Рішення № 78844023, 17.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2018 р. Справа№200/10723/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Рудь Т.В. розглянувши адміністративну за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації №4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24.09.2018 року

За участю позивача: ОСОБА_1

представників сторін:

від відповідача: ОСОБА_2 – за довір.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації №4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24.09.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона з 13.01.2011 року взята на облік у ДПІ м. Краматорська як особа, яка забезпечує себе самостійною роботою (адвокат). Хоча вона має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, незалежну професійну діяльність вона не провадить з ряду причин.

Крім того, з 14.03.2016 року вона своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - начальник відділу представництва (а до 02.08.2018 р. - на посадах начальника, заступника начальника та головного спеціаліста відділу правової інформації та консультацій, який до 25.07.2016 р. мав назву «відділ попередньої роботи з клієнтами») Краматорського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Так, у січні 2017 року позивач зверталась до ДПІ у м. Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області із заявою про зняття її з обліку як самозайнятої особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, на підставі того, що таку діяльність з 14.03.2016 року вона не провадить в зв’язку з працевлаштуванням у Краматорський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, але і не має наміру відмовлятись від наданого їй права на зайняття такою діяльністю в подальшому.

Проте, позивачу було відмовлено у знятті з обліку та запропоновано припинити дію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

За роз’ясненням з цього питання позивач звернулась до ДФС України, яка надала аналогічну відповідь листом №3424/1/99-99-13-02-03-14 від 13.03.2017 р., згідно якої звільнення від сплати ЄСВ та зняття з обліку як самозайнятої особи не передбачено навіть в разі призупинення адвокатської діяльності.

При цьому, позивач вважає, що свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю надає їй право здійснювати таку діяльність, але не змушує займатись такою діяльністю. Таким чином, вважає, що відповідач вимагає повного припинення її свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності, що є протиправним.

При перевірці свого електронного кабінету платника податків ОСОБА_1 помітила, що за нею значиться недоїмка зі сплати ЄСВ в сумі 18857,38 грн., що становить ту ж суму, яка вже була сплачена у 2017 році роботодавцем (розмір її заробітної плати за 2017 рік склав 85715,35 грн., а 22 % від цієї суми складає саме 18857,38 грн.).

Позивач вважає, що казана ситуація створила подвійний обов'язок для неї сплачувати єдиний внесок за рахунок доходу за основним місцем роботи та як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність при відсутності доходу від такої діяльності.

16.08.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Державної фіскальної служби України для надання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм законодавства з питання нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Відповідач надав індивідуальну податкову консультацію № 4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24.09.2018 року, в якій зазначив що з 01.01.2017 року платник ЄСВ, визначений п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі не отримання доходу у відповідному звітному періоді, зобов’язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

Позивач вважає, що зміст наданої податкової консультації №4130Л/99-99-13-02- 03-14ЛПК від 24.09.2018 року, базується на однобокому трактуванні і застосуванні відповідних норм законодавства, причому на такому, яке здійснено не на користь платника податків і зборів. Вказану податкову консультацію вважає необґрунтованою та протиправною.

Просив суд визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію №4130/1/99-99-13-02- 03-14/ІПК від 24.09.2018 року.

Ухвалою від 22 жовтня 2018 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду на 20 листопада 2018 року за правилами загального позовного провадження.

12 листопада 2018 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Зокрема зазначив, що з 01.01.2017 року платник єдиного внеску, визначений п. 5 частини першої ст. 4 Закону №2464, перебуваючи на обліку у контролюючого органі, у разі отримання доходу у відповідному звітному періоді, зобов’язаний визначити база нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхованого внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

Таким чином, на думку відповідача висновки, викладені в листі ДФС України за №4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24.09.2018 року не суперечать нормам або змісту відповідного збору.

16 листопада 2018 року представник відповідача надав через канцелярію суду відповідь на відзив.

20 листопада 2018 року у судовому засіданні оголошено перерву до 03 грудня 2018 року.

03 грудня 2018 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу дос удового розгляду по суті на 17 грудня 2018 року.

Суд вислухавши позивача та представника відповідача, дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

На підставі рішення Донецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 19 від 22.12.2010 р. позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, про що свідчить свідоцтво за № 3689 від 22.12.2010 року.

З 13 січня 2011 року позивач перебуває на податковому обліку взята у Державній податковій інспекції м. Краматорська як особа, яка забезпечує себе роботою самостійно (адвокат) та в УПФ України у м. Краматорську як платник єдиного внеску.

Як вбачається з трудової книжки позивача серії АВ №302504 від 06 вересня 2001 року, з 14 березня 2016 року вона працює в Краматорському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги (з 02.08.2018 р. перебуває на посаді начальника відділу представництва).

23 січні 2017 року позивач звернулась з заявою до ДПІ у м. Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області про зняття з обліку як самозайнятої особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, на підставі того, що таку діяльність з 14.03.2016 року вона не проводить в зв’язку з працевлаштуванням у Краматорський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Листом у відповідь за №2584/10/05-15-13-01 від 24.02.2018 року Державна податкова інспекція у м. Краматорську повідомила, що відповідно до пп. 11.22.2. п.11.22 ст.11 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за N 1562/20300, фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо). Станом на 23.02.2017 року ОСОБА_1 не надана вищевказана

документально підтверджена інформація, я зв'язку з чим запропоновано їй для можливості проведення процедури зняття з обліку надати її до ДПІ у м. Краматорську як найскоріше.

Крім того, позивач зверталась до Державної фіскальної служби України зі зверненням від 22.02.2017 року щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

У відповідь позивач отримала лист від 13.03.2017 року за №3424/119999-13-02-0314, відповідно до якого Державна фіскальна служба України повідомила, що з 01.01.2017 року особа яка проводить незалежну професійну діяльність та не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов’язана визначити базу нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. При цьому Законом №2464, для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, передбачено процедуру зняття з обліку платників єдиного внеску. Звільнення від сплати єдиного внеску у зв’язку з призупиненням адвокатської діяльності Законом №2464 не передбачено.

Незважаючи на отримані листи позивач з обліку як самозайнята особа яка здійснює незалежну професійну діяльність, не знялась та продовжувала працювати в Краматорському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

16 серпня 2018 року позивач самостійно подала Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік в якому зазначила суму доходу, нарахованого (виплаченого) у формі заробітної плати Краматорським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги та розмір єдиного внеску в розмірі 22 % від доходу (який був сплачений роботодавцем у 2017 році).

При цьому, позивач у позовній заяві вказує на те, що при перевірці свого електронного кабінету платника податків, вона помітила, що за нею значиться недоїмка зі сплати ЄСВ в сумі 18857,38 грн., що становить ту ж суму, яка вже була сплачена у 2017 році її роботодавцем та яка відповідно була відображена нею у податковій звітності.

16 серпня 2018 року позивач звернулась до Державної фіскальної служби з питання надання їй індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм законодавства з питання нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Відповідач у відповідь надав індивідуальну податкову консультацію за № 4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24.09.2018 року, зі змісту якої вбачається наступне.

«…Платники єдиного внеску зобов’язані подавати звітність з єдиного внеску за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, визначені законодавством (п. 4 частини другої ст. 6 Закону № 2464).

Так, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані подавати самі за себе звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність (п.13 розділу ІІ Порядку №435).

Відповідно до п. 5 частини першої ст. 4 Закону №2464, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску (п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464).

Базою нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 01 січня 2018 року Законом України від 03.10.2017 р. №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» у п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 для бази нарахування єдиного внеску змінено період (рік на квартал).

Таким чином, з 01.01.2017 Законом № 2464 обов'язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п. 5 частини першої ст. 4 Закону №2464, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.

Обов'язок сплати єдиного внеску, нарахованого платниками зазначеними у п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, встановлено частиною восьмою ст. 9 Закону № 2464.

Крім того, згідно з п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону №2464).

Враховуючи викладене з 01.01.2017 платник єдиного внеску, визначений п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі не отримання доходу у відповідному звітному періоді, зобов'язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем…».

Надаючи оцінку оскаржуваній податковій консультації, суд зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.172 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пп. 14.1.172-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового Кодексу України, контролюючі органи за зверненням платників податків надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Відповідно до пункту 52 статті 52 Податкового Кодексу України, податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Відповідно до пункту 52.4 статті 52 Податкового Кодексу України, консультації надаються органом державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку, або митним органом за місцем митного оформлення товарів, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи.

Відповідно до пункту 53.3 статті 53 Податкового Кодексу України, платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Отже, Податковим кодексом України передбачено право платника податків оскаржувати податкову консультацію, а також встановлені правові наслідки визнання податкової консультації недійсною (скасування).

Спірним питанням даної справи є посилання Державної фіскальної служби України у податковій консультації від 24.09.2018 року №4130/І/99-99-13-02-03-14/ІПК на порядок обчислення і сплати єдиного внеску адвокатом як самозайнятою особою, дія свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю якого не зупинено та не припинено.

З підстав викладеного суд зазначеного наступне.

За визначенням п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, самозяйнята особа – платник податку, який є фізичною особою – підприємцем, або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих… за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону №2464-VІ, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 якого, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 вказаної статті платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), згідно зі ст.13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 вказаного Закону, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст.31).

Положеннями ст. 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Виходячи зі змісту ч.ч. 5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст.17 Закону № 5076-VI).

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Вказані обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування.

Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року в справі №820/1538/18 (провадження №К/9901/38076/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується позивачем, незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 не веде, проте своє право на зайняття адвокатською діяльністю реалізовує як найманий працівник у Краматорському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги де отримує дохід у вигляді заробітної плати.

Станом на час розгляду справи, позивач, своє право на зайняття адвокатською діяльністю не зупинила та не припинила в порядку встановленому законом, що свідчить про наявність у неї обов’язку зі сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Отже, позивачем не надано до суду жодного належного доказу, щодо порушення його прав відповідачем.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з висновком Державної фіскальної служби України викладеним у спірній податковій консультації №4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24.09.2018 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимог задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації №4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24.09.2018 року - відмовити у повному обсязі.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано у нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 17 грудня 2018 року в присутності представників сторін.

Повний текст рішення буде складено та підписано 26 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.