Рішення № 78850410, 18.12.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 грудня 2018 року м. Рівне №460/2565/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС в Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач), за змістом якого просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.03.2018 за №0035271/5202-1705 на суму 91454,40 грн. в частині податкових зобов'язань, що перевищують податкові зобов'язання при застосуванні ставки оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки у відповідності до її розрахунку, затвердженого рішенням Висоцької сільської ради №419 від 27.01.2015 з врахуванням мінімальної заробітної плати.

Визначення відповідачем суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік позивач вважає безпідставним. Позивач вказав, що за його позицією, відповідачем при винесенні вказаного податкового повідомлення-рішення не взято до уваги сам ПК України, за яким дія його положень, викладених в підпункті 4.1.9 пункту 4.1 та пункті 4.5 статті 4, підпункті 12.3.4 пункту 12.3, підпункті 12.4.3 пункту 12.4 та в пункті 12.5 статті 12, на 2017 рік не зупинена. Таким чином, при здійсненні нарахування податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідач зобов'язаний був застосовувати саме вимоги цих положень, які регулюють в часі дію рішень органів самоврядування по встановленню місцевих податків, внесенню змін до умов їх оподаткування. Нарахування податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням суперечить Конституції України, імперативним нормам ПК України, Закону України "Про місцеве самоврядування", Бюджетному кодексу України.

Позивач вважає, що за підсумками наявних всіх рішень Висоцької сільської ради по даному податку, за 2017 рік ФОП ОСОБА_1 повинен сплатити податок в сумі 52510,07 грн. за фіксованою ставкою оподаткування нежитлового нерухомого майна в розмірі 27,56 грн. за м. кв. площі нерухомого майна, а не 91454,40 грн. за ставкою 48 грн. Ставка податку в розмірі 27,56 грн. відповідає її розрахунку, затвердженого рішеннями Висоцької сільської ради від 27.01.2015 №419 - 2% до мінімальної заробітної плати на 01 січня звітного періоду та у взаємозв'язку із Законом України "Про Державний Бюджет на 2015 рік" від 28.12.2014, яким визначено мінімальну заробітну плату із вересня 2015 року в розмірі 1378 грн. та яка не змінилась за Законом на 01.01.2016.

Цим та наступними ж рішеннями ради по встановленню розрахунку ставки податку від мінімальної заробітної плати, не було своєчасно - до 15 липня 2016 року оприлюднена саме нова фіксована ставка з врахуванням дати оприлюднення нової мінімальної заробітної плати, яка б відповідала офіційно встановленій мінімальній заробітній платі саме на 01.01.2017 - 3200,00 грн. і яка офіційно встановлена лише 27.12.2016. Враховуючи вказану обставину та в силу імперативних норм Податкового кодексу України, відсутні підстави для застосування таких ставок, визначених за розрахунками за будь-якими із рішень ради від мінімальної заробітної плати в розмірі 3200,00 грн. по обчисленню податкових зобов'язань за 2017 рік.

Позивач також вважає, що застосування фіскальним органом ставки податку на нерухоме майно, яка затверджена Висоцькою сільською радою у 2017 році, є протиправним та суперечить статті 58 Конституції України, позаяк відповідно до норм податкового законодавства рішення про встановлення місцевих податків та зборів оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду.

Таким чином, ставка податку на нерухомість фіскальним органом має застосовуватися у розмірі 2 % від мінімальної заробітної плати на 01 січня 2016 року - 1375,00 грн., а не 1,5% від мінімальної заробітної плати на 01 січня 2017 року, як було нараховано відповідачем, оскільки рішення про застосування ставки податку в розмірі 1,5% від мінімальної заробітної плати на 01 січня 2017 року підлягає застосуванню в повному об'ємі лише із наступного за плановим роком - із 2018 року.

Відтак, ФОП ОСОБА_1 просив скасувати спірне податкове повідомлення рішення.

Ухвалою від 12.10.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позов не визнав повністю, подавши відзив на позовну заяву (а.с.82-83), в обґрунтування якого вказав, що об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України). У власності ОСОБА_1 перебуває об'єкт будівля, корівник, загальна площа 1905,3 кв.м.

Ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлена рішенням Висоцької сільської ради від 27.01.2017 №107 "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Висоцької сільської ради" у розмірі 1,5 відсотка від розміру мінімальної зарплати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - інші будівлі.

Звітним податковим періодом, щодо винесеного податкового повідомлення-рішення від 23.03.2018 №0035271/5202-1705, є 2017 рік.

Статтею 39 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI (зі змінами) визначено, що розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Частиною 2 статті 153 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" від 10.02.2010 №1861-VІ (зі змінами) передбачено, що Кабінет Міністрів України щороку подає до Верховної Ради проект закону про Державний бюджет України на наступний рік не пізніше 15 вересня поточного року. Разом з проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Відповідач вказав, що відповідно до Регламенту Верховної Ради України проект Державного бюджету на наступний рік подається до 15 вересня поточного року, з яким можна ознайомитися на сайті Верховної Ради України. Оскільки єдиним органом законодавчої влади в Україні відповідно до Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР є Верховна Рада України, то саме вона затверджує та визначає строки для затвердження Державного бюджету, що підтверджується вказаною вище статтею.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VІІІ встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з січня - 3200,00 гривень.

З огляду на вищезазначене, та відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" контролюючий орган застосував ставку податку до тієї мінімальної заробітної плати, яку Верховна Рада України затвердила на 2017 рік.

При цьому, відповідач вказав, що згідно з п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII встановлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Вважає, що таким чином відповідачем цілком правомірно було застосовано рішення Висоцької сільської ради від 27.01.2017 №107, де визначена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для ОСОБА_1 в розмірі 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Таким чином відповідач вважає, що сума податку обчислена відповідачем з урахуванням норм законодавства, які були чинні на момент винесення податкового повідомлення-рішення.

07.11.2018 позивачем подано відповідь на відзив (а.с.86-92), відповідно до змісту якого він вважає, що відзив на позовну заяву підлягає відхиленню, оскільки суперечить нормам Податкового кодексу України та нормам Конституції України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін не подавали.

З'ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини справи.

Відповідно до виписки з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.08.2018 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець з 18.10.2016, основний вид економічної діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.18).

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 15.08.2016 №65880098 ОСОБА_1 належить на праві власності об'єкт нерухомого майна: корівник, загальною площею 1905,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19).

Позивачем визнається факт належності йому об'єкта нерухомого майна, що підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Головним управлінням ДФС у Рівненській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.03.2018 №0035271/5202-1705, яким визначено позивачу грошове зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості" на загальну суму 91454,4 грн. за 2017 рік (а.с.26).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування в частині податкових зобов'язань, що перевищують податкові зобов'язання при застосуванні ставки оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки у відповідності до її розрахунку, затвердженого рішенням Висоцького сільської ради №419 від 27.01.2015, з урахуванням мінімальної заробітної плати, та його скасуванню в цій частині.

Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, суд зазначає таке.

Пунктом 6.3 ст.6 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Згідно з п. 7.3 ст.7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, яким була викладена в новій редакції стаття 266 ПК України - "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з абзацом 2 пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Згідно з пп. 266.6.1 п. 266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податок на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, відсутній у переліку загальнодержавних податків та зборів, визначений статтею 9 ПК України. Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прямо не вказаний. Разом з тим, вказаний перелік включає податок на майно (пп. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, згідно з пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням встановити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Відповідно до пп.12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Підпунктом 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлено, що копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них.

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

При цьому, пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України серед принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, закріплений принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відтак, для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2017 році таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15 липня 2016 року.

Позивач зазначив, що зміни до вищевказаних норм Податкового кодексу України внесені у встановленому порядку не були, а відтак вони в наведеній редакції підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Висоцької сільської ради Рівненської області №419 від 27.01.2015 встановлено на території Висоцької сільської ради податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатками 1-3. Згідно з додатками №1 та №2 до рішення сільської ради від 27.01.2015 №419 встановлено ставку податку на об'єкти нежитлової нерухомості - інші будівлі в розмірі:

1 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2015, за 1 кв. м. площі об'єкта на 2015 рік;

2 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2016, за 1 кв. м. площі об'єкта на 2016 рік (а.с. 20-21).

Рішенням Висоцької сільської ради Рівненської області №30 від 16.09.2016 "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Висоцької сільської ради" встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (додаток №1-№3 додається). Рішення набрало чинності з 01.01.2017 (а.с.23).

В подальшому рішенням Висоцької сільської ради Рівненської області №107 від 27.01.2017 "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Висоцької сільської ради" встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (додаток №1-№3 додається). Рішення набрало чинності з 01.01.2017. Рішення №30 від 16.09.2016 "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Висоцької сільської ради" вважати таким, що втратило чинність (а.с.24).

Згідно з Додатком №3 до рішення сесії сільської ради №107 від 27.01.2017 встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, зокрема, інші будівлі (приміщення), а також сільськогосподарські споруди, які не використовуються безпосередньо у господарській діяльності - 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с.25).

Позивач вважає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по нежитловій нерухомості повинен бути визначений в сумі 52510,07 грн., за фіксованою ставкою оподаткування 27,56 грн. до бази оподаткування - відповідно до розрахунку ставки, затвердженого рішенням Висоцької сільської ради від 27.01.2015 №419 - 2% до мінімальної заробітної плати на 01 січня звітного періоду та у взаємозв'язку із Законом України "Про Державний бюджет на 2015 рік" від 28.12.2014, яким визначено мінімальну заробітну плату із вересня 2015 року в розмірі 1378,00 грн., та яка не змінилась за Законом на 01.01.2016.

У зв'язку з цим суд зазначає, що 20.12.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII (далі - Закон №1791-VIII), де в п. 4. Розділу II Прикінцевих та перехідних положень зазначено: "Установити, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Отже, з прийняттям Закону №1791-VIII для органів місцевого самоврядування відсутні законодавчі обмеження щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів та їх елементів.

Суд враховує, що відповідно до п.7.3 ст.7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Таким чином, суд вважає, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016 є законом з питань оподаткування, вносить зміни до Податкового кодексу України, його положення неконституційними не визнані, відтак підстав для його неврахування відповідачем при визначенні позивачу спірного податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не було.

Окрім того, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Відтак, ПК України встановлено обов'язок громадянина сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що рішення Висоцької сільської ради від 27.01.2017 №107, яким зменшено ставку податку на інші будівлі (приміщення) нежитлової нерухомості із 2% до 1,5%, може застосовуватися контролюючим органом у 2018 році для визначення податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, з урахуванням законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року.

Відтак, суд вважає, що контролюючим органом обґрунтовано розраховано позивачу спірне податкове зобов'язання за 2017 рік.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За встановлених обставин суд дійшов висновку про правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення та відсутність підстав для його скасування, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) в позові до Головного управління ДФС у Рівненській області (33023 м. Рівне, вул. Відінська,12, код ЄДРПОУ 39394217) про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18 грудня 2018 року.

Суддя Дорошенко Н.О.