
копія
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ26 грудня 2018 року Справа № 160/9373/18Дніпропетровський окружний адміністративний суду у складі:
головуючого судді Віхрової В.С.
при секретарі Драготі С.А.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа: Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі», про визнання противоправною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 від 12.09.2018 року про стягнення виконавчого збору, -
ВСТАНОВИВ:
11.12.2018 р. Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради (надалі – позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (надалі – відповідач), третя особа: Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі» (надалі – третя особа) про визнання противоправною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 від 12.09.2018 року про стягнення виконавчого збору з КП «Дніпроводоканал» у розмірі 450613,84 грн. по виконавчому провадженню № 16747012.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №16747012 по примусовому виконанню наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 35/168-07 від 11.06.2007 р. є безпідставним, оскільки ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2018 року, наказ по справі №35/168 визнаний таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі, то й відсутньою є сума, що підлягає стягненню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 р. відкрито спрощене провадження та призначено судове засідання на 21.12.2018 р. о 10:00 год.
Згідно ч. ч.1, 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Статтею 287 КАС України визначені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Так, у ч.1 даної статті вказано, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі (ч.4 ст.287 КАС України).
У судове засідання 21.12.2018 р. представник відповідача та третьої особи не з’явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили. Для повторного виклику сторін розгляд справи відкладено до 14:20 год. 26.12.2016 р.
22.12.2018 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив, відповідно до якого відповідач повідомляє про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови. До відзиву долучено копію матеріалів виконавчого провадження.
У судовому засіданні 26.12.2016 р. прибули уповноважені представники сторін. Позивач позовні вимоги підтримав. Відповідач проти позовних вимог заперечував у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 124 Конституції України та статті 370 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх без винятку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ, посадових осіб, окремих громадян та їх об'єднань і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України «Про виконавче провадження» №1404-19 (надалі - Закон №1404).
Статтями 1 Закону №1404 дано визначення поняттю виконавчого провадження, відповідно до якого виконавче провадження - це завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів, тобто сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №1404 підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 вказаного Закону).
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до ст. 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону( ч.5 ст.26).
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУ юстиції у Дніпропетровській області перебувало зведене виконавче провадження до складу якого входило виконавче провадження №16747012 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2007 р. у справі №35/168.
11.08.2008 р. виконавче провадження було зупинено на підставі п.8 ст.34 Закону №1404.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2018 р. у справі №904/397/13-г було припинено провадження у справі про банкрутство, у зв’язку із чим 24.05.2018 р. виконавче провадження №16746824 було поновлено та приєднано до складу зведеного виконавчого провадження №38171065.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2007 р. стягнуто з міського Комунального виробничого підприємства «Дніпроводоканал» на користь ВАТ «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго» борг за активну електричну енергію – 4170084,83 грн, борг за реактивну електричну енергію – 232718,55 грн., 3% річних – 30159,69 грн., інфляційні втрати – 47564,99 грн., витрати по сплаті держмита – 25492,35 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – 117,96 грн., в решті позовних вимог відмовлено.
11.06.2007 р. постанова набрала законної сили.
11.06.2007 р. видано виконавчий лист № 25/168-07.
11.09.2018 р. до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУ юстиції у Дніпропетровській області надійшла заява стягувача АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» про повернення виконавчого документу, у зв’язку із чим 11.09.2018 р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
14.09.2018 р. на адресу КП «Дніпроводоканал» надійшла постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішення Головного управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_4 від 12.09.2018 про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню №16747012 на суму 450613,84 грн.
В свою чергу, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по справі №35/168-07 від 10.09.2018 року задоволено заяву Комунального підприємства «Дніпроводоканал» та визнано судовий наказ №35/168-07 від 11.06.2007 року таким, що не підлягає виконанню.
Згідно ч. 1 ст.5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець керується принципом верховенства права та діє виключно у відповідності до закону.
Також, положення ч.1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» надає сторонам виконавчого провадження гарантовані права під час провадження виконавчих дій та здійснення виконавчого провадження в цілому, а саме заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» який діяв на момент відкриття виконавчого провадження передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження заяви про стягнення видає постанову в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочато примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчи дій, передбачених цим Законом.
Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною 7 вищезазначеної статті передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по справі №35/168-07 від 10.09.2018 року задоволено заяву Комунального підприємства «Дніпроводоканал» та визнано судовий наказ №35/168-07 від 11.06.2007 року таким, що не підлягає виконанню
Отже, у разі скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, про що свідчить відповідна ухвала суду, виконавець в день настання обставин, передбачених п.5 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч.2 ст.39 Закону №1404).
У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа встановлені статтею 40 Закону №1404.
Частиною 3 ст.40 Закону №1404 визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Суд зауважує, що на момент винесення постанови від 12.09.2018 року про стягнення виконавчого збору, судовий наказ господарського суду Дніпропетровської області № 35/168-07 від 11.06.2007 року визнано таким, що не підлягає виконанню. Вказана підстава для закінчення виконавчого провадження не передбачає стягнення судового збору, а в разі його стягнення підлягає поверненню.
Європейський суд з прав людини, у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Частиною 2статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що надання судом оцінки обґрунтованості та вмотивованості такого рішення не є втручанням у здійснення дискреційних повноважень відповідача, оскільки суд при цьому не підміняє орган, який вже прийняв рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Тобто, з метою дотримання принципу верховенства права суб'єкти владних повноважень, у тому числі колегіальні, приймаючи рішення владно-управлінського характеру, мають належним чином його мотивувати. Мотивація прийняття рішення суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій має оцінюватися судом при здійсненні контролю за виконанням судових рішень.
З викладеного слідує висновок, що відповідачем, не вірно застосувавши вимоги законодавства, було винесено постанову про стягнення виконавчого збору, яка є предметом розгляду справи.
Решта доводів висновків суду по суті позову не спростовують.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету (КЗЄС) Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, судом встановлені порушення норм чинного законодавства при винесенні оскаржуваної постанови, що є підставою для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 9, 11, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 287 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа: Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі», про визнання противоправною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 від 12.09.2018 року про стягнення виконавчого збору, - задовольнити;
Визнати противоправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 від 12.09.2018 року про стягнення виконавчого збору з КП «Дніпроводоканал» у розмірі 450 613, 84 грн. по виконавчому провадженню № 16747012.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 28 грудня 2018 року.
Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили 28.12.18 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_5 ОСОБА_5 ОСОБА_6
Судове рішення № 78843779, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 26.12.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 160/9373/18. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: