Рішення № 78848288, 21.12.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року м. ПолтаваСправа № 440/3656/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про стягнення заборгованості по пенсії.

Позовні вимоги:

стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 01.04.2018 по 31.08.2018 в розмірі 20089 грн 55 коп.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1М.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також - відповідач-1, ГУ ПФУ в Полтавській області) про стягнення заборгованості по пенсії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

20 листопада 2018 року позивач надав до суду заяву про залучення Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в якості другого відповідача.

Про необхідність заміни первісного відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, на належного - Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України, наполягало й Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у наданому до суду 15 листопада 2018 року відзиві на адміністративний позов .

За наслідками розгляду заяви позивача ОСОБА_2 окружний адміністративний суд своєю ухвалою від 21 листопада 2018 року залучив до участі у справі в якості другого відповідача - Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (надалі також - відповідач-2, Полтавське ОУ ПФУ), а також вирішив перейти до розгляду справи у спрощеному провадженні з проведенням судового засідання.

Отже, розгляд справи здійснений в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. У судове засідання учасники справи не з"явилися, у зв"язку із чим розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

В обґрунтування своєї вимоги позивачем вказано, що його протиправно позбавлено пенсійних виплат за період з 01.04.2018 по 31.08.2018 в розмірі 20 089 грн 55 коп.

Посилання відповідача на відсутність фінансування не може бути підставою для відмови у виплаті пенсії ОСОБА_1 Позивач наполягав на тому, що Управління Пенсійного фонду України зобов`язано виплатити йому пенсію в повному обсязі, тим більше, що право на її отримання у розмірі 20 089 грн 55 коп. за минулий період не ставиться під сумнів відповідачем.

04 жовтня 2018 року відповідачем-1 подано відзив на адміністративний позов /а.с. 65/, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог саме до Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, посилаючись на те, що вказане управління не є належним відповідачем у справі, оскільки ОСОБА_1 перебуває на обліку в Полтавському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області. У зв`язку з наведеними обставинами відповідач-1 просив замінити первісного відповідача на належного.

11 грудня 2018 року до суду залученим другим відповідачем - Полтавським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області, наданий відзив на адміністративний позов /а.с. 77-78/, у якому відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечував.

Вказував, що виплата пенсії з 01.04.2018 позивачу припинилась на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 05.03.2018 № 10 відповідно до пп. 2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365. Після прийняття Рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 16.07.2018 позивачу відновлено виплату пенсії (через 2 місяці з місяця прийняття рішення про припинення виплат). Вказано, що пенсійні кошти за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 в сумі 8 035,82 грн будуть виплачені позивачу на умовах окремого порядку, передбаченого п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". А суми пенсії за період з 01.06.2018 по 31.08.2018 в сумі 12 053,73 грн - будуть виплачені при наявності відповідного бюджетного фінансування.

12 грудня 2018 року позивач надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження /а.с. 92/.

Представник ГУ ПФУ в Полтавській області 12 грудня 2018 року надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі /а.с. 88/.

Представник Полтавського ОУ ПФУ також надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, у задоволенні адміністративного позову просив відмовити /а.с. 90/.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно довідки № НОМЕР_1 від 20.11.2014 року був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа (а.с.14).

ОСОБА_1 перебуває на обліку Пенсійного фонду України як отримувач пенсії за віком (а.с.10).

При отриманні статусу внутрішньо переміщеної особи позивач був зареєстрований за адресою у ІНФОРМАЦІЯ_3 та взятий на облік як отримувач пенсії за віком Полтавським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України, яким поновлено виплату позивачу пенсії за віком.

На підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 05.03.2018 № 10 /а.с. 79/ відповідно до пп. 2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 позивачу виплата пенсії з 01.04.2018 припинилась.

Після прийняття Рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 16.07.2018 позивачу відновлено виплату пенсії (через 2 місяці з місяця прийняття рішення про припинення виплат) /а.с. 80/.

Не отримавши за період з 01.04.2018 по 31.08.2018 суму пенсії у розмірі 20 089 грн 55 коп., ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою про виплату йому відповідних сум пенсії /а.с. 20/.

Листом від 02.08.2018 № 871/В-02 ГУ ПФУ в Полтавській області повідомило позивача про те, що пенсія за період з 01.06.2018 по 31.08.2018 буде виплачена при наявності відповідного фінансування. Пенсійні кошти з 01.04.2018 по 31.05.2018 будуть обліковані і виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України /а.с. 18/.

Не отримавши на час звернення до суду відповідних пенсійних виплат, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про їх стягнення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача, суд виходить з наступного.

Конституцією України закріплено основи соціальної спрямованості держави. Так, згідно статті 1, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно статті 3, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 19 приписує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Стаття 92 Конституції України, встановлює норму, згідно якої виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статус внутрішньо переміщеної особи встановлений Законом України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706-VII).

Відповідно до статті 1 Закону передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно статті 4 цього ж Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 7 цього ж Закону «Забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб», Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розвязання проблем, повязаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій та припинення їх виплати врегульовується Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 5 цього Закону, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Стаття 46 Закону № 1058-IV внормовує виплату пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно статті 47 цього Закону, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Припинення та поновлення виплати пенсії передбачено статтею 49 Закону № 1058-IV:

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом ( саме на цей пункт посилався відповідач у даному разі).

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування: контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сімї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сімї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У Рішенні № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Як на думку суду, до спірних правовідносин має бути також застосована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року). Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року у статті 1 визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також суд застосовує до спірних правовідносин рішення Європейського суду з прав людини - відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року суд зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обовязком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року містить висновок суду про те, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Висновки щодо правозастосування

Судом встановлено, що право позивача на пенсію в цілому як таке не оспорюється ні відповідачем, ні будь-якими іншими особами.

Також не виникло спору й відносно права позивача на отримання пенсії за період з 01.04.2018 по 31.08.2018 й суми такої пенсії.

Проаналізувавши викладені норми права, суд констатує, що припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

З огляду на викладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2018 по 31.08.2018 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Викладена позиція щодо правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 «http://reyestr.court.gov.ua/Review/76945461).

В силу частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України правова позиція Верховного Суду є обовязковою для врахування судом при винесенні цього рішення.

Оцінюючи аргументи позивача про неможливість виплати належної позивачу пенсії через відсутність фінансування та невизначення порядку такої виплати Кабінетом Мыністрів України, суд виходить з наступного.

Суд вважає посилання відповідача у відзиві на позов та у листі від 02.08.2018 № 871/В-03 на відсутність фінансування та необхідність виділення додаткових коштів з Державного бюджету України на проведення виплати пенсії ОСОБА_1 безпідставними, оскільки реалізація особою прав пов'язаних з отриманням бюджетних коштів, які базуються на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України").

Так само не є обґрунтованим посилання відповідача про неможливість виплати пенсії через відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України окремого порядку, оскільки виплата пенсії, право на яку не оспорюється, не може бути поставлена в залежність від наявності чи відсутності порядку їх виплати, визначеного підзаконним нормативно-правовим актом. Так, відповідно до частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Вказівка відповідача-2 на виплату пенсійних коштів за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України є неправомірною, оскільки такий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено і таке посилання суперечить нормам Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права пенсіонера на отримання пенсійних виплат, суд виходить з наступного.

Констатувавши факт порушення права позивача на отримання пенсійних виплат та необхідність це порушене право захистити, суд не вважає за можливе у цій справі захистити порушене право особи у спосіб, інший, аніж стягнення пенсії за період з 01.04.2018 по 31.08.2018 в розмірі 20 089 грн 55 коп. на користь ОСОБА_1 При цьому суд вважає, що має право застосувати такий вид захисту, у звязку з пунктом 10) частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка дає суду повноваження застосовувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Приписами частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 704 грн 80 коп. і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, сума судових витрат зі сплати судового збору, яка підлягає присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, складає 704 грн 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про стягнення заборгованості по пенсії задовольнити повністю.

Стягнути з Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (вул.Івана Мазепи, 30 м.Полтава ЄДРПОУ 40383769) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2, АДРЕСА_1, 36014) суму нарахованої пенсії за період з 01.04.2018 по 31.08.2018 у розмірі 20 089 грн 55 коп. (двадцять тисяч вісімдесят дев`ять гривень п`ятдесят п`ять копійок) .

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4