Рішення № 78845017, 13.12.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 грудня 2018 рокум. Ужгород№ 807/480/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я. М.

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 грудня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 26 грудня 2018 року.

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1С.) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач), Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції, в якому просить суд: 1. Визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. 2. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 3160 грн. 98 коп. 3. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 3160 грн. 98 коп.

06 липня 2018 року до суду надійшла заява від позивача про зміну позовних вимог, відповідно до якої остання просить: 1. Визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо затримки розрахунку виплати заробітної плати при звільненні. 2. Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ: 40108646, адреса: м. Київ, вул. Федора Ернеста, б.3) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку виплати заробітної плати при звільненні у сумі 3160,98 грн. та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 3160,98 грн., а всього стягнути 6321,96 грн.

В судовому засіданні 20 липня 2018 року, позивач уточнила позовні вимоги та звернула всі позовні вимоги до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Позовні вимоги мотивовано наступним. Наказом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області № 24 о/с від 07.11.2015 року, позивач була прийнята на службу Управління патрульної поліції в містах Ужгороді та Мукачеві Департаменту патрульної поліції, яку згодом було реорганізовано в Управління патрульної поліції в Закарпатській області, де попрацювала 2 роки 5 місяців і 17 днів. 20 березня 2018 року згідно з наказом № 222 о/с від 14.03.2018 року позивач була звільнена за власним бажанням. На день її звільнення відповідачем не здійснено виплату належних їй виплат, а саме заробітної плати за березень 2018 року та грошової компенсації за 13 днів невикористаної відпустки. В порушення вимог ст. 116 КЗпП розрахунок по заробітній платі зі позивачем було проведено не вдень звільнення, а лише 30 березня 2018 року, тобто з затримкою 10 календарних днів, або 8 робочих днів. За стажем служби, позивач вважає, що їй повинно було нараховано 73 дні відпустки, 60 з яких остання використала. Отже, відповідач був зобовязаний нарахувати позивачу грошову компенсацію за 13 днів невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час 02 роки 05 місяців 17 днів, з яких за 5 днів така компенсація було виплачена. Компенсацію за інші 8 днів Департамент патрульної поліції не виплатив. По даному факту позивач зверталась в Департамент патрульної поліції зі скаргою, проте всупереч ст. 40 Конституції України, обґрунтованої відповіді не отримала, у звязку з чим вважає такі дії відповідача незаконними та змушена звернутися до суду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити такі в позовному обсязі. Разом з тим, уточнила, що їй не виплачено грошову компенсацію за 8 днів невикористаної чергової відпустки у 2015 році.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити у задоволенні такого повністю.

Відповідно до поданого раніше відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що позивача було звільнено зі служби в поліції 20 березня 2018 року. 19 березня 2018 року позивачем у відділі кадрового забезпечення Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції було написано розписку, в якій вказано, що позивач у день звільнення отримала трудову книжку, витяг з наказу про звільнення та обхідний лист. Також позивачем було зазначено, що жодних претензій щодо звільнення немає. Відповідач вважає, що відповідно до розрахунок виплати заробітної плати при звільненні було здійснено без порушень чинного законодавства, у відповідності до Наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 04.01.2017 року №31 «Про організацію обліково-фінансової діяльності та оплати праці в Департаменті патрульної поліції», з урахуванням строків видачі грошового забезпечення працівникам Департаменту патрульної поліції, заповнення та перевірки обхідного листа. На рахунок вимоги позивача щодо компенсації за невикористану відпустку зазначає, що позивачу було виплачено грошову компенсацію за 5 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований 2018 рік, кількість якої визначена у Наказі ДПП НПУ №22о/с від 14.03.2018 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову щодо протиправності дій та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

Позивач прийнята на роботу в органи міліції наказом УМВС України в Закарпатській області від 02.11.2015 року № 211 о/с.

В органах поліції проходила службу з 07.11.2015 року, тобто з моменту створення Національної поліції України. Службу у поліції розпочала в Головному управлінні Національної поліції в Закарпатській області, що підтверджується наказом ГУНП в Закарпатській області від 07.11.2015 року № 24 о/с.

ОСОБА_3 з наказом ГУНП в Закарпатській області від 30.11.2015 року № 50 о/с переведена для проходження служби в Департамент патрульної поліції.

Тобто в ГУНП в Закарпатській області пропрацювала всього 23 дні, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с.17-18).

ОСОБА_3 із наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 14.03.2018 року №222 о/с лейтенант поліції ОСОБА_1, інспектор взводу №2 роти №4 батальйону, звільнена за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», вислуга років на день звільнення становить 02 роки 05 місяців 17 днів (а.с.11).

Відповідно до вищевказаного наказу позивача звільнено зі служби в поліції з 20 березня 2018 року, з виплатою грошової компенсації за 5 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2018 році.

Як вбачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1, остаточний розрахунок заробітної плати виплачено 30 березня 2018 року (а.с.12).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що полягають у затримці розрахунку при звільненні, суд враховує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обовязки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон 580).

Приписами ст. 77 Закону 580 врегульовано питання звільнення зі служби в поліції.

Грошове забезпечення поліцейських Національної поліції врегульовано ст. 94 Закону 580 та Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року за № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».

Водночас слід зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за праці захищається законом.

ОСОБА_3 зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі № 21-389а13), а тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, однак, такі врегульовані КЗпП України, в звязку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми трудового законодавства.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

ОСОБА_3 з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки, у день звільнення позивача, виплата одноразової грошової допомоги відповідачем не була проведена, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до ст.117 КЗпП середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, оскільки такий не проведено протиправно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок 100), та згідно з п. 2 Порядку 100 - обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у звязку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норм ст. ст. 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.

Тобто, виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обовязок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обовязку наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року та від 01.03.2018 року у справах №806/535/16 та №806/1899/17.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (п.6 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999).

Відповідно до довідки про доходи №1913, виданої відповідачем, грошове забезпечення ОСОБА_1 за січень 2018 року складає 8223,35 грн., грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року складає 8223,35 грн., а разом 16446,70 грн. (а.с.106).

ОСОБА_3 Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік» від 19.10.2017 р. № 224/0/103-17/214 кількість робочих днів у січні 2018 року складала 21, а у лютому 2018 року 20.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 401,14 грн. (16446,70 грн. (загальна сума грошового забезпечення за січень-лютий 2018 року) : 41 (кількість робочих днів у січні-лютому 2018 року) = 401,14 грн.).

ОСОБА_3 ч.2, 4 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі. Днем звільнення вважається останнім днем служби.

Оскільки кошти перераховані позивачу 30.03.2018 року, відтак період затримки визначається із 21.03.2018 року по 29.03.2018 року та складає 9 календарних днів, а не 8 днів, як зазначає позивач.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку позивача становить 3610,26 грн. (401,14 грн. (середньоденний заробіток)* 09 (кількість днів затримки) = 3610,26 грн.), яка підлягає до стягнення з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

У звязку з вищевикладеним, суд приходить до переконання, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 3160 грн. 98 коп. належить до часткового задоволення, а саме, підлягає сума до стягнення у розмірі 3610,26 грн.

Як вбачається з позовної заяви позивач просить також стягнути з відповідача компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 3160,98 грн. за 8 днів невикористаної відпустки.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 3160,98 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен хто працює, має право на відпочинок. Зокрема це право забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі Положення № 114).

Розділом VI вказаного Положення встановлено порядок надання відпусток рядовому і начальницькому складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 49 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у звязку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства внутрішніх справ УРСР; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у звязку з навчанням.

Відповідно до пункту 52 Положення №114 чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.

Відповідно до п. 56 Положення № 114 Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоровя чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 19.6 Положення про порядок виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого Наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 виплата грошової компенсації за невикористану відпустку відповідно до законодавства не провадиться (постанова Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 № 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом Української РСР»).

Вказані норми є імперативними по відношенню до можливості отримувати компенсації за будь - які роки роботи, відмінні від року звільнення.

Стаж роботи позивача в органах поліції з 07.11.2015 року до 20.03.2018 року, всього 2 роки 5 місяців 17 днів (як зазначено в наказі від 14.03.2018 року за №222о/с Департаменту патрульної поліції Національної поліції України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» тривалість відпусток поліцейського обчислюється щодобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення пятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як пятнадцять календарних днів (ч.3 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію»).

ОСОБА_3 з ч. 9 ст.93 цього Закону поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

Частиною 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняться з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Отже, поліцейські мають право на компенсація за невикористану відпустку лише у році звільнення та пропорційно до повних відпрацьованих місяців.

Позивач зі стажем 2 роки 5 місяців 17 днів мала право на щорічну основу відпустку тривалістю 30 днів. Оскільки така звільнена 20.03.2018 року, повні відпрацьовані нею лише два місяці (січень, лютий 2018 року). Тривалість відпустки у 2018 році пропорційно до відпрацьованих місяців складає 5 днів (30 днів : 12 місяць =2,5; 2,5 х 2 = 5 днів).

Отже, позивач мала отримати компенсацію тільки за 5 днів невикористаної відпустку за 2018 рік, що відповідачем й було здійснено, а тому протиправних дій, у даному випадку, не було.

Оскільки, грошова компенсація при звільненні виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористані нею 8 діб відпустки є необґрунтованими.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог частково, в звязку з чим позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення та слід стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь позивача компенсацію за затримку проведення розрахунку в розмірі 3610,26 грн., відмовивши при цьому в задоволенні позовних вимог до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в іншій частині, а саме: щодо протиправної невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку у 2015 році.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (вул. Абрикосова, 13, м. Ужгород, 88017, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні в сумі 3610,26 грн. (три тисячі шістсот десять гривень 26 коп.).

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

СуддяОСОБА_4