Рішення № 78843786, 26.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2018 р. Справа№200/12613/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання протиправними дії Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2016 року та з 01 серпня 2018 року, зобов’язання Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 березня 2016 року та з 01 серпня 2018 року

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2016 року та з 01 серпня 2018 року, зобов’язання Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 березня 2016 року та з 01 серпня 2018 року

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності. Крім того, позивач зазначає, що він перебуває на обліку в Бахмутсько - Лиманському ОУПФУ Донецької області, як внутрішньо переміщена особа. Позивач вказує, що йому в березні 2016 року без повідомлення причини та прийняття відповідного рішення відповідачем припинено виплату пенсії. Позивач зазначає, що у липні 2018 року ним отримано пенсійні виплати, однак у серпні 2018 року виплата пенсії знов була припинення без повідомлення підстав та надання відповідного рішення про припинення виплати пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують вимоги Конституції України та Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представником позивача надано заяву, відповідно до якої останній просив суд розглядати справу без його участі та участі позивача.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач перебуває на обліку в Бахмутсько – Лиманському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Пенсія позивачу виплачена до 01.08.2018 року на рахунок відкритий в ДОУ АТ “Ощадбанк”. Також, відповідач посилається на те, що виплата пенсії переміщеним особам з тимчасово окупованих територій, регулюються постановою КМУ № 595 від 07.11.2014 року “Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей”, постановою КМУ № 509 від 01.10.2014 року “Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ”, постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року “Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, постановою КМУ № 136 від 18.02.2016 року “Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації …” та деякими іншими. Враховуючи вищевказані постанови відповідач посилається на те, що виплата пенсії позивачу з 01.08.2018 року була призупинена, згідно звірки з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та управлінням праці та соціального захисту населення Бахмутського району. Крім того, відповідач зазначає, що для подальшого поновлення пенсії позиву необхідно звернутися до Бахмутсько – Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з наступними документами: заявою, паспортом, довідкою про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, пенсійне посвідчення, заявою про перерахунок сум пенсії на поточний рахунок АТ “Ощадбанк”. Також, відповідач вказує на те, що позивач у визначеному законом порядку не вживає заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат та у зв'язку з цим не зміг отримати пенсію, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано до суду доказів того, що він позбавлений права і можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України в порядку визначеному, зокрема Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, тобто не встановлено порушення його прав. На підставі вищевикладеного, відповідач вважає, що він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, підзаконними та нормативними актами, прийнятими Кабінетом Міністрів України, права позивача порушені не були, у зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 11 грудня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року поновлено пропущений строк звернення до суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач, його представник та представник відповідача у судове засідання не з’явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія по інвалідності, що не заперечується сторонами (а.с. 15).

ОСОБА_1 був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Торез Донецької області до АДРЕСА_1, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 29 листопада 2017 року № НОМЕР_1 (а.с. 16 – зворотній бік).

Місто Торез Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

Позивач перебуває на обліку в Бахмутсько - Лиманському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області на підставі електронної пенсійної справи.

Як зазначає позивач у позовній заяві, в березні 2016 року та у серпні 2018 року йому відповідачем було припинено виплату пенсії без повідомлення причин та надання відповідного рішення про припинення вплати пенсії, відповідно пенсія за липень 2018 року як зазначає позивач ним отримана в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, відповідно до якого просив надати інформацію стосовно підстав припинення виплати пенсії.

Листом від 25.10.2018 року № 14763/02 Бахмутсько - Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило представника позивача про те, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа, яка переместилася з тимчасово окупованої території України на підставі електронної пенсійної справи, яка надійшла до управління з УПФУ в м. Торезі Донецької області згідно заяви від 25.03.2015 року, та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що у разі неповідомлення про повернення до покинутого місця проживання приймається рішення про скасування дії довідки на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання. Інформацією, яка діє підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулась до покинутого місця проживання є дані, отримані з відповідних державних реєстрів та результатів обміну інформацією з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. На підставі списків, отриманих в порядку обміну інформації с зазначеними службами, виплату пенсії позивачу було призупинено з 01.08.2018 року до з’ясування місця фактичного проживання. Відповідно до постановою Кабінетом Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” передбачено, що рішення про призначення або відмову у призначенні соціальних виплат приймається комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, створеної при міській раді, за результатами розгляду подання про призначення або про відмову в призначенні відповідної соціальної виплати, до якого додається акт обстеження матеріально – побутових умов сім’ї. Поновлення виплати пенсії проводиться після отримання повідомлення органів соціального захисту населення про відсутність підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення Комісії про поновлення виплати пенсії (а.с. 11).

Згідно довідки Бахмутсько – Лиманського ОУПФУ № 6261 від 11.12.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 виплачена пенсія за липень 2018 року (а.с. 28).

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року, та припинення виплати пенсії позивачу з 01 серпні 2018 року.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія по інвалідності, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту – Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що пенсія позивачу була призупинена у березні 2016 року та у серпні 2018 року на підставі списків, отриманих в порядку обміну інформацією зі службами, до з’ясування місця фактичного проживання.

Таким чином, жоден з випадків припинення виплати пенсії, визначених ст. 49 Закону № 1058 щодо позивача управлінням не застосовані та не доведені.

Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплату пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановлений обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що пенсія позивачу була призупинена у зв’язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Однак, суд не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що припиняючи у березні 2016 року та у серпні 2018 року виплату пенсії позивача відповідач діяв не у спосіб передбачений чинним пенсійним законодавством, отже дії відповідача стосовно припинення пенсії ОСОБА_2 у березні 2016 року та у серпні 2018 року є протиправними.

Стосовно не виплати заборгованості з пенсії позивачу за період з 01 березня 2016 року по 30 червня року, та з 01 серпня 2018 року суд зазначає, що приписами части 2 статті 46 Закону № 1058 визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З вищевикладеного вбачається, що виплата пенсії позивачу була припинена з вини відповідача, який приймав рішення про припинення виплати пенсії не у спосіб передбачений Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Оскільки виплата пенсії позивачу була припинена, у зв’язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до статті 46 Закону № 1058, пенсійні виплати позивачу повинні бути поновлена з моменту її припинення.

Суд також зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Тому, не виплати позивачеві пенсії за спірний період за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що не виплати пенсії позивачу у період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року включно було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03 травня 2018 року.

Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно посилання відповідача на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365» борг із соціальних виплат за минулий період не виплачується, суд до уваги не приймає, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011р. і № 2-рп-99 від 02.03.1999р. висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Крім того, суд звертає увагу, що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог Конституції України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб’єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про визнання протиправними дії Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області припинення виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року, з 01 серпня 2018 року, зобов’язання Бахмутсько – Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року, зобов’язання Бахмутсько - Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області припинення виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року, з 01 вересня 2018 року, зобов’язання Бахмутсько – Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року, зобов’язання Бахмутсько - Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року – задовольнити.

Визнати протиправними дії Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області припинення виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року, з 01 серпня 2018 року.

Зобов’язати Бахмутсько – Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734) нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2) за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року.

Зобов’язати Бахмутсько - Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2) з 01 серпня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 26 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.