Рішення № 78844793, 17.12.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 грудня 2018 року (13 год. 00 хв.)Справа № 280/4127/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Конишевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойко К.О.,

представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Головачова К.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул.. Північне шосе, 25)

про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за № ЗП 1648/581/НД/АВ/ТД-ВС, якою на позивача накладено штраф в розмірі 111690,00 грн.

Ухвалою суду від 08.10.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 06.11.2018.

06.11.2018 відкладено підготовче засідання на 27.11.2018

Протокольною ухвалою суду від 27.11.2018 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 17.12.2018.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за своїм змістом договір про надання послуг № 1 від 04.07.2018, є цивільно-правовим договором, а висновки відповідача про наявність у цьому договорі ознак трудового договору та порушення позивачем вимог пункту 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, є помилковими. Враховуючи зазначене вважає, що постанова № ЗП 1648/581/НД/АВ/ТД-ВС від 20.09.2018 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 є протиправною та підлягає скасуванню. Позов просить задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що в ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3 встановлено, що позивачем в порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України трудовий договір (оформлений наказом) із ОСОБА_4 інд. № НОМЕР_1 не укладався і повідомлення до органів фіскальної служби не подавав. Враховуючи встановлені порушення вважає постанову № ЗП 1648/581/НД/АВ/ТД-ВС від 20.09.2018 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 правомірною, тому в задоволенні позову просить відмовити.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, судом встановлено наступне.

28.08.2018 інспектором праці Головного управління Держпраці у Запорізькій області Рубаном К.О. здійснено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, за наслідками якого складено Акт за № ЗП1648/581/НД/АВ.

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_3 не оформлено з працівником ОСОБА_4 трудовий договір у письмовій формі, не видано наказ про прийняття на роботу, у зв'язку з чим здійснено допуск вказаної особи до роботи без належного оформлення трудового договору, а надана цивільно-правова угода договір про надання послуг за № 1 від 04.07.2018, укладена ФОП ОСОБА_3 з ОСОБА_4 містить ознаки трудового договору.

Крім того, в порушення постанови Кабінету Міністрів України за № 413 від 17.06.2015 ФОП ОСОБА_3 не надіслано повідомлення до органів фіскальної служби України про прийняття на роботу ОСОБА_4

20.09.2018 уповноваженою посадовою особою Головного управління Держпраці у Запорізькій області - першим заступником начальника Дановським В.В. винесено постанову про накладення штрафу за № ЗП1648/581/НД/АВ/ТД-ВС, якою у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України за порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України застосовано до ФОП ОСОБА_3 штраф в розмірі 111 690 гривень.

Вважаючи прийняту відповідачем постанову № ЗП1648/581/НД/АВ/ТД-ВС від 20.09.2018 про накладення штрафу протиправною,позивач звернувся до суду із позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч. 1-3 ст. 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно ст. 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови :акти, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно частин 1, 2 статті 928 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16-ц, в якій не просто встановлений факт трудових відносин, а здійснено розмежування трудових відносин від цивільних. Наведені правові висновки суду надають теоретичним напрацюванням у цій сфері статусу офіційних і обов'язкових.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований, як фізична особа-підприємець 03.07.2018 і здійснює діяльність в сфері розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання (код КВЄД 55.20) в смт.Кирилівка Якимівського району Запорізької області. Тобто його діяльність пов'язана з розміщенням відпочиваючих в літній період на базах відпочинку чи в приватному секторі цього приморського курорту.

04.07.2018 між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір про надання послуг № 1; строком дії - до повного його виконання.

Предметом договору про надання послуг № 1 від 04.07.2018 є взяття ОСОБА_4 на себе зобов'язання щодо надання послуг, оплата за які нараховуватиметься відповідно до фактично виконаних послуг, виходячи з потреб позивача. Послуги здійснювались в сфері розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1.

30.07.2018 між сторонами Договору був складений Акт про виконання робіт.

Згідно договору за надані послуги замовник оплачує виконавцю ОСОБА_4 винагороду, розмір якої зазначається в підпункті 3.1 пункту 3 Цивільно-правової угоди. Розмір винагороди за роботу в сумі 3730,00грн. визначений Актом.

Суд зазначає, що цей договір про надання послуг не носить характеру трудового договору і на нього не поширюється дія норм трудового законодавства, оскільки, відсутня заява ОСОБА_4 про прийняття на роботу та її трудова книжка. Крім того, відповідачем не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця та докази виплати заробітної плати за трудовим договором.

З вище зазначеного випливає, що предметом договору про надання послуг за № 1 від 04.07.2018 є виконання працівником певного визначеного замовником обсягу роботи, за наслідками виконання якої замовник зобов'язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто, предметом є кінцевий результат, а не процес праці. Метою цього договору є отримання певного матеріального результату. За цим договором працівник не підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовував свою роботу і виконував її на власний ризик, трудові функції виконував разово, так як після закінчення виконання визначеного завдання, вказаним договором, трудова діяльність робітника з позивачем припинилася.

У правовідносинах між позивачем та ОСОБА_4 (сторонами договору про надання послуг) містяться ознаки характерні саме цивільно-правовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат.

Та умова в договорі (п.4.1.) про відповідальність сторін відповідно до норм чинного законодавства не свідчить про встановлення відповідальності виключно на підставі КЗпП. Відповідальність сторін за неналежне виконання умов договору встановлена Цивільним кодексом України.

За таких обставин, за своїм змістом договір про надання послуг за № 1 від 04.07.2018, є цивільно-правовим договором, а висновки відповідача про наявність у цьому договорі ознак трудового договору та порушення позивачем вимог пункту 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, є помилковими.

Щодо інших порушень, які слугували підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу суд зазначає наступне.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17 червня 2015 року "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Відповідачем під час перевірки встановлено допущення позивачем порушення вказаного вище обов'язку та не здійснення повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття працівника ОСОБА_4 на роботу.

Допущення вказаного порушення позивач не заперечує. Однак, з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити що позивачем включено відомості щодо зазначеної особи до періодичних звітів, які надані до територіальних органів Державної фіскальної служби, нараховано та сплачено суму єдиного соціального внеску на розміри нарахованих та виплачених сум заробітної плати цій особі.

Відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України відповідальність у вигляді штрафу встановлюється за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Спірною постановою застосовано вказану норму до правовідносин, що виникли внаслідок допущення позивачем порушення обов'язку повідомити територіальний орган Державної фіскальної служби про прийняття на роботу вище вказаних осіб.

Положенням вказаної статті не передбачено застосування визначених нею штрафних санкцій за неповідомлення територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття на роботу працівників.

Таким чином, застосовані штрафні санкції передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України за допущення порушень трудового законодавства, вчинення яких не передбачено цією статтею, є протиправними.

З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за № ЗП 1648/581/НД/АВ/ТД-ВС, якою на фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 накладено штраф в розмірі 111 690,00 грн.

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 26.12.2018.

Суддя О.В. Конишева