

Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, з рішеннями: від 15.11.1996 у справі «Чагал проти Сполученого Королівства», від 05.04.2005 у справі "Афанасьев проти України" (в яких ідеться про ефективність правових засобів захисту прав), а також рішенню від 24.06.2003 року «Стретч проти Об’єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії» та від 22.11.2007 року у справі «Україна-Тюмень проти України», в яких визначено, що суб’єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів при укладанні правочинів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладанні цих правочинів припустилися помилки, а такі помилки державних органів не можуть слугувати підставою для позбавлення майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд підкреслив, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

згідно із ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі мають право самостійно вести господарство на земельній ділянці і використовувати для власних потреб корисні якості землі. Землекористувачі мають право споруджувати будинки, виробничі та інші будівлі та споруди на земельній ділянці, а порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Частиною 1 статті 384 Цивільного кодексу України, статтею 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що будинок перебуває в спільній власності співвласників квартир.

Стаття 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, визначає прибудинкову територію як територію навколо багатоквартирного будинку, визначену актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначену для обслуговування багатоквартирного будинку.

Відповідно до частини 3 статті 42 Земельного кодексу України порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Всупереч зазначеним нормам, позивачем не доведено, що майданчик для паркування (розташований за адресою м. Запоріжжя, вул. Сталеварів та пр. Соборний 153) є прибудинковою територією ОСББ «Гайда».

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У даному випадку, позивачем, крім загальних посилань, не надано жодних належних доказів, в розумінні КАС України, порушення особистих прав у спірних правовідносинах, як і не наведено обґрунтованих мотивів, яким чином оскаржуване рішення відповідача породжує, змінює або припиняє права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

На підставі ст.ст. 5, 6, 7, 9, 77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гайда» до виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа Будинковий комітет «Соборний 153» про визнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 409 від 27.07.2017 «Про надання дозволу на порушення об'єкта благоустрою голові будинкового комітету «Соборний 153» ОСОБА_4Ф.» залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено протягом п’яти днів.

Суддя І.П. Соболєва