Рішення № 78851411, 22.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 грудня 2018 року № 826/6425/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1доУправління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністраціїтретя особаДепартамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністраціїпро представники учасників справи:про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії позивача, відповідача та третьої особи - не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні позивачу статусу та видачі посвідчення інваліда війни та зобов'язати його встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, безпосередній учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідний посвідченням, а також інвалідом 2 групи із причиною, відповідно до висновку МСЕК, захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У відповідь на його звернення із вимогою видати посвідчення інваліда війни, відповідач відмовив, пославшись на відсутність розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства, на якому працював позивач до формування Цивільної оборони та розпорядчого документу по підприємству про залучення позивача до складу зазначеного формування. Натомість відповідно ж до п. 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302), посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Зазначена справа відповідно до протоколу автоматичного розподілу була передана на розгляд судді Пащенка К.С.

30.04.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва було відкрито провадження у адміністративній справі №826/6425/18, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації; призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 12.06.2018.

08.06.2018 третьою особою через канцелярію суду було подано письмові пояснення, відповідно до яких третя особа вважає позов таким, що підлягає задоволенню у зв'язку із тим, що 01.01.2005 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до ст. 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551), особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони і які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, віднесені до інвалідів війни (пункт 9 статті 7). Оскільки ж механізм реалізації зазначених положень жодним нормативно-правовим актом не визначено, це призвело до вільного трактування вимог цієї статті Міністерством праці та соціальної політики України. Листами Міністерства надано роз'яснення територіальним підрозділам, що статус інваліда війни встановлюється органами праці та соціального захисту населення на підставі довідки, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про залучення особи до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду; документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також довідки про встановлення інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. При цьому жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони. Разом з тим, відповідно до існуючих на час аварії на Чорнобильській АЕС правил з діловодства (Інструкція Держархіву при Раді Міністрів СРСР), розпорядчі документи з питань Цивільної оборони підприємств, установ та організацій не відносились до їх основної діяльності, тому термін їх зберігання складав 3-5 років, після чого вони повинні були знищуватись. У зв'язку із цим необхідні документи, які підтверджували участь формувань ЦО окремих підприємств, установ, організацій або знищені, або відсутні. Департамент також не володіє архівними документами з цього питання. В архіві Департаменту, під грифом «обмеження доступу», наявні Розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області з питань ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видані починаючи з 26.04.1986. Зазначені розпорядчі документи начальника ЦО Київської області містять прямі вказівки щодо організації заходів Цивільної оборони, завдання з цього приводу всім службам Цивільної оборони Київської області, а також обласним організаціям та установам. При цьому, вони не містять відомостей щодо залучення до цих робіт конкретних підприємств та окремих громадян. У відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78; наказу заступника Міністра оборони СРСР-начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства) та ін. Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років. Аналогічні вимоги були зазначені в Законі України «Про Цивільну оборону України» та Положення про Цивільну оборону України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 №299. На теперішній час Цивільна оборона регулюється Кодексом цивільного захисту.

12.06.2018 представники сторін та третьої особи в судове засідання не з'явилися, розгляд справи було відкладено на 07.08.2018.

27.07.2018 третьою особою через канцелярію суду було подано письмові пояснення, у яких було зазначено, що роз'яснення щодо визначення кола осіб, які підпадають під дію п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551, надано колегією суддів Верховного Суду у постанові від 10.05.2018 по справі №279/12162/15. Також зазначено, що оскільки департамент не є правонаступником Міністерства оборони СPCP, у нього відсутні правові підстави для видачі довідки про підтвердження залучення до формувань Цивільної оборони конкретних підприємств та окремих громадян.

07.08.2018 з огляду на наявні підстави для закриття підготовчого провадження, справу було призначено до судового розгляду по суті на 04.09.2018.

03.09.2018 позивачем через канцелярію суду було подано заяву про розгляд справи за його відсутності.

04.09.2018 зважаючи на неявку представників сторін в судове засідання, суд, на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно наданих позивачем документів встановлено, що він в період з 29.09.1986 по 14.10.1986, з 01.11.1986 по 15.11.1986 та з 30.11.1986 по 31.11.1986 був зайнятий на роботах, передбачених постановою Ради міністрів СРСР від 05.06.1986 «Про умови оплати праці і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забруднення навколишнього середовища на підприємстві Печерське монтажне управління треста «ЮТЕМ».

21.06.2007 відповідно до Експертного висновку №494 Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань та смертності з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС (засідання №11/07) встановлено, що захворювання позивача (ГХ - 2 ст., кризовий перебіг, РЦА ДЕП - 2 ст. з ХПМК в судинах ВВБ з правобічною пірамідною недостатністю з частими симпато-адреналіновими кризами) зв'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до довідки серії КВ-1 №002774 від 12.12.2007 (видана на підставі акта МСЕК №1716) позивачу встановлено другу групу інвалідності безстроково; визначено, що інвалідність позивача спричинена хворобами, пов'язаними з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; ступінь втрати професійної здатності - 70%.

20.12.2007 позивач отримав Посвідчення особи, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи (категорія 1), Серія НОМЕР_1 та вкладку НОМЕР_2 до посвідчення як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

20.04.2018 з метою отримання статусу інваліда війни та відповідного посвідчення позивач звернувся із заявою №ОП-Б/82 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (відповідача).

Листом Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 20.04.2018 №36-1248 за підписом заступником начальника управління - начальника відділу соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та вимушених переселенців Печонкіної Л. позивачу було відмовлено у встановленні статусу інваліда війни із посиланням на те, що надані документи не містять інформації про залучення його до формувань Цивільної оборони.

Не погоджуючись із відмовою у встановленні йому статусу інваліда війни, позивач звернувся із позовом, у якому просить визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати його надати статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону №3551 до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551, до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551, необхідною є одночасна наявність обставин: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Суд вважає доведеними факти участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, однак, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796. Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Закон №3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Як зазначено у пояснювальній записці до проекту Закону (рестр. № 3078 від 06.02.2003) про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (щодо осіб, залучених до складу формувань цивільної оборони), який був прийнятий 15.06.2004 під №1770-IV і набув чинності 08.07.2004 та яким, власне, і було доповнено ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ пунктом 9, «з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню».

Отже, окрім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 по справі №279/12162/15-а (провадження К/9901/14487/18) та від 07.06.2018 по справі №377/797/17 (провадження №К/9901/5706/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа №802/2236/17).

З урахуванням викладеного суд вважає, що документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах, однак належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Натомість ця обставина є істотною, адже у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551) поширювався б на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №796). За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551, суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд м. Києва.

Суддя К.С. Пащенко