Рішення № 78849219, 27.12.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року м. ПолтаваСправа №440/4152/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання бездіяльності та рішень протиправними, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

22 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання з 01.05.2018 бездіяльності та рішення від 01.05.2018 щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 протиправними та дискримінаційними за ознакою місця проживання; зобов'язати поновити щомісячні пенсійні виплати та виплатити з 01.05.2018 виниклу заборгованість з несплаченої пенсії ОСОБА_1, а також виплатити з 01.06.2018 компенсацію за втрату частини доходів, нараховану по місяць, в якому буде провадитися виплата заборгованості з несплаченої пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачем протиправно припинено виплату пенсії на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" про відсутність понад 60 днів за місцем проживання, оскільки зазначене не є підставою для припинення виплати пенсії в розумінні статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

13.12.2018 до суду надійшов відзив на позов, я кому відповідач проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначав, що виплата пенсії позивачу призупинена з 01.05.2018 на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" про відсутність понад 60 днів за місцем проживання. З 22.06.2018 виплата пенсії позивачу припинена на підставі скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII від 20.10.2014 та пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб".

З урахуванням пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 згідно пенсійного посвідчення серії ААА №619789, виданого 27.10.2000 отримує пенсію за віком з 01.09.1999 і довічно.

Згідно довідки №1605000360 від 14.01.2015 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в вул. К. Лібкнехта, 30, смт Велика Багачка.

На даний час позивач перебуває на обліку в Великобагачанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області.

Листом від 26.07.2017 №Ж-4, адресованого ОСОБА_1 відповідачем повідомлено, що пенсія ОСОБА_1 у Великобагачанському районі Полтавської області виплачується з 01 липня 2014 року на підставі поданої заяви про взяття на облік за новим місцем проживання та довідки про взяття особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Виплата пенсії припинена з 01.04.2017 на підставі розпорядження начальника управління соціального захисту населення Великобагачаської РДА про скасування Довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № НОМЕР_1 від 14.01.2015. В листі вказано, що для продовження виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутися до управління соціального захисту населення Великобагачанської РДА для отримання нової довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Після отримання даної довідки ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися із заявою про поновлення виплати пенсії до Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області.

Позивач не погодився з припиненням виплати пенсії та оскаржив його до суду.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 у справі №525/950/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Великобагачанського районного суду Полтавської області від 05.12.2017 по справі №525/950/17 скасовано; прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, третя особа - Управління соціального захисту населення Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання розпорядження та дій протиправними та дискримінаційними, скасування розпорядження та зобов'язання вчинити дії задоволено частково; визнано розпорядження від 31.03.2017 та дії Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення з 01.04.2017 виплати пенсії ОСОБА_1 протиправними; скасовано розпорядження Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 31.03.2017 про припинення з 01.04.2017 виплати пенсії ОСОБА_1; зобов'язано Великобагачанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату пенсії та виплатити виниклу заборгованість з 01.04.2017 ОСОБА_1; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У квітні 2018 року на виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 у справі №525/950/17 позивачу виплачена заборгованість з пенсії у сумі 101806,95 грн за період з 01.04.2017 по 30.04.2018, що не заперечується ОСОБА_1

18.05.2018 на адресу електронної пошти відповідача надійшли списки внутрішньо переміщених осіб, по яким наявна інформація про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання, серед яких значився ОСОБА_1.

21.06.2018 на адресу Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області надійшла відповідь управління соціального захисту населення Великобагачаської РДА на запит відповідача вх. №2542/07 з повідомленням про скасування 29.03.2017 ОСОБА_1 довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

22.06.2018 завідувачем сектору з питань призначення та перерахунку пенсії Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області прийнято розпорядження про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за даними УПСЗН.

02.08.2018 позивач звернувся до Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про надання інформації, у якій просив повідомити про причини припинення /призупинення виплати пенсії з наданням копії відповідного рішення.

Листом від 28.08.2018 №Ж-06 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що виплата пенсії призупинена з 01.05.2018 на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" про відсутність понад 60 днів за місцем проживання.

Вважаючи протиправною та дискримінаційною бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.05.2018, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до статті 46 Основного Закону, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набула чинності для України з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Частиною третьою статті 4 названого Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 згаданого Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, є вичерпним.

Відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведено нормою Закону №1058-IV слугувала підставою для припинення позивачу виплати пенсії.

Однак, у будь-якому випадку, припинення виплати пенсії здійснюється або на підставі рішення органу Пенсійного фонду, або на підставі рішення суду.

Матеріалами справи підтверджено, що 22.06.2018 завідувачем сектору з питань призначення та перерахунку пенсії Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської областіприйнято розпорядження про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за даними УПСЗН.

Отже, підставою для припинення виплати пенсії позивачу слугувало не рішення органу Пенсійного фонду, як це передбачено Законом, а розпорядження завідувача сектору.

Крім того, на заяву ОСОБА_1 про підстави припинення виплати пенсії відповідач повідомив про те, що виплата пенсії призупинена з 01.05.2018 на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" про відсутність понад 60 днів за місцем проживання.

Натомість у розпорядженні від 22.06.2018 зазначено, по-перше, що виплату пенсії припинено, а не призупинено, по-друге, підставою припинення виплати пенсії зазначено за даними УПСЗН, натомість у листі-відповіді від 28.08.2018 значиться відсутність понад 60 днів за місцем проживання.

Також, суд звертає увагу, що лист від 28.08.2018 направлений позивачу на адресу смт ОСОБА_2, у той час, як ОСОБА_1 просив надіслати відповідь за адресою у м. Києві.

Таким чином, позивачу надано відповідь із неповними та недостовірними відомостями, замовчано той факт, що виплата пенсії була припинена з 22.06.2018 за даними УПСЗН, які станом на 28.08.2018 були відомі відповідачу.

Більш того, у постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 у справі №525/950/17 колегія суддів зазначила, що "....стаття 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не містить такої підстави для припинення виплати пенсії, як розпорядження про скасування довідки, відповідачем не вказано й будь-якої іншої норми Закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як скасування довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.".

Посилання відповідача на те, що при припинення виплати пенсії він керувався Постановами Кабінету Міністрів України: №365 від 08.06.2016 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", №509 від 01.10.2014 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", №637 від 05.11.2014 року "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", як на підставу для припинення нарахування пенсійних виплат, колегія суддів визнала безпідставними, оскільки вказані нормативні акти не регулюють питання пенсійного забезпечення.

Крім того, у постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 у справі №525/950/17 зроблено висновок, що розпорядження начальника управління соціального захисту населення Великобагачанської РДА про скасування Довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № НОМЕР_1 від 14.01.2015 не є ні законом, ні навіть підзаконним нормативно-правовим актом, і не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Отже, колегія суддів у постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 у справі №525/950/17 дійшла до висновку, що припиняючи позивачу виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідач діяв незаконно.

Суд зауважує, що частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд звертає увагу, що Великобагачанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області було відповідачем у справі №525/950/17, відповідно, було обізнане з підставами та мотивами ухвалення постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 у справі №525/950/17.

Водночас, статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Оскільки судовим рішенням у справі №525/950/17, яке набрало законної сили, встановлено, що скасування Довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № НОМЕР_1 від 14.01.2015 не може бути підставою для припинення виплати пенсії ОСОБА_1, то зазначена інформація не може ставитися Великобагачанським обєднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області під сумнів за відсутності відповідних доказів.

Право громадянина на отримання пенсії є складовою частиною права на соціальний захист, гарантованого Конституцією України та Європейською соціальною хартією (переглянутою) від 03.05.1996.

Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є виключно Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, урегульованих названим Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Наведений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

У даній справі виплату пенсії позивачу призупинено з 01.05.2018 на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" про відсутність понад 60 днів за місцем проживання.

Водночас відповідна підстава відсутня у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, дана підстава не була врахована при прийнятті рішення (розпорядження) про припинення виплати пенсії.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Перетин ОСОБА_1 кордону на територію тимчасово непідконтрольну Україні не є передбаченою законом підставою для призупинення чи припинення виплати пенсії.

Крім того, матеріали пенсійної справи позивача не містять рішення про призупинення виплати пенсії з 01.05.2018, а надана роздруківка з електронної пошти не завірена належним чином, список осіб не містить належних посилань на джерело інформації та складений в довільній формі.

Таким чином, рішення про призупинення з 01.05.2018 виплати пенсії позивачу відсутні, належних доказів та підстав призупинення виплати пенсії відповідачем не надано.

Верховний Суд у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18, яке залишено без змін постановою ОСОБА_3 Верховного Суду від 04.09.2018, зазначив, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачу призупинено (припинено) виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 227/2526/17.

Верховний суд також підкреслив про пріоритетність застосування положень статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та визнав доводи відповідача щодо необхідності застосування норм вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України безпідставними.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 № 1058-1V "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначив про право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-1У "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Припиняючи (призупиняючи) виплату пенсії позивачеві за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у п.п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У рамках адміністративного судочинства:

дії певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 у справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Отже, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Таким чином, вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності не підлягає задоволенню, оскільки під час розгляду справи встановлено, що відповідач не допустив бездіяльність, а навпаки вчинив протиправні дії шляхом припинення (призупинення) нарахування та виплати пенсії, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача в частині визнання рішення від 01.05.2018 щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 протиправним та дискримінаційним за ознакою місця проживання суд зазначає наступне.

Як підтверджується матеріалами справи та зазначено відповідачем у відзиві, рішення Пенсійним фондом не приймалось, натомість 22.06.2018 завідувачем сектору з питань призначення та перерахунку пенсії Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області прийнято розпорядження про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за даними УПСЗН.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням вищенаведеного відповідач, припинивши (призупинивши) виплату пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права позивача шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо припинення (призупинення) виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.05.2018, визнання протиправним та скасування розпорядження завідувача сектору з питань призначення та перерахунку пенсії Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 22.06.2018 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1.

Інші позовні вимоги ОСОБА_1 щодо покладення на відповідача обов'язку виплату пенсії та сплатити заборгованість, починаючи з 01.05.2018, також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від задоволених позовних вимог про протиправними дій щодо припинення виплати позивачу пенсії, тому суд приходить до висновку про їх задоволення.

Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності та рішення Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 01.05.2018 дискримінаційними, суд зазначає наступне.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організаціїго об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як висновок з наведеного, суд вийде за межі повноважень, передбачених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення вимог про визнання бездіяльності/дій дискримінаційними, в зв'язку з чим позовна вимога про визнання бездіяльності/дій, рішення Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області дискримінаційними задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача про зобовязання відповідача виплатити позивачу компенсацію

за втрату частини доходу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі Порядок №159), передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із системного аналізу вищезазначених норм слідує, що компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у пункту 3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивач просить виплатити з 01.06.2018 компенсацію за втрату частини доходів, на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову щодо зобов'язання відповідача виплатити з 01.06.2018 компенсацію за втрату частини доходів.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищенаведеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Крім того, позивач просить суд зобов'язати відповідача подати до суду у встановлений строк з моменту набрання рішенням суду законної сили звіт про виконання судового рішення та розглянути питання про постановлення окремої ухвали.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, за приписами вказаної норми покладення таких зобов'язань на суб'єкта владних повноважень є правом, а не обов'язком суду.

Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення та постановляння окремої ухвали, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.

За клопотанням позивача з огляду на характер спірних правовідносин судом звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання цього позову. Доказів щодо понесення інших судових витрат позивачем не надано.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 92014, рнокпп НОМЕР_2) до Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Шевченка, 73, смт Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300, код ЄДРПОУ 40376699) про визнання бездіяльності та рішень протиправними, зобов'язання вчинити дії,

Визнати протиправними дії Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення (призупинення) виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.05.2018

Визнати протиправним та скасувати розпорядження завідувача сектору з питань призначення та перерахунку пенсії Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 22.06.2018 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобовязати Великобагачанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість, починаючи з 01.05.2018.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_4