Рішення № 78846645, 16.11.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5175/18

№ 2/183/3040/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пономаренко О.О.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_2 державної нотаріальної контори, третя особа – ОСОБА_3, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно, в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

28.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_2 державної нотаріальної контори, третя особа – ОСОБА_3, в якому просить встановити факт належності правовстановлюючих документів:

- домової книги для прописки громадян по вул.Мануїльського, 50 в м.Новомосковську Дніпропетровської області – ОСОБА_4;

- звідного оцінювального акту на домоволодіння за № 50 по вул.Мануїльського в м.Новомосковську – ОСОБА_4.

Також позивач просить встановити факт неправильного написання матері у його свідоцтві про народження та неправильного написання імені у рішенні народного суду м.Новомосковська від 01 листопада 1974 року.

Крім того, позивач просить визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, що розташований по вул. Академіка Жлуктенка (колишня вул.Мануїльського), 50 в м.Новомосковську Дніпропетровської області.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 09 листопада 1949 року його батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб. У зазначеного подружжя 01 листопада 1956 року народився позивач. Під час перебування у шлюбі його батьки отримали в користування земельну ділянку по вул.Мануїльського, 50 в м.Новомосковську Дніпропетровської області, отримали дозвіл на будівництво житлового будинку. В період з 1951 по 1952 роки батьки на зазначеній земельній ділянці збудували житловий будинок з підсобними приміщеннями, всі правовстановлюючі документи були оформлені на ім’я батька позивача ОСОБА_5.

Шлюб між батьками був розірваний на підставі рішення народного суду м.Новомосковська від 01 листопада 1974 року (справа № 2-608). Цим же рішенням за ОСОБА_6 було визнане право власності на усе домоволодіння, що розташоване в м.Новомосковську Дніпропетровської області, по вул.Мануїльського, 50, з неї на користь батька була стягнута компенсація ? частини житлового будинку.

Після виплати компенсації матір позивача набула право власності на весь будинок, постійно проживала у цьому будинку, з 11.08.1977 року була зареєстрована в цьому ж будинку, а 08 грудня 1999 року після тяжкої хвороби померла.

Після її смерті залишилося спадкове майно, в тому числі до спадкового майна належить і житловий будинок, що розташований в м.Новомосковську Дніпропетровської області.

У встановленому законом порядку позивач прийняв спадщину після смерті матері, звернувшись до нотаріальної контори з відповідною заявою, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому було відмовлено, у зв’язку з відсутністю відомостей щодо реєстрації права власності на спадковий будинок, а також спадкоємцем не представлений документ, що посвідчує право власності спадкодавця на спадковий будинок. Крім того, в його свідоцтві про народження матір’ю значиться ОСОБА_7, у домовій книзі та у рішенні суду, за яким матір набула право власності, її ім’я зазначене, як ОСОБА_6, тому позивач просить встановити факти, що мають юридичне значення та визнати за ним право власності на зазначене домоволодіння, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлої 08 грудня 1999 року.

28 серпня 2018 року у справі було відкрито провадження по справі.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2018 року зобов’язано ОСОБА_2 державну нотаріальну надати копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4.

Позивач надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.

Представники відповідача відзив на позов не подали, в судове засідання не з’явилися, представник ОСОБА_2 міської ради не повідомив про причини своєї неявки, представник ОСОБА_2 державної нотаріальної контори надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Третя особа в судове засідання також не з’явилася, звернувшись з заявою про розгляд справи у її відсутність, заперечень проти позову не подала.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Суду надане свідоцтво про народження ОСОБА_1, видане Кулебівською селищною радою Новомосковського району, останній народився 01 листопада 1956 року, його батьками значаться ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (а.с. 6).

Рішенням народного суду м.Новомосковська Дніпропетровської області від 01 листопада 1974 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, - розірваний (а.с. 12-13). При цьому рішення суду містить дані про наявність у подружжя сина, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Цим же рішенням суду за ОСОБА_6 визнане право особистої власності на все домоволодіння за № 50 по вул.Мануїльського в м.Новомосковську Дніпропетровської області, з неї на користь ОСОБА_5 стягнута компенсація ? частини домоволодіння в сумі 1251, 50 рублів (а.с. 12,13)

З копії домової книги та звідного оціночного акту на домоволодіння за № 50 по вул.Мануїльського в м.Новомосковську Дніпропетровської області вбачається, що її власником значиться ОСОБА_6.

Згідно висновку про незалежну оцінку, складеного суб’єктом оціночної діяльності ОСОБА_8, на території домоволодіння за № 50 по вул.Академіка Жлуктенка в м.Новомосковську знаходиться житловий будинок загальною площею 40,6 кв.м., жилою площею 25,7 кв.м., його оціночна вартість складає 48212 грн.(а.с. 21-22)

Суду надане свідоцтво про смерть ОСОБА_4, у відповідності до якого остання, у віці 74 років, померла 08 грудня 1999 року (а.с.15).

Після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_2 нотаріальною конторою заведено спадкову справу за №311, у відповідності до якої ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, що доводить факт прийняття спадщини позивачем та не потребує додатковому встановленню. Даних про наявність інших спадкоємців померлої, що прийняли спадщину, судом не встановлено.

Вирішуючи спір в частині встановлення факту суд виходить з таких норм законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.2, ч.1 ст.4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до п. 1 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно з ч.2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як вбачається з матеріалів справи, у свідоцтві про народження матері позивача та у свідоцтві про смерть спадкодавця, після смерті якого позивач прийняв спадщину, по різному значиться ім’я, а саме у свідоцтві про народження позивача його матерю значиться ОСОБА_7, а у свідоцтві про смерть ОСОБА_9.

Між тим, суду доведено, що ОСОБА_4, що померла 08 грудня 1999 року, являється матір’ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, а таке написання імені матері дитини у свідоцтві про народження суд розцінює, як помилку у написанні власного ім’я особи, що була притаманна на той час.

Вирішуючи питання про встановлення фактів належності особі правовстановлюючих документів, а саме рішення суду, домової книги і звідного оціночного акту, які видані на ім’я ОСОБА_6, слід звернути увагу, що домова книга та оціночний акт, в розумінні цивільного законодавства України, не являються правовстановлюючими документами, а встановлення факту належності особі рішення суду не передбачене нормами ст. 315 ЦПК України.

Той факт, що померла ОСОБА_4 та ОСОБА_6, яка набула право власності на житловий будинок за № 50 по вл.Мануїльського в м.Новомосковську Дніпропетровської області, являються однією і тією особою, не потребує додатковому встановленню такого факту рішенням суду.

У відповідності до ч.1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно зі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Між тим, у відповідності до ст.100 ЦК України, в редакції 1963 року, що діяв на момент виникнення права на спадкування, в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Вимогами ч.1 ст. 128 ЦК України, в редакції 1963 року визначено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно довідки квартального комітету (а.с. 16), а також згідно домової книги на домоволодіння за № 50 по вул.Мануїльського в м.Новомосковську Кравченко ОСОБА_10, яка померла 08 грудня 1999 року, з 1977 року постійно проживала та був зареєстрована в зазначеному будинку по день своєї смерті.

Рішення народного суду м.Новомосковська від 01 листопада 1974 року містить дані про оцінку майна в БТІ, неможливість розподілу будинку в натурі, що свідчить про правомірність набуття ОСОБА_4 права власності на цілий житловий будинок по вул.Мануїльського в м.Новомосковську Дніпропетровської області.

Оскільки рішення суду містить дані про власника ОСОБА_6, а померлою вірно значиться ОСОБА_4, державним нотаріусом відмовлено позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину. Крім того, державним нотаріусом не встановлені відомості щодо реєстрації прав власності на спадковий будинок.

У відповідності до ст.392 ЦК України, яку суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин, як норму права, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а спадкоємець, який прийняв спадщину, в розумінні ч.1 ст. 1218 ЦК України, має право вимагати визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Відповідно до пункту 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності реєстрації таких прав, відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

По об’єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05.08.1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку, що складається БТІ.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу, яка втратила чинність 13 грудня 1995 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затверджене Міністерством юстиції України 07.02.2002 року № 7/5, зареєстроване і Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445.

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу, реєстрація будинків проводили органи БТІ виконкомів місцевих рад. Об’єктами реєстрації були будинки і домоволодіння з окремим порядковим номером в межах міст та сіл, що належали, в тому числі громадянам на праві особистої власності. Інструкція втратила чинність 13 грудня 1995 року.

В свою чергу, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справа у своєму листі № 24-753/04/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», коли перші власники належним чином не оформили належне їм право власності та не зареєстрували його в органах БТІ, спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, його право має бути визнане в судовому порядку.

Аналізуючи викладе, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та має бути задоволений, ОСОБА_4, за життя на законних підставах набула право власності на нерухоме майно, а тому до позивача, який позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права, відповідно до ст.1216 ЦК України, перейшло таке ж право власності, у повному обсязі, яке набув спадкодавець.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 392, 1220, 1223, 1225 ЦК України ст.ст. 12,76,81,89, 263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_2 державної нотаріальної контори, третя особа – ОСОБА_3, – задовольнити частково.

Встановити факт родинних відносин між сином ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та матір’ю ОСОБА_4, померлою 08 грудня 1999 року.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) право власності на житловий будинок за №50, що розташований по вул. Академіка Жлуктенка (колишня назва вулиці – Мануїльського) в м.Новомосковську Дніпропетровської області, та в цілому складається з: житлового будинку, загальною площею 406 кв.м., житловою площею 25,7 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлої 08 грудня 1999 року.

В іншій частині позову ОСОБА_1, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Сорока.