Рішення № 78845282, 18.12.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 грудня 2018 року Справа № 280/4449/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за привалами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (86135, Донецька область, м. Макіївка, вул. Батова, буд. 108, РНОКПП НОМЕР_1)

до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б, код ЄДРПОУ 41248629)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

23 жовтня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з травня 2017 року;

- зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з травня 2017 року.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2018 року позовну заяву залишено без руху. 20 листопада 2018 року позивачем через канцелярію суду подано документи на виконання вищевказаної ухвали.

Ухвалою суду від 22 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без виклику сторін.

Ухвалою суду від 22 листопада 2018 року витребувано у відповідача докази по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона з липня 2016 року перебуває на обліку у відповідача, як внутрішньо переміщена особа, та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зазначає, що їй було припинено виплату пенсії з травня 2017 року по час подання цього позову до суду. Вказує, що чинним законодавством України з питань пенсійного забезпечення взагалі не передбачена можливість призупинення виплати пенсії, а відтак вважає бездіяльність щодо невиплати її належної пенсії протиправною. Просить задовольнити позовні вимоги.

14 грудня 2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 41157), в якому зазначає, що позивач перебувала на обліку в Центрального об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком. Зазначає, що після призупинення виплати пенсії позивачу з травня 2017 року не зверталась до відповідача із заявою щодо поновлення виплати їй пенсії, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для поновлення виплат. Також, стверджує, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даними позовними вимогами. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі приписів частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 на підставі довідки від 06 липня 2016 № НОМЕР_2 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з міста Макіївка Донецької області та перебуває на обліку та отримує пенсію в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, але з травня 2017 року виплата пенсії призупинена.

З матеріалів справи встановлено та не заперечувалось представником відповідача у відзиві, що припинення пенсійних виплат було здійснено територіальним пенсійним органом з травня 2017 року.

Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Суд зазначає, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

З наданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат з травня 2017 року територіальний орган Пенсійного фонду посилається на рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідно до підпункту 4 пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.

Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Що ж стосується рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то воно не є таким рішенням у розумінні частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону № 1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому ЄСПЛ зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 04 вересня 2018 року по справі 805/402/18 (провадження № 11-644асі18).

Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати з вини відповідача належну їй пенсію починаючи з травня 2017 року.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду із даними позовними вимогами, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі "Мельник проти України" № 23436/03).

Оскільки судом встановлено, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб'єкта владних повноважень -, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Вказаний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року по справі № 646/6250/17.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 704 гривні 80 копійок, що підтверджується квитанцією від 27 лютого 2018 року № 0 0 975761795 1 (а. с. 3).

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (86135, Донецька область, м. Макіївка, вул. Батова, буд. 108, РНОКПП НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б, код ЄДРПОУ 41248629) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з травня 2017 року;

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з травня 2017 року

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 18 грудня 2018 року.

СуддяМ.С. Лазаренко