Ухвала суду № 78848020, 27.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Свергун І.О.,

за участі секретаря – Карча В.М.,

представника відповідача – ОСОБА_1 (довіреність від 16.05.2018 № 2636/111/28/01-2018),

розглянувши в підготовчому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірними дій, стягнення незаконно утриманого військового збору та середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

26.07.2018 на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просить: стягнути з відповідача середньоденне грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 по 25.06.2018 на загальну суму 64646,10 грн; визнати неправомірними дії відповідача щодо стягнення з позивача військового збору в сумі 571,51 грн при нарахуванні та виплаті донарахованої одноразової грошової допомоги в сумі 38100,60 грн при звільненні зі служби; стягнути з відповідача незаконно стягнутий військовий збір в сумі 571,51 грн при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в сумі 38100,60 грн.

Ухвалою суду від 13.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

29.08.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також клопотання про залишення позову без розгляду, мотивоване таким.

Позивача було звільнено з зі служби в поліції 30.11.2017 відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 28.11.2017 № 835 о/с на підставі ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».

У день звільнення 30.11.2017 позивач отримав витяг з наказу ГУНП в Луганській області від 28.11.2017 № 835 о/с та трудову книжку.

За таких обставин, на думку відповідача, після ознайомлення з наказом ГУНП в Луганській області від 28.11.2017 № 835 о/с та отримання відповідно зазначеного наказу ОГД при звільненні позивач мав право звернутися до суду з приводу проходження та звільнення зі служби. Саме з цього часу, вважає відповідач, у позивача починається перебіг строку звернення до суду за вказаними позовними вимогами.

Відповідач посилається, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, тому він просив залишити позов без розгляду.

Ухвалою суду від 29.08.2018 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 808/928/16.

Ухвалою суду від 10.12.2018 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 27.12.2018.

У підготовче засідання позивач не прибув, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в підготовчому засіданні підтримав клопотання про залишення позову без розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача, суд дійшов такого.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Судом установлено, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області та наказом від 28.11.2017 № 835 о/с був звільнений зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням) з 30.11.2017, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 26 років 00 місяців 21 день, у пільговому обчисленні: 32 роки 06 місяців 17 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 10 років 10 місяців 19 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 26 діб.

Відповідно до витягу з наказу від 25.05.2018 № 228 о/с «В часткову зміну пунктів наказу ГУНП в Луганській області від 28.11.2017 № 835 о/с в частині встановлення стажу служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції: вважати встановленим стаж служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні старшому сержанту поліції ОСОБА_2 поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Луганській області – 26 років 00 місяців 21 день».

05.07.2018 на адресу відповідача було направлено адвокатський запит з проханням надати довідку з інформацією, коли та в якій сумі була виплачена різниця між виплаченою при звільненні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги на підставі витягу з наказу від 25.06.2018 № 228 о/с. У відповідь надано довідку від 12.07.2018 за № 705/111/22-2018, згідно з якою ОСОБА_2 було донараховано одноразову грошову допомогу при звільненні з ГУНП в Луганській області в сумі 38100,60 грн, а після відрахування військового збору в сумі 571,51 грн, виплачено 25.06.2018 в сумі 37529,09 грн.

Таким чином, остаточний розрахунок із позивачем було здійснено лише 25.06.2018.

Згідно з відтиском штемпеля відділення поштового зв’язку на конверті до суду з позовом позивач звернувся 24.07.2018.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Частиною першою вказаної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду.

На підставі викладеного у задоволенні клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду слід відмовити.

Керуючись статтями 122, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірними дій, стягнення незаконно утриманого військового збору та середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та не може бути оскаржена окремо від рішення суду. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складено 28 грудня 2018 року.