Рішення № 78844759, 18.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 р. Справа№0540/9208/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., секретаря судового засідання Мангуш З.В., від представників сторін: від позивача ОСОБА_1 – за довіреністю, від відповідача ОСОБА_2 – за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в поряду загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 (84122, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Свободи, 43/45)

до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (85102, Донецька область, м. Костянтинівка, вул.. Європейська, 13)

про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

21 вересня 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, у якому позивач просить:

- визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства, згідно із заявою від 02 липня 2018 року, викладеної у листі від 01 серпня 2018 року № Н-3127/0-1882/0/37-18;

- зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 02 липня 2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства;

- зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у липні 2018 року звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 га на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства. 19 серпня 2018 року, отримано лист – відповідь від 01 серпня 2018 року, в якій відповідач повідомив, що на витребувану позивачем ділянку у липні 2018 року вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі. Зазначає, що на час подання позивачем заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельна ділянка з кадастровим номером 1421586800:02:000:1041, розташована на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області в оренду не передавалась. Вважаючи такі дії незаконними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 26 вересня 2018 року судом відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення доказів та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11 жовтня 2018 року, яке відкладено на 02 листопада 2018 року, 26 листопада 2018 року. Ухвалою суду від 26 листопада 2018 року судом продовжений строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 11 грудня 2018 року та в подальшому на 18 грудня 2018 року.

У судовому засіданні 18 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та проголошено ухвалу про призначення справи до судового розгляду по суті, саме в цей день та 18 грудня 2018 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

26 листопада 2018 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 Вважає, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що 02 липня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області.

Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області розглянуло клопотання та відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з посиланням, що у 2018 році вже надані накази про надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 22 особам.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 07 липня 2016 року № 1506-СГ ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою орієнтовною площею 52,2845 га.

ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з заявою від 26 липня 2018 року про скасування наказу від 07 липня 2016 року № 1506-СГ.

Відповідно до заяви ОСОБА_4 видано наказ від 27 липня 2018 року № 2093-СГ про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 07 липня 2016 року № 1506-СГ.

Також відповідач зазначає, що 27 червня 2018 року до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій звернулись 22 особи, з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області.

Головним управління Держгеокадастру у Донецькій області видано 22 накази громадянам щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

05 грудня 2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. Вважає відмову відповідача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необґрунтованою та безпідставною.

В судове засідання 18 грудня 2018 року представники позивача та відповідача прибули. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України, про що свідчить посвідчення серії АА № 171694 від 23 листопада 1999 року.

02 липня 2018 року позивач, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із заявою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства (а.с.10)

Разом із заявою, на адресу відповідача, позивач надіслав запит щодо надання йому публічної інформації щодо, а саме: плану або витягу з плану, графічні матеріали або інше щодо поділу земельного масиву (або його частини площею 44,0000 га) з кадастровим номером 1421586800:02:000:1041 (кадастровий номер вказано станом па 26 червня 2018 згідно відомостей з Публічної кадастрової карти України) на ділянці площею до 2,0000 га.; кількість осіб яким надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельних ділянок орієнтовною площею 2.0000 га, на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства в межах ділянки з кадастровим номером 1421586800:02:000:1041; номери відповідних наказів щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земель ділянок орієнтовною площею 2,0000 га, на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства, в межах ділянки з кадастровим номером 1421586800:02:000:1041 (а.с. 11).

19 серпня 2018 року позивач отримав лист ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 серпня 2018 року № Н-3127/0-1882/0/37-18 (а.с. 17).

Як вбачається зі змісту вказаного листа, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. При цьому зазначено, що на витребувану позивачем ділянку у липні 2018 року вже надано наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі.

На підставі викладеного, запропоновано позивачу обрати іншу вільну земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, після чого звернутися до Головного управління з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідними додатками до нього в установленому законом порядку.

Судом також встановлено, що відповідач листом від 14 серпня 2018 № ПІ-72/0-69/0/63-18 повідомив позивача про результати розгляду його звернення (а.с. 18).

Зі змісту вказаного листа вбачається, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецький області від 07 липня 2016 року № 1506-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» був наданий дозвіл іншому громадянину на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі з кадастровим номером 1421586800:02:000:1041 площею 52,2845 та в оренду строком на 7 (сім) років.

Як зазначає позивач у позові, використовуючи публічну кадастрову карту він отримав інформацію щодо вище зазначеного наказу, а саме те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 52,2845 га., що перебуває у запасі, в оренду строком на 7 (сім) років на території Рівнопільської сільської радії Волноваського району Донецької області за межами населених пунктів, було надано громадянину ОСОБА_4 цільове призначення - для городництва. На час подання заяви до суду договір оренди земельної ділянки не укладено.

Позивач стверджує, що при поданні відповідної заяви від 02 липня 2018 року до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області виконав всі вимоги, передбаченні частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України. Вважає, що листом від 01 серпня 2018 року № Н-3127/0-1882/0/37-18 відповідач фактично відмовив йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не вказавши при цьому жодної підстави передбаченою частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Також судом встановлено, що до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області звернулись громадяни: ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_20 з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 (га), в тому числі 2,0000 (га) ріллі, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, перебувають у запасі на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 92-113).

За результатами розгляду зазначених заяв відповідачем видано 22 накази громадянам щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою (а.с. 114-134).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Положеннями пункту 1 статті 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2 ст. 22 ЗК України).

При цьому, пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянам у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

За приписами частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положеннями пункту "в" частини 3 статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з приписами частин 6 та 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_10 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_25 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_25 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_25 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Системний аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Головне управління Держгеокадастру в Донецькій області зазначає про те, що ним правомірно, в межах повноважень було відмовлено позивачу у надані дозволу на розробку проекту землеустрою та запропоновано позивачу обрати іншу вільну ділянку.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд звертає увагу на те, що з оскаржуваної відповіді не вбачається, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, обґрунтовує підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку із невідповідністю земельної ділянки, на яку претендує позивач, згідно з вимогами частини 7 статті 118 ЗК України.

Тобто, в порушення вимог частини 2 статті 77 КАС України, відповідач обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваної відмови доказами, які не були покладені в основу прийняття такого рішення, та посилається на правові норми, які не були ним застосовані при прийнятті такого рішення.

Крім того, зі змісту оскаржуваної відповіді слідує, що відповідач фактично ухилився від розгляду заяви позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства, обмежився лише посиланням на інший наказ (без зазначення його дати та номеру), яким нібито виданий дозвіл іншій особі.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що порушуючи приписи статті 3 Конституції України та визначені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципи верховенства права (забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави), законності (обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) відповідач створив перешкоди позивачу на шляху реалізації права на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, право позивача порушено і підлягає захисту.

Суд зазначає, що частиною 7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу. При цьому, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Також слід зазначити, що перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися “відмовою у наданні дозволу” у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частини 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Так, у статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521) (далі - Положення).

Нормами пункту 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 року № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 року за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_25 України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, а відтак такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання або звернення заявників.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що даний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Тобто, в даному випадку має місце протиправна бездіяльність і лист відповідача від 01 серпня 2018 року № Н-3127/0-1882/0/37-18 у відповідь на заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства за змістом та формою не можуть вважатися “відмовою” у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Враховуючи, що протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені статтею 118 ЗК України, у визначений законом строк, то належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням вимог пункту 8 Положення та висновків суду, які викладені у рішенні.

Аналогічна правова позиція висловлена ОСОБА_25 Судом у постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 806/2208/17.

Суд звертає увагу на те, що у разі неприйняття такого рішення у належній формі упродовж встановленого законом строку, тобто у разі протиправної бездіяльності відповідача, особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_25 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Таким чином, суд зазначає, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. А відтак, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Зазначений правовий висновок ОСОБА_25 Суд висловлював у постанові від 31.01.2018 у справі № 814/741/16 та у постанові від 14.03.2018 у справі № 804/3703/16.

Закон не забороняє діяти позивачу так само і у разі прийняття відповідним органом у належній формі рішення про відмову у наданні дозволу з підстав, які останній вважає незаконними.

За таких обставин, суд вважає за доцільне зазначити про те, що у разі не отримання позивачем відповіді, оформленої відповідно до пункту 8 Положення, позивач набуває право звернутися за розробкою такого проекту у відповідності до абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Водночас, слід зазначити, що системний аналіз статей 116, 118 ЗК України дає підстави вважати, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Тому у суду не має підстав вважати приорітетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Між тим, відмовляючи листом у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач вказав на ту обставину, яка не передбачена у частині 7 статті 118 ЗК України, а саме: наявність дозволу на розробку проекту землеустрою іншим особам. Таким чином підстава, з якої відповідач виніс оскаржуване рішення, не узгоджується з приписами частини 7 зазначеної частини Земельного кодексу України.

Визначаючись щодо позовних вимог щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд виходить з наступного.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі “East/West Alliance Limited проти України” (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).

На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

В той же час, повноваження суб'єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В контексті розгляду даної справи, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано статтею 118 ЗК України.

Так, вичерпні умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом, а якщо такі умови відсутні, то орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити).

Враховуючи вищенаведене, суд доходить до висновку, що вказані вище повноваження відповідача є дискреційними, а відтак належним способом захисту порушеного права позивача слугуватиме зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання (заяву) позивача з урахуванням висновків у даному судовому рішенні. Тому у задоволенні позовної вимоги в частині зобов’язання надати дозвіл слід відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до абз. 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, а також висновків суду у даній справі щодо порушення процедури розгляду клопотання про надання дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом зобов’язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.13 ч.1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 122, 132, 139, 143, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (84122, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Свободи, 43/45) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (85102, Донецька область, м. Костянтинівка, вул.. Європейська, 13) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в частині відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства, згідно із заявою від 02 липня 2018 року, викладеної у листі від 01 серпня 2018 року № Н-3127/0-1882/0/37-18.

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 02 липня 2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Рівнопільської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства з врахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені та підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 грудня 2018 року. Повний текст рішення підписаний 28 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Абдукадирова К.Е.